До вивчення дисципліни за темами

Тема 1: Витоки українського народу та його державності.

Україна княжої доби.

Кількість годин: аудиторні заняття – 4, самостійна робота – 4

 

1.1. Методичні поради до вивчення теми:

Мета теми полягає в тому, щоб з’ясувати нові підходи до проблеми формування державних утворень на території сучасної України, роль Київського князівства у створенні Давньоруської держави та становлення, розвиток і причини роздробленості Київської Русі. Для її розуміння необхідно розібратися в наступних питаннях:

1.Витоки української державності. Перша східнослов’янська держава – Київське князівство Аскольда.

2.Основні етапи розвитку Давньоруської державності та особливості політики київських князів. Роль України княжої доби у світовій історії.

3.Галицько-Волинське князівство як спадкоємець державних традицій Київської Русі.

4.Проблема етнічної спадщини Київської Русі та давньоруської народності.

На думку вчених, першою державою східних слов’ян у Середньому Подніпров’ї, що стала етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Давньоруська держава, було Київське князівство Аскольда.

Підставу для такого висновку надають арабські хроніки, що вказують на існування в Наддніпрянщині у УІІІ - поч. ІХ ст. князівства під назвою Куявія і пов’язують його з представниками династії Києвичів - Аскольдом і Діром. Одним з доказів наявності державного утворення є військовий похід Аскольда до Візантії у 860 р. Організувати такий похід могла лише влада, що мала військо і реалізовувала певні політичні інтереси. Князівство знаходилося в зоні впливу Хозарського каганату, однієї з найбільших держав тогочасного світу, про що свідчить титул Аскольда – каган. Вважається, що за Аскольда відбулась спроба християнізації Русі (хоча нову релігію сприйняли лише окремі представники знаті на чолі з князем), започатковане літописання (так зв. “Літопис Аскольда”) і запроваджено нове літочислення. Отже, наведені дані у певній мірі можуть бути доказом існування державності з центром у Києві ще до утворення Давньоруської держави.

Кінець династії Києвичів пов'язується з наступом на слов'янські землі норманів і вбивством Аскольда у 882 р. представником династії Рюриковичів – Олегом. Зміна влади вважається династичним переворотом і в цьому контексті вчені не виключають ретельно спланованої змови сильної антихристиянської опозиції, яку очолила аристократична верхівка. На думку дослідників, вирішальний крок на шляху утворення Давньоруської держави зробив Олег, який об’єднавши Київське й Новгородське князівства, підкорив більшість незалежних раніше княжінь і оголосив Київ стольним градом новоствореної держави. Наведена схема дає змогу зрозуміти місце князівства Аскольда в історії Української держави.

Подальше вивчення теми вимагає розкриття теорій походження Київської Русі та її назви, визначення основних етапів розвитку держави і напрямів великокнязівської політики.

Норманська теорія, спираючись на «Повість временних літ», вважає засновниками Русі варягів (норманів), плем’я яких носило назву «Русь». Антинорманська теорія стверджує що під “варягами” літописець розумів не іноземців, а слов’ян, які проживали за межами полянської Русі і прийшли на територію Наддніпрянщини. Торговельна теорія доводить, що ідея державності занесена міжнародними торговцями та воїнами-іноземцями, які під час походів створювали опорні пункти, що стали майбутніми центрами слов’янських князівств. Теорія природно-історичного процесу походження держави визначальну роль в її становленні та назві відводить місцевим слов’янським племенам, а вирішальним чинником вважає внутрішній розвиток слов’ян, пов’язаний з утвердженням феодального ладу (необхідність централізованої влади для захисту інтересів верхівки суспільства; зростання ролі представників знаті (князя, дружинників), з яких зароджувалась правляча еліта держави; поява матеріальних коштів, що надали можливість утримувати адміністративний апарат і військо, розвиток торгівлі, забезпечити який могла лише певна політична інституція тощо). Аргументуйте достовірність або тенденційність кожної з теорій.

Аналізуючи етапи розвитку Київської держави, зверніть увагу, що вони обумовлюються політикою, яку проводила великокнязівська влада.

Перший етап (882-980 рр.) – період об’єднання земель і формування державних структур. Політика князів носила експансіоністський характер і була спрямована на консолідацію земель Київської Русі (підкорення й приєднання навколишніх племен; придушення проявів сепаратизму місцевої племінної верхівки; поширення на всі підпорядковані землі данини, судочинства і адміністрації; укріплення кордонів, утвердження впливу Русі на сусідні держави, передусім Візантію).

Другий етап (980-1054 рр.) – період найбільшого піднесення та розквіту держави. За Володимира в основному завершився процес складання території Русі. Його реформи передбачали укріплення державної влади на місцях, що сприяло консолідації країни. Адміністративна реформа скасувала племінні княжіння і запровадила поділ країни на удільні князівства, куди посадниками призначались члени родини Рюриковичів. Тим самим було введено династичне правління і покінчено з автономністю руських земель. Військова реформа ліквідувала племінні формування. Судова реформа (“Устав земляний”) сприяла закріпленню феодальної власності на землю. Найважливішою реформою була релігійна. Розглядаючи процес запровадження християнства як державної релігії, простежте еволюцію поглядів князя, визначте які політичні цілі переслідувала влада введенням нової релігії, проаналізуйте її вплив на політичне життя Русі.

За Ярослава остаточно оформилася внутрішня організація держави: закріпилася федеративна форма державного управління, правові відносини регулювалися першим писаним зводом законів “Руська правда”, зроблена спроба вивести руську церкву з-під візантійської залежності. Чисельні династичні шлюби поєднували Русь з європейськими країнами та Візантією, що піднімало її міжнародний престиж.

Третій етап(1054-1240 рр.) – період феодальної роздробленості, який не слід ототожнювати із політичним занепадом Русі. Вона й надалі залишалась відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, церквою, культурою. Змінилась лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна.

При вивченні причин, що зумовили феодальну роздробленість і сепаратистські тенденції, проаналізуйте вплив таких факторів, як прагнення окремих князівств до самостійності, великі територіальні розміри Русі та етнічна неоднорідність населення, відсутність сталого успадкування князівської влади, геополітичне розташування держави.

Двічі Русь була близька до об’єднання – під владою чернігівського князя Михайла Всеволодовича, або під зверхністю галицько-волинських князів Романа та його сина Данила. Розкрийте причини які не дали їм очолити процеси політичної консолідації держави.

Вивчаючи проблему суспільно-політичних і соціально-класових відносин, розкрийте форми державного управління, з’ясуйте роль боярської думи і народного віче; проаналізуйте внутрішню структуру держави і дайте характеристику основних класів та соціальних верств Київської Русі.

Державний устрій Русі визначається неоднозначно: 1) як конфедерація самостійних князівств, 2) ранньофеодальна монархія федеративного типу, що механічно об’єднувала князівства, 3) як дружинна форма правління.

Законодавча, судова й військова влада зосереджувалися в руках князя. Найважливіші рішення (виступи у походи, укладання миру) він погоджував з Боярською думою, яка складалася з старших дружинників і феодалів-землевласників. За відсутності князя або його смерті дума вирішувала нагальні державні питання і підтверджувала владні повноваження нового князя. Про зародки самоуправління у Київській Русі свідчить наявність народного віче ( загальних зборів міського населення). Компетенція віче не була точно визначеною, найчастіше воно вирішувало питання війни і миру, покликання князя на престол тощо. В період роздробленості, коли зріс сепаратизм удільних князів, вищим органом влади сталикняжі з’їзди.

Класова структура держави відповідала феодальному ладу. Клас феодалів складався з удільних князів з їх оточенням, військової та земельної знаті (дружини і бояр). Клас селян поділявся на вільних общинників - смердів, що сплачували данину, і залежних селян - закупів (смердів-боржників) та рядовичів – (селян-орендаторів). При несплаті боргу чи податків вони переходили в стан холопів (дворової челяді). Значний прошарок становили ізгої. Міське населення було особисто вільним і складалося з міської аристократії, низів (торговців, ремісників, рядового духовенства) та черні (найманців). В умовах феодалізації відбувалось подальше розшарування майнового і соціально-правового положення різних груп населення.

На завершення необхідно визначити місце України княжої доби серед провідних країн середньовічної Європи.

Розкриваючи роль Галицько-Волинського князівства, з'ясуйте основні напрямки діяльності князів Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславовича та Данила Галицького й визначте роль держави в історії України-Руси. Тут доцільно звернутися до рекомендованих робіт М.Грушевського й П.Толочка. Аналізуючи проблему етнічної спадщини та давньоруської народності, ознайомтесь з основними концепціями і аргументуйте власний погляд на неї.

1.Російська великодержавно-шовіністична концепція проголошувала спадкоємицею Київської Русі Московську державу. Намагалась довести, що українці не мають відношення до Київської Русі, оскільки до сер ХІІІ ст. в Наддніпрянщині проживали тільки великороси, які під натиском татар емігрували на північ. Українці переселилися на ці землі з Волині і Галичини лише після татарської навали. Концепція відмовляла українцям у праві бути окремим народом (нацією), вважала їх лише етнічною групою, невід’ємною частиною російського народу.

2.Радянська великодержавна концепція ґрунтується на ідеї спільного походженні трьох східнослов’янських народів. Підтримується переважною більшістю російських і частиною українських дослідників, які вважають, що у ІХ – на поч. ХІІ ст. на основі 15 східнослов’янських племінних об’єднань сформувалася відносно єдина давньоруська етнічна спільність. Головною умовою її консолідації було створення Київської держави. У ХІІ-ХІІІ ст. феодальна роздробленість сприяла розмежуванню земель Русі й виникненню передумов для формування трьох східнослов’янських народностей – української, російської і білоруської.

3.Українська національна концепція ґрунтується на тому, що етнічну основу Київської Русі складав винятково український народ. М.Грушевський вважав, що давньоруської народності не існувало взагалі: великоруси сформувались переважно на фінській основі, білоруси – у близькому спілкування з литовцями, а українці - з тюрками. Український народ на своїх історичних землях існує з ІV ст. спершу під назвою антів, потім полян і згодом русів. Таким чином, на погляд вченого, Київська Русь була матір’ю однієї лише України. Проте значна кількість дослідників не погоджувалась з висновками М.Грушевського, вважаючи що вони мають скоріше політичне підґрунтя, ніж є історичними реаліями.

Сучасні історики (М.Брайчевський, Я.Шашкевич, І.Рибалка та ін.) як альтернативу концепції етнічної спільності обстоюють тезу про те, що українська, російська і білоруська народності почали консолідуватися задовго до утворення Київської Русі і цей процес не припинився й після її розпаду.

План семінарського заняття

1. Перше державне утворення слов'ян – Київське князівство Аскольда. Теорії походження та передумови утворення держави – Київська Русь.

1. Основні етапи розвитку та особливості політики київських князів.
2. Державно-політичний лад і соціально-класова структура Київської Русі. Причини феодальної роздробленості та її наслідки

Теми для написання рефератів:

• Прийняття християнства і його значення.
• Галицько-Волинське князівство та його місце в історії України.
• Київська Русь в контексті європейської історії.
• Проблема етнічної спадщини Київської Русі та давньоруської народності

 

Термінологічний словник

Автохтон – (слово грецького походження, означає - місцевий, корінний). Народ автохтон – це корінне населення певної території, країни.

Вотчина – комплекс феодальної земельної власності та пов'язане з нею право на феодально залежних селян. Існували князівські, боярські, монастирські й церковні вотчини. Вотчина переходила синам після смерті батька. Найкращою вотчиною вважалося право на володіння київським престолом.

Данина – найдавніша форма оподаткування населення, яка здійснювалась у формі прямого державного податку, феодальної ренти, військової контрибуції тощо.

Десятина – - десята частина прибутків, яку сплачувало церкві залежне населення. Вперше встановлена київським князем Володимиром.

Дружина – загін воїнів, об’єднаних навколо князя. У Київській Русі дружина становила постійну військову силу й брала участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

Закупи – категорія феодально залежних селян. Так називали людей, які брали у феодала позичку (купу) і за це мусили відпрацьовувати у господарстві хазяїна. Після повернення боргу селянин знову ставав вільним.

Літопис – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання (“сказання”) про історичні події.

Народне віче –рада старійшин, пізніше збори вільних громадян (холопи не мали права на участь у народному вічі), форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Київської Русі. Існувало з УІ до УІІІ ст. поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

Нормани – - вихідці з країн Скандинавії. На Русі їх називали варягами.

Общинник – вільний селянин, який сплачував державі данину, засобом збирання якої було полюддя.

“Руська Правда” – збірник давньоруських законів, складений за часів правління князя Ярослава Мудрого в середині XI ст.

Смерд – селянин, який належав до селянської общини й отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Удільна роздробленість – процес децентралізації на Русі, послаблення влади київського князя. Настала після смерті київського князя Мстислава Володимировича (1132 р.), коли держава розділилася на півтора десятка земель і князівств.

Усобиці – чвари, суперечки, війни між давньоруськими князями за право володіти землями, переважно за київський престол.

Холоп – підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше – двірський слуга, кріпак.

Челядь – раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, цілком безправні особи.