Семінар№6. Українська культура хуіі – хуііі ст.

План

1. Розвиток освіти в Україні XVII-XVIII ст.

2. Доба «козацького» бароко. Культурницьке меценатство українських гетьманів.

3. Господарський та культурний побут (місто і село).

4. Внесок українців в державницьку та культурну спадщину Російської імперії.

Теми рефератів

1. Григорій Сковорода – видатний український просвітитель і філософ.

2. Календарні свята та обряди українців.

3. Досягнення української наукової думки у др. пол. ХУІІ – ХУІІІ ст.

4. Бароко в українському образотворчому мистецтві.

5. Особливості розвитку українського театру та музики у ХУІІІ ст.

Література

1. Українська та зарубіжна культура / за науковою редакцією Л.Є. Дещинського. – Львів, 2005.

2. Культура і побут населення України / під редакцією В.І. Наука. – К., 1993.

3. Макаров А.М. Світло українського бароко / А.М. Макаров. – К., 1997.

4. Ісаєвич Я. Перші українські академії / Я. Ісаєвич // Київська старовина. – 1998. – № 6.

5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: курс лекцій / М.В. Кордон. – К., 2003.

 

1. При розгляді першого питання студентам необхідно з’ясувати в яких політичних та соціально-економічних умовах відбувався розвиток української культури і освіти безпосередньо, упродовж ХУІІ-ХУІІІ ст. Слід зазначити, що цей період характеризувався постійною боротьбою проти соціального і національного поневолення поляками, а також зростаючим наступом російського царизму.

Студенти повинні розглянути розвиток і становище початкової освіти, яка була представлена церковно-приходськими, монастирськими, братськими, козацькими полковими школами. Необхідно охарактеризувати середні навчальні заклади – колегіуми у Чернігові, Харкові та Переяславі.

Особливу увагу треба приділити розвитку вищої освіти, осередками якої були Львівський університет (відкритий у 1661році) і Києво-Могилянська Колегія, яка в 1701році була перетворена в академію. Необхідно визначити роль київського митрополита П. Могили і гетьмана І. Мазепи у розвитку вищої освіти. Студентам треба з’ясувати, чому саме Києво-Могилянська академія стала центром українського культурного і наукового життя у ХУІІІ ст. Необхідно більш детально зупинитися на висвітленні навчального процесу в академії – на які цикли поділялося навчання, які предмети вивчали студенти. Окремо треба охарактеризувати професорсько-викладацький склад академії (С. Яворський, Й. Кроковський, Ф. Прокопович, Й. Галятовський, Ю. Кониський, С. Ласкоронський), які зробили б честь кожному західноєвропейському університету, згадати відомих випускників, зокрема Г. Сковороду. Слід окреслити значення Києво-Могилянської академії в історії України, а також причини її занепаду в кінці ХУІІІ ст.

Важливо наголосити, що розповсюдження освіти сприяло поширенню бібліотек та книгодрукування, розвитку науки. Крім бібліотек Києво-Печерської Лаври і Києво-Могилянської академії існувало багато приватних, що свідчить про високий культурний рівень української еліти.

2. Починаючи розгляд другого питання, слід сказати, що кінець ХУІІ - початок ХУІІІ ст. вважається золотим віком українського мистецтва та архітектури. Це час розквіту українського бароко, що виникло унаслідок поєднання місцевих багатовікових традицій та європейського бароко. Студентам потрібно визначити характерні ознаки цього стилю, а також три етапи у розвитку (ранній – друга половина ХУІІ - початок ХУІІІ ст., зрілий – 20-50 рр. ХУІІІ ст., завершальний – друга половина ХУІІІ ст.).

Необхідно з’ясувати, чому українське бароко називають «козацьким» або «мазепинським». Козацтво було носієм нового художнього смаку, чимало відомих творів архітектури та живопису було створено на замовлення козацької старшини. Окремо слід приділити увагу культурницькій діяльності гетьмана І. Мазепи, зусиллями якого було побудовано 12 церков і відреставровано біля 20. Інтенсивно розбудовувався Батурин, який в 1669-1708 рр. був гетьманською резиденцією. Меценатська діяльність І. Мазепи торкнулася і освіти – він допомагав Києво-Могилянській академії, опікувався книжковою справою, мав власну велику бібліотеку.

Справу будівництва та реставрації храмів вели інші гетьмани – І. Самойлович, І. Скоропадський, Д. Апостол, К. Розумовський, представники багатої козацької старшини, полковники В. Кочубей, М. Миклашевський, К. Мокієвський, П. Герцик, І. Мирович, М. Борохович, Г. Галаган, Я. Лизогуб.

При відповіді на питання студентам доречно і бажано використовувати ілюстративний матеріал із зображеннями найбільш відомих пам’яток архітектури (церковні та цивільні споруди) і мистецтва - Успенський собор Києво-Печерської лаври, Церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври, Андріївська церква в Києві, Покровський собор у Харкові, Троїцький собор у Чернігові, собор св. Юра у Львові.

Певну увагу необхідно приділити пам’яткам світського будівництва – як будинкам гетьманської старшини, так і адміністративним спорудам, багато з яких побудовано в стилі українського бароко. Студенти повинні знати видатних архітекторів українського бароко – Г. Шеделя, С. Ковніра, І. Григоровича-Барського, М. Юрасова.

3. Наприкінці ХУІІ-ХУІІІ ст. відбуваються значні зміни у сфері побутової культури. Студентам треба розповісти про вдосконалення сільськогосподарських та ремісничих знарядь праці, появу нових засобів пересування, використання нових матеріалів при будівництві житла. Важливо виділити економічні чинники, які сприяли цим змінам. Певну увагу треба приділити формі планування і забудові українських міст і містечок. Вивчаючи традиційне житло, необхідно визначити його відмінності в різних регіонах України, описати інтер’єр української хати.

Цікаво дізнатися про ярмарки та найкращі неповторні товари кожної історичної області: Опішня – керамічний розписний посуд, Харків – килимки, Охтирка – парусні тканини, Богодухів – вишивані кожухи, Лохвиця – прикраси.

Побут завжди був віддзеркаленням суспільних процесів, що яскраво простежується в одязі представників різних верств населення. Необхідно описати зовнішній вигляд українців того часу, зокрема, козацької верхівки, козаків, духовенства, міщан та селян, жіночий одяг. При цьому студентам важливо використовувати наочні матеріали етнографічного характеру.

Вивчаючи побут українців, важливо звернути увагу на кулінарію, яка визначалася традиційними землеробськими та тваринницькими продуктами: смажили мало, більше варили і пекли, їли обов’язково гаряче і варили двічі на день. Особливо любили рибу та борошняні страви – вареники, галушки. Студентам варто згадати традиційні українські страви, що існують в сучасній українській кухні. У зв’язку з цим доречно розповісти про український посуд.

Говорячи про побут, студентам необхідно прослідкувати зміни у традиційній формі організації сільського населення – громаді (общині). Треба підкреслити, якщо на Правобережній та Західній Україні громада поступово втратила своє значення в XVII-XVIII ст., то на Лівобережжі вона продовжувала існувати. З чим пов’язані ці процеси?

Зазнає змін і первинна ланка суспільства – сім’я, що була осередком господарського та духовного життя. Студентам треба з’ясувати в чому полягали ці зміни і з чим вони пов’язані.

4. На початку викладення заключного питання важливо відмітити, що освіта, наука, церква та мистецтво в Україні в ХУІІ – початку ХУІІІ ст. розвивалися в загальноєвропейському руслі, що стало взірцем для сусідньої Московської держави.

Необхідно підкреслити, що Києво-Могилянська академія на початку ХУІІІ ст. була своєрідною кузнею кадрів не тільки для церкви, але й сприяла піднесенню освіти, науки і культури як України, так і Російської держави. Вагомий внесок у здійснення реформ Петра І належить вихованцям академії Ф. Прокоповичу, С. Яворському, Г. Кониському, П. Величковському. Петро І запрошував багатьох випускників академії до Росії, де вони були організаторами та вчителями різних шкіл, займали місця архімандритів, єпископів, призначалися на світські посади (перекладач Г. Полетика), перебували на державній службі (міністри П. Завадовський, О. Безбородько), співаками та керівниками хорових капел.

Говорячи про внесок українців у становлення освіти Російської держави, студентам треба сказати, що основними ініціаторами створення Слав’янолатинської академії у Москві у 1701 році стали С. Полоцький і С. Яворський. 21 з 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів здобули освіту у Києво-Могилянській академії.

Яскравими фактами впливу українців на церковні справи Росії можуть стати призначення С. Яворського місцеблюстителем патріаршого престолу, згодом помічником Петра І у проведенні церковної реформи, а з 1721 року президентом Синоду, в якому майже всю верхівку займали українці.

При цьому студентам необхідно наголосити про негативний момент такого впливу, а саме – грабування царизмом розумових сил України.

Загальні висновки семінару повинні підтвердити дійсно високий рівень української культури другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст. та її розвиток у руслі загальноєвропейської культури.