ТОП 10:

Реформи 60-70х років їх вплив на суспільне та економічне життя в Україні в складі Російської імперї



Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII —першій половині XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку.

Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856 pp.), яку Росія програла.

З січня 1857 р. було створено Таємний комітет, пізніше перейменований на Головний комітет у селянській справі. Селянське питання мали вирішувати дворяни.

19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та "Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.

У ході аграрної реформи територія України ділилась на регіони за специфікою проведення:

1. общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю);

2. подвірне землекористування (Лівобережна Україна).

Реформою було збережене велике поміщицьке землеволодіння.

Селяни отримали економічні права (купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики).

Однак селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.

Внаслідок земельної реформи селяни на півдні і сході втратили 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20% з метою привернути селян на свою сторону і послабити польську шляхту.

Протягом 49 років селяни повинні були виплатити викупні платежі. На Правобережжі викупну плату зменшили на 20%. Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків.

Наслідки реформи:

1. відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;

2. товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян;

3. чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;

4. застосовують різні методи використання землі (оренду, ведення власного господарства);

5. підвищилась урожайність с/г культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.

У 1864 р. була проведена земська реформа. Створювалась система місцевого самоврядування. На Лівобережній Україні створено 6 губернських і 60 повітових земських управ. На Правобережній Україні земське самоврядування було запроваджене у 1911 р. Органи самоврядування у земських управах — губернські земські збори. Виконавчі органи — губернські та повітові земські управи. Вибори відбувалися за майновим цензом на три роки.

Земства займалися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.

У 1864 р. була здійснена судова реформа. На відміну від станового і закритого суду ввели позастановий відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. Суд відбувався за участю двох сторін: захисту та обвинувачення. На Україні було створено три судові палати: Київську, Харківську та Одеську. Вироки, винесені без участі присяжних, могли бути оскаржені в судових палатах. Був створений інститут мирових суддів, які розв'язували дрібні справи. Касаційні функції виконував сенат.

У 1864 р. почали реформу освіти. За "Положенням про початкові народні училища" запровадили єдину систему початкової освіти. У галузі середньої освіти створювали класичні чоловічі та жіночі гімназії. Плата за навчання була дуже високою. Право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали.

У 1865 р. здійснена реформа цензури. Були створені спеціальні органи цензури.

У 1870 р. проведена міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи - міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.

Відбулася і військова реформа (1864-1883 pp.). В Україні утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Реформа значно зміцнила армію. Почав діяти новий військовий статут. Вводилась загальна військова повинність (строк служби 6 років, на флоті - 7). Духовенство звільнялось від служби. Відкрито військові училища і гімназії, юнкерські училища. Відбулось переозброєння армії.

Фінансова реформа (1860-1864 pp.). Створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

Реформи 60-70-х років були обмеженими, непослідовними і половинчастими, але вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах. Розвивалась промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сільське населення залучалося у промисловість. Був відкритий шлях до становлення індустріального суспільства.

 

 

Утворення Центральної Ради.

Загибель Центральної Ради, нежиттєздатність її ідей та ідеалів зовсім не означали кінець самої української державності. Просто починався новий етап. Зрозуміло, відмінностей - принципових і не дуже помітних - можна знайти чимало, що, зрештою цілком природно. Однак є одна проблема, яка відіграла Фатальну роль в дальшій еволюції української державності.

Незважаючи на те, що Центральна Рада народилася у 1917 році й діяла у "хронічному конфлікті" з центром, все ж таки це були мирні місяці. Протягом же 1918 -1920 рр. ситуація різко змінилася і в полум'ї громадянської війни, у чехарді республік, урядів, влад вже не доводилося розраховувати на стабільний розвиток. Схеми минулого йшли в небуття, поступаючись місцем "швидкому реагуванню" на калейдоскоп подій.

Цілком очевидно, що нема підстав говорити про стабільне державне будівництво, проте маємо достатньо фактів для того, щоб окреслити його основні тенденції після загибелі Центральної Ради.

Більшість населення України розчарувалося у політиці Центральної Ради. Насамперед, несподіваною була окупація України німецькими та австрійськими військами, які поділили її між собою на сфери впливу: більша частина Волині та північна Київщина були окуповані німецькими військами, а південна Україна - австрійськими. Крім цього, німці почали втручатися у внутрішні справи України: самостійно заарештовували, судили, розстрілювали. Уряд не мав реальної сили, щоб протидіяти німцям. У самій Центральній Раді не вгасали конфлікти між різними групами. Українські соціал-демократи та окремі неукраїнські партії відкликали своїх представників з кабінету міністрів, що викликало нову урядову кризу. Конфлікти у Центральній Раді не сприяли проведенню в життя закону про націоналізацію землі, яким були незадоволені заможні селяни та поміщики. Останні організували власні легіони і за їх допомогою прагнули відібрати землі, роздані земельним комітетам. Причому вони знаходили моральну підтримку з боку німецьких офіцерів.

Не мала Україна й армії. Після масової демобілізації Центральна Рада нового війська не сформувала. А це породило нове негативне явище - "отаманію". Створювалися окремо загони, які здійснювали напади, грабували і розстрілювали людей, підриваючи тим самим авторитет влади і показуючи її безсилля. Усе це напружувало атмосферу навколо Центральної Ради, яка повинна була водночас вести боротьбу проти більшовиків, налагоджувати зруйноване господарське життя, приборкувати анархію та організовувати апарат. Безсилля Центральної Ради створити міцну владу підірвало довірся до неї. На периферії створювалась власна адміністрація, яка не зважала на Центральну Раду. Так було в Одесі, Могильові, Полтаві, на Катеринославщині. Розпочалися конфлікти між окупантами та урядом. Адже весь сенс Брестського договору 1 економічної угоди 23 березня 1918 р. полягав у зобов'язаннях Центральної Ради поставити Німеччині та Австро-Угорщині мільйони тонн продовольства. Тому 23 квітня 1918 року, коли Центральна Рада розробляла Конституцію Української держави, німецький військовий підрозділ промарширував до залу і розпустив засідання. Через день Центральна Рада припинила існування.

Що ж принесла українському народу Центральна Рада?

По-перше, вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. 1 це, мабуть, найголовніше. По-друге, її незалежність дипломатично визнали європейські країни. По-третє, своєю бездіяльністю вона остаточно покінчила з поширеними сумнівами щодо самого існування української нації. По-четверте, з політичного огляду вона вистояла і не поступилася Тимчасовому уряду. По-п'яте, Центральна Рада зуміла перемогти більшовиків України. По-шосте, домагаючись демократичного, парламентського правління Центральна Рада залишилась вірною своїм прагненням. По-сьоме, настирливою вимогою національного самоврядування вона ставила під серйозний сумнів раніше недоторканий принцип "єдиної і неподільної Росії", примушуючи як Тимчасовий уряд так пізніше більшовиків відступити (хоч би теоретично) від цього великоросійського постулату.

Безпосередньою причиною розпаду Центральної Ради стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причин поразки була відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність останнього по - збавила Центральна Раду ефективного зв'язку з повітами і селянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку Центральну Раду привів до поразки недостатній розвиток українського національного руху. По суті. Центральна Рада змушена була розпочати державне будівництво до завершення процесу національного становлення. Через репресивну сутність царизму, а також соціально-економічні особливості українського суспільства більшість освічених людей в Україні становили росіяни або зденаціоналізовані українці.

Український національний рух іде не охопив міста, які залишилися бастіонами русифікованих елементів і саме тут найбільше переважали войовничі антиукраїнські настрої. За короткий час сформувалась серйозна опозиція до Центральної Ради. Новий уряд передбачалося створити у Формі диктатури з твердою владою і без народного представництва - гетьманат .

Процеси творення Української самостійної держави, започатковані в Акті проголошення незалежності України Верховною Радою України від 24 серпня 1991 р., відкрили перед національною історичною наукою широкі перспективи. Нині стає дедалі більш зрозумілим той факт, що оздоровлення духовності суспільства. Формування високої національної свідомості, подолання надв'язуваного нам століттями комплексу неповноцінності і провінційності, врешті-решт - вихід України на передові рубежі світової цивілізації є неможливим без повернення історичної правди.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.245.126 (0.007 с.)