Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування являє собою консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

База нарахування єдиного внеску визначається залежно від категорії платників єдиного внеску, при цьому враховуються чинні розміри страхових внесків на окремі види соціального страхування.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розмір єдиного внеску для роботодавців встановлюється у відсотках до бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класу професійного ризику виробництва, куди віднесено підприємство, з урахуванням виду його економічної діяльності. При цьому для кожного підприємства з визначеним класом професійного ризику встановлено один розмір єдиного внеску, який залежно від класу професійного ризику виробництва становить від 36,76 % до 49,70 %.

Нарахування єдиного внеску здійснюється платниками самостійно на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Єдиний внесок не включається до складу податків або інших обов’язкових платежів системи оподаткування, на нього не поширюється податкове законодавство.

Місцеві податки і збори

Місце́ві пода́тки та збо́ри — це податки та збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, вони є обов'язковими до сплати в межах адміністративно-територіальних одиниць та зараховуються до їх бюджетів

Податковий кодекс України у статті 10

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на майно;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.2. туристичний збір.

Особливістю місцевих податків і зборів є те, що їх встановлює орган місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених Декретом граничних розмірів ставок.

Місцеві податки і збори перераховують до бюджетів місцевого самоврядування в порядку і в терміни, визначені відповідними радами, які їх встановлюють.

Сутність оборотних коштів та їх організація.

Оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції, які беруть участь у виробничому процесі один раз і повністю переносять свою вартість на собівартість продукції.

Організація оборотних коштів включає:

• визначення складу і структури оборотних коштів;

• визначення потреби підприємства в оборотних коштах;

• визначення джерел формування оборотних коштів;

• розпорядження та маневрування оборотними коштами;

• відповідальність за зберігання та ефективне використання оборотних коштів.

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів — це частка вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків (наприклад, вугільна промисловість, легка та харчова промисловість, машинобудування, нафтохімічна промисловість).

Склад і структура виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції є важливим індикатором комерційної діяльності підприємства.

Розуміння специфіки структури оборотних активів на підприємстві дає змогу не лише краще управляти ними, а й концентрувати увагу саме на тих ділянках, де має бути забезпечене найефективніше їх використання. Це можна віднести не лише до нормованих статей оборотних активів, а й до тієї їх частини, яка обслуговує сферу обігу.

Важливого значення також набуває класифікація оборотних коштів, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Оборотні кошти класифікуються за декількома ознаками (рис. 6.2).

Класифікація оборотних коштів

Залежно від участі у кругообігу коштів

• оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди;

• оборотні кошти, авансовані у фонди обігу

За методами планування • нормовані; • ненормовані

За джерелами формування • залучені; • власні та прирівняні до власних; • інші

Залежно від ліквідності

• абсолютно ліквідні кошти;

• швидко реалізовані оборотні кошти;

• повільно реалізовані оборотні кошти

Залежно від ступеня ризику вкладання капіталу

• оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладень;

• оборотний капітал з середнім ризиком вкладень;

• оборотний капітал з високим ризиком вкладень

Залежно від стандартів обліку і відбиття в балансі підприємства • оборотні кошти в запасах; • кошти; • розрахунки; • інші активи

Залежно від матеріально-речовинного утримання

• предмети праці; • готова продукція і товари;

• гроші і кошти в розрахунках

Необхідність і методи обчислення оборотних коштів.Поняття норм і нормативів та їх розрахунок.

Організація оборотних активів на підприємстві включає визначення потреби в оборотних активах, їх складу, структури, джерел їх формування та регулювання, управління використанням оборотних активів.

Метод прямого розрахунку

Забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням багатьох факторів, пов'язаних з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. Це:

• умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями (кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності);

• організація процесу виробництва (тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції);

• умови реалізації продукції (кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію).

Заниження величини оборотних активів призводить до виникнення нестійкого фінансового стану, затримки у виробничому процесі і, як наслідок, зниження обсягів виробництва і збуту. У свою чергу, завищення норми оборотних активів знижує можливість підприємства здійснювати капітальні вкладення з метою розширення виробництва. Вилучення оборотних активів із кругообігу (чи то запаси готової продукції чи припинення виробництва, зайві сировина і матеріали) вимагає додаткових витрат на їх обслуговування, що є для підприємства дуже дорогим. А вільні грошові кошти можна використати більш раціонально для одержання додаткового доходу.

Нормування оборотних активів на кожному підприємстві відбувається відповідно до кошторисів затрат на виробництво і невиробничих потреб, бізнес-плану, який відображає всі сторони комерційної діяльності.

Нормування оборотних активів становить собою досить трудомістку аналітичну діяльність, у процесі якої розробляються норми і нормативи.

Норма оборотних активів — це відносна величина, що відповідає мінімальному, економічно обґрунтованому обсягу запасів товарно-матеріальних цінностей. Вона, як правило, встановлюється в днях, але можуть використовуватись також інші відносні значення.

Норматив оборотних активів — це мінімально необхідна сума грошових коштів, що забезпечує підприємницьку діяльність підприємства.

Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях.

Таким чином, нормування оборотних коштів здійснюється в такому порядку.

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

2. Встановлення одноденного витрачення матеріальних цінностей, виходячи з кошторису витрат на виробництво.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею у грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Метод прямого розрахунку дає змогу найбільш точно визначити потребу в оборотних активах, оскільки враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків. Обґрунтований розрахунок здійснюється за кожним елементом оборотних активів з урахуванням завдань виробничого плану, постачання та збуту.

Аналітичний метод визначення потреби в оборотних активах базується на здійсненні розрахунків з урахуванням середніх фактичних залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування з урахуванням зайвих і непотрібних запасів, неліквідів, які, можливо, мали місце в попередньому періоді.

Коефіцієнтний метод дає змогу здійснити розрахунок потреби в оборотних активах з урахуванням тенденцій і співвідношень у змінах обсягу виробництва та окремих видів запасів і затрат. Частина з них знаходиться в прямій пропорційній залежності від змін в обсязі виробництва — сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, незавершене виробництво, готова продукція на складі, інша ж частина залежить значно меншою мірою — малоцінні і швидкозношувані предмети, запчастини для ремонтів, витрати майбутніх періодів тощо. Співвідношення, що склалися в минулому, з використанням відповідних коефіцієнтів, екстраполюються на майбутній період.