Як самостійна медіко-біологічна дисципліна

ОСНОВНІ ПИТАННЯ:

 

1. Визначення патологічної анатомії.

2. Принципи вивчення патологічної анатомії.

3. Складові частини дисципліни.

4. Задачі патологічної анатомії.

5. Рівні вивчення предмету.

6. Матеріал (об’єкт) та методи дослідження.

7. Етапи розвитку патологічної анатомії.

 

 

	Патологічна анатомія – одна із найважливіших фундаментальних дисциплін в системі вищої медичної освіти. Вона є невід’ємною складовою частиною патології (від грецьк. “pathos” – захворювання, страждання) – науки, яка вивчає закономірності виникнення та розвитку захворювань. Патологічна анатомія вивчає матеріальний (морфологічний) субстрат захворювання, його структурні основи.
	Вивчення предмету базується на двох принципах: ▲ взаємозв’язок структури та функції - це означає, що в патології не існує зміни структури без зміни функції, як і, навпаки, не існує функціональних порушень без структурних змін: ▲ клініко-анатомічний принцип, який відображає основний напрямок розвитку сучасної патологічної анатомії.
	Патологічна анатомія складається з двох частин: загальна – вивчає загальнопатологічні процеси (дистрофія, некроз запалення та інш.) та спеціальна - вивчає морфологію процесів, що складають структурну основу захворювань. В комбінації між собою ці процеси набувають нової якості, складаючи матеріальний зміст різноманітних синдромів та захворювань.[Рис. 1]

Рас. 1

 

 

 

А

СКЛАДОВИМИ ЧАСТИНАМИ ДИСЦИПЛІНИ Є:

		Б
		- СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ - КЛІНІКО-АНАТОМІЧНИЙ
		- СЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ - БІОПСІЙНИЙ ТА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ - ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

 

Патологічна анатомія по суті своїй є клінічною дисципліною, яка вирішує наступні задачі (Серов В.В., Пальцев М.А., 1998): ▲ вивчення етіології – причин виникнення патологічних процесів та захворювань; ▲вивчення патогенезу – механізмів розвитку патологічних процесів та захворювань; ▲вивчення морфогенезу – структурних основ патогенезу захворювань та патологічних процесів; ▲вивчення саногенезу – структурних основ процесів одужання організму; ▲вивчення танатогенезу – механізмів смерті; ▲вивчення патоморфозу – клініко-морфологічних ознак захворювання, що виникають в процесі лікування (терапевтичний патоморфоз); ▲розробка проблем ятрогенії – вивчення захворювань та їх ускладнень, що виникли в результаті медичних маніпуляцій та лікарських помилок; ▲ розробка проблем діагностики – стосується різних аспектів вчення про діагноз. [Рис. 2]

Патологічні процеси та захворювання вивчаються на різному рівні структурно-функціональної організації живої матерії: ▲ організменний рівень – дає можливість спостерігати захворювання цілісного організму ▲ органний рівень – передбачає вивчення патологічних процесів в органах ▲ системний рівень – передбачає вивчення патологічних процесів в межах окремої системи (система крові, серцево-судинна система, система сполучної тканини та інш.) ▲ тканинний рівень – вивчення патологічних процесів в різних тканинах ▲ клітинний рівень – вивчення клітин та міжклітинної речовини за допомогою світлового мікроскопа ▲субклітинний рівень – вивчення ультраструктурної патології клітини та міжклітинного середовища ▲ молекулярний рівень – вивчення змін тонкої структури макромолекул білка, нуклеїнових кислот та інш.

Рис. 2

		- ВИВЧЕННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО СУБСТРАТУ ЗАХВОРЮВАНЬ
	РОЗРОБКА ПРОБЛЕМ		- ЕТІОЛОГІЇ - ПАТОГЕНЕЗУ - МОРФОГЕНЕЗУ - САНОГЕНЕЗУ - ТАНАТОГЕНЕЗУ - ПАТОМОРФОЗУ - ЯТРОГЕНІЇ - ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА ПАТОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Матеріал для дослідження патологічна анатомія отримує при розтині трупів померлих хворих, проведенні хірургічних втручань, біопсій та постановки експерименту. Розтин трупів (некропсія, аутопсія, секція)є одним із класичних методів дослідження в патологічній анатомії. Завдяки цьому методу проводиться верифікація клінічного діагнозу, виявляються можливі помилки в постановці його (різна ступінь розходження клінічного та патологоанатомічного діагнозів), встановлюється причина смерті хворого, особливості перебігу захворювань, ефективність їх лікування, розробляється статистика смертності, летальності та інш. Біопсія(від. грец. “bios” – життя, “opsis” – зір) – метод прижиттєвого дослідження кусочка органу або тканини. Завдяки біопсії проводиться верифікація клінічного діагнозу при житті хворого, стає можливим вивчення динаміки патологічного процесу на різних рівнях структурної організації живої матерії, доцільності і адекватності клінічних методів обстеження та лікування хворого, прогноз захворювання та можливі наслідки несприятливої дії лікарських препаратів. В цих умовах лікар-патологоанатом стає клінічним патологом, повноправним співучасником діагностичного та лікувального процесу. Завдяки використанню сучасних методів морфологічного аналізу проведення біопсій дає можливість виявити початкові (ініціальні) зміни клітин та тканин, що важливо як для своєчасної постановки діагнозу, так і для проведення адекватної терапевтичної або хірургічної тактики. Інакше кажучи, на сучасному етапі розвитку патологічна анатомія вже вийшла за межі секційного залу і набуває нового змісту – стає клінічною морфологією хворої людини. Дослідження післяопераційного матеріалу (видалені в результаті хірургічного втручання органи та тканини) дає можливість вивчити морфологію захворювань на різних етапах його розвитку. Експериментальний метод необхідний для вивчення механізму розвитку захворювання (патогенезу), динаміки структурних змін, що лежать в його основі (морфогенезу), дії тих або інших лікарських препаратів, апробації різних методів оперативних втручань. Певна обмеженість у використанні цього методу пояснюється тим, що моделі деяких захворювань людини в експерименті отримати неможливо (виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки, ревматизм, черевний тиф) або зміни, які спостерігаються в експерименті не адекватні тим, що зустрічаються в патології у людини (атеросклероз, гіпертонічна хвороба та інш.). [Рис. 3]

Рис. 3

		- ОРГАНІЗМЕННИЙ - СИСТЕМНИЙ - ОРГАННИЙ - ТКАНИННИЙ - КЛІТИННИЙ - СУБКЛІТИННИЙ - МОЛЕКУЛЯРНИЙ
		- РОЗТИН (СЕКЦІЯ, АУТОПСІЯ) - БІОПСІЯ - ЕКСПЕРИМЕНТ
		В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ СНД НАЙБІЛЬШ РОЗПОВСЮДЖЕНИЙ МЕТОД РОЗТИНУ ЗА ШОРОМ – МЕТОД ЄДИНОЇ ЕВІСЦЕРАЦІЇ ОРГАНІВ. У США ВАРТІСТЬ ОДНІЄЇ АУТОПСІЇ СКЛАДАЄ 1 000 ДОЛАРІВ, В УКРАЇНІ ЦЕ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ДІЮЧИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ.
	В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ СНД НАЙБІЛЬШ РОЗПОВСЮДЖЕНИЙ МЕТОД РОЗТИНУ ЗА ШОРОМ – МЕТОД ЄДИНОЇ ЕВІСЦЕРАЦІЇ ОРГАНІВ. У США ВАРТІСТЬ ОДНІЄЇ АУТОПСІЇ СКЛАДАЄ 1 000 ДОЛАРІВ, В УКРАЇНІ ЦЕ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ДІЮЧИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ.

Патологічна анатомія (в сучасній інтерпретації – «клінічна патологія») є основою теоретичної та практичної медицини. У своєму розвитку вона пройшла три основні етапи: макроскопічний, мікроскопічний та ультраструктурний. Виділення її як самостійної наукової дисципліни та лікарської спеціальності пов’язують з іменем К.Рокитанського, який у 1844 р. заснував кафедру патологічної анатомії у Віденському університеті (Австрія) і створив один із найбільших у світі патологоанатомічних музеїв. Він є представником макроскопічного періоду в розвитку патологічної анатомії і засновником гуморального наукового напрямку в розвитку медицини. Серед інших видатних вчених необхідно назвати Р.Вірхова. Він є представником другого (мікроскопічного) періоду розвитку патологічної анатомії і засновником теорії целюлярної патології, який віддавав пріоритет у розвитку медицини морфологічним змінам в організмі людини. Виникнення третього періоду з 50-их років ХХ ст. знаменує собою успіхи патологічної анатомії у вивченні ультраструктурної патології людини. Представниками цього періоду є Струков А.І., Серов В.В., Давидовський І.В., Саркісов Д.С. Осередками розвитку патологічної анатомії в Україні та Росії стали школи клінічних патологів у м. Києві, м. Москві та м. Петербурзі. У м. Києві після відкриття медичного факультету Імператорського університету св. Володимира (1891 р.) за пропозицією його куратора М.І.Пирогова у відповідності з Уставом (1842) була відкрита кафедра фізіології хворої людини з патологічною анатомією, яка почала функціонувати з 1845 р.: її очолив учень М.І.Пирогова М.І.Козлов. Представники київської школи патологоанатомів: Ю.Ф.Мацон, Г.М.Мінх, В.К.Високович, В.М.Кучеренко, Є.І.Чайка, О.П.Кисельова, М.К.Даль, М.Б.Хомінський та інш. У 1849 році на медичному факультеті Московського університету була відкрита кафедра патологічної анатомії, яку очолив А.І.Полунін (1820-1888) – засновник московської школи патологоанатомів та зачинатель клініко-анатомічного напрямку в патологічній анатомії. Представники цієї школи: М.Н.Нікіфоров, О.І.Абрикосов, М.А. Скворцов, І.В.Давидовський, В.В.Серов, А.І.Струков. В 1859 р. була відкрита кафедра патологічної анатомії в Петербурзі. Представники цієї школи: М.М.Руднєв, Г.В.Шор, Н.М.Анічков, М.Ф.Глазунов, В.Г.Гаршин, В.Д.Цінзерлінг. В основі вивчення методології викладання загальної патологічної анатомії лежать ряд положень: ▲ людину необхідно вивчати, перш за все, як представника тваринного світу, тобто спочатку як організм, а уже потім як соціальну особистість; ▲ основні життєві прояви та властивості різних живих систем є по суті своїй відображенням різноманітних механізмів пристосування за різних умов їх існування; ▲враховуючи зазначене, мінливість організмів необхідно розглядати як форму їх пристосування, тобто закон еволюції, якому підпорядковані всі процеси життєдіяльності; ▲ єдність структури (форми) та функції означає їх неможливість існування одна без одної (Давидовський І.В., 1961). В основі викладання спеціальної патологічної анатомії лежить нозологічний принцип, який передбачає вивчення етіології, патогенезу, органопатології та синдромології, класифікації та номенклатури захворювання, процесів їх лікування та профілактики, розробка питань статистики, патоморфозу, а також проблем діагностики. Таким чином, патологічна анатомія це самостійна медична дисципліна, яка вивчає структурні зміни, що виникають в організмі хворої людини. Існує загальна (теоретична) та спеціальна (практична) патологічна анатомія, основою яких є клініко-анатомічний напрямок розвитку. Загальна патологічна анатомія вивчає загальнопатологічні процеси, спеціальна – вивчає окремі захворювання, основуючись на нозологічному та синдромологічному принципах.

 

 

Розділ 2.