Розкрийте роль праці у життєдіяльності суспільства та охарактеризуйте працю як предмет наукового та економічного дослідження.Розкрийте основні функції праці у системі людської життєдіяльності.

Розкрийте роль праці у життєдіяльності суспільства та охарактеризуйте працю як предмет наукового та економічного дослідження.Розкрийте основні функції праці у системі людської життєдіяльності.

Роль праці проявляється в тому, що в процесі праці створюються як матеріальні так і духовні цінності і розвиваються самі робітники, вони отримують нові знання, навички, розкривають свої здібності.

У системі людської життєдіяльності сутність праці явища виявляється в її функціях. Найголовніші з них:
- Створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини.

- Забезпечення матеріального добробуту працівника і членів його сім’ї, адже сама людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.
- Соціально-диференційна функція праці. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп працівників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формування соціальної структури як конкретного підприємства, так і для суспільства в цілому.
- Статусна функція праці зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці.
- Формування особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників – матеріально-технічної бази системи освіти, професійного навчання тощо. Праця повинна бути сферою самореалізації, самоутвердження людини.
- Ціннісна функція праці пов’язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.
- У праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, матеріальних нестатків.
При розгляді соціальної сутності праці слід виходити з певних основних положень. По-перше, праця – процес, що здійснюється між людиною й природою, завдяки якому людина власною діяльністю опосередковує, регулює, контролює одержання природних благ. По-друге, необхідно врахувати, що людина, впливаючи на природу, використовує та змінює її з метою створення споживчих вартостей, необхідних для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Поясніть складність і багатоаспектність процесу праці

Праця — це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. Праця — це свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Праця — це першооснова і необхідна умова життя людей і суспільств». Змінюючи в процесі праці навколишнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Більше того, праця є однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації і самовдосконалення людини, що вже з іншого боку, але також є могутнім чинником суспільного прогресу.
Складність і багатоаспектність процесу праці, з одного боку, і ні з чим не зрівнянне соціально-економічне значення праці, з іншого, зумовили активний інтерес до неї різних наук. Особливості праці як об'єкту дослідження, полягають втому, що, по-перше, праця — це доцільна діяльність людей по створенню благ та послуг, яка повинна бути ефективною, раціонально організованою; по-друге, праця є однією з головних умов життєдіяльності не лише окремої особи, але і будь-якого підприємства чи організації, а також суспільства в цілому; по-третє, в процесі праці формується система соціально-трудових відносин, які утворюють стрижень суспільних відносин на рівні економіки в цілому, на рівні регіону, підприємства і мікроколективу.

Особливого значення соціально-економічних аспектів процесу праці набуває в наш час суспільних відносин. Найсуттєвіші перетворення відбуваються чи мають відбуватися саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей і викликаючи закономірне протистояння суб'єктів цих відносин (передусім роботодавців та найманих працівників).
Слід особливо підкреслити, що сучасна економічна наука відійшла від вузького, суто виробничого погляду на працю (що проявлявся за радянських часів передусім ідеологізовано-штучним поділом праці на так звану "продуктивну" та "непродуктивну"). Ми визначаємо працю як свідому цілеспрямовану створюючу діяльність; прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; як процес перетворення ресурсів природи в цінності і блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних), так і внутрішніх спонукань; як вияв людської особистості. В такому визначенні праця включає в себе, окрім традиційних видів людської діяльності, також творчі, новаційні її види, зокрема підприємництво. Метою творчих видів діяльності є створення нових ідей, образів, методів, уявлень, технологій тощо. Результати творчості вчених, винахідників, підприємців, художників, письменників, артистів складають в розвинених країнах вагому частину національного багатства, а їхня частка в національному доході невпинно зростає. Тому ми визнаємо творчість одним із видів праці, який, щоправда, має суттєві особливості.

Зміст і характер праці

Праця, виступаючи як процес взаємодії людини і природи, у той же час обумовлює і визначає відносини між її учасниками. Аналізуючи структуру суспільної праці, виділяють такі категорії, як зміст праці та соціально-економічний характер праці.

Зміст праці розкривається взаємодією людини з природою, це сукупність якісно визначених трудових функцій, спрямованих на виробництво матеріальних благ, це конкретні види трудової діяльності в процесі виробництва. Соціально-економічний характер праці виражає форму її громадської організації, відмітні риси, що властиві тому чи іншому способу виробництва, є сукупністю відносин між учасниками трудового процесу.

Функції праці взаємозалежні і взаємообумовлені. Розвиток функції праці як творця суспільного багатства створює передумови для дії функції праці, що формує людину. Остання, усе більш розширюючи сферу свого прояву в результаті соціального прогресу, відкриває більший простір для дії першої, а обидві вони прискорюють науково-технічний і соціальний прогрес, створюють передумови для задоволення постійно і всебічно зростаючих потреб людей. При аналізі змісту праці враховується, що в процесі праці здійснюються наступні функції:

-логічна, пов'язана з визначенням мети і підготовкою системи -необхідних трудових операцій;

-виконавська - приведення засобів праці в дію різними способами в залежності від стану продуктивних сил і безпосередній вплив на предмети праці;

-реєстрації і контролю - спостереження за технологічним процесом, ходом виконання наміченої програми;

-регулювання - коректування, уточнення заданої програми.

Кожна з названих функцій у тому чи іншому ступені може бути присутньою у праці окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці. В залежності від переваги тих чи інших функцій у трудовій діяльності людини визначається складність праці, складається конкретне співвідношення функцій розумової і фізичної праці.

Головними факторами, що змінюють зміст праці, являються розвиток засобів виробництва, науково-технічний прогрес, перетворення техніки і технології виробництва. Під дією цих факторів праця поступово звільнюється від обмежень, що стримують можливості людського організму. Людина зі своїми здібностями і навичками до праці, як і раніше, залишається головним елементом виробництва, але зміст праці міняється. Він реалізується в дії по використанню наукових знань, здійсненню контролю і регулювання в точній відповідності з вимогами досягнень науки і техніки.

Головними елементами системи виробничих відносин, що визначають характер праці, є:

-відношення трудящих до засобів виробництва, форма власності на засоби виробництва;

-мета, на ім'я якої здійснюється праця безпосередніх виробників, зв'язок між працею індивідуума і сукупною працею суспільства, що характеризує форму прояву суспільної природи праці;

-ступінь соціальних розходжень у праці, обумовлених відносинами соціальних груп (класів) до засобів виробництва, розходженням у рівні підготовки працівників і виконанні ними різнорідних функцій у процесі праці. Ці сторони способу виробництва, в свою чергу, визначають відношення самих виробників до власної праці, відносини розподілу продуктів праці, а також спосіб організації праці в суспільстві.

Мотивація трудової діяльності не може бути дійовою без застосування сучасних форм і методів матеріального стимулювання персоналу. Мотивація праці - це бажання працівника задовольнити свої потреби через трудову діяльність.

Потреби - відчуття фізичного, соціального дискомфорту, нестачі чогось, це необхідність у чомусь, що потрібне для створення і підтримки нормальних умов життя і розвитку людини. Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив.

В структуру мотиву праці входять:

потреби, які хоче задовольнити працівник;

цінності, що здатні задовольнити цю потребу;

трудові дії, які необхідні для одержання благ;

ціна - витрати матеріального і морального характеру, що пов'язані з трудовою діяльністю.

Мотив праці формується, якщо в розпорядку суб'єкта управління є потрібний набір цінностей, що відповідає соціальне обумовленим потребам людини; для одержання цих цінностей потрібні трудові зусилля працівника; трудова діяльність дозволяє працівнику одержати ці цінності з меншими матеріальними і моральними витратами, ніж інші види діяльності.

Люди свідомо оцінюють можливі варіанти поведінки, намагаються вибрати короткий шлях до бажаного результату. Сила мотиву визначається мірою актуальності тієї чи іншої потреби для працівника. Чим більша потреба в певному виді благ, тим сильніше бажання її задовольнити, тим активніше діє людина. Особливістю мотивів праці є їх направленість "на себе" і "на інших".

Мотиви праці різноманітні. Вони відрізняються за:

потребами, які людина хоче задовольнити своєю трудовою діяльністю;

цінностями, які потрібні людині для задоволення своїх потреб;

ціною, яку працівник готовий заплатити за свої потреби.

Загальне в них завжди тільки те, що задоволення потреб, одержання бажаних цінностей обов'язково пов'язано з трудовою діяльністю.

Стимулювання як тактика вирішення проблем є орієнтацією на фактичну структуру ціннісних орієнтацій і інтересів працівника, на більш повну реалізацію наявного трудового потенціалу.

Мотивація і стимулювання як методи управління працею є протилежними за напрямками: перший направлений на зміну існуючого стану, другий - на його закріплення, проте вони доповнюють один одного.

Стимулювання повинно відповідати потребам, інтересам і здібностям працівника. Мотивація - це процес свідомого вибору людиною того чи іншого типу поведінки, що визначається комплексним впливом зовнішніх (стимули) і внутрішніх (мотиви) чинників.

Стимулювання праці передбачає створення умов, при яких активна трудова діяльність дає певні, раніше зафіксовані результати, стає необхідною і достатньою умовою задоволення значних і соціальне обумовлених потреб працівника, формування у нього мотивів до праці.

Система мотивів і стимулів праці має опиратись на певну нормативно-правову базу. Працівник має знати, які вимоги ставляться перед ним, яка буде винагорода при їх отриманні і які санкції будуть застосовуватися у випадку невиконання вимог. Стимулювання праці ефективне тільки у тому випадку, коли органи управління уміють добиватися і підтримувати той рівень роботи, за який платять. Ціль стимулювання - не взагалі спонукати людину працювати, а зацікавити її працювати краще, продуктивніше, ніж це обумовлено трудовими відносинами.

Стимулюючу. Ринок праці завдяки конкуренції стимулює роботодавців краще використовувати трудові ресурси з метою підвищення прибутковості виробництва, а найманих працівників стимулює підвищувати професійно-кваліфікаційний рівень.

Регулюючу. Певною мірою ринок впливає і на формування пропозиції суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, господарств в інші, які пріоритетно розвиваються, і високорентабельні. Він

Розміщення, а також ефективне використання. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів в народному господарстві, спонукаючи підприємців утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують його прибутковість.

Сегментація ринку праці - це процес розподілу роботодавців і продавців праці на групи за ознаками, які їх об'єднують. Сегментарний ринок праці - це ринок з чітко визначеними частинами - сегментами, на яких концентруються певні категорії робітників (останні не є конкурентами іншим робітникам в інших частинах ринку праці), які конкурують поміж себе. Такі сегменти утворюються, наприклад, на ринках жіночої праці, праці інвалідів, літніх трудящих та ін.

Сегментація виконується за різними критеріями та в залежності від різних ознак. Ними можуть бути: територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців та продавців товару "робоча сила"; умови конкуренції тощо.

З точки зору територіального підходу бувають ринки праці:

внутрішній - місцевий, регіональний, національний;

Особливе значення має виділення сегментів, в яких зконцентровані групи осіб з ньзькою конкурентоспроможністю: молодь, жінки з дітьми, інваліди 3-ї групи тощо. Вони потребують соціальної підтримки з боку держави.

Сегментація ринку праці має велике значення для аналізу ринку; вивчення його структури та ємності; виявлення контингенту, який утворює пропозицію праці і попит на нього; визначення перспектив ринку праці.

 

Норми часу.

1.1. Технічно - обґрунтована норма включає такі елементи:

; (1)

де _. - норма часу, хв.;

- основний час, хв.;

- допоміжний час, хв.;

- час на обслуговування, хв.;

_. - час перерв на відпочинок та особисті потреби, хв.;

- підготовчо-завершальний час, хв.;

- час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва.

1.2 Норма штучного часу розраховується на 1 операцію або на одиницю продукції, складається з норми основного часу і допоміжного часу, часу на обслуговування робочого місця і часу перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, розраховується за формулою (1.1).

Якщо _. та беруться у відсотках від оперативного часу тоді формула (1.1) буде мати наступний вигляд:

; (2)

де - норма штучного часу, хв.;

- оперативний час, хв.;

_. - час обслуговування робочого місця у % до оперативного часу;

_. - час на відпочинок та особисті потреби у % до оперативного часу.

Слід також враховувати, що оперативний час ( _. ) складається з основного та допоміжного часу, тобто:

Т_оп..= Т_о+Т_доп.; (3)

1.3. Норма часу на партію виробів () визначається за формулою:

; (4)

де n - кількість виробів у партії;

- підготовчо- завершальний час на партію виробів, хв.;

1.4. Норма штучно - калькуляційного часу (тобто повні витрати на випуск одиниці продукції) (Н _шт.к.). Вона враховує повні витрати часу у тому числі підготовчо - завершальний час на одиницю продукції.

(5)

Норма виробітку.

2.1. Норма виробітку (Н_в ) у загальному вигляді розраховується за формулою:

(6)

де Н_ч - встановлена норма часу на одиницю продукції, год., хв.

2.2. Розрахунок норми виробітку по нормі штучного часу:

; (7)

2.3. Розрахунок норми виробітку по нормі оперативного часу:

(8)

Між нормою часу та нормою виробітку існує зворотній зв’язок, тобто із зменшенням норми часу збільшується норма виробітку, але не в однаковій мірі.

Так якщо y - це збільшення норм виробітку у відсотках, а x - це зменшення норм часу, теж у відсотках в такому разі:

; (9)

; (10)

 

Норма обслуговування.

3.1 Норма обслуговування () розраховується за формулою:

(11)

 

де - норма часу обслуговування одиниці обладнання.

(12)

де Н_ч- час виконання основних функцій на одиницю роботи, прийняту за одиницю вимірювання;

О - кількість одиниць обсягу роботи на одиницю устаткування, що обслуговується робітником (кількість одиниць ремонто – складності в одній фізичній одиниці устаткування, що припадає на один верстат за зміну тощо);

К - коефіцієнт враховуючий виконання допоміжних функцій, а також враховує час на відпочинок і особисті потреби.

Норма часу обслуговування розраховується за нормативами або за допомогою хронометражу.

Норма чисельності.

4.1 Норма чисельності розраховується за формулою:

(13)

або

(14)

де О - кількість обслуговуваних одиниць обладнання (об’єм робіт на об’єкті);

Н_{ч..обсл..} – норма часу на обслуговування одиниці обладнання.

4.2. На підприємствах у цехах, бригадах а також по окремих робітниках розраховується рівень виконання норм виробітку двома методами:

1 метод:

(15)

де - відсоток виконання норм виробітку;

- нормативний час на виконання обсягу робіт;

- фактичний час роботи.

2 метод:

(16)

де - фактичний обсяг робіт;

- плановий обсяг робіт за встановленими нормами.

Коефіцієнт ущільнення робочого часу внаслідок усунення усіх видів втрат (К4 )

(17)

деК1 - коефіцієнт ефективного використання робочого часу

К2 - коефіцієнт неприхованих (явних) втрат робочого часу:

К3 - коефіцієнт прихованих втрат робочого часу.

К1+К2+К3=1 (18)

Коефіцієнт ущільнення робочого дня (К_УЩ)

= (19)

де – сума тривалості витрат, які можна усунути

(20)

Трудомісткість

Трудомісткість – це обернений показник виробітку, характеризує витрати часу на одиницю продукції та розраховується за формулою:

, (35)

де - трудомісткість на одиницю продукції нормо годин, або грн.. Год;

Т – трудомісткість обсягу продукції (нормо або грн.. Годинах);

У залежності від складу трудових витрат існують наступні види трудомісткості: технологічна, трудомісткість обслуговування виробництва, виробнича, трудомісткість керування виробництвом.

Технологічна трудомісткість ( )- це витрати праці робітників, що здійснюють технологічний вплив на предмети праці, визначається за формулою:

; (36)

де - витрати праці основних робітників – відрядників;

- витрати праці основних робітників – погодинників.

 

Виробнича трудомісткість (Т_рв) – це витрати праці всіх робітників (основних допоміжних цехів), визначається за формулою:

; (37)

Трудомісткість управління виробництвом (Т_ру) – це витрати праці керівників, фахівців, службовців, охорони.

Повна трудомісткість продукції (Т_рп) включає трудові витрати всіх категорій промислово – виробничого персоналу підприємства та визначається за формулами:

; (38)

або

; (39)

або

(40)

Залежно від способу визначення обсягів виробленої продукції розрізняють наступні методи вимірювання продуктивності праці:

- натуральний, різновид: умовно – натуральний метод;

- трудовий метод;

- вартісний (грошовий) метод.

Натуральний метод – передбачає вимірювання продуктивності праці у натуральних одиницях (штуки, тонни, метри тощо) та розраховується за формулою:

; (41)

де n – асортимент виготовленої продукції

- продуктивність продукції у натуральному вимірюванні (штуки, тонни, метри / грн..)

- обсяг продукції за асортиментом у натуральному вимірюванні (грн., тонн, метрів тощо за певний період);

- середньооблікова чисельність робітників (основних та допоміжних), грн..

Різновидом натурального методу є умовно – натуральний, сутність якого полягає у тому, що обсяг продукції вимірюється в умовно – натуральних одиницях, що характеризують ту чи іншу спільну ознаку продукції.

Продуктивність праці за цим методом визначається за формулою:

; (42)

де - продуктивність праці в умовних одиницях;

- кількість умовних одиниць, які відповідають певним видам продукції за асортиментом.

Трудовий метод – полягає у тому, що для вимірювання продуктивності праці обсяг продукції оцінюється у нормо (людино) годинах і розраховується за формулою:

; (43)

де t_н – нормативна трудомісткість одиниці продукції, нормо год. На одиницю.

Вартісний метод – характеризується тим, що обсяг продукції визначається за формулою:

; (44)

де Ц_{i -} ціна відповідного виду продукції;

- продуктивність праці у вартісному вимірюванні, грн../грн..;

 

- Продуктивність праці за день

(45)

де Ф_н - номінальний фонд робочого часу.

За виробітком

; (48)

За трудомісткістю

; (49)

де Т_пл.ф.б – трудомісткість відповідно планова, фактична, базова.

В_{ф. рн.б} – виробіток відповідно фактичний, плановий, базовий.

3.2. Індекс зростання продуктивності праці (Іпт), частка одиниці:

, (50)

3.3. Відсоток зростання продуктивності праці (i_пт), %:

(51)

3.4. Абсолютний приріст продуктивності праці(∆ПП), грн../годину (грн../людину), рн./годину (рн/людину):

(52)

3.5. Темп приросту продуктивності праці (∆І_ПП), %:

Тарифна сітка – це певна кількість розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Тарифна сітка використовується для визначення співвідношення в оплаті праці різної складності.

Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника, віщій кваліфікації відповідає вищій розряд тарифної сітки.

Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці кожного розряду робітників вища від оплати праці робітника 1 – го розряду.

; (54)

I = 1 …n

де К _{тар і} – тарифний коефіцієнт 1- го розряду;

Т _{грн і} – тарифна ставка і- го розряду;

Т _{грн. 1- го} – тарифна ставка першого розряду.

Тарифні коефіцієнти та їх діапазон можуть встановлюватись галузевими угодами.

За допомогою тарифної сітки можна встановити рівень середньої кваліфікації робітників та складності роботи.

Середня кваліфікація робітників підприємства у цілому, цеху або дільниці характеризується середнім тарифним розрядом.

Середній тарифний коефіцієнт (К_с) розраховується за формулою:

; (55)

де К_і – тарифний коефіцієнт відповідного розряду;

Ч_рі – чисельність робітників того самого розряду;

Ч_р – загальна чисельність робітників.

Середні тарифний розряд (Р_с) визначається за формулами:

; (56)

; (57)

де Р_м, Р_б – тарифні розряди, які відповідають меншому і більшому із двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий коефіцієнт;

К_м, К_б – менший та більший із двох тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний коефіцієнт.

Середній тарифний коефіцієнт робіт визначається як середня арифметична величина тарифних коефіцієнтів, зважених за обсягами робіт, визначається за формулою:

; (58)

де К – тарифний коефіцієнт відповідного розряду;

Тр – трудомісткість робіт, віднесених до даного розряду, нормо – год;

ΣТр – сумарна трудомісткість робіт, нормо – год.

Середній тарифний коефіцієнт робіт визначається так само, як і для робітників.

Середній тарифний коефіцієнт можна визначити через середній тарифний розряд за формулою:

; (59)

; (60)

де Р_с і Р_м – середній і менший із двох суміжних розрядів, між якими знаходиться відомий середній тарифний розряд.

Розкрийте роль праці у життєдіяльності суспільства та охарактеризуйте працю як предмет наукового та економічного дослідження.Розкрийте основні функції праці у системі людської життєдіяльності.

Роль праці проявляється в тому, що в процесі праці створюються як матеріальні так і духовні цінності і розвиваються самі робітники, вони отримують нові знання, навички, розкривають свої здібності.

У системі людської життєдіяльності сутність праці явища виявляється в її функціях. Найголовніші з них:
- Створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини.

- Забезпечення матеріального добробуту працівника і членів його сім’ї, адже сама людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.
- Соціально-диференційна функція праці. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп працівників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формування соціальної структури як конкретного підприємства, так і для суспільства в цілому.
- Статусна функція праці зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці.
- Формування особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників – матеріально-технічної бази системи освіти, професійного навчання тощо. Праця повинна бути сферою самореалізації, самоутвердження людини.
- Ціннісна функція праці пов’язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.
- У праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, матеріальних нестатків.
При розгляді соціальної сутності праці слід виходити з певних основних положень. По-перше, праця – процес, що здійснюється між людиною й природою, завдяки якому людина власною діяльністю опосередковує, регулює, контролює одержання природних благ. По-друге, необхідно врахувати, що людина, впливаючи на природу, використовує та змінює її з метою створення споживчих вартостей, необхідних для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.