Створення Польського королівства

Дата	Подія
966 р.	Князь Мешко I (960-992 рр.) разом зі своєю 3-тисячною дружиною прийняв християнство від німецьких єпископів
1000 р.	Князь Болеслав I Хоробрий (992-1025 рр.) заснував Гнєзнінське архієпископство, звільнивши завдяки цьому польську церкву від підпорядкування німецькому архієпископу в Магдебурзі
1025 р.	Болеслав I Хоробрий прийняв титул короля. Створення Польського королівства

 

Із містом Гнєзно у Великій Польщі пов’язаний переказ про те, як легендарний князь Лех, вождь племені полян, одного разу побачив на великому дубі гніздо білого орла. «Будемо гніздитися тут!» — вигукнув Лех і наказав заснувати на цьому місці свою столицю, котру назвав Гнєзно («Гніздо»).

Дійсно, місто Гнєзно було першою польською столицею. Зображення білого орла на червоному тлі стало гербом Польщі, а червоний і білий колір — кольорами державного прапора.

 

Чехія.

Створення Чеського королівства

Дата	Подія
IX -початок X ст.	Перебування земель, заселених західнослов’янськими племенами чехів, у складі Великоморавської держави
Початок X ст.	Заснування Празького князівства на чолі з династією Пржемисловичів, котре стало ядром складання Чеської держави
Близько 973 р.	Завдяки діяльності німецького духовенства на чеських землях було засновано перше єпископство — Празьке, підпорядковане Риму
1085 р.	Чеський князь Вратислав I (1062-1092 рр.) отримав від імператора Священної Римської імперії Генріха IV, за допомогу в боротьбі проти Папи римського, титул короля Чехії. Чеське королівство з цього часу стало частиною Священної Римської імперії

 

Засновником першої правлячої князівської і королівської династії у Чехії був легендарний Пржемисл. За переказами, він був простим землеробом, котрий оженився на дівчині із знатного роду на ім’я Лібуше.

Найвідомішим серед перших Пржемисловичів став князь Вацлав (921-929 рр.). Він був палким прихильником християнства і сприяв його поширенню серед язичників — чехів. Це викликало незадоволення давньої родової знаті. На чолі змови став молодший брат князя Болеслав (929-967 рр.).

Пізніше, останки Вацлава було урочисто поховано в соборі Святого Віта в Празі, а князя зараховано до святих католицької церкви. Святий Вацлав вважається небесним заступником чеського народу, а його ім’я сьогодні носить головна площа Праги, де й знаходиться пам’ятник князеві.

 

Ян Гус. Гуситські війни.

Священна Римська імперія, незважаючи на свою назву, не була могутньою і зовсім не була схожа на свою попередницю.

У 2 пол ХІІ - поч ХІV ст. імператорська влада занепала, імперія перетворилась на об’єднання земель, князівств, церковних володінь тощо.

Такий стан речей був закріплений за часів правління імператора Священної Римської імперії і короля Чехії Карла ІV Люксембурзького (1346-1378 рр.).

В умовах фактичного розпаду імперії кожен регіон був покинутий на самого себе і розвивався відповідно до обставин, що виникали.

У ХІV ст. в чеських землях швидко зростали міста, розвивалася торгівля, промисли. Чехія стала основним джерелом срібла в Європі.

Але за швидким розвитком краю приховувалася безліч проблем. Так, наростав конфлікт між чехами і німцями, які мали різні права; зростало невдоволення католицькою церквою, яка стрімко втрачала авторитет.

Усе це стало підґрунтям до появи в Чехії могутнього національно-релігійного народного руху, який отримав назву гуситський рух.

Свою назву він отримав від імені чеського проповідника, професора Празького університету Яна Гуса (1371-1415 рр.)

 

Із проповідей Яна Гуса

«Забери у собак кістку — вони перестануть гризтися: забери майно у церкви — не знайдеш для неї попа».

«Чехи у Королівстві Чеському по закону… і за вимогою природи повинні бути першими в посадах, так само як французи у Франції і німці у своїх землях…»

«З мене (Христа) зірвали одяг, а вони (духовенство) купаються у королівській розкоші на гроші бідних. Я вкриваюся кривавим потом — вони ніжаться у шикарній бані. Я вночі не сплю, принижений і обпльований,— вони зайняті гульбою, обжерливістю, пияцтвом. Я несу хрест, йду на смерть — вони, напившись, спочивають. Я прибитий до хреста — вони хропуть на ніжній постелі».

«Духовенство не вчить, а псує народ своїм розвратом, пов’язаним з багатством. Так треба відібрати у нього багатство! Наступники Христа повинні бути бідними, як апостоли. А вони, навпаки, тільки про те і думають, як би ще збільшити багатства. Для чого розсилають продавців індульгенцій і хижих монахів, які влаштовують нікому невідомі свята, видумують чудеса і грабують бідний народ…»

Ян Гус піддав критиці обряд причастя, який в католицькій церкві неоднаковий для священиків і мирян. Священики причащаються хлібом і вином, як тілом і кров’ю Христа, а простий люд — лише хлібом. Гус доводив, що спочатку всі християни причащалися однаково.

Така позиція неодмінно мала привести Гуса до зіткнення з вищим духовенством, що незабаром і сталося. Його викликали на церковний собор, який відбувався під головуванням імператора Сигізмунда у місті Констанца.

Хоч як умовляли Гуса зректися своїх поглядів і підкоритися, він залишився непохитним. Тоді його оголосили єретиком і 6 липня 1415 р. спалили.

Останніми словами Гуса були: «Я вірю у всемогучого Господа Бога, я не можу покаятися у помилках, яких ніколи не мав».

Також було відлучено від церкви весь чеський народ.

Страта Яна Гуса та відлучення стали приводом до вибуху народного невдоволення.

Усі конфлікти, що зріли, вирвалися на поверхню. Це конфлікти між чехами і німцями, королем і феодалами, духовенством і Папою, університетом і єпископом Празьким, феодалами і селянами.

Хоч у кожного прошарку населення була своя мета боротьби, але їх об’єднувало прагнення домогтися реформування церкви і позбутися засилля німців, що панували в країні.