Навчально-методичний центр «укоопосвіта»

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР «УКООПОСВІТА»

ІСТОРІЯ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

Методичні рекомендації та індивідуальні завдання

для самостійної роботи

студентів кооперативних технікумів і коледжів

Київ – 2006

Розділ 1. Загальні основи споживчої кооперації України

Тема 1. Соціально-економічна суть і природа кооперації

Питання 1. Споживчі кооперативи, їх мета, функції та принципи діяльності

 

Необхідно звернути увагу на те, що кооперація споживачів - одна з найпотужніших у світі соціально-економічних систем.

Споживчими кооперативами називаються об'єднання людей на кооперативних засадах, провідною галуззю діяльності яких є організація громадської торгівлі для забезпечення своїх членів товарами особистого вжитку.

Серед найважливіших функцій, що їх здійснює споживча кооперація, слід назвати такі:

1. Організація закупівлі товарів споживання оптовими партіями та їх роздрібний продаж через мережу власних торговельних пунктів своїм членам та іншим споживачам.

2. Закупівля сільськогосподарських продуктів та сировини, лікарських рослин тощо дня подальшої переробки і реалізації членам кооперативу та іншим споживачам.

3. Ведення власного виробництва продовольчих і промислових товарів споживання для реалізації своїм членам та іншим споживачам.

4. Нагромадження грошових фінансових заощаджень своїх членів для інвестування власної виробничої та торговельної діяльності.

5. Культурно-просвітня робота серед своїх членів та інших споживачів, пропаганда ідей кооперації, її принципів, історії та практики.

6. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації членів і працівників кооперативів для ефективнішої реалізації функцій кооперації.

Діяльність споживчої кооперації ґрунтується на загальних кооперативних принципах. Разом з тим споживчі кооперативи мають певну специфіку діяльності, що визначає особливості в принципах їх функціонування. Ефективні економічно та вартісні з точки зору моралі і права засади споживчої кооперації були розроблені в середині XIX ст. рочдейльськими ткачами - членами "Товариства справедливих піонерів". Споживчі кооперативи і сьогодні зберігають вірність цим принципам.

 

Питання 2. Споживчі кооперативи в працях теоретиків кооперації

 

"Батьками" кооперації традиційно вважають англійця Роберта Оуена (1771 - 1858) та французів Анрі де Сен-Сімона | (1760 - 1825) і Шарля Фур'е (1772 -1837).

Ш. Фур'е піддав різкій критиці несправедливу організацію обміну та розподілу виробленої продукції. Він стверджував, що комерсант (посередник між виробником і покупцем) завжди наживається на всьому і звільнитися від цього можна лише за допомогою асоціації, общини - фаланги.

Фалангу у 800 - 1000 осіб складали кілька десятків груп людей, У такі групи мали об'єднуватися за професійними нахилами й уподобаннями в сфері праці Фалангісти спільно вели господарську діяльність і разом організовували забезпечення своїх споживчих потреб. Проживати вони мали теж спільно - в палацах-фаланстерах, а власними виробами обмінювалися через спеціальні крамниці та склади.

Проект Ш. Фур'є мав і спільні риси з майбутньою кооперацією. Його фаланга являла собою своєрідну виробничу асоціацію, всі члени якої були співвласниками громадського капіталу та власниками внесених у неї коштів і майна.

Прообразом універсального кооперативу, що виконує функції кредитного, споживчого і сільськогосподарського товариства, стали пропоновані Ш. Фур'є наприкінці його життя "сільські громадські контори".

Роберт Оуен пропонував таку соціальну організацію (общину), яка примирила б усі інтереси і задовольнила б усіх рівною мірою. У цих общинах усі засоби виробництва і предмети користування мали перебувати у суспільній власності, а роз­поділ здійснювався б відповідно до потреб на основі рівності.

Відомий український економіст початку XX ст. М. Туган-Барановський у праці "Кооперація, її природа та мета" вважав, що саме "федерально-комуністичний ідеал Р. Оуена був тим насінням, з якого виросла англійська кооперація".

Р. Оуен також запровадив сам термін "кооперація", під яким розумів "спілку людей, мета якої знищити бідність і виховати дітей".

Послідовник Р. Оуена Вільям Кінг (1786 - 1865) виклав свої погляди в численних статтях, що були опубліковані в редагованому ним журналі "Кооператор" (1828 - 1830). "Кооператор" Кінга, за твердженням іншого кооперативного часопису тих часів "Кооперативна крамниця", став "підручником для кооператорів" і "зробив велику духовну працю, пропагуючи правдиві принципи кооперації разом з практичними відомостями". В. Кінга можемо по праву вважати першим теоретиком споживчої кооперації. Він також перший відомий організатор кооперативного руху - засновник споживчого товариства в Брайтоні, досвід якого використали кооператори Великобританії.

Концепцію іншого її теоретика - француза, професора суспільної економії та ідейного вождя так званої Німської школи кооператорів Шарля Жіда (1847 - 1932) - покладено в основу ідеології кооперативного руху. Серед найважливіших творів Ш. Жіда, в яких він сформулював основні постулати своєї теорії, - "Основи політичної економії" (витримала 26 видань), "Історія економічних доктрин" (4 видання), "Кооперація. Пропага-ндистичні виклади" (4 видання), "Споживчі кооперативи" (4 видання), "Установи соціального прогресу (5 видань), "Програма кооператизму" (2 видання) та ін.

Шарль Жід також виділив споживчу кооперацію з-поміж інших видів, вважаючи її дивовижно простим і надійним засобом колективних заощаджень, з допомогою якого можна усунути торговельного посередника між виробником і споживачем. На першому етапі він пропонував накопичувати кошти від прибутків споживчих товариств, щоб заснувати на них кооперативні товариства оптових операцій і здійснювати закупівлю у великих розмірах. На другому етапі за рахунок відрахувань з прибутків він вважав за потрібне накопичувати кошти і створювати власне виробництво - пекарні, млини, суконні фабрики та майстерні готового одягу, фабрики для виробництва взуття, шапок, паперу, бісквітів, миловарні заводи.

І нарешті, на третьому етапі пропонував землю і ферми, щоб самим вирощувати зернові на цій землі, виробляти хліб, вино, масло, м'ясо, молоко та інші продукти, які складають основу будь-якого споживання. Саме так завойовуються торгівля, промисловість, сільське господарство.

Ш. Жід виокремив навіть дванадцять "доброчинностей" кооперації: надання можливості покращити життя, легко заощаджувати, спростити механізми торгівлі та промисловості, боротися з пияцтвом, зацікавлювати жінок соціальними питаннями, емансипувати народ вихованням, зробити володіння доступною для всіх власністю, реконструювати колективну власність, встановлювати справедливу ціну, знищувати прибуток й усувати конфлікти.

Із теоретиків "кооперативного соціалізму" найкатегоричнішим і найбільш послідовним прихильником ідеї визначальної ролі споживчої кооперацію в переустрої існуючого суспільства був французький соціаліст та учень Ш. Жіда Бернар Лавернь,У своїх роботах "Кооперативний лад" (1926), "Кооперативна революція" (1949), "Кооперативний соціалізм" (1955), "Соціалізм з людським обличчям або кооперативний порядок" (1971) та ін. він обгрунтував думку, що кооперативними можна вважати лише споживчі товариства, тобто товариства, що функціонують у сфері обміну та обслуговують споживчі потреби населення. Б. Лавернь розрізняв у кооперації товариства споживачів та "промислові товариства з кооперативною формою управління". Членами останніх є не фізичні, а, як правило, юридичні особи: місцеві органи влади, міністерства, відділи, управління, органи самоврядування, громадські організації тощо. Праця таких "промислових товариств" теж має ґрунтуватися на рочдейльських принципах.

Серед переваг "кооперативного соціалізму Б. Лавернь виділяв дві: демократичний принцип розподілу прибутків (капіталістичний прибуток у кооперативах усувається зовсім) та участь працівників в управлінні підприємствами (принаймні % членів адміністративної ради мають складати робітники). "При кооперативному устрої суспільством правитиме не ненависть, а любов, назавжди утвердяться високі ідеали", - вважав Б. Лавернь.

 

Питання 3. Кооперативні принципи рочдейльського споживчого товариства "Товариство справедливих піонерів"

У 1843 р. коли текстильна промисловість Англії почала переживати піднесення, ткачі Рочдейля вирішили вимагати від (власника фабрики підвищення плати. Вони створили страйковий фонд і почали збирати до нього з кожного по 2 пенси на тиждень. Щонеділі «Товариство тверезості» організовувало дискусії щодо питання про шляхи покращання становища робітників.

Наслідком однієї з таких дискусій стало рішення про заснування "Товариства справедливих піонерів". Було вироблено його програму - декларацію. Зміст її такий: "Кооператив має на меті вжити заходів, що сприятимуть матеріальній вигоді, покращанню матеріального становища та домашнього побуту членів".

21 грудня 1844 р., зібравши за рахунок двопенсових внесків 28 ф. с., 27 чоловіків й одна жінка (переважно ткачі, а також кравці, шевці тощо) відкрили на вулиці Жаб у Рочдейлі невелику крамничку, в якій раз на тиждень вони могли придбати масло та борошно. За перший рік діяльності її оборот становив лише 710 ф. с. Усі роботи щодо обслуговування крамниці виконувалися без оплати.

Протягом перших років праці кооператив обережно розширював асортимент товарів, на третьому році існування службовці кооперативу почали отримувати плату, на сьомому – крамниця запрацювала в усі дні робочого тижня. Через 24 роки в рочдейльському товаристві було близько 7 тис. членів, а його оборот сягав 285 тис. ф. с.

Саме принципи, на яких ґрунтувалася робота кооперативу, дозволили йому досягти таких успіхів. Вони вироблені одним із засновників кооперативу Чарльзом Говардсом і містять такі вимоги.

· Члени товариства мають самі скласти капітал, на який нараховується певний відсоток.

· Продукти, які реалізують членам товариства, мають бути доброякісними.

· Вага й міра реалізованих товарів повинна бути точною.

· Продаж і купівля в кредит не допускаються.

· Ціна продуктів має відповідати ринковій.

· Прибуток розподіляється пропорційно до вартості закупівель кожного члена товариства.

· У справі управління належить керуватися принципом: один член - один голос.

· Управління справами має зосереджуватися в руках виборних осіб і виборного комітету.

· Члени товариства зобов'язані якомога частіше перевіряти звіти та прибутково-видаткові книги.

· Певний відсоток від прибутку має відраховуватися на освітню справу.

 

Рочдейльські принципи покладено в основу праці споживчої кооперації всіх країн у другій половині XIX - на початку ХХ ст.

 

Питання 2. Галузі споживчої кооперації

У широкому розумінні товариства споживачів - це кооперативи, що задовольняють індивідуальні потреби своїх членів в їжі, предметах повсякденного вжитку, житлі, соціально-культурних послугах, а також кооперативи, що страхують життя, доходи та особисте майно своїх членів, забезпечують їх коштами на особисті потреби (не для інвестування) тощо. Однак традиційно житлові, послугові, страхові, кредитні та ощадно-позичкові товариства виділяють як окремі види кооперації.

У вузькому розумінні споживчі товариства займаються переважно продажем товарів народного споживання. Але, крім торговельної діяльності, вони здійснюють також закупівлю (заготівлю) сільгосппродукції та сировини, ведуть власне виробництво, організовують ресторанне господарство.

Тобто для поліпшення свого економічного та соціального стану споживча кооперація веде багатогалузеву господарську діяльність через торговельну галузь, сферу ресторанного господарства, заготівельно-виробничу, фінансово-економічну та інвестиційну діяльність, роботу з кадрами і вирішення соціальних питань, сферу платних послуг та ринків, галузь фінансово-економічної діяльності.

 

Питання 3. Об'єкти соціальної інфраструктури та їх характеристика (будинки відпочинку, санаторії, навчальні заклади, дитячі садки, бібліотеки, музеї тощо)

Відповідно до ст. 11 "Основи господарської діяльності" Закону України "Про споживчу кооперацію" споживчі товариства та їх спілки самостійно розробляють програми економічного і соціального розвитку. Вони мають повну господарську самостійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності.

У ст. 14 "Соціальна підтримка членів і працівників споживчої кооперації¹" зазначено, що споживчі товариства та їх спілки сприяють забезпеченню зайнятості населення шляхом створення робочих місць, розширення мережі підприємств, застосування гнучкого режиму праці, організації професійної підготовки.

Споживчі товариства, їх спілки мають право наймати та звільняти працівників, у тому числі за контрактом, у випадках, передбачених законодавством України.

Для охорони здоров'я і профілактики захворювань працівників у системі споживчої кооперації створюється мережа лікувально-профілактичних, санаторно-курортних закладів.

У споживчій кооперації є своя мережа навчальних закладів, дитячих садків, бібліотек, музеїв.

 

Питання 1. Кооперативне самоврядування. Органи управління та контролю в споживчому товаристві

Вивчаючи це питання, слід скористатися Примірними статутами споживчого товариства та райспоживспілки, а також звернути увагу на те, що за Законом України "Про споживчу кооперацію" вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного й обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства.

Вищим органом управління спілки є з'їзд (конференція), який приймає статут, обирає розпорядчі, виконавчі та контрольні органи, вирішує інші питання діяльності спілки.

Від того, наскільки активну участь у загальних зборах свого кооперативу беруть кооператори, наскільки уважно, зацікавлено і зі знанням справи розглядають винесені на них питання, значною мірою залежить господарський успіх товариства (спілки), саме його існування як кооперативної організації.

Здебільшого загальні збори (збори уповноважених) в споживчих товариствах (спілках) відбуваються кілька разів на рік. Завдяки цьому забезпечується постійний зв'язок між членами кооперативу та його керівними органами, розвивається кооперативна свідомість членів кооперативу, підтримується їх ділова активність тощо.

Загальні збори товариства (спілки) проводять вибори виконавчо-розпорядчого і контрольно-ревізійного органів самоврядування. Протягом визначеного статутом терміну вони ведуть усі поточні справи кооперативу.

Правління, зокрема, представляє його в суді, державних органах, під час відносин з іншими кооперативами, приватними фірмами чи фізичними особами. Воно також керує всіма підприємствами кооперативу, розпоряджається його майном. У своїх діях правління зобов'язане враховувати вимоги постанов загальних зборів (зборів уповноважених) та звітувати про свою діяльність на загальних зборах.

Кількість членів правління також визначається статутом споживчого кооперативу, однак не може налічувати менше трьох осіб. Рішення в правлінні приймаються більшістю голосів на його зборах, що збираються не частіше, ніж раз на місяць.

Завдання ревізійної комісії - перевіряти стан, у якому перебуває майно кооперативу, його касу, бухгалтерські рахунки та звіти, документацію тощо. У своїй роботі ревізійна комісія може користуватися послугами фахівців, у тому числі й ревізорів спілки, в яку входить кооператив.

Завдання комісії кооперативного контролю - вести постійний контроль за роботою магазинів, їдалень, кафе, виробничих, заготівельних та інших підприємств. Кількість та склад членів комісії визначаються загальними зборами (зборами уповноважених), дільничними зборами. Комісії кооперативного контролю підзвітні органам, які їх вибрали, виконують свої обов'язки на громадських засадах, керуючись положенням, затвердженим загальними зборами.

 

Питання 2. Закон України "Про споживчу кооперацію" і

Питання 3. Спілки споживчих товариств, їх цілі, завдання,

Питання 1. Зміст і організація зовнішньоекономічної діяльності

Питання 2. Міжнародний кооперативний альянс, історія виникнення,

Органи управління і конгрес

Керівними органами Міжнародного кооперативного альянсу є:

• Генеральна асамблея;

• регіональна асамблея;

• міністерства;

• ревізійний комітет;

• контрольний комітет;

• президент.

Посадовою адміністративною особою Міжнародного кооперативного альянсу є Генеральний директор.

Всесвітній кооперативний конгрес скликається МКА за участю членів і широких кооперативних мас.

Час, місце зібрання, порядок денний і методи проведення конгресу вирішує Генеральна асамблея, яка є вищою владою МКА і складається із представників, призначених на відповідну посаду в організації терміном на 4 роки, а також по одному представнику від кожного комітету і спеціальної організації.

Генеральна асамблея збирається кожні два роки.

 

На території України

 

Питання 1. Витоки кооперації в Наддніпрянській Україні: княжій Русі, Запорозькій Січі, чумацтві, товариствах св. Кирила та Мефодія

Елементи кооперування (господарського співробітництва для самодопомоги) знаходимо ще в переддержавній добі життя праукраїнських племен. Свідченням цього може служити збереження до початку XX ст. великих родин у Карпатах на Бойківщині, які одночасно були кровними та господарськими об'єднаннями.

У часи розквіту Київської Русі формувалися перші організаційно цілісні спеціалізовані об'єднання трудівників "княжих земельних вотчин" та міст, які діяли на пайових засадах. Ці об'єднання стали підґрунтям для цехів – товариств міщан певного ремесла, які поширювалися в містах України упродовж XIV - XVII ст. Цехи тоді об'єднували майстрів 270 спеціальностей та існували для оборони інтересів ремесла, забезпечення високого професіоналізму та соціального захисту майстрів відповідного фаху.

У житті українців помітну роль відігравали церковні братства - об'єднання парафіян для захисту православ'я, української мови та національних традицій.

Традицію єдності в господарському та громадському житті підтримувало і козацтво Запорозької Січі. Все здобуте козаки розподіляли, нічого не приховуючи: кращу частину виділяли для церкви, а решту розподіляли між собою. Козаки також артільно забезпечували себе м'ясом, дичиною, рибою та ін.

У XVII ст. набув розвитку ще один суто національний різновид економічного співробітництва - чумацтво. Чумаки ходили шляхами України за княжих часів і часів народження козацтва, а норми чумацького "закону" випливали ще з принципів давніх об'єднань карпатських прасолів, поліських річних перевізників, бродників причорноморських степів. Усуспільненими в чумаків були охорона транспорту та харчування в дорозі. Товариші ніколи не полишали чумака в нещасті. Але торговельні операції чумаки вели окремо. Хоча в складі валки могли бути окремі менші об'єднання - "ватаги", які здійснювали торговельні операції на спільний рахунок, а прибутки ділили лише після повернення додому.

У ХІХ ст. чумацтво набрало ознак капіталістичного підприємства. Власники кількох паровиць або цілих валок наймали візників для перевезення власної продукції. Однак із появою залізниць ця форма занепала, але позитивним є те, що чумацтво, хоч і не було ще кооперативом, привнесло у свідомість українця схильність до гуртової самодопомоги.

Ідею романтизму, слов'янофільства і християнського соціалізму в Україні було викладено в програмних документах товариства св. Кирила та Мефодія (1846 - 1847 рр.) - під час переходу українського суспільства до нового, більш справедливого ладу.

У Законі Божому і в "Книзі буття українського народу" громади розглядаються як братства християн, у яких "усе було общественне". Члени такої громади вважали, що вони є основою майбутнього суспільства, оскільки їх об'єднання ґрунтується на взаємодопомозі і народній моралі.

 

Питання 2. Діячі українського кооперативного руху

Перші спроби поєднати давню українську традицію гуртової самодопомоги з ідеями європейських соціалістів та кооператорів ще в першій половині ХІХ ст. здійснив В. Карабін, який у своєму маєтку в с. Крушки на Харківщині організував сільське самоврядування, утворив громадську школу, касу тощо.

Громада зініціювала й організацію першого в Україні споживчого кооперативу. Серед його організаторів традиційно виділяють М. Балліна і В. Козлова.

Виникнення більш ніж десятка споживчих товариств дало можливість піонерам споживчої кооперації в Україні проектувати скликання кооперативного з'їзду та закладання спілки споживчих товариств.

Першим кредитним товариством, що розгорнуло свою роботу в Україні, вважають ощадно-позичкове товариство Гадяча, засноване у 1869 р. Своєрідний провід серед кредитних кооперативів отримало засноване в 1871 р. за ініціативою Г. Галагана ощадно-позичкове товариство в с. Сокиринцях Прилуцького повіту Полтавської губернії, яке проіснувало аж до початку масової колективізації.

На початку XX ст. склалися найсприятливіші умови для розвитку кредитної кооперації на етнічно українських землях Російської імперії. За умов прискорення розвитку сільського господарства Російської імперії на початок XX ст. потреба в товарному кредиті постійно зростала.

На той час в Російській імперії налічувалося близько 14 500 кредитних товариств.

Якщо кооперація в Україні стає рухом народним, то великою мірою вона зобов'язана цим В. Доманицькому. Він зумів підійти до народу, зумів домовитися з масами "як своя людина". Загалом потреба в спілковій ланці кооперативної системи давалася взнаки щораз більше. В 1913 р. на П Всеукраїнському кооперативному з'їзді в м. Києві С. Маслов говорив: "Ми переконані, що організаційні потреби існуючого кооперативного руху найбільш гостро визначаються в конечності союзного об'єднання кооперативів".

 

Питання 3. Початий спілкового будівництва споживчої кооперації регіону та області Загальнокооперативні і губернські кооперативні з'їзди,

Питання 1. Національний характер споживчої кооперації в 1917-1918 рр. Спілкове будівництво у регіоні, губернії

1917 - 1918 рр. визначені подальшим зростанням ролі споживчої кооперації в кооперативному русі України та в її соціально-економічному житті. За 1917 р. на території України, що входила до складу Російської імперії, число споживчих товариств зросло з 4873 до 12 470, а в таких губерніях, як Катеринославська, Харківська і Херсонська кількість товариств зросла більше ніж у три рази. На початку 1919 р. число споживчих товариств досягло 13 656, а на 1 січня 1920 р. - 14 601. Кількість членів у них досягла 4 млн осіб, що разом з членами їх родин складало 15 млн осіб або більше половини всього населення.

Споживча кооперація здійснювала серед населення нормований розподіл товарів: солі, нафти, цукру, сірників і мануфактури, шкіри, тютюну, залізоскоб'яних і будівельних матеріалів.

Вступати в споживчі кооперативи населення, як і в дореволюційний період, спонукали найперше економічні обставини. Спад виробництва негативно вплинув на розвиток торгівлі та фінансову систему України. У таких умовах споживчі товариства чи не єдині знаходили можливості дещо пом'якшити проблеми споживача, певною мірою захистити його від спекулянтів.

 

Питання 2. Інші види кооперації в Україні у 1917 - 1920рр.

Поряд зі споживчою помітно розвинулася кредитна, сільськогосподарська, видавнича, будівельна та інші види кооперації.

Кредитна кооперація почала розширюватися ще до Першої світової війни і досягла кількості 2477 кредитних кооперативів з 3 млн 900 тис. наддніпрянських селянських господарств.

У чистому вигляді кредитна кооперація мала кредитувати інші форми кооперації. Нагромаджуючи фонди, вона не бачила іншого шляху, щоб врятувати їх від інфляції і займалася виробничою діяльністю, не прагнучи отримувати надприбутки за рахунок споживача, оберігала робітників і селян від капіталістичних утисків. На гроші кредитної кооперації у Чугуєві (на Харківщині) працював комбінат "Деревметал", великі вкладення зроблено в будівництво Таращанського машинобудівного заводу.

В Україні 1917 - 1920 рр. в умовах державотворення розвивався ще один вид кооперації - сільськогосподарська. 2 - 5 січня 1918 р. на,зборах уповноважених Київського центрального сільськогосподарського товариства його перетворили на Центральну сільськогосподарську спілку (Централ).

Страхова кооперація була започаткована в 1918 р. Дніпросоюзом. Страхували здоров'я, життя і майно людей. Щоб запобігти нещасним випадкам, зменшити їх шкідливі наслідки, спілка мала організовувати амбулаторії, лікарні, санаторії, ветеринарне обслуговування, пожежну охорону, видавати відповідну літературу освітнього характеру тощо. Але через тогочасні економічні, соціальні і політичні умови розгорнути свою діяльність вона не змогла.

Всеукраїнська кооперативна видавнича спілка була створена в 1918 р. Книгоспілка видавала літературу з питань кооперації, сільського господарства, природознавства, історії, літератури, а також підручники і науково-популярну літературу. Наприкінці 1918 р. до Книгоспілки увійшли 36 кооперативних організацій і різних спілок.

У 1919 р. в Одесі за ініціативою відомого кооперативного діяча С. Бородаєвського було створено Трудсоюз - Всеукраїнську спілку виробничих кооперативів, що об'єднувала ремісничі, рибальські, транспортні і "копальняні кооперативи. Найчастіше їх створювали у великих портових містах.

Украінфільм - це пайове товариство, що було створено на початку 1918 р. Його членами стали українські громадські й кооперативні організації та артисти. Мета товариства - знімати і поширювати українські фільми. Пайові внески для створення Українфільму вклали "Дніпросоюз", "Українбанк", київський "Союзбанк", Коопцентр та інші кооперативні об'єднання.

"Оселя" - це будівельний кооператив, що виник улітку 1928 р. Його завдання - будувати житло в Києві та його околицях.

 

 

Питання 3. Теоретики й організатори кооперативного руху в Україні: Б.М. Мартос, М.І. Туган-Барановський, І А. Саммер

Борис Миколайович Мартос (1878 - 1977) - відомий теоретик і організатор кооперативного руху в Україні. Народився в містечку Градизьку на Полтавщині, Закінчив гімназію у Лубнах. Навчався у. Харківському університеті. У 1901 р. за участь у студентській демонстрації його заарештували і вислали з Харкова. Згодом продовжував навчатися і в 1903 р. закінчив університет. Деякий час учителював, але поліція заборонила йому займатися педагогічною діяльністю. Тому він перейшов на економічну роботу. У 1913 - 1917 рр. Б. Мартос працював у Полтаві як інструктор кооперації. Брав участь в організації спілок, проводив статистичне дослідження споживчих товариств Полтавщини. На початку Лютневої революції 1917 р. був обраний членом Української Центральної Ради. Головний організатор двох Всеукраїнських кооперативних з'їздів, він був головним організатором ЦУКК, запровадив кооперативні курси, виступав з лекціями перед слухачами. Був міністром фінансів і головою Ради міністрів УНРІБ.

Значною мірою сприяла цьому позиція визнаного лідера українського кооперативного руху, відомого теоретика кооперації й економіста світової слави М. Туган-Барановського, який у своїх працях та виступах 1917- 1918рр. послідовно обґрунто­вував створення національної кооперації України.

Михайло Іванович Туган-Барановський народився 21 січня 1865 р. в селі Сольонім на Харківщині. Навчався у Київській і Харківській гімназіях. Працював професором економічного факультету Петербурзької політехніки і комерційного інституту. У Центральній Раді був секретарем фінансів. Він був обраний Головою Ради ЦУКК ("Коопцентру"). Викладав на Вищих кооперативних курсах, брав участь у підготовці першої програми Кооперативного інституту в Києві, який згодом був названий його іменем. Він був автором багатьох наукових праць, серед них: "Періодичні промислові кризи", "Російська фабрика" "Соціальні основи кооперації". Помер М.І. Туган-Барановський на початку лютого 1919 р.

Іван Адамович Саммер народився в селі Очеретному Кагарлицького повіту Київської губернії. У 1891 - 1895 рр. навчався на юридичному факультеті Київського університету. З 1895 р. працював в Полтаві. З 1897 р. член РСДРП. Цього самого року його заарештували. Після Лютневої революції 1917 р. був секретарем Вологодської ради, пізніше став головою Раднаркому. Працював на господарській роботі в Москві, був членом Раднаркому України.

 

 

Питання 2. Господарська діяльність споживчої кооперації

(декрети Раднаркому РСФРР від 7 квітня 1921 р.,

Питання3. Відкриття перших кооперативних

Питання 1. Реорганізація споживчої кооперації Західної України

Питання 2. Споживча кооперація Украйни в роки

Другої світової війни.

У жовтні 1941 р. на окупованій території відновила свою діяльність споживча кооперація. На 1 липня 1942 р. система Вукоопспілки об'єднувала 16 обласних спілок споживчих товариств, 522 райспоживспілки та 7782 споживчих товариства. У період війни діяли Київська, Полтавська, Житомирська, Вінницька, Луцька, Кам'янець-Подільська, Дніпропетровська, Запорізька, Мелітопольська, Сімферопольська, Кіровоградська, Миколаївська, Чернігівська, Сумська, Донецька, Харківська облспоживспілки.

Особливо велику увагу кооператори приділяли постачанню солі та інших товарів першої необхідності. Брак транспорту обмежував торговельні можливості споживчої кооперації, в обмін на товари система споживчої кооперації змушена була організовувати заготівлю і доставку корисних лікарських рослин, овочів, фруктів, меду, різної сировини: щетини, пуху, лляного та конопляного волокна, вовни, насіння овочів, металобрухту, макулатури тощо.

Кооператори організовували різні курси, друкували підручники, посібники, захищали молодь від вивезення на роботу в Німеччину.

 

 

Питання 1. Роль споживчої кооперації в умовах ринкової економіки

У першій половині 90-х років для України в царині економіки визначальним був процес переходу від планово-адміністративної системи до вільноринкової. Він супроводжувався руйнуванням традиційно-тоталітарної організації господарства, що відбувалося за умов спаду виробництва і всеохоплюючої кризи. За 1990 - 1994 рр. вироблений в Україні національний дохід скоротився на 57,8 %.

Кооперативна система економічного життя не існує ізольовано, розвиваючись у конкретному соціально-економічному середовищі, тому загальні економічні труднощі в країні відбилися на становищі української споживчої кооперації.

Споживча кооперація України вступила в останнє десятиріччя XX ст. як цілісна система з багатогалузевим господарством та розвинутою мережею торговельних, заготівельних і виробничих підприємств. На початку 1991 р. вона об'єднувала 12,3 млн. пайовиків і обслуговувала 22 млн. осіб, або 42,7 % населення України. У системі споживчої кооперації працювало 769 тис. осіб.

21 травня 1991 р. на третіх зборах Ради Укоопспілки п'ятнадцятого скликання була прийнята Програма переходу споживчої кооперації України до ринкової економіки. Один з її розділів присвячено підготовці кадрів для роботи в умовах ринкової економіки. У Програмі йшлося про нові вимоги до кадрів і споживчої кооперації, яким належить працювати в умовах самостійності, свободи підприємництва, розвитку конкуренції тощо. Передбачалися серйозні зміни у змісті роботи навчальних закладів споживчої кооперації, зокрема до її навчальних планів було вирішено ввести нові предмети, які б сприяли вивченню ринків товарів, праці, цінних паперів, маркетингової діяльності, зовнішньоекономічних відносин тощо.

У Програмі переходу споживчої кооперації України до ринкової економіки передбачалося чимало зробити для соціального захисту членів і працівників споживчої кооперації. Проте економічна криза, що супроводжує невпевнений перехід до ринкових відносин, не дає змоги споживчій кооперації ефективно працювати і належним чином забезпечувати соціальний захист, зберігати робочі місця, вчасно здійснювати оплату праці, поліпшувати житлові умови своїх працівників тощо.

 

Питання 2. Підготовка кадрів споживчої кооперації області

Майже половина кадрів системи споживчої кооперації України працювала в основній галузі її діяльності - торгівлі.

Характерною ознакою питання кадрів було залучення великої кількості жінок до роботи в кооперативних організаціях і на підприємствах (60 % від загальної кількості працівників). Жінки становили дві третини працівників у кооперативній торгівлі, майже 90 % - у громадському харчуванні, дві третини - на посадах спеціалістів (економістів, бухгалтерів, інженерів та ін.). Підготовка фахівців для системи споживчої кооперації України здійснювалася в навчальних закладах різних рівнів, а також на виробництві. Спеціалістами кооперацію забезпечували Львівський торгово-економічний інститут (зараз академія) та створений на базі його філії Полтавський кооперативний інститут, кооперативні технікуми, що існували в кожній з областей УРСР, а також кооперативні професійно-технічні училища та підприємства-школи.

 

Питання 3. Модернізація торговельної діяльності споживчої кооперації, розвиток громадського харчування,

В незалежній Україні

Вивчення теми необхідно проводити в комплексі: ознайомитися з матеріалами XV, XVI, XVIII і ХГХ з'їздів споживчої кооперації України та вивчити діяльність споживчої кооперації на етапі переходу від планово-адміністративної системи до ринкової, знати концептуальні напрями подальших реформувань у споживчій кооперації України. Звернути увагу на зміни в організаційній побудові, якісному та кількісному складі кадрів, а також необхідно вивчити організаційну структуру національного кооперативного альянсу, його мету, завдання й основні принципи роботи.

 

Питання 1. Національний кооперативний альянс України,

Завдання й основні принципи

Кооперація об'єктивно виступає органічним компонентом усіх видав сучасних суспільних устроїв і типів економічних систем. Вона проявляється не тільки в межах національних економік та суспільств окремих країн, але й у міжнародному кооперативному русі.

В умовах ринкової економіки роль кооперації зростає. Соціально-економічні умови, політичний клімат, ресурсні можливості сприяють широкомасштабному розвитку кооперативного руху в Україні, створенню самостійного кооперативного сектора економіки.

Стратегія розвитку національного кооперативного руху вимагає налагодження взаємодії і співробітництва кооперативів різних видів. Існують цілком реальні можливості для інтеграції споживчої та аграрної кооперації шляхом створення об'єктів постачальницького, маркетинго