ІНСТРУКТОРСЬКА ТА СУДДІВСЬКА ПРАКТИКА



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ІНСТРУКТОРСЬКА ТА СУДДІВСЬКА ПРАКТИКА



Оволодіння знаннями та навичками суддівства змагань зі скелелазіння відбувається протягом усього терміну навчання в спортивних школах.

У групах початкової підготовки учні повинні одержати певні знання з правил проведення змагань зі скелелазіння, вивчити основні суддівські терміни. Наприкінці другого року навчання учні повинні вміти судити змагання и якості судді-секундометриста, помічника судді з виду. З метою придбання практичного досвіду суддівства вони залучаються в якості судів на змаганнях у групі та школі.

У навчально-тренувальних групах учні цілком вивчають правила проведення змагань зі скелелазіння і повинні вміти проводити змагання в якості судді з виду або секретаря змагань.

Учні 4-го року навчання повинні скласти іспити й одержати звання судді другої категорії. Для проходження практики суддівства вони залучаються в якості судів у змаганнях на першість школи, району, міста.

Учні груп спортивного удосконалення повинні скласти іспити на одержання звання судді першої категорії, вміти провести змагання в якості судді по трасах, головного секретаря змагань, головного судді змагань.

Інструкторська практика передбачає постійне вивчення та удосконалення знань і навичок щодо проведення практичних занять зі скелелазіння.

Інструкторська практика починається у 1-й рік навчання у навчально-тренувальних групах. Учні цих груп мають опанувати команди для побудови групи та проведення стройових вправ, уміти провести тренування із загальнофізичної підготовки, виявити помилки при виконанні технічних елементів і знати найпростіші методи їх виправлення, вміти правильно показати технічний елемент і пояснити техніку його виконання.

У групах спортивного удосконалення учні повинні вміти:

провести тренування із загальної фізичної та спеціальної фізичної підготовки;

підготувати навчальні траси відповідної складності, навчити окремого технічного елементу в індивідуальному занятті.

Учні груп вищої спортивної майстерності повинні вміти провести заняття з учнями групи початкової підготовки, індивідуальне заняття з техніки й тактики скелелазіння, а також опанувати знання з методики спортивного тренування і вміти передати їх учням.

ВИХОВНА РОБОТА

Мета виховної роботи - формування особистості гармонійно розвиненого спортсмена, здатного гідно представляти Україну на міжнародній спортивній арені, відданого обраному виду спорту. Мета визначає такі завдання:

виховання стійкої зацікавленості та цілеспрямованості, працездатності та наполегливості в оволодінні спортивною майстерністю;

формування здорових інтересів і потреб, дисциплінованості.

Виховна робота проводиться на навчально-тренуваяьних заняттях, змаганнях, під час навчання у школі, а також у повсякденному житті. План виховної роботи затверджує директор школи.

Виховання моральних якостей передбачає прищепленій почуття колективізму, дружби й товариськості, обов'язку і відповідальності, виховання дисциплінованості, скромності та культури поведінки.

Трудове виховання спрямоване на формування працьовитості, прагнення досягти високих спортивних результатів, самостійності.

Естетичне виховання сприяє гармонійному розвитку учнів, наділяє їх тонким почуттям прекрасного в житті та спорті.

Виховні засоби:

особистий приклад і педагогічна майстерність тренера;

відповідна-організація навчально-тренувального процесу;

атмосфера працьовитості, взаємодопомоги, творчості;

шановне відношення до традицій школи;

система морального стимулювання;

шефство досвідчених спортсменів.

Основні форми виховної роботи:

урочисте зарахування учнів до школи;

урочисті проводи випускників школи;

перегляд змагань та їх обговорення;

змагальна діяльність учнів, її аналіз;

регулярне підбиття підсумків навчальної та спортивної діяльності учнів школи;

проведення тематичних свят;

зустрічі з прославленими спортсменами;

екскурсії та походи в театри, музеї, на виставки;

тематичні диспути та бесіди;

участь у підготовці місць тренувань і змагань.

ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ

Контроль фізичної підготовленості спортсменів здійснюється з метою об'єктивної оцінки рівня їх фізичних якостей - швидкості, координації, витривалості, сили, гнучкості.

Контроль швидкості. Використовуються показники, які визначають комплексні та елементарні форми її прояви. Перші контролюються часом виконання вправи (наприклад, час подолання спринтерських дистанцій, проходження контрольних трас), другі - шляхом реєстрації часу рухової реакції в різноманітних умовах виконання руху, часу одиночних рухів, частоти рухів.

При організації контролю та виборі тестів для оцінки швидкості потрібно звертати увагу на такі загальні положення:

показники простої неспецифічної реакції на різні подразники є еквівалентними: спортсмени, які показують кращі показники в одній ситуації, -більш швидкі також в інших;

показники простої специфічної реакції мало взаємопов'язані, тому що моторний компонент реакції істотно впливає на загальний термін реакції;

немає прямої залежності показників простої реакції від аналогічних показників.складної реакції.

У спортивній практиці перевага надається швидкості, яка проявляється у процесі виконання змагальних вправ або у засобах спеціальної підготовки, що дозволяє спортсмену розвинути потрібну швидкість у виді програми скелелазіння (швидкість).

Для розвитку швидкості використовують змагальні вправи, а також засоби спеціальної підготовки, за допомогою яких полегшують дії спортсмена, і спеціально-підготовчі вправи. У скелелазінні широко використовуються відрізки, дещо коротші змагальних (пробігання відрізків 30-60 м).

Теорією та методикою фізичного виховання визначено, що для розвитку швидкості доцільно використовувати переважно тренувальне навантаження інтенсивністю 80% і більше від максимальної.

Обсяг тренувальних навантажень інтенсивністю 90-95% від максимальної й вище звичайно перевершує 20% загального обсягу тренувальної роботи.

Зона тренувального навантаження інтенсивністю 80-90% від максимальної вважається зоною розвитку.

Протягом річного циклу підготовки потрібно включати тренувальні навантаження у зоні 90-100%.

Тренувальні навантаження у зонах 80-90%, 90-100% безпосередньо Впливають на розвиток швидкості.

Контроль координації визначає:

уміння спортсмена виконувати координаційно-складні вправи;

точність виконання координаційно-складних вправ;

швидкість оволодіння новими навичками;

швидкість перебудови рухової діяльності, координацію рухів, пов'язаних із зміною зовнішніх умов.

При тестуванні координаційних можливостей використовуються два різновиди рухів:

відносно стереотипні, добре знайомі рухи. У цьому випадку оцінюється відповідність техніки, показаної спортсменом, її раціональній структурі;

нестереотипні, пов'язані з ефективністю виконання рухів у складних варіантних ситуаціях. При виконанні таких тестів оцінюються точність реакцій, раціональність окремих рухів та їх узгодженість, час виконання тесту.

Контроль витривалості здійснюється з урахуванням чинників, що визначають працездатність і розвиток стомлення.

Умовно виділяють і оцінюють чотири різновиди спеціальної витривалості:

фізичну, що залежить від м'язової діяльності;

емоційну, яка залежить від змагальної та тренувальної діяльності, пов'язаних з емоційними переживаннями;

сенсорну, що залежить від діяльності аналізаторних систем і центральної нервової системи;

розумову, пов'язану з постійним самоконтролем, вибором вірних рішень залежно від ситуації під час проходження змагальних і тренувальних трас.

Контроль сили здійснюється шляхом кількісної оцінки силових можливостей спортсменів, які визначаються при статичному та динамічному режимах м'язової роботи.

Динамічна сила оцінюється за терміном виконання спортсменом того або іншого руху з повним навантаженням ( 50, 75 або 100% від максимальної інтенсивності).

Статична сила вимірюється в режимі ізометричного скорочення м'язів.

Контроль гнучкості проводиться з метою визначення здібностей спортсмена виконувати рухи з великою амплітудою, яку оцінюють у градусах і лінійних мірах.

Активна гнучкість оцінюється за амплітудою рухів, які виконуються за рахунок активності скелетних м'язів, пасивна - за амплітудою рухів, що виконуються з використанням зовнішніх сил ( допомога партнера, використання обтяжень і т. ін.).

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Антанович И.И. Спортивное скалолазание. - М.: Физкультура и спорт, 1978.-87 с.

2. Ануфриков М.И. Спутник альпиниста. - М: Физкультура и спорт, 1970. -335 с.

3. Брндарчук А.П. Тренировка легкоатлета. - К.: Здоров'я, 1986. -157 с.

4. Демчишии А.А., Мухик В.Н., Мозола Ґ.С. Спортивные и подвижные игры в физическом воспитаиии детей и подростков. - К.: Здоров'я, 1989. -165 с.

5. Друзь В.А. Моделирование процессв спортивной тренировки. - К. Здоров'я, 1976.-95с

6. Дьячков В.М. Методи совершенствования физической -подготовки спортсменов старших розрядов // Проблеми спортивной трекировки. -М.: Физкультура и спорт, 1961.- С. 26.

7. Матвеев Л.Н- Проблеми периодизации спортивной треннеровки. - М.: Физкультура и спорт, 1965. - 244 с.

8. Пиратинский О.Е. Подготовка скалолаза. - М.: Физкультура и спорт, 1987.-112 с.

9. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 583 с.

10. Хубер Г. Альпинизм сегодня. - М.: Физкультура и спорт, 1980. - 260 с.

 

ДОДАТКИ

Додаток 1



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.016 с.)