Дослідить особливості організації олігополістичного ринку. Взаємозалежність олігополістів, цінові війни і схильність до змови.

Таким чином, принциповою відмінністю олігополії від інших ринкових моделей є те, що незначна кількість фірм дає можливість кожній проводити свою власну цінову політику, але велика взаємозалежність не дозволяє їм скористуватись цією можливістю.

Загальна взаємозалежність проявляється як за умов загострення конкурентної боротьби, так і у випадку домовленості з іншими олігополістами, коли виникає тенденція перетворення галузі в чисто монопольну. Загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста, а тому точний прогноз щодо визначення ним ціни та обсягів виробництва неможливий.

Як правило, олігополістичний взаємозв’язок може набувати форми некооперативної і кооперативної поведінки.

У випадку некооперативної поведінки кожний олігополістичний продавець самостійно вирішує проблему визначення ціни і обсягу виробництва. Якщо він вважає, що зниження ціни допоможе усунути конкурентів із ринку, то вдається до цінової війни.

«Цінова війна» - це обізнане суперництво, цикл поступового зниження існуючого рівня цін з метою «витискання» конкурентів з олігополістичного ринку. Втягування в цінову війну будується на припущенні продавця, що конкурент не буде реагувати на його пониження ціни (хоча в реальній господарчий практиці це не так). Знижуючи ціну нижче за ціни конкурентів і намагаючись збільшити обсяг продажу, кожна олігополістична фірма вважає, що зможе захопити весь ринок і тим самим збільшити свій прибуток Однак, налякані можливою втратою споживачів, її суперники відповідають ще більшим зниженням ціни. Війна продовжується до тих пір, поки ціна не впаде до рівня граничних витрат, тобто поки не зникне економічний прибуток

Узгодженість дій (змова) – це стратегія, яка зустрічається дуже часто на олігополістичному ринку. Вона полягає у тому, що фірми домовляються між собою відносно цін і обсягів виробництва. Виділяють такі види змови: таємна, мовчазна (лідерство в цінах) та легальна.

Олігополія, заснована на таємній змові. Фірми, які діють у рамках олігополістичного ринку, прагнуть до створення системи зв’язків, яка б дозволяла координувати поведінку в загальних інтересах. Однією з моделей такої координації є таємна змова. Вона повинна бути таємною, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом. Таємна змова відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Якщо олігополістичні фірми стикаються з однаковими умовами формування попиту і витрат, то вступивши в таємну змову, вони за економічною сутністю виступають у якості чистої монополії.

Прагнення олігополістів до кооперативної поведінки сприяє утворенню оформлених угод типу картелів. Якщо законодавством країни такі угоди не заборонені, то картель може бути легальним. Картель – це об’єднання фірм, які погоджують свої рішення з приводу цін і обсягів випуску, ніби вони злилися в чисту монополію.

Ще однією з поширених моделей кооперативної поведінки олігополістичних фірм вважають лідерство в цінах.. Таємна змова про лідерство, на відміну від попереднього типу, часто не забезпечує досягнення високого рівня цін.

27. Дослідить ринкову поведінку монополістичного конкурента. Нецінова конкуренція. Поглиблення диференціації продукту. Теорії монополістичної конкуренції Дж. Робінсон, Е. Чемберлен.

Монополістична конкуренція – це тип ринкової структури, який передбачає присутність на ринку великої кількості відносно невеликих фірм, які мають обмежену можливість впливати на параметри ринку, однак реалізують неідентичні товари. Це найбільш типова ринкова структура для сучасної економіки, яка складається практично в усіх галузях, де відсутні істотні вхідні бар’єри. Монополістична конкуренція дозволяє фірмам використовувати всі можливі способи конкурентної боротьби, у тому числі – зниження ціни.

Для існування монополістичної конкуренції, кількість продавців повинна бути:

– не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції;

– не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною;

– досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм із метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;

– достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.

Монополістична конкуренція вважається соціально ефективним типом ринкової структури, хоча порівняно з досконалою конкуренцією має певні недоліки.

1. Значний обсяг коштів витрачається на конкуренту боротьбу, причому сплачує за неї споживач у ціні товару.

2. Середня прибутковість фірм на ринку монополістичної конкуренції зазвичай вища, ніж на ринку чистої конкуренції, оскільки ціна не є ключовим критерієм вибору товару для споживача.

3. Переважна більшість ринків із чистою конкуренцією є надлишковими, що веде до значного обсягу нереалізованих товарів (тобто втрати суспільних ресурсів) і до банкрутства ряду підприємств.

Особливості економічної стратегії фірми на ринку монополістичної конкуренції в короткостроковому періоді: Визначаючи ціну і обсяг виробництва, які дозволяють максимізувати прибуток, фірма використовує те ж «золоте правило», що й в інших моделях ринку: рівність граничних витрат і граничного доходу. У короткостроковому періоді обсяг виробництва, який відповідає максимальному прибутку, знаходиться на перетині кривих MR і MC (точка К на рис. 10.1), а оскільки ціна рівноваги (Р₀) перевищує середні загальні витрати, фірма заробляє прибуток (величину якого характеризує площа заштрихованого прямокутника Р_фР_оАВ на рис. 10.1).

Рис. 10.1. Максимізація прибутку фірмою на ринку монополістичної конкуренції у короткостроковому періоді

У випадку, якщо середні загальні витрати фірми у короткостроковому періоді будуть перевищувати Р₀, стратегія фірми буде зводитись до мінімізації збитків.

Особливості економічної стратегії фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді

В довгостроковому періоді ситуація максимізації прибутку зберігатися не може, оскільки вхід до ринку відкрито для усіх, а отриманий прибуток буде стимулювати вступ до нього інших виробників даного виду продукції. В результаті фірма почне втрачати свою частку ринку (крива попиту на її продукцію зсунеться донизу – рис. 10.2).

Тепер максимізація прибутку буде досягатися при ціні, що дорівнює середнім витратам з нульовим економічним прибутком, тому що вступ до ринку конкурентів відбувається до моменту зведення економічного прибутку до нуля.

Таким чином, у довгостроковому періоді, як і в умовах досконалої конкуренції, фірма опиниться в стані рівноваги, отримуючи тільки нормальний прибуток та забезпечуючи собі таким чином беззбитковість. При цьому буде виконано подвійне рівняння: MR = MC, P =ATC. Але, на відміну від досконалої конкуренції, в умовах монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді продукція не буде виготовлятись з мінімальними середніми загальними витратами, тобто P > ATC _min.

На рис. 10.2 лінія попиту має низхідний нахил і торкається кривої середніх витрат зліва від точки її мінімуму. Це означає, що в стані довгострокової рівноваги у монополістичних конкурентів існуватимуть «зайві» виробничі потужності, а продукція, що за таких умов виготовлятиметься, буде обходитись дорожче, ніж стандартна на конкурентному ринку. Площа заштрихованого прямокутника являє собою «плату» суспільства за різноманіття продукції. Однак навіть це критичне зауваження не дає достатньо підстав для однозначно негативної оцінки монополістичної конкуренції. Справа в тому, що ця ринкова модель націлює фірму на диференціацію свого продукту, змушує її враховувати різноманітність потреб споживачів. Тому дослідження монополістичної конкуренції буде неповним без розгляду нецінової конкуренції, яка спонукає фірму до пошуку нових варіантів задоволення потреб споживачів. Нецінова конкуренція – завоювання конкурентної переваги товаровиробниками завдяки підвищенню якості та надійності їх продукції, вдосконаленню методів збуту, наданню послуг, розширенню сфери післяпродажного обслуговування, подовженню терміну гарант служби виробів, наданню споживачам кредитів на придбання товарів і послуг га інших пільг, використанню реклами тощо. Матеріальна основа нецінової конкуренції – впровадження нової техніки і технологи, використання якісно нових видів сировини і матеріалів, найдосконаліших форм і методів організації виробництва та ін. Значного поширення у процесі реалізації товарів набувають угоди «про маркетинг», про будівництво об'єктів «під ключ», якими передбачено надання консультаційних послуг, сприяння в освоєнні нової техніки й технології, навчання фахівців, продаж пакета ліцензій та ін. Негативні риси нецінової конкуренції – гіпертрофоване використання реклами, штучне нав'язування споживачам нових матеріальних благ, формування монополіями (в т.ч. олігополіями) вигідної для них психології споживання.

Реклама пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою частку в ринковому попиті і зменшити його еластичність за ціною. Переваги реклами: поширює інформацію, стимулює покращення продукту, сприяє здешевленню продукції, підтримує конкуренцію, сприяє розвитку засобів масової інформації.

Критики реклами наводять гак само багато аргументів, які спрямовані проти реклами: не надає корисної інформації, витрати на рекламу є відносно непродуктивними, негативні зовнішні впливи, зростання витрат виробництва, зростання монополізації галузі.

Методи нецінової конкуренції можуть бути або пов’язані з удосконаленням продукту, або орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.

Продукт може удосконалюватися без докорінної зміни його споживацьких якостей, наприклад, упаковка товару, його дизайн, способи продажу, послуги і умови, розміщення і доступність тощо. Однак у довгостроковому періоді фірми орієнтуються на розробку нових видів продукції, які втілюють у собі досягнення НТП. Отже, ринок монополістичної конкуренції, на відміну від монополії, створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок.

Досягти тимчасових переваг над конкурентами фірмам на ринку монополістичної конкуренції вдається за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.

Якщо досконалий конкурент не витрачає кошти на реклами тому, що можливий ефект від неї отримають інші, а монополісту реклама не дуже потрібна з-за відсутності потенційних конкурентів, то для монополістичного конкурента реклама – одне з головних знарядь у боротьбі за існування. Диференціація продукції як метод нецінової конкуренції.

Ймовірність того, що легке входження в галузь монополістичної конкуренцією буде сприяти різновиду продукції і поліпшенню продукту є, можливо, основною рисою монополістичної конкуренції, яка може компенсувати повністю чи частково (витрати), пов’язані з цією ринковою структурою. Тут дійсно існують два досить ясні обставини:

Диференціація продукту в якийсь даний момент часу (в любий момент споживачу буде запропоновано широкий перелік типів, марок і ступенів якості любого даного продукту. Порівняно із чистою конкуренцією це для споживача є певними перевагами. Діапазон вільного вибору розширюється, а різновиди і відтінки споживчих смаків задовольняються виробниками найбільш повно. Проте, швидке збільшення асортименту продуктів певних типів може досягти такого рівня, коли споживач почне лякатися, розумний вибір стане важким і покупки будуть віднімати багато часу (Помада фірми “Ревлон” налічує 157 тонів, з яких 41 є рожевим) Також негативним є те, що споживачі, які зіткнулися з великою кількістю подібних товарів, можуть почати надавати перевагу якості товару по ціні).

Покрашення продукту на протязі часу (вдале поліпшення продукту однією фірмою зобов’язує конкурентів “підтакувати”, або, якщо вони можуть це зробити, перевищити тимчасову ринкову перевагу цієї фірми, інакше їм не уникнути збитків. Також, прибутки, отримані від вдалого покращання продукту, можуть бути використані для фінансування подальшого його покрашення. Проте, зміна продукту в більшості випадків є другорядною, тобто незначні зовнішні зміни в продукті які не збільшують його довговічності, ефективності чи корисності. Більш екзотична тара, ярке упакування чи “наведення блиску” складають найчастіше головні напрямки змін продукту).