Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичний і суспільний устрій Київської Русі.

Поиск

Київська Русь - ранньофеодальна держава з монар­хічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен­ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при­мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль вій­ська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружин­ників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія пос­тупилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших кня­зів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «ко­лективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що виплива­ла з військової організації, - до цивільних форм прав­ління та від посилення централізму - до децентраліза­ції. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентан­том країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повно­ту законодавчої, виконавчої, судової та військової вла­ди. У своїй діяльності князь спирався на військову під­тримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апа­рату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молод­шої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плату.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За ча­сів Київської Русі до боярської ради входили старші дру­жинники, міська еліта та представники вищого духовен­ства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішу­вав важливі адміністративні, фінансові' та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада става­ла основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Воло­діючи правом «вето», боярська рада неодноразово зміню­вала плани великих князів, чим підтверджувала на прак­тиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорад­чого органу від князя призвела до того, що він не був юридичне оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче - це народні збори дорослого чоловічого насе­лення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення кня­зівської влади знову відродилися. В літописах перші згад­ки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адмі­ністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рі­шень був граничне простим - голосування не проводи­лося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гуч­ним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостій­ність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

Князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управлін­ня - монархічної, аристократичної та демократичної. До­мінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і ві­че. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперницт­вом і протистоянням його елементів, що, безумовно, на­давало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними орга­нами влади з чітко окресленими функціями.

2.7. Соціально-економічний розвиток

За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­пільство в східних слов'ян. У цілому становлення фео­дальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, три­валим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. форму­ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле­ментом цієї системи була данина, «полюддя». У Х ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін­ня великого князя. Наступним кроком у процесі феода­лізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви.

У Х-XII ст. активно формувалися васальні відноси­ни у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Да­рувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального земле­володіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та відчуження без згоди князя. З ослабленням князів­ської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає вотчина - спад­кове володіння, що могло вільно відчужуватися (прода­ватися, передаватися в спадок, даруватися).

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Ки­ївській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Дав­ньоруській державі феодалізм зароджувався на основі пер­віснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство пе­рескочило через рабовласницький етап розвитку. По-дру­ге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порів­няно з Європою, де ще з античних часів прижилися тра­диції приватної власності; по-третє, виникнення та ста­новлення великого землеволодіння не призвело до масо­вого обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.

У Х-XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се­ред феодальне залежного населення. Основними його верс­твами були:

- смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

- закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео­дала за купу (грошову позичку);

- рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (до­говір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої про­дукції;

- челядь - особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передава­ли у спадщину;

- холопи - населення, що перебувало у повній влас­ності феодала.

За феодалізму земля була основним засобом вироб­ництва. Право володіння нею стало юридичним підґрун­тям, економічною основою отримання феодалами земель­ної ренти від залежних селян. Характерними рисами фор­мування відносин залежності були пряме насильство (по­заекономічний примус) та економічне закабалення смердів. Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динаміку соціально-економічного роз­витку. На ранньому етапі феодалізму домінувала нату­ральна рента (оброк продуктами), формою якого було «по­люддя». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в Х ст. ще однієї форми ренти - грошової, яка згодом стала найпоширенішою.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сіль­ське господарство. Спираючись на давні традиції, особ­ливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічних умов, систем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зерно­вого господарства. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підґрун­тям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжни­ми галузями господарства стали промисли - бджільниц­тво, мисливство, рибальство.

Осн. ремесла (всього 60): залізообробне, гончар­не, ювелірне, ткацьке виробництва. Три категорії ремісників: сіль­ські, вотчинні та міські. На ранньофеодальному етапі пе­реважають перша і друга категорії; за часів роздрібне­ності дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруське ремесло до­сягло в металургії та обробці заліза.

Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробст­ва, диференціація ремісничих спеціальностей, концент­рація та організація ремісників зумовили піднесення тор­гівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприя­ло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавні­ших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг в гре­ки»), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причор­номор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Над­дніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соляний» та «залізний» були сполуч­ною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.

Активні торговельні відносини та операції → грошової системи. Перші монети на території України, головним чином, рим­ські, з'явилися в II-III ст. За­провадили власну місцеву грошову одиницю - «куну» (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця - гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутря­ні гроші поступаються місцем твердій валюті - грив­ням, що являли собою зливки срібла вагою 160-196 г Лише наприкінці XIII ст. виникає карбованець - сріб­ний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Вели­кого почали карбувати золотники і срібляники - перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появу метале­вої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалося систематич­не, масове карбування монет.

У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгорта­ється процес урбанізації. «Гради» (городища) - своєрідні зародки майбутніх міст - виникають у східних слов'ян ще в VI ст. Тоді вони виконували роль міжплемінних цен­трів з обмеженими функціями - пунктів збору данини, прикордонних укріплень, місць общинних культових зіб­рань тощо. Поступово під впливом посилення державних структур, бурхливого розвитку ремесла та торгівлі мало-чисельні тимчасові поселення перетворюються на постійні залюднені міста, що стають економічними, політичними, адміністративними та культурними центрами, своєрідни­ми вузлами зв'язку Давньоруської держави. Літописи по­відомляють, що в IX-Х ст. існувало понад 20 міст (Київ, Чернігів, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новго­род та ін.). У XI ст. згадується ще 32 міста. Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 «гра­дів», з яких майже 100 були справжніми містами. У зв'яз­ку з цим не дивно, що варяги ще на межі IX-Х ст. нази­вали Русь «Гардаріки» - країна міст (замків).

Отже, за доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин - формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно йде диференціація феодальне залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових техноло­гій обробітку землі, вдосконалювалися знаряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.

Культура Київської Русі

У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності. Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун — бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог — бог вогню; Стрибог — бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог — бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс — бог сонця (іноді місяця); Симаргл — бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш. У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) — бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) — богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву, а також Дану — богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) та різні берегині. Помітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Унікальним пам'ятником культової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита — чотириликого божества. Якісно нові культурні процеси в Русі відбулися вже після прийняття християнства. Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто. Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою новонавернений монарх ставав «сином» імператора, тобто васалом. Скориставшись з прохання імператора Василя II допомогти придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому декілька умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і віддати йому в дружини сестру Анну. Імператор прийняв умови, але виконувати їх не поспішав, хоч Володимир свої зобов'язання виконав. Тоді київський князь захопив володіння Візантії в Криму, взяв місто Херсонес (Корсунь) і звідти продиктував імператору колишні вимоги. Гордий константинопольський монарх погодився стати шурином руського «варвара», володаря гарему з майже тисячі дружин і наложниць. Київський князь повернув Херсонес Василеві II як віно (викуп, який має заплатити молодий батькам нареченої) за його сестру. Ясно, що при таких обставинах ні про який васалітет не могло бути й мови. Володимир хрестився сам (згідно з «Повістю временних літ» ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на «біле» і «чорне». При церквах мешкали численні служителі: крім священика, були т. зв. «церковні люди» — ігумен, диякон («біле духовенство»), а також просфірниці, паломники, лікарі, задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів. Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для «білого» духовенства, всі церковні люди могли мати сім'ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). Обидві мови активно впливали одна на одну, взаємно збагачувалися. Обидві вони були близькі і зрозумілі народу, і сам факт введення богослужіння слов'янською мовою гідно був оцінений «Повістю временних літ»: «І раді були слов'яни, слухаючи про велич божу своєю мовою», а «словеньська мова і руська одне є».



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 438; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.236.144 (0.01 с.)