Поширення діоскореї ніпонської

Ареал природного виростання: Приморський край, південь Хабаровського краю і південно-схід Амурської області. Віддає перевагу рости в рідкісних широколистяних лісах і на їх узліссях, у чагарниках і полину, по долинах річок і струмків.

Хімічний склад діоскореї ніпонської

Коріння і кореневища рослини містять:

• стероїдні глікозиди, переважно діосцин, діосгенін і тигогенин (їх вміст у рослині доходить до 8%);
• флавоноїди;
• вуглеводи.

якомога білье вміст цих речовин у кореневищі і коренях рослини спостерігається в кінці вегетаційного періоду.

Насіння рослини містять жирну олію, а надземна частина багата вітамінами та іншими органічними сполуками.

У нативному вигляді в офіційній медицині рослина не застосовується, а йде на виготовлення спеціальних медичних препаратів - "Полиспонина" і "Диоспонина". До речі, отримують їх не тільки з діоскореї ніпонської, але і інших видів диоскории, наприклад, д. кавказької (останнім часом д. кавказька майже не заготовлюється в зв'язку з виснаженням її природних запасів).

Отримані з діоскореї препарати показані при загальному атеросклерозі, так і при церебральному та коронарному атеросклерозі, як початкових, так і у виражених стадіях цих захворювань. Вони також знайшли застосування при лікуванні гіпертонії і деяких захворювань печінки і жовчного міхура. Так, настойка диоскории призначається у випадках загострення хронічного гастриту, до того ж вона володіє позитивним побічним ефектом - істотним підвищенням секреторної функції шлунка.

Показаннями до застосування препаратів також є:

• возроастная гормональна недостатність;
• ішемічна хвороба серця;
• хронічна втома;
• безсоння;
• гіркота в роті і важкість у шлунку, викликані порушень у шлунково-кишковому тракті;
• променева хвороба;
• ожиріння;
• захворювання печінки.

Якірці сланкі

 

Якірці сланкі здебільшого можна зустріти у Степу, на кримському півострові. Значно рідше ця лікарська трава зустрічається у Лісостепу. Вона росте на городах, баштанах, вздовж доріг, сухих піщаних місцях.

Хімічний склад

Трава рослини містить алкалоїди, флавоноїди, стероїдні глікозиди (кікубасапонін, тріллін, діосцін, граціллін, протодиосцин), фарбувальні, смолисті і дубильні речовини. Також багата вона макро (Fe, Mg, Са, К) і мікроелементами (Ni, Sr, Cd, Cu, Zn, Mn, Co, Al, Ba, Se, Pb), містить олеїнову, стеаринову, ліноленову, пальмітинову кислоти та вітамін С. У коріння якорців міститься кампестерін, стигмастерин і бетасітостерін.

Препарати на основі рослини надають протизапальну, противосклеротическое, жовчогінну та сечогінну дію. Також вони мають тонізуючу і в'язким властивостями, стимулюють виділення шлункового соку, молока при лактації, покращують перистальтику кишечника.

Коріандр

Ареал, місця проживання та екологічні особливості, райони культури оброблюваних рослин

Можлива батьківщина - Східне Середземномор'я. У Центральну і Західну Європу коріандр потрапив від римлян. У Великобританії він з'явився після римського завоювання (I ст. Н.е.) і культивувався протягом довгого часу в південно-східних графствах, де і досі поширений як бур'ян. В епоху географічних відкриттів (XV-XVII ст.) Коріандр з Європи був завезений в Америку, Австралію і Нову Зеландію.

 

 

Хімічний склад рослини представлений алкалоїдами, вітамінами, жирними та ефірними маслами. В зелені коріандру багато вітамінів B1, B2, С, каротину і рутина. В насінні (зернах) містяться азотисті і дубильні речовини, а також крохмаль та цукор.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

Застосовують водний настій та спиртову настойку насіння коріандру. Ці препарати посилюють секрецію залоз травного каналу, мають жовчогінні, послаблюючі, знеболюючі та антисептичні властивості. Вони стимулюють регенерацію ушкоджених тканин і тому в народній медицині застосовуються для лікування ран. Таку ж саму дію має і ефірна олія рослини.
Насіння коріандру використовується в офіційній медицині. Воно входить до різних зборів лікарських трав.
У вітчизняній народній медицині насіння коріандру застосовують в основному як жовчогінний засіб при хворобах печінки та жовчного міхура, метеоризмі і як відхаркувальний — при захворюваннях легень

Сосна звичайна

Поширення

Сосна звичайна є основною лісоутворюючою породою в Українському Поліссі. Створює чисті і мішані ліси. Світлолюбна, морозостійка рослина. Запилюється у травні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, зрідка на піщаних терасах рік північної частини Степу. Вона займає близько 35% державного лісового фонду України

Хімічний склад. Свіжі бруньки і хвоя сосни містять до 1,3% ефірної олії (скипидару), головним компонентом якого є смолисті кислоти, до 5% дубильних речовин, гірку речовину поніцикрин, мінеральні солі, смолисту речовину болерітин, вітаміни В1, В2, С, К, Р, каротин, крохмаль, смоли. Живиця містить до 35% ефірної олії, смолисті кислоти – левопімарову (до 36%), декстропімарову (до 18%), абієтинову, палюстрову. До складу ефірної олії входять пінен, лімонен, борнеол, борнілацетат, кадинен та ін.

 

Дія. Бруньки і шишки сосни мають відхаркувальну, дезінфікуючу, протимікробну, протицинготну, кровоочисну, сечогінну, жовчогінну, заспокійливу нервову систему властивості. У медицині настій і відвар соснових бруньок застосовують при хронічних бронхітах, запальних захворюваннях дихальних шляхів, туберкульозі легень, для інгаляцій. Настій хвої вживають для лікування і профілактики цинги, екстракт хвої – для лікувальних ванн при подагрі, як заспокійливий засіб при розладах нервової системи

 

Меліса лікарська

 

 

Мелicа трапляється серед чагарникiв, у рiдких лiсах, бiля городiв i попiдтинню.

Хiмiчний склад Меліси лікарської

Мелiса мiстить ефiрну олiю (0,05-0,35%), яка складається з цитралу, цитронелалу, лiололу, геранiолу i альдегiдiв, 4-5% дубильних речовин, гіркі i слизистi речовини, кавову кислоту, ензими, урсолову кислоту, олеїнову кислоту тощо.

Дiя i застосування Меліси лікарської

Меліса змiцнює нервову систему i дiє седативно i спазмолiтично. 3абезпечує добрий ефект при серцевих неврозах, мігрені, безсоннi, нервовiй i статевiй пiдвищенiй збудливостi, неврастенiї. Благотворна дiя мелicи i при серцевих хворобах – зникає втома, припиняється тахiкардiя, зменшуються болi в дiлянцi серця.

При внутрiшньому прийманнi препаратiв меліси заспокоюється дихання, зникають порушення ритму i знижується кров'яний тиск. Kpiм того, меліса виявляє спазмолiтичну i газогiнну дiю при функцiональних захворюваннях кишечника: заспокоює кольки вiд затримки газів у кишечнику, затримує блювання, стимулює травлення i видiлення жовчного соку, збуджує апетит.

М’ята перцева

Поширення. М’ята перцева в дикому стані не росте́. Являє собою гібрид, одержаний від схрещування м’яти водяної (Mentha aquatica) з м’ятою колосковою (Mentha spicata) або зеленою (Mentha viridis). У лісостепових районах України її вирощують як ефіроолійну рослину.

Хімічний склад. Листя м’яти перцевої містить до 2,75% ефірної олії, у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів оцтової і валеріанової кислот), пінени, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м’яти перцевої є флавоноїди, урсолова і олеанолова кисло́ти, бетаїн, каротин, гесперидин, дубильні речови́ни й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).

Застосування в медицині

Лікувальні властивості м'яти перцевої у традиційній медицині використовуються в основному в препаратах, що знімають нервову збудливість і нормалізують серцеву діяльність. Це, наприклад, краплі Зеленіна і трав'яні еліксири для лікування вегето-судинної дистонії.

Нам м'ята перцева відома в основному у вигляді висушених листя, які входять в різні трав'яні збори: заспокійливі, шлункові та вітрогінні. Не менш відомі і вищезгадані м'ятні краплі, які знімають напади нудоти. Входять листя м'яти і противоонкологический збір Здренко. Міститься в листі м'яти, ментол використовують при лікуванні стенокардії, нежиті і мігрені. Повсюдно відомі таблетки Валідолу і Валокордин також містять ментол. Входить вона й до складу чудодійного бальзаму «Золота зірка».

У медицині м'ята і входить до її складу ментол використовується у вигляді настоїв, олії (Oleum Menthae piperitae), таблеток (Пектусин), крапель (краплі Зеленіна), спиртових розчинів (Меновазин), мазей (Бороментол і Золота зірка), аерозолів (Камфомен), свічок (Анестезол).

Шавлія лікарська

Поширення шавлії

Шавлія вирощується по всій країні як городня рослина чи для медичних цілей.

Хімічний склад шавлії

Листя шавлії містить ефірну олію (1-2,5%), сапоніни, дубильні речовини (катехіни – 3-8%), глікозиди, гіркі речовини, смолисті речовини (5-6%), фумаринову кислоту, олеїнову кислоту, хлорогенову кислоту, пентозу, воски, амінокислоти (аспарагiн, глутамiн), вітамін С, Р, РР, каротин, фітонциди.

Ефірна олія складається з туйолу (30-50%), борнеолу (8-14%), туйону, цинеолу (15%), камфори, пінену, сальвену та iнших терпенів.

Дія і застосування шавлії

Шавлія i препарати з неї послаблюють секреторну функцію органiзму i зменшують секрецію пітних залоз, тому засiб застосовують при нiчному потiннi у хворих туберкульозом, а також при потінні, викликаному вегетативними порушеннями i клiмаксом.

Шавлія підвищує також молочну секрецiю у матерів-годувальниць. Засiб діє i протизапально (через зниження проникності судинних і капiлярних cтінок), і антибактеріально – насамперед щодо грампозитивних мiкроорганiзмiв.

Застосовується шавлія при гострих і хронiчних захворюваннях травної системи (колiт, гастрит, виразка, метеоризм, дiарея), при захворюваннях жовчних шляхiв i печiнки. При каменях і пiску в жовчному і сечовому міхурах.

Шавлія лікарська має естрогенну і гіпоглікемічну дію. Вживають у вигляді полоскань при ангіні і запальних процесах порожнини рота, при бронхіті – у формі інгаляції з олії шавлії лікарської, при кровохарканні у туберкульозних хворих, геморої, тривалих менструаціях, у вигляді компресу при важкозагоюваних ранах і екземі.

Валеріана лікарська