Поняття відпочинку та його види

Час відпочинку — це вільний від роботи час, який працівник має право використовувати на власний розсуд. Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен працюючий має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку і оплачуваної щорічної відпустки, вихідні і святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

До видів часу відпочинку належать: перерви для відпочинку і харчування, щотижневий безперервний відпочинок, вихідні та святкові дні, щорічні відпустки (схема).

 

 

Схема. Види часу відпочинку

Перерва для відпочинку та харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається до робочого часу. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на власний розсуд. На цей час вони можуть відлучатися із місця роботи.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівнику має бути надана можливість їсти протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце харчування встановлюються власником або уповноваженим ним органом за узгодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Вихідні дні

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, узгодженим із виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, і, як правило, повинен надаватися поряд із загальним вихідним днем.

У разі, коли святковий або неробочий день (ст. 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого дня.

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і тільки у виняткових випадках, визначених законодавством в ч. 2 ст. 71.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотії, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя або нормальні життєві умови людей, загибель або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед непередбачуваних робіт, від термінового виконання яких залежить нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення «пробок» рухомого складу або скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення «пробок».

Залучення працівників до роботи у вихідні дні проводиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день може компенсуватися за погодженням сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі.

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може перериватися у загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими радами.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше сорока двох годин.

Святкові і неробочі дні

Згідно зі ст. 73 КЗпП встановлено такі святкові дні:

1 січня —Новий рік;

7 січня —Різдво Христове;

8 березня —Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня —День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня —День Перемоги;

28 червня —День Конституції України;

24 серпня —День Незалежності України.

Робота також не проводиться у дні релігійних свят:

7 січня — Різдво Христове;

один день (неділя) — Великдень;

один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, що сповідають відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відробітком за ці дні.

У дні, вказані в частинах першій і другій ст. 73 КЗпП, допускаються роботи, припинення яких неможливе за виробничо-технічними умовами (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення.

Робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73) оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святкові або неробочі дні, йому повинно бути надано інший день відпочинку за умови, якщо робота цього дня виконувалася понад встановлений місячний робочий час.

Якщо робота проводилась у межах місячної норми робочого часу, то інший день відпочинку не надається.