Бійка між Піноккіо і його товаришами. Одного з них поранено. Дерев'яного Хлопчика заарештовують 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Бійка між Піноккіо і його товаришами. Одного з них поранено. Дерев'яного Хлопчика заарештовують



Нарешті хлопці досягли морського берега. Піноккіо довго вдивлявся в море, проте Акули так і не побачив. Море було спокійне і гладеньке, немов гігантське кришталеве люстро.

— Де ваша Акула? — запитав він у товаришів.

— Мабуть, вона снідає, — глузливо сказав один.

— Або лягла в ліжко, щоб трохи перепочити, — гигикнув другий.

З цих нісенітних відповідей і безглуздого сміху Піноккіо зробив висновок, що товариші невдало пожартували над ним. Він розсердився і люто накинувся на них:

— Ну? Навіщо ви мені наплели цю дурну казку про Акулу?

— На те були причини, — відповіли вони в один голос.

— Які?

— Ти пропустив заняття і пішов з нами. Хіба тобі не соромно щодня так сумлінно відвідувати уроки? Хіба тобі не совісно так старанно вчитися?

— Та що вам до того, як я вчуся?

— Через тебе нас зневажає вчитель.

— Чому?

— Тому що старанні учні таких як ми, неохочих до навчання, виставляють ідіотами перед учителем. А ми не хочемо, щоб нас вважали такими: ми також маємо гордість!

— Що ж я повинен робити?

— Ти повинен також зненавидіти школу, уроки і вчителя. Це наші головні вороги.

— А якщо я й надалі старанно вчитимуся?

— Тоді ми з тобою більше не знатимемося і за першої ж нагоди поквитаємося за все.

— Ви мелете дурниці, — сказав Дерев’яний Хлопчик і похитав головою.

— Стережися, Піноккіо, — загорлав найкремезніший зі всієї ватаги, — ми не дозволимо тобі бути ні гордієм, ні стукачем![3] Якщо ти не боїшся нас, то ми боїмося тебе ще менше. Май на увазі: ти один, а нас семеро.

— Сім смертних гріхів, — голосно розсміявся Піноккіо.

— Ви чули? Він усіх нас образив! Він обізвав нас смертними гріхами!

— Піноккіо, забери свої слова, інакше буде непереливки!

— Хі-хі! — вимовив Дерев’яний Хлопчик і глузливо приклав вказівного пальця до кінчика носа.

— Піноккіо, начувайся!

— Хі-хі!

— Ми відлупцюємо тебе, як собаку!

— Хі-хі!

— Ти повернешся додому з розквашеним носом!

— Хі-хі!

— Ось тобі хі-хі! — гаркнув найхоробріший з нероб. — Завдаток, який ти можеш зберегти собі на вечерю! — І він ударив його кулаком по голові.

Проте на удар не забарилася відповідь: Піноккіо не зволікаючи застосував кулаки, і зав’язалася запекла бійка.

Хоча наш герой був сам, він захищався, як лев. Він так добре молотив своїми ногами, зробленими з найкращої твердої деревини, що його ворогам довелося триматися від нього на відстані. А влучивши в ціль, ноги Піноккіо залишали помітні сліди — великі синці.

Хлопчаки, лютуючи, що не можуть дістати свого ворога, схопили метальні снаряди: повідкривали свої ранці й закидали його букварями, граматиками й іншими шкільними підручниками. Однак спритний і верткий дерев’янко майстерно ухилявся, всі книжки пролітали повз нього і падали в море.

Уявіть, що сталося з рибами! Вони думали, що книжки — то їжа, і зграями спливали до поверхні. Та варто було їм скуштувати сторіночку чи обкладинку, як вони з огидою одразу ж випльовували частування, немов хотіли сказати: «Це не для нас, ми звикли до ліпшої їжі!»

Тим часом битва набирала обертів. Тут із води виліз великий Рак; він поволі виплазував на берег і крикнув голосом, що звучав, як застуджена труба:

— Ви, дурні нероби, негайно припиніть бійку! Такі бійки між хлопчиськами рідко мають хороший фінал. Хоч би не сталось лиха!

Бідолашний Рак! З таким успіхом він міг би проповідувати вітрам і хвилям. Піноккіо люто озирнувся і грубо відповів:

— Стули пельку, нудний Раче! Краще з’їж кілька льодяників од кашлю, аби прочистити свою горлянку. Або лягай у ліжко і пропітній як слід!

У цей час хлопчаки, залишившись без книжок для метання, помітили ранець Піноккіо й одразу ж заволоділи ним.

Серед його вмісту була книжка з товстою картонною палітуркою, корінцем і куточками з пергаменту. Це підручник з арифметики. Ви, мабуть, здогадуєтесь, який він був важкий!

Один із гультяїв ухопив важкий том, націлився в голову Піноккіо і щосили шпурнув. Проте замість того, щоб улучити в Дерев’яного Хлопчика, він попав у голову одного зі своїх товаришів. Той сполотнів і зміг тільки вимовити:

— Мамо… мамо… допоможи, я помираю!

І впав на пісок.

Побачивши нерухоме тіло, перелякані хлопчаки розлетілися хто куди, і за кілька хвилин зникли всі до одного.

Зостався лише Піноккіо. Хоча від переляку й жаху він сам ледве дихав, однак знайшов у собі сили занурити носовичка в морську воду і приклав до скронь свого бідолашного шкільного товариша. Піноккіо став кликати його на ім’я і голосити:

— Едженіо, мій бідолашний Едженіо!.. Розплющ очі й поглянь на мене!.. Чому ти нічого не відповідаєш? Це не я зробив тобі боляче! Повір мені, не я!.. Розплющ очі, Едженіо! Якщо ти не розплющиш очей, я теж помру… О Господи! Як я тепер повернуся додому? Як я стану перед очима моїй добрій мамі?… Що буде зі мною? Куди мені бігти? Куди мені сховатися?… О, якби я пішов до школи, наскільки це було б краще, у тисячу разів краще! Чому я послухався цих негідників, що стали моєю злою долею! Адже вчитель мені про це говорив! І моя мати весь час повчала: «Стережися поганих товаришів!» Але я рідкісний дурень. Я слухаю те, що говорять інші, а роблю, що заманеться. І потім розплачуюся… За все своє життя я в спокої не прожив і чверті години. О, Боже, що буде далі? Що з мене вийде, що з мене вийде?

Піноккіо скімлив, і волав, і бив себе по голові, і торсав бідолашного Едженіо. Раптом він почув, як до нього хтось наближається.

Він обернувся. Це були двоє поліцейських.

— Чого ти лежиш на землі? — запитали вони Піноккіо.

— Я тут зі своїм шкільним товаришем.

— Йому погано?

— Здається, так.

— Ще б пак! — один поліцейський нагнувся над Едженіо й уважно оглянув його. — Цього хлопця поранили у скроню. Хто це зробив?

— Не я! — пискнув Дерев’яний Хлопчик, у якого аж у п’ятах похололо.

— Хто ж тоді, як не ти?

— Не я, — повторив Піноккіо.

— А чим його поранено?

— Цією книжкою! — Піноккіо підняв підручника з арифметики, переплетеного в товстий картон і пергамент, і показав книжку поліцейському.

— А кому належить ця книжка?

— Мені.

— Цього досить. Більше нам нічого не треба. Підведись і йди за нами!

— Але я…

— Ходімо!

— Але я не винен…

— Ходімо!

Перш ніж піти, поліцейські покликали кількох рибалок, що в цей момент саме пропливали повз на човні, і сказали їм:

— Залишаємо цього школяра на вас. Його поранено в голову. Віднесіть хлопця до себе додому і подбайте про нього. А взавтра ми повернемося і займемося ним.

Потім вони знову підійшли до Піноккіо, взяли його під варту і скомандували по-військовому:

— Вперед! Та хутчіш! Інакше начувайся!

І Дерев’яний Хлопчик швидко пішов вузькою дорогою, що вела до села. Бідолаху лихоманило від страху. Йому здавалося, що це якийсь моторошний сон! Він зовсім розгубився. У нього двоїлося в очах, ноги тремтіли, язик прилип до горлянки, і він не міг вимовити жодного слова. Та навіть у такому стані його мозок свердлила думка, що він разом зі своїми конвоїрами має пройти повз вікна доброї Феї. Краще вже було померти.

Вони дісталися околиці села, аж раптом вітер зірвав з голови Піноккіо ковпак і відкинув його на десять кроків.

— Дозвольте мені, — звернувся він до поліцейських, — підняти свого ковпака.

— Іди, тільки хутчіш.

Дерев’яний Хлопчик пішов і підняв ковпак. Та, замість того, щоб надіти на голову, він затис його в зубах і прожогом помчав назад до моря, наче куля, випущена з рушниці.

Поліцейські зметикували, що зловити його буде нелегко, і направили по його сліду великого собаку-шукача, що на всіх собачих змаганнях брав перший приз за швидкість. Піноккіо біг швидко, та пес був ще прудкіший. Усі жителі кинулися до вікон чи вибігли на вулицю подивитися, чим закінчиться це шалене переслідування. Однак видовища не вийшло, бо собака й Піноккіо здійняли таку куряву на дорозі, що впродовж кількох хвилин взагалі нічого не було видно.

 

Розділ 28





Последнее изменение этой страницы: 2016-09-13; просмотров: 157; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.161.24.9 (0.015 с.)