Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Знайомство з навчальною дисципліною починається з вивчення основних питань організації правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства, а також зародження та походження сучасної адвокатури.

16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України проголосила Україну незалежною державою. Конституція України підтвердила це проголошення. З огляду на це побудова громадянського суспільства та правової держави стала в Україні першочерговим завданням. Забезпечення здійснення та захисту прав громадян є одним з принципів правової держави. Для його реалізації необхідна система ефективних юридичних засобів. Адвокатура — найважливіший з них.

Вивчаючи це питання, студенти повинні усвідомити роль адвокатури (серед інших інститутів) у юридичному механізмі захисту прав людини. Проаналізувавши загалом Конституцію України, Закон України «Про адвокатуру», норми Цивільно-процесуального, Господарсько-процесуального, Кримінально-процесуального та Кодексу про адміністративне судочинство України, інші нормативні акти, слід з'ясувати місце й роль адвокатури в нашій державі.

Осмислення місця та значення адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини вимагає від студентів знання теорії держави та права, оскільки поняття юридичного механізму ґрунтується на положеннях цієї дисципліни.

Юридичний механізм, яким забезпечуються права людини, складається із засобів реалізації, охорони й захисту прав людини. Тому студентам доцільно проаналізувати складові цього механізму; національне законодавство; юридичні процедури реалізації прав людини; юридичні засоби охорони прав людини та юридичні засоби її захисту.

Про роль і значення адвокатури як професійного правозахисного інституту, які відводить їй міжнародна спільнота, студенти можуть також дізнатися з Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у серпні 1990 року VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

Виходячи з того, що адвокатура — інститут суспільний, вона зародилася й розвивалася разом з розвитком людського суспільства. Важливою обставиною є те, що з самого початку одним з елементів формування адвокатської професії стало ораторське мистецтво, а серед найвидатніших ораторів були Антифон, Лізій, Демосфен та інші визначні філософи. Особливу увагу слід звернути на розвиток форм адвокатської професії в таких країнах Середземномор'я, як Стародавні Греція та Рим, оскільки вважають, що з римської адвокатури почався розвиток світової адвокатури.

Студенти повинні знати походження понять «правозаступництво» та «представництво», зрозуміти їх різницю та єдність у здійсненні адвокатських функцій. Ще однією рисою формування адвокатської професії у стародавні часи стало визначення поняття професійного злочину. Велике значення мало також зародження гонорарної практики, встановлення присяги та заборона поєднання адвокатської діяльності з обійманням деяких посад (наприклад, посади судді або намісника провінції).

Слід звернути увагу на те, що не в усі часи й не в усіх країнах слово «адвокатура» мало те саме значення, що й сьогодні. Разом з тим варто проаналізувати, які елементи правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства поступово трансформувалися в цивілізованіші форми й знайшли своє сучасне відображення в чинному законодавстві України.

Знайомлячись із цим питанням адвокатура в період середньовіччя студенти повинні спиратися на свої знання з історії середніх віків. Передусім зрозуміти, що розвиток адвокатури пов'язаний у цей час з тим, що публічний і загальний кримінальний процес став перетворюватися на таємний та інквізиційний. У той час адвокатура ще не мала чіткої станової організації.

У процесі опрацювання рекомендованої літератури студенти повинні визначити ознаки, які мала адвокатська діяльність у середньовічній Франції, Німеччині, Англії, і вказати на відмітні риси адвокатури тих часів і розглянути гонорарну практику, форми здійснення адвокатської діяльності, допущення адвоката до участі у процесі.

Вивчаючи питання форма сучасної адвокатури та значення адвокатури, студенту слід узагальнити весь попередній матеріал. Зосередивши увагу на походженні та розвитку елементів адвокатської професії, вони повинні дійти висновку, що форми сучасної адвокатури мають історичні витоки. Основних же рис, які існують зараз, вона почала набувати з XVI ст. У цей час продовжувала формуватися станова організація адвокатури, органи її самоврядування, з'явилися передумови для адвокатської діяльності (наприклад, наявність стажу практичної роботи), гонорарна практика. Головним досягненням розвитку адвокатури XX ст. є її незалежність.

Завдання студента під час вивчення цього питання — отримати знання форм сучасної адвокатури, вміння аналізувати їх походження, обґрунтування необхідності існування адвокатури.

Студенти повинні узагальнити вивчений матеріал, ознайомитися з визначенням адвокатури, яке дає Закон України «Про адвокатуру», і дійти висновку про сутність інституту адвокатури.

Рекомендована література до теми

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К., 1998.

2. Декларація про Державний суверенітет України від 16 літня 1990 року.

3. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року.

4. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1-2 жовтня 1999 року.

5. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VII Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

6. МихеєнкоМ. М, Святоцький О. Д. Адвокатура України: Підручник—К., 1997.

7. Медведчук В. В., Святоцький О. Д., Адвокатура. Історія і сучасність. — К., 1997.

8. Варфоломеєва Т. В., Святоцький О. Д., Кульчицький В. С., та ін. Історія адвокатури України. — К., 2002.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

 

Тема 1. Поняття та сутність адвокатури

Питання, що виносяться на семінарське заняття

1. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини.

2. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства.

3. Походження сучасної адвокатури.

4. Адвокатура в період середньовіччя.

5. Значення адвокатури на різних етапах розвитку людства.

Рекомендована література для підготовки до семінару

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К., 1997.

2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р.

3. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційноюкомісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1-2 жовтня 1999 року.

4. Михеєнко М. М., Святоцький О. Д. Адвокатура України: Підручник. — К., 1997.

5. Медведчук В. В., Святоцький О. Д. Адвокатура. Історія і сучасність. — К., 1997.

6. Варфоломеєва Т. В., Святоцький О. Д. Історія адвокатури України.—К., 1992.

7. Основні положення про роль адвокатів: Прийняті у серпні 1990 року VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам.

8. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства: Прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у жовтні 1988 року.

9. Яновська О. Система гарантій адвокатської діяльності крок до громадянського суспільства // Право України. —1996. — № 5. —С.48—51.

10. Гессен Й. В. История русской адвокатури. — М.,_. 1997.

Питання для перевірки знань:

1. Поняття адвокатури.

2. Організація правової допомоги на нижчих стадіях розвитку людського суспільства.

3. Назвіть найвидатніших судових ораторів Стародавньої Греції та Риму.

4. З адвокатури якої країни почався розвиток сучасної адвокатури?

5. Охарактеризуйте різні етапи розвитку римської адвокатури.

6. Організація адвокатури в середні віки у Франції, Німеччині, Англії.

7. Форми здійснення професійної діяльності адвокатів в епоху Середньовіччя.

8. Передумови допущення до адвокатської професії в середні віки.

9. Зміни, що відбулися в організації адвокатури у XVI—ХІХ ст.

10. Відмінність адвокатури XX ст. від адвокатури попередніх віків.

11. Доведіть необхідність існування адвокатури в сучасному суспільстві.

12. Які, на ваш погляд, перспективи розвитку адвокатури в Україні?

Практичні завдання

1. Дайте порівняльну характеристику передумов заняття адвокатською діяльністю в різні часи розвитку людства.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ