Опишіть систему управління трудовими ресурсами.

Управління трудовими ресурсами містить у собі такі етапи:1. Планування ресурсів: розробка плану задоволення майбутніх потреб улюдських ресурсах.2. Набір персоналу: створення резерву потенційних кандидатів по всіхпосадах.3. Відбір: оцінка кандидатів на робітники місця і відбір кращих ізрезерву, створеного в ході набору.4. Визначення заробітної плати і пільг: розробка структури заробітноїплати і пільг із метою залучення, наймання і збереження службовців.5. Профорієнтація й адаптація: вступ найнятих робітників в організацію іїї підрозділи, розвиток у робітників розуміння того, що очікує від ньогоорганізація і яка праця в ній одержує заслужену оцінку.6. Навчання: розробка програм для навчання трудовим навичкам, щовимагаються для ефективного виконання роботи.7. Оцінка трудової діяльності: розробка методик оцінки трудовоїдіяльності і доведення її до робітника.8. Підвищення, зниження, переведення, звільнення: розробка методівпереміщення робітників на посади з більшої або з меншоювідповідальністю, розвитку їхнього фахового досвіду шляхом переміщенняна інші посади або ділянки роботи, а також процедур припинення договорунайму.9. Підготування керівних кадрів, управління просуванням по службі:розробка програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення

30.Охарактеризуйте персонал підприємства як об’єкт управління трудовими ресурсами.

Персонал (кадри) підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і забезпечують господарську діяльність. Крім постійних працівників, в господарській діяльності можуть брати участь й інші працездатні особи.

Усі працівники, які своєю працею беруть участь в господарській діяльності підприємства, на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив.

Персонал підприємства можна розглядати за різними ознаками

Організаційна структура – це склад персоналу за структурними підрозділами підприємства.

Функціональна структура відображає управлінські функції персоналу підприємства.

Компетентно-правова структура характеризує персонал за його компетентно-правовою участю у творчому процесі господарської діяльності підприємства.

Соціальна структура характеризує трудовий колектив за соціальними показниками (стать, вік, професія і кваліфікація, національність, освіта тощо).

Штатна структура визначає склад структурних підрозділів і перелік посад, розміри посадових окладів і фонду оплати праці.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), голови правління, начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних підрозділах; головні спеціалісти (головний економіст, головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищеперелічених посад.

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітниками вважаються працівники, що безпосередньо зайняті у технологічному процесі створення готової продукції, виконання робіт, надання послуг, а також ремонтом засобів праці та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники.

По відношенню до процесу створення продукції робітників можна поділити на основних – тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних – тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

31.Охарактеризуйте зайнятість як соціально-економічну категорію.

3айнятiсть населення – це певна сукупнiсть соцiально-трудовихвiдносин мiж людьми з приводу забезпечення працездатного населенняробочими мiсцями; формування, розподiлу i перерозподiлу трудових pecypciвз метою участi в суспiльно-кориснiй працi i забезпечення розширеноговiдтворення робочої сили. Ця сукупнiсть соцiально-трудових вiдносинзнаходить свiй вияв у певних економiчних категорiях, таких, якiндивiдуальна (сiмейна), колективна трудова дiяльнiсть, процес працi,iнтенсивнiсть та продуктивнiсть працi, мобiльнiсть робочої сили,загальноосвiтня та професiйна пiдготовка кaдpiв, заробiтна плата та iн.

Звичайно зайнятiсть визначається як дiяльнiсть громадян, пов’язана iз задоволенням особистих i суспiльних потреб, i така, що, як правило, приносить прибуток.

Згiдно iз Законом Украiни “Про зайнятiсть населення” до зайнятогонаселення належать громадяни [7]:

• тi, що працюють за наймом;

• тi, що самостiйно забезпечують себе роботою;

• обранi i призначенi на оплачуванi посади в органи державноi

влади, управлiння i в громадських об’єднаннях;

• тi, хто проходить службу в Збройних силах України та iнших

вiйськових формуваннях, створених вiдповiдно до законодавства України;

• тi, хто проходить професiйну пiдготовку, перепiдготовку i

пiдвищення квалiфiкацiї з вiдривом від виробництва;

• учнi денних загальноосвiтнiх шкiл i студенти вищих навчальнихзакладiв.

Отже, до зaйнятого населення належать yci громадяни, зайнятi будь-яким видом суспiльно-корисної дiяльностi.

32. Концептуально виділяють повну, ефективну і раціональну види зайнятості. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Дані концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворот-ним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Концепція глобальної зайнятості передбачає:

урахування всіх видів економічно корисної для суспільства трудової діяльності людини. До зайнятих можна відносити не лише осіб, які одержують за свою працю грошову винагороду, а й осіб, які беруть участь у нетрадиційних ринках праці (підпільна економіка, робота домогосподарок, робота пенсіонерів у себе вдома і т. п.); розподіл сукупного обсягу робіт між усім дорослим населенням країни. Передбачається нормування сукупного обсягу робіт і перерозподіл його між усіма бажаючими працевлаштуватись, насамперед через зменшення індивідуального трудового навантаження, яке припадає на кожного працюючого.
33. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо.

Зайнятість за характером діяльності — це:

— робота в організаціях різних форм власності і господарювання;

— робота за кордоном і на спільних підприємствах;

— служба в армії;

— виховання дітей у сім’ї;

— інші види діяльності, встановлені законодавством.

Зайнятість за соціальною належністю:

(робітники;професіонали, фахівці, технічні службовці; керівники;фермери;підприємці).

Зайнятість за галузевою належністю:

(у сфері матеріального виробництва; у невиробничій сфері; в окремих великих галузях (промисловість, сільське господарство, будівництво))

Зайнятість за територіальною належністю:

(в окремих регіонах; в економічних районах).

Зайнятість за рівнем урбанізації:

(у міській місцевості; у сільській місцевості).

Зайнятість за формами власності:

(державної; приватної; колективної; змішаної).

Зайнятість за особистим використанням робочого часу:

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частину населення.

Зайнятість неповний робочий час — це робота в неповну робочу зміну у зв’язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв’язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов’язана зі специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу і оформлюється відповідним контрактом.

Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

 

34. Політика держави на ринку праці має бути спрямована на розвиток активної політики, що передбачає її спрямованість на скорочення рівня безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно, забезпечення продуктивності зайнятості всього населення. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо.Таким чином, активна політика складається із заходів спрямованих на:

- збільшення попиту на робочу силу з боку як держави, так і приватного сектору економіки;

- підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили і робочих місць;

- вдосконалення процесу працевлаштування.

Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи і фінансується із спеціальних фондів.

Активні і пасивні заходи сприяння зайнятості населення в Україні реалізуються державною службою зайнятості.

35. Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Держава може проводити активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо. Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

36. Безробіття – це таке становище в економіці, коли частина працездатного населення стає відносно надлишковою, тобто виникає невідповідність між попитом на робочу силу і її пропозицією.

До безробітних відносять осіб працездатного віку, які в даний період не працюють, а шукають роботи й готові приступити до неї негайно (протягом двох тижнів), зареєстровані на біржі праці.

Показники безробіття використовуються для вивчення кількісного та якісного складу безробітних.

Для аналізу безробіття використовують абсолютні показники, які характеризують чисельність безробітних, а також відносні показники, які характеризують середній строк безробіття і його рівень.

Характеризуючи безробіття, розглядають показник рівня безробіття:

 

.

З 1 січня 1991 р. розраховується тривалість безробіття. Вона дорівнює проміжку часу, протягом якого особа шукає роботу.
З метою вивчення можливого росту або зменшення числа безробітних використовують показник рівня незайнятості:

 

.

Види безробіття:

фрикцiйне безробiття, яке пов’язане з перемiщенням осiб з однiєї роботи на iншу, з однiєї мiсцевостi — до iншої. Отже, це своєрiдна соцiальна, суперечнiсть, яку розумiють як проблему пошуку відповідної роботи;
структурне безробiття, яке виникає в результатi структурних зрушень в економiцi, що впливають на структуру сукупного политу на робочу силу: на однi професiї попит пiдвищується, на iншi — падає;
циклічне безробiття, яке виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу.

Відносне безробіття включає в себе:
Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі.
Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу.
Конверсiйне безробiття спричиняється скороченням чисельностi армії i перепрофiлюванням пiдприємств вiйськово-промислового комплексу на випуск цивiльної продукцiї.
Технологічне — пов’язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво)
Інституційне – це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили.)
Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Відповідно, міжнародна статистика звертає увагу на загальний рівень безробіття понад 12 місяців, так зване тривале застійне безробіття.

37. При повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття — це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшу­ють ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня без­робіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічни­ми факторами. Меті визначення природного рівня без­робіття служить концепція потенційного ВНП, яка фак­тично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей об­робної промисловості приблизно на 86%.

Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату, знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Природне безробіття (англ. Natural rate of unemployment (NRU) — це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП. Даний рівень безробіття не пов'язаний з динамікою економічного зростання. Він залежить від природних причин, таких як: плинність кадрів, міграція, демографічних факторів. Вважається, що природній рівень безробіття складає 4-5 % від загальної кількості робочої сили.

38. Будь-яке суспільство прагне оптимально використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні, з метою реалізації виробничого потенціалу. Наявність безробіття у суспільстві свідчить про недовикористання трудових ресурсів. У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства суперечливий

У той же час безробіття породжує тяжкі негативні соціально-економічні наслідки:

1. Незайнята робоча сила свідчить про недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок пропідвищення заробітної плати, тим самим спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.

3. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для ньогоболісно.

4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менше заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний і інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення.

5. Безробіття наносить людині найтяжку психологічну травму.

Виділяються два основних напрями соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття:. а)регулювання рівня й тривалості безробіття; б)соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропо­зиції на такий товар, як "робоча сила") державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспіль­ного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціа­льного захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотріб­ною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні й сімейні. У Деклара­ції прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст. 23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку робото­давця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробницт­ва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

39. Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:

* Скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентоздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.

* Існування в Україні вимушеної неповної зайнятості (прихованого безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень.

* Зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що працюють у різних сферах (галузях) економіки.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

40. Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

Отже, зміст державної і територіальних програм зайнятості відображає весь спектр активних і пасивних заходів держави на ринку праці.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

• формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

• регулювання трудових міграцій;

• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

• сприяння професійній мобільності;

• розвиток соціально-трудових відносин;

• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

41. Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону «Про зайнятість населення» і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов’язки й права були визначені статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення». Головними функціями служби зайнятості є:

· аналіз ринку праці та інформування про його стан;

· трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам — в одержанні роботи;

· регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;

· допомога безробітним, яка містить як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;

· безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.

В Україні функціонують такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах

Діяльність Державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє на підставі статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державний фонд сприяння зайнятості».

43. Показниками кон’юнктури на ринку працi є рiвень безробiття та рiвень незайнятостi населення.

Рiвень безробiття визначають за формулами:

,

де Б — кiлькiсть безробiтних; П — кiлькiсть працездатних;

,

де З — кiлькiсть зайнятих.

Цi формули мають суттєвi недолiки: в першiй кількість робочої сили пiдмiнено кiлькiстю зайнятих, а в другiй — не враховано, що не все працездатне населення пред’являє попит на робочi мiсця.

Реально попит на робочi мiсця пред’являє робоча сила або еконо­мiчно активне населення, кількість якого визначається за формулою

З + Б = П – ДНЗ,

де ДНЗ — добровiльно незайняте населення.

Тодi рiвень безробiття

.

Однак наведені способи визначення рiвня безробiття не вiдпо­вiдають реалiям сучасного ринку працi й призводять до заниження реальних показникiв.

Усе це свiдчить про те, що офiцiйно розрахований рiвень безробiття не завжди точний. Цей недолiк можна лiквiдувати, звернувшись до методики розрахунку коефiцiєнта безробiття, запропонованої координатором Департаменту зайнятостi й розвитку МОП Г. Стендiнгом. Визначаючи реальне перевищення пропозицiї робочої сили над попитом у перерахунку на еквiвалент повного робочого часу, Г. Стендiнг припускає, що в разі неповної зайнятостi тривалiсть роботи становить половину середньої тривалостi робочого часу. Звiдси рiвень безробiття можна подати в такому виглядi:

,

де Ufte — коефiцiєнт безробiття в перерахунку на еквiвалент повного робочого часу; Uft, Upt — кiлькiсть безробiтних, якi шукають роботу відповідно на повний i неповний робочий час; PT1, PT2 — вiдповiдно кiлькiсть вимушено та добровiльно зайнятих неповний робочий час; FT — кількість зайнятих повний робочий час.

Цей коефiцiєнт безробiття бiльш точно показує взаємодiю попиту та пропозицiї робочої сили, тому що виходить за межi подiлу найманої робочої сили на зайнятих і безробiтних, ураховуючи можливостi часткової зайнятостi.

44. Природна норма безробіття – це цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М.Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного без-робіття, ототожнював його норму з таким «рівнем безробіття, що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці».

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.

В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали - 4,3%, в сімдесяті - 6,6%, в першій половині вісімдесятих - близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того, більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних.

45. Спробу математичними розрахунками визначити рух рiвня безробiття й зайнятостi залежно вiд вiдхилення фактично виробленого валового нацiонального продукту вiд потенцiйного зробив американський вчений Артур Оукен. Вiн вивiв закон, згідно з яким щорiчний прирiст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кiлькiсть безробiтних на постiйному рiвнi. Кожнi додатковi два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кiлькiсть безробiтних на один відсотковий пункт. Аналогiчно, кожне додаткове скорочення темпiв приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробiття на один процентний пункт.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рiвня безробiття й зайнятостi залежно вiд вiдхилення фактично виробленого валового нацiонального продукту вiд потенцiйного зробив американський вчений Артур Оукен. Вiн вивiв закон, згідно з яким щорiчний прирiст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кiлькiсть безробiтних на постiйному рiвнi. Кожнi додатковi два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кiлькiсть безробiтних на один відсотковий пункт. Аналогiчно, кожне додаткове скорочення темпiв приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробiття на один процентний пункт.