Досягнення та утримання ринкової влади.

 

Влада, без сумніву, є фактом повсякденного життя суспільства. Проблема влади є однією із центральних у філософських, соціальних та політичних науках. На жаль, ця проблема так і не стала одним із основних об’єктів аналізу для наук економічних, і до цих пір залишається на периферії економічних досліджень, особливо вітчизняних. Адже значення цього фактора в господарському житті є надзвичайно великим.

З нашої точки зору, монопольну (ринкову) владу слід розглядати як здатність суб’єкта економічних відносин чи їх групи за рахунок власної економічної сили здійснювати контроль факторів зовнішнього середовища з метою реалізації власних економічних інтересів, які виявляються у прагненні збільшення прибутковості, розширеного відтворення, зниження господарських ризиків тощо. Ринкова (монопольна) влада реалізується тільки тоді, коли суб’єкт певної економічної діяльності (носій влади) вступає у відносини взаємодії із зовнішнім середовищем і здійснює на нього тиск. Користуючись традиційною класифікацією, серед компонентів зовнішнього середовища фірми можна виділити фактори найближчого оточення і фактори макросередовища. До основних компонентів мікросередовища відносять кінцевих споживачів, постачальників різноманітних ресурсів, посередників, конкурентів (явних і потенційних), державні та місцеві органи влади, громадськість. Найважливішими факторами макроструктури є НТП, макроекономічна політика, фінансово-кредитна сфера, право, культура, політичне життя тощо. Специфіка таких відносин полягає в тому, що монопольна фірма (носій влади) володіє економічною силою, яка дає їй змогу встановлювати контроль над тими компонентами зовнішнього середовища, які є ключовими для її поточного і перспективного розвитку. Метою такого контролю завжди виступає певний економічний інтерес, який виражається в отриманні надприбутків (монопольної ренти), зниженні ризику і невизначеності у підприємницькій діяльності, пов’язаної з такими чинниками, як нововведення, динамічність попиту, зміни в законодавстві тощо.

Монопольна влада провокує дії господарюючих суб’єктів, які порушують баланс сил учасників ринку, і створює можливість різних зловживань. Слід відмітити, що в Україні існує значна частка ринків, на яких суб’єкти господарювання можуть зловживати монопольною владою. Так, 7,3 % - це ринки «чистої» монополії (частка найбільшого підприємства перевищує 90 %); 23,6 % - ринки з ознаками домінування (частка найбільшого підприємства коливається в межах 35-90%), 9,6 % - ринки «жорсткої» олігополії (на яких частка 3-х найбільших підприємств перевищує 50%) [1, с. 20-21]. Ринки «чистої» монополії – це в основному ринки природних монополій та ринки надання послуг, пов’язаних із здійсненням функцій держави й місцевого самоврядування. Саме на таких ринках найбільш сприятливі умови для зловживання монопольною владою.

Зловживаючи своєю монопольною владою, монополіст порушує правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоди своїм контрагентам. Так, протягом 2000-2005 рр. Антимонопольним комітетом України було виявлено та припинено понад 7300 порушень законодавства про захист економічної конкуренції [2, с. 9]. Дані, наведені у таблиці 1, демонструють стійку тенденцію до збільшення на вітчизняних ринках кількості випадків зловживання монопольною владою суб’єктами господарювання. Так, у 2005 р. кількість порушень подібного роду у 2,4 рази перевищувала рівень 2000 р.

Інколи, намагаючись отримати додатковий дохід, монополіст вдається до цінової дискримінації (диверсифікації цін), тобто продажу продукції за різними цінами різним покупцям. При цьому розбіжності в цінах не зумовлюються різницею у витратах виробництва і доставки товару, його якістю або іншими об’єктивними причинами. В основі такої цінової стратегії лежить намагання виробника захопити споживчий надлишок (площа ΔР_оАВ), тобто продавати товар кожному споживачеві за тією ціною, яку він згоден сплатити (рис. 9.4).

Рис. 9.4. Цінова дискримінація.

Для здійснення цінової дискримінації необхідно виконання таких умов: споживач не має можливості перепродавати товар по вищій ціні (тому цінова дискримінація широко розповсюджена у сфері послуг); продавець повинен мати можливість розділяти споживачів на відповідні групи і пропонувати їм товар за різними цінами. Причому покупцям, яким притаманна низька еластичність попиту, звичайно пропонується висока ціна, і, навпаки, еластичний попит сприяє зниженню ціни. Досконала дискримінація (або цінова дискримінація першого ступеня) проявляється у тому, що на кожну одиницю виробленої однорідної продукції встановлюється відповідна ціна, яка дорівнює ціні попиту, а монополіст перерозподіляє в свій прибуток весь надлишок споживача. При проведенні цінової дискримінації другого ступеня, продукція, що виготовляється монополістом, групується в партії, на які встановлюються різні ціни. Сегментування ринку (або цінова дискримінація третього ступеня) припускає розділення самих споживачів на окремі групи або ринки,.

Економісти виділяють можливі моделі поведінки фірми-монополіста в довгостроковому періоді. Вони не завжди пов’язані з отриманням прибутку. Так, монополія може вивести свою продукцію на ринок за високою ціною, а потім, при загрозі виникнення конкурентів, «ковзатись вниз вздовж кривої попиту», тобто поступово знижувати ціну.

25. Наведіть основні ознаки олігополії. Теоретичні моделі олігополії.

Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.

До ознак олігополістичного ринку слід віднести: мало чисельність фірм у галузі, висока концентрація виробництва, однорідна або диференційована продукція, вступ до галузі майже обмежений, загальна взаємозалежність фірм, самостійна цінова політика фірм.

Олігополістичний ринок може бути представлений як стандартизованим (чиста олігополія), таки диференційованим (диференційована олігополія) продуктом. Незалежно від цього олігополістичних ринки завжди характеризуються наявністю у фірм значної ринкової влади і спадної кривої попиту на продукцію кожної окремої фірми. Проте їх особливість полягає в тому, що в умовах олігополістичної взаємодії (реагування на дії один одного,) фірми стикаються не тільки з реакцією споживачів, але і з реакцією своїх конкурентів. Тому, на відміну від раніше розглянутих ринкових структур, при олігополії фірма обмежена у прийнятті рішень не тільки похилій кривої попиту, а й діями конкурентів. В умовах олігополії конкурентна взаємодія фірм зачіпає всі сфери конкуренції - ціну, обсяг продажів, частку ринку, диференціацію продукції, стратегію стимулювання збуту, інноваційну діяльність, послуги. Залежно від ситуації фірми можуть обрати різні конкурентні стратегії. Тому для олігополістичних ринків єдиної точки рівноваги, до якої прагнуть фірми, немає. Оскільки загальної моделі олігополії не існує, фірми однієї галузі можуть взаємодіяти і як монополісти, і як конкурентні фірми. Все залежить від характеру взаємодії фірм. Коли фірми галузі координують свої дії шляхом імітації ціноутворення і стратегії конкуренції один з одним (кооперативна стратегія), ціна і пропозиція будуть тяжіти до монопольним, а крайньою формою такої стратегії буде картель.

У мікроекономіці не існує єдиної моделі олігополії. Розроблені часткові моделі рівноваги, - моделі Курно, Штакельберга, Бертрана і ряд їх модифікацій,

Рівновага Неша - це набір таких стратегій, коли кожен суб'єкт економіки обирає найкращий для себе варіант дій, виходячи з того, що інші уча­сники дотримуються певної стратегії.

Модель Курно - це модель простої дуополії, - олігополії з двома фірмами, які виробляють однорідну продукцію, обидві фірми мають рівну економічну силу, випускають ідентичну продукцію. Кожна фірма обирає обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів.Фірми максимізують прибуток, виробляючи оптимальний обсяг продукції, визначений за правилом MR = МС, згідно своїх функцій реакції.

Функція реакції - це крива, що показує, який обсяг продукції буде ви­робляти один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого

 

Рис. 11.1. Рівновага ринку в моделі Курно

 

 

Модель Бертрана (розроблена у 1883 році) - дві фірми виробляють однорідну продукцію, обирають ціни, а не обсяги випуску. Вони конкурують, знижуючи ціну товару та збільшуючи обсяг випуску. Цінова конкуренція змушує обидві фірми знизити ціну до рівня граничних витрат (Р = МС), за якої вони отримують нульовий економічний прибуток.

Модель Штакельберга (розроблена у 1934 р.) (лідерства за обсягами) - одна з фірм є лідером, має більшу економічну силу і незалежну позицію, тому першою визначає свій обсяг виробництва. Інша фірма є аутсайдером, який здійснює стратегію пристосування та кори­гує свою поведінку залежно від вибору, зробленого лідером.

Модель дуополії з диференційованою продукцією - олігополістичні фірми випускають диференційовану продукцію. Попит на продукцію кожної з двох фірм залежить від її власної ціни і ціни конкурента. У точці перетину кривих реакції встановлюється рівновага Неша.