Велике князівство Литовське.

Самостійна робота

Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час Литва не становила єдиної держави. Це були окремі язичницькі племена.

У XIII ст. перший об’єднувач литовських племен Міндовг (помер 1263 р.) утворив єдину державу, до складу якої увійшли як литовські, так і слов’янські племена. Прискорювачем утворення Литовського князівства стала агресія хрестоносців у Прибалтику. Формування держави відбулося дуже швидко, слов’янські землі завдяки вищому рівню господарського, політичного і культурного розвитку ставали опорою литовським князям для об’єднання їхніх земель.

У першій половині XІV ст. за князів Вітеня (1293-1316 рр.) і Гедиміна (1316-1341 рр.) Велике князівство Литовське оволоділо білоруськими землями і частиною українських.

Гедимін став засновником литовської династії. Він установив династичні зв’язки з Польщею і Тверським князівством. На час його правління припали перші відомості про Вільно (Вільнюс), який згодом став столицею Великого князівства Литовського. Гедимін прагнув заволодіти Києвом, що мало б «узаконити» претензії литовських князів на землі Русі, але утвердитися на Київщині він не зміг. Проте монгольське панування спонукало руських князів до об’єднання з Литвою.

Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу, причому значну частину земель було приєднано без застосування зброї. Приєднуючи нові території, литовські князі залишали по суті недоторканними соціально-політичний лад білоруських та українських земель, кажучи: «Ми нового не вводимо і старого не рушимо».

Великий князь литовський Ольгерд (1345-1377 рр.) продовжив політику свого батька. Доручивши братові Кейстуту захищати Литву від нападів німецьких рицарів, Ольгерд розширював свої володіння за рахунок Русі. Він продовжував боротьбу за галицько-волинську спадщину, на сході вступив у боротьбу проти Москви, а на південному сході — проти татар.

Наприкінці 1361 - на початку 1362 р. його війська заволоділи Київщиною. У Києві Ольгерд посадив сина Володимира Ольгердовича. У 1362 р. він заволодів Чернігово-Сіверщиною і частиною Переяславщини. Важливою була його перемога в 1362 р. над татарами на річці Сині Води. Це дало змогу Ольгердові встановити свій контроль над Поділлям.

Отже, унаслідок походів Ольгерда до Великого князівства Литовського було приєднано більшість українських земель — Київщину з Переяславщиною, Волинь, Поділля, Чернігово-Сіверщину. Населення цих земель визволилося від монголо-татарського гніту.

Прагнення литовських князів об’єднати під своєю владою всі землі Русі зустріло рішучий опір Москви, яка претендувала на роль «збирача руських земель». Литовсько-московська війна 1368-1372 рр. стала початком тривалої боротьби між Литвою (а згодом Річчю Посполитою) та Москвою за панування у Східній Європі.

 

Кревська унія

У 1385 р. було укладено Кревську унію

Безпосереднім наслідком Кревської унії стало те, що об’єднані сили Польщі та Литви спромоглися зломити силу основного свого ворога — Тевтонського ордену.

У 1410 р. об’єднане польсько-литовське військо вступило в межі володінь ордену. Біля села Грюнвальд 100-тисячне польсько-литовське військо під командуванням Ягайла і Вітовта зійшлося з 80-тисячним військом тевтонців.

Поляки зайняли лівий фланг, литовці — правий. У польсько-литовському війську були загони чехів, українців, білорусів, росіян, татар.

15 липня 1410 р. битва розпочалася невдалою атакою литовської кінноти на шеренги німецьких рицарів. Тевтонці не тільки вистояли, а й, завдяки контрудару, змусили литовську кінноту тікати. Поразка правого флангу союзного війська поставила під загрозу оточення і лівий фланг, але стійкі смоленські загони, що стояли в центрі, відвернули цю небезпеку.

Тим часом литовське військо Вітовта, відновивши порядок, разом із польськими рицарями перейшло в рішучий наступ, оточило і розгромило військо ордену. Загинуло майже 20 тис. рицарів, а також магістр ордену.

Серед трофеїв, захоплених польсько-литовським військом, були підводи, навантажені ланцюгами, у які передбачалось закувати полонених, і смолоскипи для нічного переслідування втікачів.

Із цієї битви почався занепад ордену. Він перестав викликати занепокоєння сусідів і, зрештою, став васалом Польщі.

 

V. Підсумки уроку

У ХІV-ХV ст. у країнах Центральної та Східної Європи теж відбувалися значні зміни. Важливим явищем цього регіону була поява національно-визвольних рухів під релігійними гаслами, а також боротьба церков (католицької і православної). У той час як у Західній Європі виникають однонаціональні централізовані держави, у Східній Європі відбувається становлення багатонаціональних держав.

Ключовими подіями регіону в цей період стали: закріплення роздробленості німецьких земель («Золота булла»), гуситські війни, зупинення німецької експансії на Схід, початок об’єднання Польщі та Литви в єдину державу, злет і занепад Угорщини.

 

VІ. Домашнє завдання

§ 1, стор 200-208