Основними проблемами, які необхідно розглянути при вивченні теми, є

1. Шляхи національного відродження України.

2. Обставини та правові засади проголошення незалежності. Конституційний процес.

1. Незалежна Україна у сучасному світі.

Розгляд проблеми національного відродження України слід розпочати з аналізу обставин та правових засад проголошення незалежності України. Проаналізуйте процес наростання відцентрових тенденцій і розпаду СРСР (кризу союзної структури, політичне протиборство серед партійного керівництва, зростання національної свідомості народів країни), охарактеризуйте причини (політичні, економічні, національні), що вимагали відродження українського суверенітету. Розгляньте як відбувався перший етап демократизації українського суспільства, зокрема, формування багатопартійності, національно-культурне відродження та появу перших документів, що декларували самостійність України.

16 липня 1991 р. Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України, яка закріпила усі три види суверенітету: державний (верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території), національний (право українського народу на самовизначення) та народний (народ України є єдиним джерелом державної влади) суверенітет і стала основоположним документом будівництва незалежної держави та основою для створення Конституції України.

В серпні 1991 р. у Москві відбулась спроба державного перевороту. Скликана після поразки путчу позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт незалежності України, який проголошував її незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду. Для визначення ставлення українського народу до Акту незалежності України, 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, який підтвердив волю народу жити в самостійній, соборній, українській державі. Одночасно були проведені вибори Президента. Першим Президентом незалежної України став Л.Кравчук (1991-1994 рр.).

При вивченні другого питання, слід уяснити, як проходив процес формування державних структур влади, зміна партійно-радянської системи на парламентсько-президентську, створення правової бази розвитку України як демократичної держави, встановлення і зміцнення державних кордонів, формування Збройних сил, Служби безпеки, запровадження національної грошової одиниці тощо.

Важливим чинником демократизації є формування багатопартійної системи в Україні, яка представлена партіями різноманітного політичного спектру: націонал-радикалами, націонал-демократами, центристами, соціал-демократами, лівими партіями. В Україні зареєстровано понад 100 партій.

Відзначте, що ідея “розбудови незалежної демократичної держави” сприяла консолідації національно-демократичних сил, визначила характер необхідних для України перетворень. Доведіть на конкретних фактах, що національна ідея є обов’язковою для будь-якого процесу державотворення.

Значним кроком на шляху розбудови державності стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції суверенної України. Вона закріпила непорушність кордонів і неподільність території, верховенство закону, поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, виборність органів вищої влади та гарантії прав і свобод людини. Конституція стала актом правового оформлення нових політичних, економічних і духовних реалій в українському суспільстві, основою подальшого становлення незалежної, правової, демократичної держави.

В умовах чинності нової Конституції і нового закону “Про вибори Президента України” у 1999 р. відбулися вибори Президента, яким після другого туру став Л.Д.Кучма. Факт демократичної передачі влади на президентських виборах та “оксамитова революція” (формування конструктивної більшості) у Верховній Раді 2000 р. вперше за роки незалежності зробили можливими погодження дії державної влади в соціально-економічній сфері. Виконавча і законодавча гілки влади почали опрацювання стратегії довгострокового економічного розвитку.

В третьому питанні слід охарактеризувати основні напрямки зовнішньої політики України та визначити її зовнішньополітичні пріоритети на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Його вивчення доцільно почати з розгляду місця України у Європі. Площа України становить 601 тис. кв.км., за кількістю жителів вона входить у п’ятірку найбільш населених європейських країн. З 1945 р. належить до числа засновників ООН. Після проголошення незалежності Україна постала на міжнародній арені як повноправний суб’єкт правових відносин. За роки незалежності Україну визнало 149 країн світу, у 54 країнах відкриті дипломатичні та консульські представництва. Україна представлена у 47 міжнародних і міжурядових організаціях, у тому числі таких впливових як ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Організація безпеки і співробітництва в Європі тощо.

Покажіть на прикладах, як західні держави підтримали незалежний курс України після її заяви про свій без’ядерний статус. Розкрийте характер розбіжностей в геополітичних інтересах України та Росії.

Головними пріоритетами зовнішньої політики України є економічні, політичні та культурні зв’язки з країнами Європи; співробітництво з країнами світу у галузі прав людини; широкомасштабні дружні відносини з найближчими сусідами, передусім з Росією; розвиток економічного співробітництва з країнами Азії (Китаєм, Пакистаном) та Африки (країнами, що потребують наших технологій). Україна у свою чергу зацікавлена у дешевій сировині.

У 1995 р. Україна вступила до Ради Європи – міжнародної організації, створеної у повоєнні роки з метою утвердження прав людини та ідей верховенства права. Серед рекомендацій, що були надані Парламентською асамблеєю Ради Європи молодій незалежній державі, поряд із ратифікацією Конвенції з прав людини і приведенням вітчизняного законодавства у відповідність до неї, висувалася вимога скасування у державі протягом трьох років смертної кари, що й було зроблено у 2000 р.

Основні напрями зовнішньої політики України передбачають: участь у загальноєвропейському процесі, співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО; співробітництво з державами-сусідами в рамках СЕД; активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організаціях

Одним з важливих напрямків своєї діяльності Україна вважає участь у різних формах загальноєвропейського процесу. ЇЇ участь у зустрічі країн – учасниць Гельсінського процесу в Парижі (1992 р.), засвідчила визнання України рівноправним партнером у творенні міждержавних відносин і безпеки в Європі.

Інтеграція України у світові економічні процеси ґрунтується на міцних фінансово-кредитних зв’язках. У 1992 р. Україну прийнято у світові фінансово-кредитні організації – МВФ і МБРР (міжурядові спеціалізовані установи ООН). У цьому ж році Україна підписала Заключний акт НБСЄ. Велике значення для України має членство у ЄБРР, до якого вона приєдналась у 1992 р. Членами банку є понад 40 країн. ЄБРР надає кредити насамперед приватним підприємствам, а також державним, що здійснюють приватизацію.

Україна – нейтральна держава, проте співробітничає з військо-політичним блоком НАТО за програмою “Партнерство заради миру”. В рамках програми після терористичних актів у США 11 вересня 2001 р. вона надала свій повітряний простір для військових літаків Америки під час конфлікту між нею та урядом талібів у Афганістані, у 2003 р направила український контингент миротворчих сил у Ірак.

Україна намагається підтримувати добросусідські відносин зі своїми територіальними сусідами – Росією, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Білорусією та країнами СНД. У 1999 р. було ратифіковано договір про співробітництво з Росією, підписанню якого передувала низка угод з визначення статусу Чорноморського флоту та Севастополя. Того ж року Україна увійшла до Міжпарламентської асамблеї СНД.

У 2000 р. Україна обрана на два роки непостійним членом Ради безпеки ООН. Представники України входять також до таких організацій, як ЮНЕП (комісія ООН з навколишнього середовища), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергетики), Організація з безпеки і співробітництва в Європі, ЮНЕСКО (організація з питань культури) та інших.

Закінчуючи вивчення теми, охарактеризуйте політичну боротьбу в Україні у 2004-2006 рр. Розкрийте суть, помаранчевої революції та висловить своє відношення до неї, проаналізуйте результати останніх парламентських виборів.

План семінарського заняття – конференції

Теми виступів:

1. Процес формування багатопартійності в державі.
2. Проголошення незалежності України: обставини та правові засади.
3. Проблеми державного будівництва і соціально-економічного розвитку.
4. Міжнародна політика України в умовах проголошення державного суверенітету.
5. Роль освіти в розвитку партнерства України з європейськими державами.
6. Суспільно-політичне і культурне життя української діаспори. Проблеми українців в країнах СНД.
7. Еміграція українців за кордон, її причини і напрямки.

 

Термінологічний словник:

Геополітика (від гео... і політика) – теорія залежності зовнішньої політики держави від географічних факторів, зокрема місцезнаходження.

Демократія – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю (формальною або фактичною) народу в управлінні державними справами. В широкому розумінні – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів.

Діаспора (розсіяння) – розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають за її межами.

Електорат (виборець) – громадяни, які мають право голосу для участі в політичних виборах. Рішення і настрої електорату визначають склад виборних органів влади, впливають на позиції політичних лідерів і партій.

Імпічмент (англ. звинувачення) – встановлені законом порядок і процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Інавгурація (лат. - посвячую). Урочиста церемонія введення на посаду глави держави, а також посвячення у вищий духовний стан.

Інтеграція (поповнення) – процес зближення держав у різних сферах.

Консенсус (лат. - згода, одностайність) – досягнення згоди з певних питань на основі базових цінностей і норм суспільства шляхом обговорення і взаємних поступок; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Консолідація – з міцнення, згуртування, об'єднання.

Легітимність (законний, правомірний) – здатність політичного режиму досягти суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень або функціональних змін у структурах влади.

Лобізм (англ. – кулуари) – діяльність соціальних груп, які обстоюють свої особливі політичні інтереси; групи тиску на органи законодавчої та виконавчої влади.

Мажоритарна система виборів (фран. – більшість) – порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Мораторій – призупинення якихось дій, діяльності тощо, встановлених урядом на певний час у зв'язку з настанням надзвичайних обставин - війни, стихійного лиха тощо.

Олігархія (влада небагатьох) – політичне та економічне правління, влада невеликої групи людей, а також сама правляча група.

Парламент (лат. – говорити, розмовляти) – найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням.

Парламентаризм – система правління, згідно з якою законодавча влада належить виборному парламенту.

Плебісцит (лат. простолюд і рішення, постанова) – загальне опитування громадян з метою виявлення їхньої думки, волі й позиції щодо якогось спільного й значущого питання.

Плюралізм (лат. - множинний) – визнання множинності істин; система влади, заснована на взаємодії протилежних політичних сил, партій, громадянських організацій.

Популізм – загравання певних політиків і політичних сил з масами, гра на наявних труднощах та обіцянки надзвичайних успіхів у вирішенні соціально-економічних проблем у разі приходу до влади.

Пропорційна виборча система – порядок організації виборов і визначення їх результатів, за якого розподіл мандатів між партіями, що висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Референдум (походить від латинського – той, що має бути повідомлений) – всенародний опит з найважливіших питань державного життя, в якому беруть участь всі громадяни, що мають виборчі права.

Спікер (слово англійського походження, що означає - говорити) – голова палати парламенту в ряді країн (Англії, Австрії, США).

Толерантність (від лат. - терплячий) – терпимість до чужих думок і вірувань.