Тема 13. Публічно – правова природа ціноутворення

Перелік ключових понять теми:

Поняття ціни, особливості процесу ціноутворення, державно – правове регулювання цін, методи державного регулювання цін чи тарифів, оптові ціни, роздрібні ціни, кошторисні ціни, регульовані ціни, органи ціноутворення.

 

Ціна - виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

Ціна виступає загальним виміром вартості речей, ціна існувала в тій чи іншій формі з часу виникнення товарно-грошових відносин.

Ціноутворення - процес формування та встановлення цін.

Ціноутворення регулюється комплексом правових норм, значну частину яких становлять цивільно-правові норми, що регулюють договірні ціни диспозитивними методами. Важливу роль у формуванні цін відіграє також адміністративно-правове регулювання, тобто наділення компетентних державних органів повноваженнями щодо встановлення цін, тарифів, граничних коефіцієнтів їх підвищення.

Особливості процесу ціноутворення:

1. за допомогою цін встановлюється певна еквівалентність у русі грошей і пов’язаних з ними матеріальних цінностей, гарантується адекватний облік вартості;

2. через цінові інструменти реалізується функція фінансів (розподільна і контрольна);

3. за допомогою раціональної структури цін забезпечується стимули для розвитку, або згортання суспільного виробництва.

Політика ціноутворення здійснюється відповідно до Закону України „Про ціни і ціноутворення” від 21.06.2012 року і є складовою економічної і соціальної політики України.

Особливо потрібно звернути увагу на ст. 5 даного закону, що регулює забезпечення соціального захисту населення від підвищення цін і тарифів. Наприклад: компенсації збитків у зв’язку з підвищення цін і тарифів, а також шляхом індексації доходів щодо соціально-економічних груп населення.

В цих умовах слід розмежувати державне регулювання цін як форму втручання держави у вільні ринкові відносини та як форму забезпечення раціонального й збалансованого руху публічних грошових фондів.

Державно – правове регулювання цін здійснюють через механізм фіксованих цін і тарифів, встановлення їхніх граничних розмірів, граничних коефіцієнтів зміни цін і рівня рентабельності. Через податки, інші види обов’язкових платежів нормативи та інші елементи ціни відбувається державний вплив на процес формування ціни, обслуговування нею господарського обороту.

Методи державного регулювання цін чи тарифів:

а) установлення фіксованих цін на товари, роботи, послуги;

б) установлення граничного рівня цін і граничних надбавок;

в) установлення граничного рівня рентабельності та розмірів торгових надбавок і націнок;

г) узгодження цін і тарифів під час реформування вільних цін і тарифів підприємствами – монополістами.

Зміст ціни виражено в здійснюваних нею функціях, серед яких:

– облікова;

– розподільча;

– стимулююча.

Одним із важливих аспектів у регулюванні ціноутворення є визначення його структури, до якої входять:

· базисну (вхідну) ціну;

· націнки (надбавки, знижки);

· прибуток;

· податок на додану вартість.

Ціни регулюють процеси обміну товарів, робіт, послуг, виконують об’єктивно властиві їм функції за певною системою взаємозв’язків.

Залежно від сфери застосування розрізняють ціни:

Оптові ціни – застосовуються переважно у відносинах між виробниками, постачальниками, виконавцями й покупцями та замовниками. До них відносяться оптові ціни промисловості, підприємства, закупівельні ціни.

Роздрібні ціни – формуються на основі оптової ціни і торгової надбавки.

Кошторисні ціни – регулюють ціноутворення на будівельну продукцію, роботи, послуги і включають компенсацію витрат підрядника та його прибуток. Тарифи – різновид цін, що регулюють обіг специфічних товарів,послуг. Бувають тарифи, оптові й роздрібні.

Зовнішньоторгівельні ціни – застосовуються при здійсненні експортно-зовнішніх операцій.

Вільні ціни і тарифи – установлюються за угодою осіб, які вступають у договірні відносини і визначаються волею сторін.

Регульовані ціни (імперативне державне регулювання).

Основним органом організації ціноутворення в Україні є Кабінет Міністрів України. Ст. 4 Закону України „Про ціни і ціноутворення” визначено такі його повноваження:

а) забезпечення здійснення державної політики цін;

б) визначення переліку продукції, товарів і послуг, державних фіксованих і регульованих цін, які затверджують відповідні органи державного управління;

в) визначення повноважень цих органів, а також контролю за цінами (тарифами).

До таких органів відносять центральні органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування.

Ціни і тарифи, затверджені з порушенням законодавства з ціноутворення, скасовуються Комітетом цін при Кабінеті Міністрів України. Особи, винні в порушенні порядку встановлення й застосування цін і тарифів, залучаються до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

 

Тема 14. Правові засади валютного регулювання та

Валютного контролю

Перелік ключових понять теми:

Валюта, валютні цінності, іноземна валюта, конвертованість валюти, валютні фонди, валютне регулювання, особливості валютних відносин, правовий режим валютних відносин, генеральні ліцензії, індивідуальні ліцензії, валютний курс, валютні операції та їх класифікація, валютний контроль, функції та органи валютного контролю, правопорушення у сфері валютного регулювання.

Термін «валюта» (італ. – «вартість» означає грошову одиницю будь-якої держави (національна валюта) або іноземної держави (іноземна валюта). В юридичній енциклопедії «валюта» вживається в 3 значеннях:

1) грошова одиниця, яка є основою грошової системи держави (грн.. в Україні);

2) тип грошової системи держави (валюта золота, валюта срібла, валюта паперова) – в Україні – паперова;

3) грошові знаки зарубіжних країн (банкноти, монети, білети державної скарбниці), кредитні документи (векселі, чеки), які використовуються у міжнародних розрахунках.

Валюта України – це:

1) грошові знаки у вигляді банкнот;

2) грошові знаки у вигляді казначейських білетів;

3) монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Особливе місце в класифікації валют займають резервні валюти. Резервними є валюти держав, у яких центральні банки інших країн і міжнародні фінансові інститути формують власні валютні резерви.

Такими валютами є: долар США;британський фунт стерлінгів;швейцарський франк;євро.

Як інструмент обігу використовуються також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки і інше) виражені в національній валюті або банківських металах.

Валютні цінності – це золото, срібло, платина, дорогоцінне каміння, іноземна валюта, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності.

Учасники валютних операцій (суб’єкти): Національний банк України, валютні біржі, банківські установи, підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів, валютні брокерські фірми, фізичні особи.

Формою реалізації валютної політики держави є валютне регулювання.

Під валютним регулюванням слід розуміти спеціальний правовий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, що здійснюють уповноважені державні органи, спрямовані на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.

Залежно від сфери здійснення слід відрізняти два рівня валютного регулювання:

1) міжнародне;

2) внутрішньодержавне.

Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”(19 лютого 1993 р. № 15 – 93) чітко розрізняє поняття валюти:

1) „валюта України” – грошові знаки, платіжні документи та інші цінні папери у валюті України.

2) „іноземна валюта” – грошові знаки іноземних держав, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери.

Як правило розрізняють три правових валютних режими, які використовуються державами:

– режим валютної державної монополії (СРСР);

– режим валютного регулювання (Україна, Декрет Кабінету Міністрів України);

– режим вільної конвертованої валюти.

Тип валютного режиму визначає принцип здійснення валютних операцій, права і обов’язки органів держави, які регулюють валютні відносини, повноваження фізичних і юридичних осіб в цих відносинах з приводу придбання, володіння, використання валютних цінностей та відповідальність за порушення валютного законодавства.

Побудова системи валютного регулювання передбачає врахування принципів:

▪ єдність і цілісність системи валютного регулювання (єдина нормативно-правова база, валютні обмеження, порядок проведення валютних операцій);

▪ захист національної валюти та забезпечення стабільності на внутрішньому валютному ринку;

▪ гнучкість;

▪ стимулювання розвитку міжнародного економічного співробітництва з метою покращення інвестиційного клімату та вирівнювання платіжного балансу.

Певну кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини видає Національний банк України. Валютні правовідносини являють собою специфічний вид фінансових правовідносин і включає з однієї сторони широкий комплекс міжнародних валютних відносин, а з другої – різнобічні внутрішньогосподарські валютні відносини.

Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України, Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду:

• за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;

• шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжбанківському валютному ринку;

• кредитів в іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

• інших надходжень, передбачених чинним законодавством.

Регулювання валютних відносин здійснюється не тільки різними галузями права (фінансового, цивільного, господарського, міжнародного, приватного, адміністративного, кримінального), але і юридичними актами, зокрема:

– міжнародні угоди і договори,

– правові звичаї,

– судові прецеденти,

– національні законодавства,

– індивідуальні акти застосування права і зовнішньоекономічні напрями.

Відповідальність за порушення норм валютного законодавства встановлюється фінансовим, адміністративним і кримінальним правом.

Об’єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими необхідно розуміти предмети, що служать засобом платежу в міжнародних розрахунках або можуть бути сурогатом міжнародних розрахунків, тобто бути грошима.

Валютний контроль – це комплекс заходів, що здійснюють спеціально уповноважені державні органи та інші суб’єкти, спрямовані на забезпечення дотримання учасниками валютних правовідносин, валютного законодавства України під час проведення валютних операцій.

Метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

Основні напрями контролю:

– визначення відповідності валютних операцій чинному законодавству і наявність необхідних для них ліцензій і дозволів;

– перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою;

– перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті;

– перевірка повноти і об’єктивності обліку та звітності по валютних операціях, а також по операціях нерезидентів у валюті України.