Робота з підручником – стор 203

Повстання почалося у Празі в 1419 р.

Поступово повстанці заволоділи всією Чехією — серцем Священної Римської імперії.

Після смерті короля Вацлава гусити проголосили про позбавлення його наступника імператора Сигізмунда чеського престолу.

Учасники руху на свій розсуд перелаштовували країну.

Управління було зосереджено в руках сейму — зібрання всіх станів.

Гусити створили сильну армію на чолі з досвідченими полководцями.

Ними було вироблено нову тактику ведення бою: вони ставили по колу важкі бойові вози, сковували їх ланцюгами і в такій фортеці витримували атаки кінних рицарів. Після того, як ворог знесилювався, переходили в наступ. Окрім того, гусити почали застосовувати легкі гармати на полі бою, що розташовувалися на возах.

Найбільшою реформою гуситів стала конфіскація церковних володінь, скасування десятини, реформування церкви та її обряду.

Рух гуситів викликав занепокоєння як Папи Римського, так й імператора.

Розпочалася війна, яка набула характеру релігійної боротьби католицизму проти гуситського реформаційного руху і боротьби німців проти слов’ян.

Для придушення гуситського руху Папа та імператор Священної Римської імперії оголошували один хрестовий похід за одним. Але військо хрестоносців постійно зазнавало поразок від блискучих полководців гуситів — сліпого рицаря Яна Жижки, а по його смерті — Прокопа Великого.

 

Чехія почула про Яна Жижку (біля 1360-1424 рр.) у 1419 р., коли почалися Гуситські війни. На той час він був уже досвідченим воїном. В одній з битв він утратив око. У 1420 р. Ян очолив таборитів. Коли військо імператора Сигізмунда рушило на Чехію з хрестовим походом, на допомогу пражанам прийшли таборити на чолі із Жижкою. У битві на горі Вітков, під Прагою, Жижка розгромив хрестоносців.

 

Військо гуситів складалося з простих людей, а не з рицарів. Проте воно мало високий бойовий дух. Здобувши декілька перемог підряд, гусити під керівництвом Жижки набули слави непереможних. Бували випадки, коли ворог тікав, тільки-но дізнавшись про наближення гуситів. Під час одного з боїв він остаточно втратив зір, але продовжував керувати гуситами, здобувши ще низку перемог. Знання рідної місцевості й досвідчені помічники давали змогу сліпому полководцеві приймати безпомилкові рішення під час бою. Він був надзвичайно винахідливим, ніколи не діяв одноманітно. Так, в одній з битв за його наказом зброєю проти рицарів стали вози, навантажені камінням і спущені з пагорба на атакуючі лави. Зім’явши стрій рицарів, гусити довершили справу мечами. «Страшним сліпим» називали Жижку вороги і боялися навіть його імені.

У гуситському русі брали участь різні соціальні прошарки суспільства: від феодалів до селян, від багатих до найбідніших.

Коли, здавалося б, основну мету гуситів було досягнуто, проявилися основні розбіжності серед учасників руху.

Гусити розділилися на поміркованих — чашників (послідовники Яна Гуса, які причащали простих віруючих із чаші) і радикальних — таборитів. Останніх очолив Ян Жижка. Їхня назва походила від гори Табор у Південній Чехії, де знаходився їхній центр

Помірковані вимагали

- ліквідації привілеїв церкви,

- скасування церковного землеволодіння,

- спрощення церковного обряду,

- запровадження богослужіння чеською мовою і причастя двома видами;

- у політичному плані вони виступали за незалежну чеську монархію.

Таборити були схильні до проведення соціальних реформ

- вимагали відмови від особистого майна і передачі його до спільної скарбниці,

- наполягали на скасуванні будь-яких податків

- наполягали не на реформі, а на скасуванні церкви,

- відкидали не тільки власність, а й сім’ю.

Чашників підтримували дворяни, вище духовенство, таборитів — частина дворян, селяни та інші бідні прошарки суспільства.

Суперечки між таборитами і чашниками призвели до відкритого зіткнення.

У битві біля Ліпан (1434 р.) таборитів було розгромлено.

Зрештою, чашники уклали угоду з католицькою церквою, згідно з якою дозволялися обидва види причастя, а богослужіння велося чеською мовою. Згодом цю поступку було скасовано.

У Чехії, хоч і не надовго, виникла національна церква, яка мала свої етнічні особливості.

Для католицької церкви цей рух був попередником майбутньої Реформації.