Предмет політичної економії.

Предмет політичної економії.

Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Предметом політичної економії є вивчення виробничих відносин у їх єдності з продуктивними силами, а також вивчення дії економічних законів. Предметом економічної теорії є система економічних відносин які виникають між людьми в ході господарської діяльності суспільства та економічні закони формування і функціонування цієї системи.Економічні відносини мають своє вираження в таких поняттях як вартість, гроші, ціна, прибуток та багато інших.Для економічної теорії суттєвим є не тільки визначення того, що являє собою, наприклад, ціна, але і встановлення законів під впливом яких відбува-ється формування цін. Тому економічні закони також є предметом економічної теорії.

Виникнення і основні етапи розвитку економічної науки.

меркантилізм. Основні риси: а) основна сфера дослідження - торгівля, обіг; б) основною формою існування багатства вважається золото і срібло; в) конкуренція вважається шкідливою; г) необхідне втручання держави в економічне життя, зокрема проведення політики протекціонізму: захисту вітчизняного ринку і вітчизняних купців; д) приділяється певна увага ремісництву. Згодом основна увага дослідження переноситься зі сфери обігу у сферу виробництва. Ранній та пізній меркантилізм. Вперше об'єктом вивчення сферу виробництва зроб французькі економісти, які назвали себе фізіократами. Фізіократи запровад поняття чистого продукту. Основні ідеї фізіократів: а) держава не повинна втручатися в економіку; б) продуктивною є тільки сільськогосподарська праця; в) необхідність введення єдиного земельного податку. Класиками англійської політичної економії А.Смітом і Д.Рікардо було започатковано трудову теорію вартості. Певний вплив на світовий розвиток економічної думки мали дослідження Карла Маркса. У "Капіталі" він дав глибокий аналіз тогочасного процесу виробництва, зосереджуючи увагу на його недоліках та суперечностях. Основною категорією аналізу прихильників неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Представники кейнсіанської школи виступали за розширення функцій держави. Неоліберальна економічна школа захищала ідеї соціального ринкового господарства та необхідності спиратися на загальнолюдські цінності. Монетаризм - сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика - найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи.

Методи та функції політичної економії.

Досліджуючи господарські процеси, політекономія застосовує ряд загальнонаукових методів пізнання:

· Спостереження та збір фактів.

· Експеримент.

· Моделювання.

· Метод наукових абстракцій.

· Аналіз і синтез.

· Системний підхід.

· Індукція і дедукція.

· Історичний та логічний.

· Графічний.

Експеримент передбачає проведення штучного наукового досліду, коли об’єкт, що вивчається, ставиться в спеціально створені і контрольовані умови.

Метод моделювання передбачає вивчення соціально-економічних явищ за їх теоретичним взірцем тобто моделлю (лат. modulus – взірець).

Абстрагування передбачає відволікання від несуттєвих сторін, властивостей об’єкту, що вивчається, з метою виявлення його суттєвих сторін та властивостей.

Метод аналізу та синтезу передбачає вивчення соціально-економічних явищ як за частинами (аналіз), так і в цілому (синтез).

Рух думки від окремих факторів до загального висновку це індукція, або узагальнення. А рух думки у зворотньому напрямку (від загального положення до окремих висновків) називають дедукцією.

Історичний та логічний методи (або підходи) теж застосовуються в єдності. Вони передбачають детальне вивчення соціально – економічних процесів в їх історичній послідовності.

Графічний метод (від гр. Grapno – пишу, креслю). Він ґрунтується на використанні різних креслень та малюнків – схем, таблиць, графіків та т.д.

Політекономія виконує ряд функцій. Перша з них – пізнавальна функція, яка полягає в тому, щоб вивчати і пояснювати економіку суспільства та надавати отримані знання в теоретичному вигляді, тобто узагальнено та систематизовано.

Другу функцію можна назвати теоретико – методологічною або методологічною. Вона проявляється в тому, що економічна теорія служить теоретичною та методологічною базою для всієї системи економічних наук.

Завдяки освітній функції економічної теорії багато людей різних професій можуть оволодіти економічною культурою.

Практична функція полягає в розробці рекомендацій для раціональної економічної поведінки господарюючих суб’єктів, пріоритетів та цілей економічної політики.

4. Економічні закони та категорії

Економічні категорії – це поняття, сформульовані економічною наукою для позначення економічних відносин, їх конкретних форм, проявів, сторін, властивостей та рис. Економічні категорії поділяються на загальні і специфічні. Зокрема, такі категорії, як “виробництво”, “продукт”, ”потреба”, “фактори виробництва”, “споживання” є загальними, тобто характеризують явища, властиві всім економічним системам. А категорії “товар”, “ціна”, “гроші”, “ринок”, “обмін” є специфічними, оскільки описують тільки товарне виробництво.

Економічним законом називається необхідний, стійкий причинно – наслідковий зв’язок і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто вони незалежні від волі і свідомості людей. Загальні (діють в усіх економічних системах) та специфічні (діють лише в одній економічній системі)закони. Функції політ:пізнавальна,теоретико-методологічна, освітня і практична.

Економічний зміст виробництва

Виробництво — це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. У виробництві розрізняють 2 сторони: взаємодія людини з природою(праця, засоби виробництва(засоби праці, предмети праці) і взаємодія людей одне з одним.

Праця – це свідома доцільна діяльність людини з метою створення матеріальних та духовних благ. Засоби праці-це те, за допомогою чого людина впливає на свій предмет праці. Засоби праці поділяються на кілька видів: знаряддя праці, виробничі приміщення, земля.

Структура виробництва

Структуру суспільного виробництва можна визначати на основі кількох ознак:

· за ознакою створюваного блага (матеріального чи нематеріального). За цією ознакою виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне.

· за ступенем віддаленості його результатів від природи. У цьому зв'язку розрізняють виробництво первинне, вторинне і третинне. Первинне виробництво - це те, яке безпосередньо привласнює речовину, дану природою. Вторинне виробництво займається подальшою обробкою продуктів первинного виробництва. Третинне виробництва – це виробництво, що створює різноманітні послуги, які можуть бути виробничими і особистими.

· за характером діяльності зайнятих в ньому людей. В цьому випадку поділ здійснюється на основне виробництво, виробничу інфраструктуру і соціальну інфраструктуру. Основне виробництво охоплює галузі матеріального виробництва, які безпосередньо виробляють предмети споживання і засоби виробництва. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво. Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, яке створює нематеріальні форми багатства.

· за фазами відтворення, виділяючи власне виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Межа виробничих можливостей

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості.

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Закон обмеженості ресурсів стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту.

Економічні інтереси

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб.

Економічний інтерес є, перш за все, породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.

Сутність і функції грошей.

Гроші – категорія товарного виробництва.

С уб’єктивно - психологічний підхід до походження грошей є присутнім у поглядах і багатьох сучасних західних економістів.

Більшість західних економістів – дослідників питання теорії грошей – виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі капіталізму – у XVI- XVII ст.) ототожнює їх із благородними металами.

Номіналістична теорія грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, цінність якого визначається державою.

Кількісна теорія грошей стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу.

Відповідно до марксистської концепції гроші є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального еквівалента.

Функцію міри вартості гроші виконують як уявні в думках, тобто ідеальні гроші. Ціна є грошовим виразом вартості.

Як міра вартості і як масштаб цін гроші виконують дві різні функції. Міра вартості – це суспільна функція грошей. Масштаб цін як функція грошей пов’язаний з необхідністю порівняння різноманітних кількостей золота.

Гроші відіграють роль посередника обіміну,товарний обмін набуває форми товарного обороту,а гроші виконують функцію засобу обігу.

Функція засобу нагромадження полягає у тому що цю функцію виконують дійсні гроші у той час як мірою вартості були ідеальні гроші.

Функцію засобу платежу. Гроші досить поширені як засіб платежу і поза сферою товарного обігу, як – от при виплаті заробітної плати, при оплаті всякого роду кредитних зобов’язань.

Як засіб платежу гроші можуть бути використані тільки за умови виконання функцій міри вартості, засобу обігу і скарбів.

Еволюція грошей.

Еволюція грошей являє собою двоєдиний процес. За сучасних умов грошима служать не золоті, а кредитно-паперові гроші. Еволюція функції грошей як міри вартості пов’язана з процесом демонетизації золота, тобто втрати благородними металами (сріблом, золотом) грошових функцій. Під час Першої світової війни золото остаточно зникло з обігу. Це було першим етапом демонетизації золота.

Другим етапом демонетизації золота стало подальше послаблення не тільки фактичного, але й формального зв’язку паперових грошей з офіційним золотим запасом, що тривало до останніх років.

Наступним етапом процесу еволюції грошей став випуск дебет-карток Ця система розрахунків за допомогою ЕОМ має назву „ електронні гроші”.

Ще одним нововведенням банківської технології є смарт-картка (smart – від англ. кмітливий, розумний). Смарт-картка по суті являє собою електронну чекову книжку.

27. Ринок, суть, функції та умови формування

Під ринковою розуміють таку економіку, яка базується на приватній влас-ності, в якій економічні рішення приймаються самостійно господарюючими суб’єктами маючи на меті отримання найбільшої вигоди (прибутку).Досягнення цієї мети здійснюється на ринку, в процесі реалізації товарів та послуг. Основні функції ринку. 1. Здійснення остаточного визначення вартості товарів і послуг, їх­ніх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті цінності — на вартість. 2. Остаточне узгодження (початкове узгодження відбулося при здійсненні маркетингової діяльності підприємств) обсягів виробництва і споживання, а отже, пропозиції і платоспроможного попиту як щодо загального обсягу, так і стосовно асортименту товарів і послуг. 3. Спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва (тобто витрати на окремому підприємстві) порівня­но з суспільне необхідними витратами, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їхніх якостей та споживних властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефек­тивності суспільного виробництва. 4. Забезпечення безперервності всіх сфер суспільного відтворення (зокрема прямого та опосередкованого зв'язку між виробництвом споживанням) і внаслідок цього — сприяння формуванню цілісності національної економічної системи, а також її взаємозв'язку з іншими раціональними економіками у масштабі світового ринку. 5. Сприяння контролю споживачів над виробництвом, посиленню економічності споживання шляхом зіставлення грошових доходів із цінами. 6. Посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг і в межах окремих країн світового господарства, а отже, рушійних сил роз­витку економіки. 7. Функція санації, тобто очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. 8. Інформаційна функція, тобто постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.

Інфраструктура ринку

інфраструктура розглядається як „сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей”.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності.. Капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об’єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Функціями інфраструктури є:

Постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами.

Купівля-продаж різноманітних товарів.

Забезпечення інформацією учасників ринку.

Підвищення ефективності роботи суб’єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації.

Організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин.

Відображення економічної кон’юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема.

Сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

До елементів інфраструктури сучасного ринку відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники — окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів.

Товарна біржа. У п олітекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф’ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа – це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

Сутність попиту

Попит – це платоспроможна потреба людей, тобто потреба забезпечена грішми.

Величина попиту – це кількість товару чи послуги, яка буде придбана за певної ціни, за певний період часу.

Існує взаємозалежність між ринковою ціною товару і тією його кількістю, на яку пред’являється попит: чим менше ціна товару, тим більшим є обсяг попиту, і навпаки, чим вище ціна, тим менше знайдеться покупців на даний товар.

Ця зворотна залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього називається законом попиту.

Ефект доходу полягає в тому, що зниження ціни товару робить людей реально багатшими, тобто на ту ж кількість грошей вони можуть купити більшу кількість цього товару. І навпаки, збільшення ціни знижує купівельну здатність споживачів.

Закон попиту не діє в 3-х випадках:

· при ажіотажному попиті, який викликаний очікуваним підвищенням цін;

· для деяких рідкісних і дорогих товарів (золото, дорогоцінності, антикваріат та ін.), які є засобом поміщення грошей;

при переключенні попиту на більш якісні і дорогі товари

Нецінові фактори попиту

Попит може змінюватися і під дією нецінових факторів, таких як:

· зміни в грошових доходах населення. Наприклад, ріст доходів збільшує попит на різні товари – меблі, побутову техніку, високоякісні продукти харчування – за всіх можливих цін на них;

· зміни в структурі населення. Наприклад, старіння населення, збільшення кількості пенсіонерів збільшує попит на ліки, медичне обслуговування;

· зміни цін на інші товари, особливо на товари – замінники (субститути). Наприклад, ріст цін на вершкове масло викличе підвищення попиту на маргарин;

· економічна політика уряду. Грошові допомоги, які виплачує держава збільшить попит на товари, які споживає ця група населення;

· зміна переваг споживачів під впливом реклами, моди та ін. Наприклад, збільшення попиту на спортивне взуття у 80-ті роки пов’язано з тим, що серед молоді стало модним носити це взуття щодня.

Пропозиція іта її фактори

Пропозиція – це та кількість товарів та послуг, які виробляються і продаються на ринку. Ринкова пропозиція визначається бажанням і здатністю продавців надавати товари для продажу на ринку.

Величина пропозиції – це та кількість товару, яка буде запропонована для продажу за даної ціни, за певний період часу. Залежність між ціною і величиною пропозиції вже не зворотня, а пряма.

Закон пропозиції передбачає, що по мірі збільшення цін виробники пропонують до продажу більшу кількість товару, а по мірі їх падіння – меншу.

До нецінових факторів пропозиції належать:

· зміна витрат виробництва в результаті технічних нововведень, зміни джерел ресурсів, податкової політики, вартості ціни факторів виробництва. Наприклад, підвищення витрат зсуне криву пропозиції вліво, зниження – вправо;

· вихід на ринок нових фірм збільшить пропозицію незалежно від цін;

· зміна цін на інші товари, які приводять до переливу ресурсів (вихід фірм з галузі). Вихід фірм з галузі зменшить пропозицію;

· природні катастрофи, політичні дії, війни, руйнуючи економіку, впливають на скорочення пропозиції.

Тенденція до збільшення виробництва при високих цінах пояснюється тим, що з одного боку, збільшення ціни приваблює дану галузь нових виробників.

А з іншого – при рості цін підприємець отримує додатковий прибуток і має можливість найняти більше робітників, купити більше сировини і машин, розширити виробництво.

Конкуренція

Конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Позитивні сторони конкуренції:

· конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

· конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства;

· конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці;

· конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів;

· конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни;

· конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями;

· внаслідок конкуренції відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці.

Негативні риси конкуренції:

· конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

· випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

· конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати;

· зростає інтенсивність праці, що сприяє зростанню армії безробітних;

· використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

· міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах.

Моделі змішаної економіки

Консервативна модель змішаної економіки характеризується незначним втручанням держави в економіку. Держава в такій економічній системі лише створює умови для розвитку приватного сектора і активізації ринкових важелів. Досягається це шляхом забезпечення певних правил гри на ринку і проведення відповідної бюджетної та податкової політики.США

Ліберальна модель змішаної економіки становить собою економічну систему, в якій забезпечується раціональна взаємодія державного і приватного секторів економіки, впроваджуються системи макроекономічного планування, програмування і прогнозування, відбувається переорієнтація приватного сектора економіки на вирішення соціальних проблем. Згідно з цими ознаками до ліберальної моделі змішаної економіки можна віднести економічну систему Японії, Німеччини та деяких інших країн.

Соціал-реформістську модель змішаної економіки характеризують існування різноманітних типів власності на засоби виробництва, поєднання планових та ринкових механізмів господарювання, скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу доходів на користь менш забезпечених верств населення. Цій моделі найбільш повно відповідає економічна система, що відома під назвою "шведський соціалізм", а також економічні системи Англії, Франції та деяких інших країн.

Трьома найтиповішими моделями змішаної економіки є: американська, японська та шведська моделі.

Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємства, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставляться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.Американська модель ринкової економіки високоефективна за умови, коли населення зростає повільно, що дає змогу поступово нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці в промисловості, а через запровадження нових технологій - і в сільському господарстві; до того ж мігрувати із сільського господарства у промисловість.

Японська модель змішаної економіки. Для цієї моделі характерним є активне втручання держави в економіку для створення такого макросередовища, в якому прогресивні га­лузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування. Розв'язанням соціальних завдань безпосередньо займаються корпорації та об'єднання. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання заробітної плати порівняно зі зростанням продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження витрат виробництва й підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Така модель економіки може скластися лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни.

Шведська модель змішаної економіки. Характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики. Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології, її часто називають розподільчим соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Перша функція реалізується в конкурентній ринковій економіці приватним сектором, другу виконує уряд, який перерозподіляє доходи. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. Більше половини державних видатків спрямовані на соціальні потреби: забезпечення доступності освіти, охорону здоров'я, страхування на випадок безробіття, пенсійне страхування. У державному бюджеті акумулюється понад 50% валового внутрішнього продукту, при цьому державі належить тільки 5% засобів виробництва.

Система розподілу доходів

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживачем. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий доход), або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів.

Фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата -ціна, що виплачується за використання праці.

Заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову заробітну плату.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Споживання і заощадження

Масштаби, рівень і структура споживання та нагромадження різних соціальних груп населення перебувають у залежності від процесіврозподілу та перерозподілу національного доходу, врешті-решт – від закономірностей розвитку певнихекономічних систем

Предмет політичної економії.

Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Предметом політичної економії є вивчення виробничих відносин у їх єдності з продуктивними силами, а також вивчення дії економічних законів. Предметом економічної теорії є система економічних відносин які виникають між людьми в ході господарської діяльності суспільства та економічні закони формування і функціонування цієї системи.Економічні відносини мають своє вираження в таких поняттях як вартість, гроші, ціна, прибуток та багато інших.Для економічної теорії суттєвим є не тільки визначення того, що являє собою, наприклад, ціна, але і встановлення законів під впливом яких відбува-ється формування цін. Тому економічні закони також є предметом економічної теорії.