Мета й завдання спортивної підготовки

Сучасна система підготовки спортсмена - складна система з багатьма чинниками, містить у собі мету, завдання, засоби, методи, організаційні форми, матеріально-технічні умови, що забезпечують досягнення спортсменом найвищих спортивних показників, а також організаційно-педагогічний процес підготовки до змагань.

Як багатокомпонентна система, підготовка спортсмена охоплює:

спортивне тренування;

змагання як засіб реалізації підготовки;

позатренувальні та позазмагальні чинники, що підвищують результативність тренувань та участі у змаганнях.

Спортивне тренування - це спеціалізований процес, який грунтується на використанні фізичних вправ з метою розвитку та удосконалення здібностей, що зумовлюють готовність спортсмена доздобуття найвищих показників у обраному виді спорту.

Спортивне тренування має за мету досягнення максимально можливого для окремої особи рівня фізичної; техніко-тактичної та психічної підготовленості, який зумовлений специфікою виду спорту та вимогами щодо здобуття високих результатів у змагальній діяльності (головна мета - перемога на чемпіонатах світу, Європи як змагань найвищого рангу, проміжна - перемога на Кубках світу, Європи, чемпіонатах України, області, міста).

Як спеціалізований процес, спортивне тренування має свої специфічні завдання:

1. Підвищення рівня функціональних можливостей організму.

2. Досягнення високого рівня загальної та спеціальної фізичної підготовленості.

3. Оволодіння раціональною технікою і тактикою скелелазіння.

4. Підготовка спортсменів високої кваліфікації для збірних команд
України, області, міста, спортивних товариств і відомств.

5. Придбання теоретичних знань і практичного досвіду для
ефективної тренувальної та змагальної діяльності.

б.Виховання морально-вольових якостей.

7. Підготовка з-поміж юних спортсменів інструкторів на громадських засадах і суддів зі скелелазіння.

8. Бути методичним центром розвитку дитячого та юнацького спорту.

9. Разом із загальноосвітніми школами вести відбір і виявляти
спеціалізацію учнів з виду спорту.

Процес багаторічної підготовки спортсменів-скелелазів здійснюється з використанням основних методів спортивного тренування, різноманітних силових вправ на розвиток аеробних і анаеробних можливостей, гнучкості, координації руху і т.д., які впливають на розвиток фізичних якостей і технічну майстерність спортсменів, а також вправ, обумовлених специфікою виду спорту, виконуваних на спеціалізованих стендах для скелелазіння.

У системі спортивної підготовки всі методи навчально-тренувального процесу складають такі її види: фізична, технічна, психологічна, теоретична та інтегральна.

Фізичну підготовку поділяють на:

загальну фізичну підготовку, яка спрямована на підвищення загальної працездатності;

спеціальну фізичну підготовку, яка спрямована на засвоювання та удосконалення відповідних вправ, розвинення функціональних якостей, координаційних здібностей і спеціальних фізичних якостей.

До засобів технічної підготовки відносяться імітаційні вправи, акробатика, безпосереднє проходження трас на стендах.

Теоретична підготовка - формування у скелелазів спеціальних знань, потрібних для успішної реалізації в цьому виді спорту. Вона може здійснюватись як у процесі практичних занять, так і у формі бесід, вивчення схем, перегляду відеозаписів, навчальних кінофільмів, вивчення кінограм, аналізу підготовки сильніших скелелазів світу, України з подальшим розглядом основних особливостей техніки.

Інтегральна підготовка спрямована на придбання змагального досвіду, підвищення стійкості до змагальної напруженості, стабільності виступів.

До словесних методів відносяться: розповіді, пояснення, лекції, бесіди. Вони найчастіше використовуються в лаконічному вигляді у сполученні із спеціальною термінологією та наочними засобами.

До наочних методів належать метод показу окремих вправ і технічних елементів, перегляд навчальних кінофільмів, відеозапису тренувань і спортивних змагань.

Практичні методи тренування: рівномірний, перемінний, повторний, інтервальний, змагальний, метод сполучених дій і колового тренування.

Спортивні змагання - це не тільки можливість виявлення кращих спортсменів або команд, але й засіб контролю за рівнем підготовки спортсменів, підвищення їх тренованості та удосконалення спортивної майстерності. Залежно від мети та. завдань змагання поділяються на контрольні, відбіркові, основні та головні.

Істотне значення у системі спортивної підготовки мають також позатренувальні та позазмагальні чинники. Використання цих. чинників дозволяє вагомо покращити підготовку спортсменів.

У процесі багаторічної підготовки в організмі спортсменів відбуваються різноманітні морфологічні та функціональні зміни, пов'язані з пристосувальними реакціями на тренувальні навантаження (так звана біологічна адаптація), які визначають рівень тренованості спортсмена. Тренованість не треба плутати з підготовленістю - поняттям більш широкого змісту, яке відображає увесь комплекс здібностей організму спортсмена до процесу граничних можливостей в змагальній діяльності.

Рівень граничної готовності спортсменів до показу найкращих спортивних досягнень визначається як стан спортивної форми.

Тренованість спортсмена поділяється на загальну і спеціальну: перша характеризується процесом пристосування організму до неспецифічних і загальних фізичних вправ, спрямованих на зміцнення здоров'я, підвищення функціональних можливостей і розвиток фізичних властивостей стосовно різних режимів м'язової діяльності; друга - процесом удосконалення конкретного виду м'язової діяльності, який вибирається відповідно до спортивної спеціалізації.

У процесі розвитку та удосконалення рівня тренованості спортсмена виділяють, три етапи: підвищення тренованості; становлення спортивної форми; зниження тренованості. Досвід практики показує, що кожен з етапів з визначеним ступенем імовірності відповідає періодам тренування: підготовчому, передзмагальному і перехідному. Можна вважати, що ці періоди є послідовними ступенями процесу управління спортивною формою.

Враховуючи, що спортивна форма не може утримуватись тривалий час (протягом усього року), а шлях до нової проходить через втрату старої, весь період підготовки спортсменів визначається чіткою циклічністю.

Структура річного макроциклу в скелелазінні має свої особливості. Кожен з періодів будується на основі запланованих мезо- і мікроциклів: базових, відновлювальних, перехідних, змагальних.

Мікроцикли бувають утягуючі, ударні, підвідні, змагальні та відновлювальні. Перехідні мікроцикли застосовують на першому етапі підготовчого періоду з метою поступового підведення організму спортсмена до напруженої роботи; характеризуються найбільшими обсягами тренувальних навантажень.

Ударні мікроцикли мають великі обсяги та високу інтенсивність тренувальних навантажень. Основне їх завдання - підвищення функціональних та адаптивних можливостей організму спортсмена.

Підвідні мікроцикли використовують на етапі безпосередньої підготовки до змагань. У цих мікроциклах можуть вирішуватися завдання моделювання наступних змагань, активного відпочинку, психічної настройки тощо.

Відновлювальні мікроцикли мають за мету зниження навантаження; основне завдання - забезпечення найкращих умов для перебігу відновлювальних процесів після серії ударних мікроциклів. У цілому змагальні мікроцикли мають забезпечити умови для передзмагальної підготовки та участі у змаганнях.

1.2. Складання тренувальних мезоциклів

Декілька мікроциклів (3-5) об'єднуються у мезоцикли, що дозволяє цілеспрямовано керувати кумулятивним тренувальним ефектом.

Чергування у мезоциклі різних типів мікроциклів сприяє підвищенню тренованості та дозволяє уникнути перевтоми спортсменів.

Розрізнюють базові, контрольно-підготовчі, перед- та змагальні мезоцикли. У базовому мезоциклі реалізуються основні тренувальні засоби, що призводять до збільшення адаптивних можливостей організму та створення передумов для підвищення спортивної майстерності.

У контрольно-підготовчому мезоциклі передбачається інтегральна підготовка спортсменів до наступних змагань. У передзмагальному моделюються режими наступних змагань, що має за мету створення оптимальних умов для повної реалізації можливостей спортсмена у процесі змагань. Особлива увага приділяється психологічній та тактичній підготовленості спортсменів.

У змагальному мезоциклі планується серія змагань, що відображають особливості спортивного календаря.

Підготовчий період відзначається використанням вправ, спрямованих на розвинення фізичних якостей, що відстають у загальному розвитку, і засвоєння технічних елементів. Основна увага приділяється розвитку загальної та спеціальної витривалості, силовим, швидкісно-силовим якостям і технічним навичкам. Пріоритетним видом тренування у підготовчий період є болдерінг - проходження серії коротких трас максимальної трудності, що дозволяє максимально розвивати силу, виробити потрібні навички лазіння. В якості специфічних навантажень використовуються різноманітні статичні та ізометричні вправи - вис, утримання і т.д. Мета цього періоду - підвести організм спортсмена до напруженої роботи, що відзначається великими обсягами тренувальних навантажень.

У передзмагальний період інтенсивність тренувань підвищується. Кількість загальних вправ зменшується. Вводяться тренування в змагальному режимі роботи, на яких використовуються траси максимальної складності для кожного конкретного спортсмена. Для розвинення потрібної витривалості застосовуються інтервальний та повторний методи тренування.

Слід зазначити, що удосконалення анаеробних можливостей організму, які базуються на силовій та швидкісно-силовій витривалості спортсмена-скелелаза, потрібно проводити на тлі високого рівня загальної витривалості (для цього використовується біг, шишаки і т.д.)

Спортсмени-скелелази, що спеціалізуються у швидкісних видах, в і підготовчому періоді використовують на тренуваннях режим парного лазіння. Перевага надається спеціальним силовим вправам, роботі з розвитку швидкісних якостей, вибухової сили під час старту і швидкісно-силової витривалості.

Тривалість перехідного періоду 2-3 тижні. Протягом першої половини періоду спортсмени використовують вправи з інших видів спорту (гімнастика, плавання, акробатика, спортивні ігри тощо). Друга половина визначається різноманітною тренувальною роботою з малими обсягами навантажень.

Спортсмени планують 2-3 основних змагання у річному циклі, а на інших виступають з прохідним рівнем тренованості. Найчастіше використовується така тривалість періодів: підготовчий - 2-3 міс, змагальний-2міс,перехідний - 3-4 тижні.