Поеми «Втрачений рай» і «Повернений рай», їх ідейно-тематичний аналіз

У 53 роки Дж. Мільтон написав поему «Втрачений рай». Через три роки — «Повернений рай» і драму «Самсон-борець».

Ще у Кембриджі Мільтон мріяв створити епічну поему, яка прославила б англійський народ. Спочатку він думав написати релігійний твір. Лише досвід 50— 60 років допоміг йому створити поему, адже задум набув більш конкретного національного характеру.

Твір складається з 12 пісень і містить близько 11 тисяч віршів.

Поема стверджує, що шлях страждання людства приводить до його прогресу.

У центрі — боротьба сатани, падших янголів проти Бога — небесного «авторитету». Сатана змушений покинути небеса і оселитися у Пеклі, де дуже важко дихати. Але він і непереможні янголи не зупиняються і готуються продовжити боротьбу проти Бога. Сатана вирішує нанести свій удар на краще, що було створено Богом, — Рай Земний, у якому живуть перші люди — Адам і Єва. Далі сюжет розгортається у відповідності із біблійною легендою.

Заслуга Мільтона полягає в тому, що він першим у світовій літературі висвітлив образ Сатани.

Стислі й стримані рядки Святого Письма поет наснажив вільним подихом живого життя з його яскравими барвами, чарівними звуками і рухами — від могутніх катаклізмів небесної битви янголів і сатанинського війська, створення землі і всесвітнього потопу до найніжніших дотиків і порухів у раю. Ця бароково-містеріальна насиченість динамікою рухів, звуків, кольорів, просторовими ефектами передалася й Гетевому «Фаусту».

Традиційні персонажі середньовічної містерії — Бог, Адам, Єва, диявол, янголи

— набули у Мільтона нового звучання. Гріхопадіння перших людей він зобразив майже як акт прометеїзму. Єва й Адам одержимі прагненням до самостійного знання. Вища сутність людини, на відміну від нерозумної природи, може виявитися лише у вільній волі (типова ренесансна думка), яка виражається у вільному пізнанні світу. Ніщо не може перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра і зла (типова барокова думка). Так, Єва доходить висновку, що сама її людська природа обумовлює право зірвати заборонений плід з дерева пізнання. Ця жадоба пізнання, усвідомлення права на незалежне й вільне знання роблять Адама і Єву посередниками персонажів просвітницької літератури, і не в останню чергу — Фауста з твору Гете.

Мільтон вводить до матеріального плану свого твору ідею провіденціалізму;

— мотив, поширений в добу зміцнення ренесансних держав. У такому творі описується вирішальна історична подія минулого, яка приводить світ (суспільство) до сучасного його стану. Провіденціальний план поеми Мільтона різко розводить вихідну точку подій як причину (гріхопадіння Адама і Єви) і точку зору поета-спостерігача як історичний наслідок. На відміну від «буденних пороків» у Дантовій поемі, гріхопадіння прабатьків визначало долю всього людства на землі.

Мільтона як барокового мислителя більше захоплює проблема людського сумління і самоусвідомлення. Подібно до Данте, який з погляду гуманності визнає за грішниками у Пеклі право на пристрасті, Мільтон також виправдовує Адама і Єву з вищої позиції. Це позиція барокового індивідуалізму, сутністю якого є право особистості утверджувати себе в самостійному мисленні і прийнятті рішення.

Тож зрозуміло, чому так нетрадиційно для містерій втілив Мільтон образ сатани. У цьому персонажі чимало рис ренесансного титанізму. Він викликає в пам'яті шекспірівських персонажів, які у своїх монологах висловлюють глибоку образу на долю, що стала на перешкоді їхнім прагненням, і готовність їх перебороти її рішучим і зухвалим учинком. Залежність Сатани від Бога сковує його вільну волю в той час, як він прагне до самостійного рішення. Цим пояснюється його бунт, спрямований проти примусу й насильства над особистістю в будь-яких формах. Це бунт самовизначення

— фактично вияв барокового індивідуалізму.

Ставши самотнім. Сатана прирікає себе на трагічну самотність і на страждання самотньої душі. Йому не просто примиритися з думкою, що заради самоствердження він мусить підняти руку на красу, юність, щастя. Він не просто хоче зухвало зруйнувати світлу гармонію і безтурботний спокій перших людей у Раю. Він не може змиритися з тим, що ця гармонія рабського самозасліплення і спокій бездумної покори зводять людей до рівня неживої природи і зберігають вищу владу, джерело вічної нерівності. Сатана викликає у читача не тільки осуд, а й симпатію і співчуття. Таке розкриття образу Сатани є вельми далеким від матеріального канону.

Складність нерозв'язаної діалектики твору Мільтона полягає ось у чому. Поет схиляється до визнання вільної волі людини, що проявляється у самостійно прийнятому рішенні на основі індивідуального мислення, і тут він виступає як послідовник Відродження. Однак як бароковий мислитель Мільтон схильний до визнання залежності всього сущого від незмінного і вічного світового порядку та вищої волі.

У поемі символом світового порядку, гармонії, непорушних законів Всесвіту є Бог. Він — творець, суть його творчості — краса. Бог втілює в поемі античний (і ренесансний) ідеал прекрасного і гармонійного фатуму. Проте Мільтон не в змозі примирити індивідуальну вільну волю і бароковий фатум. Це надає його творові барокової напруженості, трагедійності.

Мільтону належить пальма першості у розробці нового жанру — так званої барокової поеми.

Бароко рішуче вводить у літературу проблему моралі. Розкриваючи світ у стані бурхливого руху і становлення, мистецтво бароко розкриває в людині болісну внутрішню боротьбу, що розгортається, як правило, між двома рівнозначними мотивами.

Домінантою поеми є колізія рівнозначних мотивів. Мільтон розкриває боротьбу мотивів у душі Адама і Єви. За своїм моральним змістом ці мотиви рівнозначні і характеризують вишу людську сутність: відданість і вдячність (у даному випадку — Богові, який створив людей) та розум і кохання; проте вони приходять у трагічне зіткнення між собою.

Єва міркує так: якщо Бог сотворив їх як живих людей, тобто виділив із неживої природи, то їхня людська сутність може виразитися лише у вільній волі. Вільна воля людини виражається у вільному пізнанні світу. Ніщо не може перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра, зла. Так, Єва доходить висновку, що сама її людська природа обумовлює право зірвати заборонений плід з дерева пізнання.

Далі подається складне мотивування вчинку Адама. Його спонукають розділи їй гріх Єви вірність і співчуття. Ці кращі людські почуття, разом із мисленням, також притаманні людській природі.

Мільтон намагався зняти трагедійність написанням другої (на жаль, незавершеної) частини поеми — «Повернений рай». Новим її героєм став Ісус Христос, а головним змістом — спроба Сатани спокусити Ісуса.

Спокуса гріхом — суттєвий бік містерії. Середньовічна людина саме так уявляла життя — як спокусу.

Сатані у цій поемі протистоїть Ісус. Його образ є абстрактним втіленням ідеї поета.

Він — втілення розуму, що вже переміг, це готова ідеальна фігура. Інтерес поета до духовного світу людини, до суперечностей, що живуть у ній та борються, ще раз поступився місцем теологічній догматиці, яка виразніше проявилася у «Поверненому раї», ніж у першій поемі.

Посилилась і класияистична тенденція. У порівнянні з «Втраченим раєм» риси персонажів тепер уже різко розмежовані. Сатана, перш за все, — спокусник; Ісус — той, кого спокушають. Всі інші душевні якості підкорені цим двом найголовнішим. Другорядні персонажі поеми лише намічені. Композиція поеми стиснута та обмежена, відсутні ліричні відступи, зберігається лише те, що необхідне для розвитку основної лінії оповіді.

Трагедія «Самсон-борець»

Услід за образом героя, стійкого у пасивному опорі, Мільтон створив інший образ, більш активний. Його Самсон, переживши жорстокі спокуси та оволодівши своїми пристрастями, спрямовує всю свою силу проти ворогів.

Тільки наприкінці 60-х років склались думки Мільтона про трагедію, викладені у короткій передмові до «Самсона-борця» — «Про той рід драматичної поезії, що називається трагедією».

Трагедія Мільтона покликана була не лише розважити, а й вразити читачів (до постановки на сцені вона не призначалась), закликати їх до боротьби проти феодально-абсолютистської реакції.

В образі Самсона поєднуються живі, суперечливі риси дивовижного людського характеру. Самсон сповнений усвідомлення своєї трагічної вини: він, покликаний звільнити свій народ від гнобителів, не виконав цього завдання і сам став рабом. Усвідомлення цієї вини тим тяжче для нього, оскільки відповідальність він покладає лише на себе. Самсон — воїн, Самсон — обраний, Самсон — захисник свого народу. Внаслідок цього він занадто вимогливо ставиться до самого себе.

В останній трагедії Мільтона немає ні небес, ні Пекла. У цій земній та людській трагедії митець постав над теологом. Образи її значною мірою підказані актуальними політичними ідеями, якими жив автор.

Трагедія побудована за принципом класичних «єдностей»: вона розгортається в одному місці, протягом одного дня, у ній немає жодної сцени, що не мала б прямого відношення до дії.

Плани практичних занять

Практичне заняття №1

Література XVII ст. Вступ.

План.

1.Загальна характеристика XVII ст. Особливості історичного розвитку європейських країн у XVII ст. Абсолютизм.

2.Криза гуманізму доби Відродження. Літературна боротьба у XVII ст. Основні напрями в літературі XVII ст.

3.Бароко, його філософські основи. Концепція світу і людини в мистецтві бароко.
Національні форми бароко в літературі країн Європи: гонгоризм, маринізм, преціозна література, „метафізична школа". Розвиток мистецтва бароко в живописі та архітектурі.

4.Класицизм, його філософські основи. (Праці Рене Декарта як філософська основа класицизму). Розвиток класицизму в живописі, архітектурі, театральному мистецтві.

Література. Основна:

1. Лекція.

2. Артамонов С.Д. „Зарубіжна література ХУІІ-ХУІІІ ст.” - М.,1978.

Додаткова:

1. Маципура В.І. Це загадкове примхливе бароко// ЗЛВНЗ. – 1999. - №2. - C.7-11.

2. Рогозинський В.В. Західноєвропейське бароко: шкіци вражень і спостережень// ЗЛВНЗ. – 1999. - №2. - C. 45-49.

3. Ніколенко Ольга. Митці і шедеври бароко: Караваджіо, Рембрандт, Веласкес// ВЛ та К. – 2002. - №1. - C.40-42.

4. Гусєв Ф. Мініатюрний символ літератури бароко // ВЛтаК, - 2002. - №7. - C. 46-47.

5. Бароко // Тема: літературні епохи, напрями, течії. – 2004. - №1. - C. 50-60.

6. Літературні напрями XVI - XIX ст. Бароко / Теорія літератури: Підручник / За ред. Олександра Галича, - Київ: Либідь. – 2001. - 488 с.

7. Борецький М.І. Бароко та його різновиди // ВЛУСНЗУ. – 1999.- №2. - С. 48-49.

8. Девдюк І.В. Бароко і класицизм: спільне і відмінне // Злішу, 2005, №1, с. 10-11.

9. Естетика бароко і класицизму / Теорія літератури: Підручник / За
наук. ред. Олександра Галича. - Київ: Либідь, 2001, -488с., с.ЗО.

10. Ніколенко О.М. Бароко і класицизм як художні системи XVII ст. (Матеріал до уроку - огляду) // Влвснзу, 1999, №2, с. 12-15.

11. Ніколенко О.М. Гармонія класицизму //Злвнз, 1999, №2, с. 12-15.

12. Віктор Рогозинський. Західноєвропейська культура XVII ст. // Злвнз, 2001, №7, с.57-64.

13. Класицизм // Тема: літературні епохи т, напрями, течії., 2004, №1,
с.61-67.

Практичне заняття №2.

Література Іспанії XVII ст.