За свідченням колишнього начальника Центрального штабу партизанського руху П. Пономаренка

В період оборони Києва партизанські загони провели 451 бойову операцію, знищували ворожі комунікації, живу силу і тех­ніку. Противник втратив понад 5 тис. солдатів і офіцерів.

Загинули сотні учасників боротьби з ворогом за лінією фронту. Лише в лютому 1942 р. в рейхскомісаріаті «Україна» було арештовано 550 партизанів, сабо­тажників, запідозрених у підривній діяльності. У ході каральних опе­рацій, проведених у березні 1942 р., в болотистому районі Прип'яті було вбито в боях 650 партизанів і страчено 2,5 тис. підозрілих, потен­ційних ворогів Рейху [1, 251].

З донесення генерала Фрідеріча (листопад 1941р.)

Активність партизанів у тилу групи армій «Південь» наростає. Небезпечним вогнищем партизанських дій є лісовий масив півден­но-західніше Черкас із протилеж­ним берегом Дніпра. Повстанський (партизанський. — авт.) район у пониззі Дніпра, захід­ніше Нікополя, вдалося ліквідува­ти майже повністю великими сила­ми. Значні скупчення партизанів існу­ють у районі Чернігова, під Лубна­ми, що на Полтавщині. Поступово ці угруповання партизанів були зни­щені.

По матеріалам історика Косика В.

Не випадково згадувалися ра­йони активних партизанських дій на Чернігівщині та Лубенщині. В північних районах Чернігівської області розгорнув бойову діяль­ність обласний партизанський загін під командуванням О. Федорова, який одночасно був і секретарем Чернігівського підпільного обкому партії. Загін утворився в листопаді 1941р. внаслідок об'єднання за­гонів Корюківського, Холминського, Рейментарівського, Перелюбського районів і розпочав бойові дії з розгрому дрібних ворожих гарні­зонів, поліцейських дільниць на території цих районів, проводив диверсії на комунікаціях противни­ка. Саме в листопаді 1941 р. німецькі охоронні частини переслідували партизанів, які, маневруючи, відірвались від карателів, вийшли в лісові масиви південних областей РСФСР. Там вони діяли спільно з російськими партизанами аж до літа 1942 р., потім знову повернулись на Чернігівщину.

У Сумській області діяли партизанські загони С. Ковпака, І. Федорова, М. Таратути, С. Гнибіди, О. Сабурова та ін. Під натиском ка­ральних сил окупантів вони зму­шені були відійти в північні райо­ни, які мали великі лісові масиви, і перебували там аж до весни 1942 р. Повернувшись на територію об­ласті, партизани розгорнули напа­ди на дрібні гарнізони і шляхи спо­лучення. Проти них німецьке ко­мандування кинуло каральні час­тини. Партизани вчасно відступи­ли у Брянські ліси. Карателі роз­горнули терор серед місцевого на­селення. Перевіркою на лояльність до окупаційної влади було охопле­но близько 6 тис. жителів у райо­нах Конотоп, Кролевець, Ямпіль, Середино-Буда та ін. Було виявле­но і розстріляно 2,4 тис. ворогів. Рейху.

Здонесень штабу групи армій «Південь»

Партизансь­кий рух в Україні не був активним аж до весни 1942 р. Окремі вогнища його не мали вирішального значен­ня для постачання і поповнення німецьких збройних сил на Східно­му фронті та вивезення продоволь­ства й сировини до Рейху.

По матеріалам керівника Українського штабу партизанського руху Т.Строкача

Під контроль партизанських з'єднань і загонів переходили все нові райони, через які пролягали важливі німецькі комунікації, особливо за­лізничні, шосейні ґрунтовні шляхи, лінії зв'язку. Це створювало реаль­ну загрозу постачанню резервами Східного фронту. В розпал Курсь­кої битви 26 серпня 1943р. коман­дуючий військами: оперативного ти­лового району групи армій «Південь» генерал Фрідерічі допо­відав у Берлін про те, що «постійно зростаюча кількість диверсій, які здійснюються на залізничних магі­стралях, приводить до надзвичайного стану всієї транспортної обстанов­ки і катастрофічного становища з постачанням військ.Начальник поліції безпеки і СД в Україні змушений був доповідати в Берлін: „Партизанський рух набрав таких розмірів, що значна частина областей потрапляє під контроль і панування партизанів.

 

За підрахунками, зробленими, партизанськими структурами, органами НКВС та військовими шта­бами

Партизани України впродовж 1941 — 1944 рр. підірвали 61 броне­поїзд, 4958 ешелонів противника, внаслідок чого знищено близько 52 тис. вагонів, цистерн, платформ, потоплено 105 одиниць плавзасобів зруйновано і спалено 607 залізнич­них та 1589 шосейних мостів, близь­ко 2,6 тис. об'єктів промислового і виробничого призначення.

Партизани визволили з боями 183 райцентри та залізничні станції, розгромили 411 гарнізонів, комен­датур та постів поліції, 56 штабів військових частин, знищили і по­шкодили 211 літаків, 1566 танків і бронемашин, понад 850 гармат, мінометів. Ворожі війська втрати­ли 468 тис. убитих і поранених сол­датів та офіцерів, поліцаїв, праців­ників місцевої окупаційної влади. Важливою була розвідувальна діяльність партизанів, які надісла­ли до відповідних органів 3625 розвідінформацій, що всебічно харак­теризували найважливіші військові, політичні, економічні заходи на­цистів на окупованій території, пе­ресування військ, їхні резерви:. тощо. У боях з ворогом з боку партизанів загинуло 60 тис. народних месників

Не бажаючи принизити чи замовчати успіхи, які здобули в боротьбі з во­рожими військами партизани і підпільники, дослідники схильні до того, що багато партизанських ко­мандирів, намагаючись показати «справну цифру», вдавалися до пе­ребільшення своїх досягнень, на­водили часом нереальні показники бойової діяльності. Адже чим більші показники, тим вищі наго­роди отримували партизанські ко­мандири, іноді незаслужено.

За своїм складом партизанський рух був багатонаціональним. У ньому брали участь представники 62 національностей СРСР та інших країн. Українці становили ядро партизанських загонів і з'єднань в і Україні (59 % від загальної кількості партизанів). За здійснення бойових операцій та диверсій 63,7 тис. партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями СРСР, 95 з них удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Двічі Героями Радянського Союзу стали наші славні земляки С. Ковпак і О. Федоров.

З листівки УПА «За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)» (серпень 1943 р.)

«Українська Повстанська Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах - це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі.

УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької «нової Європи».

В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов'язок інтереси народу.

1. За знищення більшовицької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне і колективне користування землею, в залежності від волі селян.

2.а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна - кооперативно-громадською;

б) за участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.

3. а) За загальний восьмигодинний робочий день. Понад нормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримуватиме за неї окрему зарплату;

б) за справедливу оплату праці, за участь робітників у прибуткових підприємствах. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім'ї. При річних підсумках господарського стану підприємств кожний робітник одержуватиме: у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд, а в національно-державних - премію;

в) за вільну працю, за вільний вибір професії, вільний вибір місця праці;

г) за свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.

5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари...»