Основні поняття, що допомагають уточнювати уявлення про систему: елемент, компоненти, підсистеми, зв’язок, ціль.

Під елементом прийнято розуміти найпростішу частину системи, яку умовно розглядають як неподільну. Наприклад, елементами комп’ютера можна вважати процесор, плати, шини, монітор та інші великі блоки або їх складові – мікросхеми, транзистори, з’єднання тощо.

Складові, стосовно яких невідомо, чи є вони неподільними, називають компонентами системи; складові, у яких виділяють більш елементарні частини, – підсистемами. Розподіл на підсистеми пов'язаний із можливістю вичленовування сукупностей взаємозалежних елементів (чи компонентів), здатних виконувати відносно незалежні функції (підцілі), спрямовані на досягнення загальної мети системи.

Поняття “зв'язок” входить до будь-якого визначення системи й характеризує чинники виникнення й збереження її цілісності та властивостей. Цей термін одночасно відбиває як будову (статику), так і

функціонування (динаміку) системи.

Термін “ціль” і пов'язані з ним поняття доцільності, цілеспрямованості лежать в основі уявлень про розвиток системи.

Структура (від лат. “structure” – будова, розташування, порядок) відбиває певні взаємозв'язки, взаєморозташування складових частин системи, її будову.

Структура - расположение и связь частей, составляющих целое. Структуры различаются:

- по сфере существования на материальные (физические, биологические, химические) и идеальные (психические, познавательные, логические);

- по характеру связи на порядковые, композиционные, топологические;

- по направленности на субстанциальные и функциональные;

- по разнообразию связей на простые и сложные.

Існують різні аспекти поняття системи: філософський (теоретико-пізнавальний), науково-дослідний, проектний, інженерний тощо. Іншими словами, у термін “система” на різних стадіях розгляду об'єкта вкладають різний зміст.

Можна назвати багато різних систем: біологічні, екологічні, економічні, зв'язку, знакові, інформаційні, моделей, обробки даних, обчислювальні, планетні, поглядів і переконань, показників, політичні, правові, рівнянь, Сонячна, фінансові, безліч інших. Розвиток науки спричинив виникнення таких понять як “великі системи”, “складні системи”, “ієрархічні системи”. Їх вивчення пов'язане з необхідністю розробки загальних понять, категорій і методів дослідження.

 

Класифікація

№	Класифікаційна ознака	Тип системи
	Природа елементів	Реальні (фізичні), Абстрактні
	Походження	Природні, Штучні, Змішані
	Тип змінних	З якісними змінними, З кількісними змінними, Зі змішаним описом змінних
	Тип оператора системи	Чорний ящик, Непараметричний клас, Параметричний клас, Білий ящик
	Термін існування	Сталі, Тимчасові
	Мінливість властивостей	Статичні, Динамічні
	Ступінь складності	Прості, Складні, Великі
	Відношення до зовнішнього середовища	Закриті, Відкриті
	Реакція на вплив, що збурює	Активні Пасивні
	Характер управління	Керовані зовні, Самокеровані, З комбінованим управлінням, Без управління
	Ступінь організованості	Добре організовані, Погано організовані (дифузні), Ті, що самоорганізуються
	Ступінь участі та впливу людини	Технічні, Людино-машинні, Організаційні

Основным методом исследования больших систем является системный анализ. Основные принципы системного анализа:

• выявить и четко формализовать основную цель, достигаемую в результате принятия решения;

• рассмотреть проблему как целое, как единую систему и выявить все возможные последствия и взаимосвязи каждого частного решения;

• выявить и проанализировать возможные альтернативные пути достижения цели;

• цели, стоящие перед отдельными частями системы (подсистемы), не должны вступать в конфликт с глобальной целью большой системы.

Сукупність знаків утворює знакову систему.

Класифікація знакових систем за особливостями знакового складу:

1. Замкнені та відкриті знакові системи: в замкнених системах кількість знаків чітко визначена, і кожен новий знак перетворює вихідну знакову систему у нову; у відкритих системах поява нових знаків не порушує старої системи.

2. Прості та складні знакові системи: прості складаються з однорідних знаків, складні – з різнотипних знаків. Складні системи можуть бути одно- та багатоярусними. В останніх виникає ієрархічне підпорядкування – знаки однієї підсистеми можуть бути зведені, спрощені до знаків іншої.

3. Перехресні та самобутні знакові системи: всередині перехресних систем містяться одні і ті самі знаки, самобутні – не перетинається з іншими.

Класифікація знакових систем за матеріальною природою:

1. звукові (усна мова, музика тощо), сприймаючий аналізатор – слуховий;

2. графічні (алфавіт, живопис, фотографія, стенографія, загальнонаукові символи, ноти, ієрогліфи тощо), сприймаючий аналізатор – зоровий;

3. рух (танець, мова глухонімих, положення рук регулювальника), сприймаючий аналізатор – зоровий;

4. запах, сприймаючий аналізатор – органи нюху;

5. колір (світлофор, кольори як символи), сприймаючий аналізатор – зоровий;

6. форма (співвідношення опуклостей та впадин в алфавіті сліпих), сприймаючий аналізатор – тактильний, органи дотику;

7. предмет (ялинка як символ новорічних свят, обручка як символ одруженості), сприймаючий аналізатор – зоровий;

8. матеріал (золото як символ багатства, сталь як символ міцності), сприймаючий аналізатор – зоровий;

9. вчинок (заручини як символ обіцянки вступити у шлюб), сприймаючий аналізатор – переважно зоровий.

Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).

Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами. У природній мові розрізняють алфавіт і граматику.

Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.

До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

Алгоритмі́чна мо́ва – формальна мова, призначена для записування алгоритмів

Під алгоритмічною мовою розуміють набір символів, систему правил складання з цих символів конструкцій для запису алгоритмів, а також систему правил, які дозволяють однозначно розуміти зміст цих конструкцій. Алгоритмічну мову, яка застосовується для запису програм і даних у процесі розв`язування задач на ЕОМ, називають мовою програмування. Зараз існує більше 2000 алгоритмічних мов програмування, серед яких нараховується близько 120 мов, що одержали значне поширення.

Мо́ва програмува́ння — формальна мова представлення програм для системи програмування. (Фортран, Кобол, Алгол, Pascal, Java, C, C++, C#, Objective C, Smalltalk, Delphi

 

 

5,12Інформаційна (комп’ютерна) система. Поняття інформаційної (комп’ютерної) системи. Апаратна та інформаційна складові інформаційної системи. Функціональна схема та принципи роботи комп’ютера. Структурна схема ПК.

Інформаційною систкмою називають суеупність взаємозалежних засобів (пристроїв, технологій, персоналу), що зберігають й опрацьовують інформацію. Сучасні інформаційні системи для збереження й опрацювання інформації обов’язково використовують комп’ютерну техніку, тому їх називають також інформаційно – обчислювальними системами.До ІС всі дані надходять від джерела інф-ції. Ці дані надсилаються на зберігаються чи зазнають певної обробки в с-мі і потім передаються споживачеві.Якщо між користувачем і ІС існує зворотний зв'язок, то с-ма наз замкненою.Розглянемо основні апаратні компоненти ІС:

- набір комп.;

- пристрої введення інф.;

- пристрої виведення інф.;

- зовнішні (знімні) накопичувачі;

- комунікаційне обладнання;

- блоки електричного живлення.

Комп’ютери. В ІС залежно від її призначення можуть використовуватись ПК і промислові комп. різної потужності та конфігурації.Компонентами комп. є мікропроцесор, ОПЗ, системна шина й інші електронні схеми, що розміщуються в корпусі системного блока комп. Центральним вузлом у комп. є мікропроцесор, що виконує дві основні функції: очислення відповідно до програми і управління комп.

Периферійні пристрої. Пристрої введення і виведення, зовнішні накопичувачі, комунікаційне обладнання, блоки живлення – усе це називається периферійними пристроями (ПП).Ці пристрої підключаються до комп., що є центральними складовими ІС.

Пристрої введення інф. Найбільш універсальним пристроєм введення інф. є клавіатура. Сюди належать також маніпулятори типу миша, трекболи і джойстики. Точне введення малюнків і креслень можна виконувати за допомогою дигитайзерів. Для оптичного зчитування зображень і перетворення на цифровий код використовуються сканери. Для введення звукової інф. використовується мікрофон, що підключається до входу звукової плати.

Пристрої виведення інф. Основним таким пристроєм є монітор. Зображення, яке з’являється на екрані монітора, визначається відеосигналом, що надходить у монітор від спеціального пристрою – відеоадаптера. Найпоширенішими пристроями для виведення інф. на папір є принтери.

Накопичувачі. Для збереження інф. служать різного роду накопичувачі на дисках, що відносять до зовнішньої пам’яті ПП.

Комунікаційне обладнання (мережний адаптер, модем).

12. Необхідною складовою ІС є програмне забезпечення ( ПЗ). Воно слугує інформац забезпеченням. комп системи. ПЗ поділяється на такі категорії:

Системні програми. - признач для управління пристроями компа та обчисл процесами. Містять у собі ОС та системи текстових та діагностичних програм, що забезпечують технічне функціонування комп., управління взаємодією різних програм і пристроїв, розподіл ресурсів між програмами користувачів, діагностику несправностей тощо. Особливе місце тут посідають: ОС (MS – DOS, Windows, Unix), драйвери, програми – оболонки, утиліти.

Інструментальна система являю собою комплекс прграмних засобів, призначених для створення нових програм. Обов. містить мову програмування (бейсик, фортран, ада, си ++) і середовище для розробки додатків.

Прикладні програми. До них належать програми різноманітного призначення: опрацювання тексту, видавничі системи (Page Maker), електронні таблиці, СУБД, математичні пакети, системи оптичного розпізнавання, програми – перекладачі, графічні пакети, програми для Web – дизайну, системи підготовки мультимедійних публікацій, антивірусні програми, програми – архіватори.

Основні хар-ки ПК. Принципи роботи комп’ютера: принцип програмного управління, принцип адресності. Принцип адресності полягає в тому, що дані та програми знаходяться на окремих полях простору для зберігання кодів повідомлень (комірках, регістрах) в ОЗП. Кожне поле має свою адресу – місце його знаходження в загальному просторі для зберігання кодів повідомлень (внутрішньої пам’яті). При опрацюванні інф-ції процесор вибирає дані та програми з пам’яті за конкретними адресами їх знаходження. Ці адреси пересилаються до процесора через спеціальну шину адрес, а дані спрямовуються до запам’ятовуючого пристрою або до процесора через шину даних. Управляючі сигнали надходять від процесора до периферійних пристроїв та запам’ятовуючих пристроїв через шину управління.

Принцип програмного управління роботою комп полягає в тому, що всі арифметико-логічні та управляючі операції в комп здійсн за програмами, які зберігаються в ОЗП.

Магістрально – модульний принцип будови комп. полягає в тому, що їз окремими апатними складовими є модулі, обмін інф. між якими здійснюється через систему магістраль.

Обмін даними між окремими пристроями здійснюється з допомогою ліній зв’язку, які називаються шинами. Шина – це сукупність паралельних ліній, по яких на основі спеціальних алгоритмів передається інф. від одного модуля комп. до іншого за допомогою електричних сигналів. Для передачі адрес, даних та керуючих сигналів використовуються окремі шини. Усі шини в сукупності утворюють системну магістраль.

 

 

 

Комп'ютер - це електронний пристрій, що виконує операції введення інформації, зберігання та оброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. За кожну з названих операцій відповідають спеціальні блоки комп'ютера:

пристрій введення,

центральний процесор,

запам'ятовуючий пристрій,

пристрій виведення.

Всі ці блоки складаються з окремих дрібніших пристроїв. Зокрема в центральний процесор можуть входити арифметико-логічний пристрій (АЛП), внутрішній запам'ятовуючий пристрій у вигляді регістрів процесора та внутрішньої кеш-пам'яті, керуючий пристрій (КП). Пристрій введення, як правило, теж не є однією конструктивною одиницею. Оскільки види інформації, що вводиться, різноманітні, джерел може бути декілька. Це стосується і пристрою виведення.