Формування політичної нації в Україні.

Процес формування української нації має свої особливості.

Досить численними та розмаїтими є й чинники консолідації та, навпаки, деструкції власне українського етносу. Історично так склалося, що єдиний національний організм виявився помереженим чи навіть почленованим багатьма роздільними смугами, особливо внаслідок грубого зовнішнього втручання. Причинами диференціації українського суспільства є, отже, як чинники внутрішні, тобто закономірності розвитку етносу, так і зовнішні, породжені волею й бажаннями окремих агресивних соціальних чи політичних спільнот.

Перший етап формування української політичної нації почався на межі 1990-х рр.. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт про державний суверенітет, а 24 серпня 1991 р.- Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому народ підтвердив цей історичний вибір (за схвалення Акта проголошення незалежності висловилися 92% учасників голосування). Того самого дня було обрано й першого президента держави.

Демократичні політико-правові засади розбудови української політичної нації дістали адекватне тлумачення в Конституції України. Сенс визначення Українського народу з великої літери містить у собі як полі етнічну специфіку населення України, так і його громадянську, політичну сутність – рівність громадян усіх національностей перед законом.

Таким чином, можна сказати, що українська нація, у європейському розумінні цього слова, на сьогодні не є остаточно сформованою.

Процес формування політичної нації в Україні досить складний. Важко в умовах перехідної економіки й господарської кризи про економічну самостійність і тим більш про самодостатність України. Тільки економічна та політична стабільність, установлення добросусідських відносин, що ґрунтується на взаємній повазі й довірі, із країнами СНД, Євросоюзу та Росії, зокрема, створять умови, коли можна буде говорити про наявність територіальної й економічної єдності України.

Іншою проблемою є те, що розселення етносів має виразну регіональну визначеність, що заважає консолідації.

Важливим є й той чинник, що Україна для тих, хто проживає на її території, не є привабливою державою ні з точки зору заможності, ні з точки зору дотримання демократичних прав і свобод. До того ж саме утворення незалежної Української держави не всіма сприймається однаково позитивно.

Незважаючи на всі ці розбіжності, українська політична нація, звісно ж, має й позитивну динаміку. Передусім про це свідчить підтримка громадянами незалежності України. Ще одним знаковим феноменом суспільної свідомості є ставлення населення України до української мови, яка, маючи статус державної, є важливим чинником формування української політичної нації.

Проте, незважаючи на позитивну динаміку ціннісних орієнтацій населення України, масової свідомості її громадян залишається суперечливою, у масовій свідомості українського суспільства політична, державна ідентифікація не має першорядного значення.

Говорячи про долю української політичної нації, варто зазначити, що найкращим ґрунтом, де б вона «прижилася», було б громадянське. Багатонаціональне суспільство.

Варіант 2.

Перевірка випереджального домашнього завдання

Заслуховування й обговорення до піді «Формування української нації».

Бесіда

1) Визначте основні етапи етногенезу української нації.

2) Чи є українська нація на сьогоднішній день сформованою та в якому варіанті (етнічна, політична)?

Якщо про сформованість етнічної нації ми можемо говорити, то формування української політичної нації є актуальною проблемою сьогодення. Про це свідчать програми багатьох політичних партій України. Так, наприклад, у проекті конституції Всеукраїнського об’єднання «Свобода» ідея «повновладдя української нації на українських землях» називається основою українського державотворення. У програмі Конгресу українських націоналістів сучасна епоха розглядається як «доба самовизначення націй та становлення національних держав», і створення серед них Української національної держави є метою діяльності конгресу. У програмі партії «Наша Україна» одним із пріоритетів завдань сьогодення є «зміцнення національної ідентичності». Завдання «інтеграції в єдину політичну націю» наявну й у програмі Партії регіонів, поняття політичної нації фігурує також у програмі ВО «Батьківщини» - через «солідарність української політичної нації», на думку авторів програми, лежить шлях до побудови «нового громадянського суспільства в Україні».

· Поміркуйте, які кроки, на вашу думку, мають бути зроблені в нашій країні для остаточного формування політичної української нації.

Поняття полікультурності як добросусідства культур

Полікультурність – це сукупність різних культур, між якими існують сталі дружні зв’язки, які передбачають рівноправність, толерантність і рівноцінність кожної з них.

Однією з визначальних рис світового культурного розвитку протягом останніх років 20 ст. стало утвердження поняття мультикультуралізму. В основі концепції мультикультуралізму – відхід від ідеалу чітко окресленої, заснованої на єдиній мові, спільній естетичній та ідейній традиції національної культури на користь рівноправного співіснування численних культур, стилів життя на творчих практик, притаманних різних етнічним, соціальним, релігійним чи навіть віковим групах із їхніми специфічними ідентичностями. Саме таке поняття мультикультуралізму закладене в численні документи, ухвалені останнім часом поважними міжнародними організаціями. Тобто постає питання про єдність культури у всьому її розмаїтті.

Полікультурність людини формується на основі картини світу, у яку покладене шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, розуміння культурних відмінностей між людьми.

· Поміркуйте, за яких умов можливе таке співіснування різних культур.

Таке співіснування можливе:

· За наявності сталого економічного розвитку та задоволення всіх потреб населення;

· За наявності демократичної правової держави;

· У разі сформованості розуміння рівноправності всіх людей;

· У разі справедливого, доброзичливого ставлення не тільки до своєї культури, але й до інших культур.

- Поміркуйте, чому за наявності саме цих умов можливе існування полі культурності.

Самобутність та рівноцінність різних культур.

У наш час, коли всі процеси зазнають глобалізації, виникає суперечка між національними культурами та загальносвітовою культурою, що формується.

Перевірка випереджального домашнього завдання

Заслуховування та обговорення дібраного учнями матеріалу на тему «Відмінність і схожість різних культур»

Запитання

1) Чи існують спільні риси в різних національних культурах?

2) Чи існують національних культур, які стали надбанням світової культури?

3) Зробіть висновок про те, як мають співіснувати різні національні культури та світова й національні культури.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що культура кожного народу є дійсно самобутньою,але існують і спільні риси, що дозволяють говорити про формування загальносвітової культури, основою якої і є полі культурність.

Варіант 2

Культура кожного народу, кожної нації має особисті, притаманні тільки їй властивості. Але існують і певні явища, які характерні для всіх культур.

Кожний народ створює свою особливу, неповторну культуру. Розмаїття культур є характерною особливістю розвитку сучасної цивілізації. Культури різних народів відрізняються між собою мовою, символами, нормами, способами спілкування та діяльності, художньо-чуттєвими відтворення світу, міфологією та релігією, мораллю й правом тощо. Однією з важливих ознак відмінності культури є мова.

У національній культурі (а безнаціональних культур не існує) національні особливості виявляються:

§ У побуті – форми розселення, особливості помешкань, досвід народних майстрів, переважаючі будівельні матеріали (дерево, камінь, цегла).

§ У національній самобутності життєвого матеріалу, який відображається у творах духовної культури-історичні та природні мови; особливості розвитку нації; її побутові традиції та звичаї.

§ У фольклорі з його самобутністю; у формах культури: в українців – думки, у росіян – билини та частівки, у таджиків – рубаї.

§ У хореографії – порівняйте український гопак, білоруську лявониху, російські танці, дагестанську лезгинку тощо;

§ Один і той самий жанр літератури, наприклад роман, в Україні інший, ніж у Німеччині, Франції, Англії чи Китаї; образи віршів М. Лермонтова – напрочуд конкретні, не схожі з образами Т.Шевченка;

§ Гумор український, російський, французький та англійський істотно відрізняються;

§ У піснях народів, що співзвучні патріотичним почуттям народу;

§ У ставленні до смерті;

§ В архітектурі як престижні нації та її сучасних проблемах – масове індустріальне будівництво, сучасний «модерм» тощо.

До відмінностей культур можна також віднести такі явища, як:

§ Належність до різних етносів – етнічні культури;

§ Різна система цінностей;

§ Різна релігійна основа;

§ Різні регіональні культури;

§ Культури різних часів.

 

- Наведіть приклади до кожного з цих явищ.

Водночас культура як спосіб людського буття все ж таки не може бути позбавлена загальнолюдських рис, притаманних усім націям, усім народам. Саме тому культури різних народів світу, незалежно від їх розселення, мають багато спільного: люди використовують однакові знаряддя праці, розмірковують приблизно над одними й тими самими проблемами, переживають навіть однакові чуттєві стани, сподіваються і закохуються, формують свої соціальні інституції, виховують дітей тощо. Вони, майже однаково усвідомлюють велич космосу, межі свого існування, смертність, незахищеність перед загрозою катастроф, прагнуть спасіння та звільнення від страждань, проектування власного майбутнього.

Схожість культур полягає в тому, що:

- Усі культури розв’язують одне завдання та виконують одну функцію;

- Основою кожної культури є мова;

- Культура складається з цінностей, до яких входить певний мінімум загальнолюдських цінностей.

Наведіть приклади до кожного з пунктів.

Розмаїття культур розкриває її багатоманітність. Взаємодія між ними є способом збереження цілісності цивілізації як унікального витвору історії. Культурні досягнення народів не суперечать одне одному, а навпаки – поповнюють скарбницю загальнолюдської культури все новими надбаннями. Взаємообмін культурними досягненнями народів світу є могутнім джерелом їхнього розвитку, інтеграції їхнього розвитку, інтеграції світової цілісності.