Хімічний склад хвощу польового

Трава хвощу містить сапонін еквізетонін, каротин, вітамін С, велику кількість кремнієвої кислоти (лужні і лужноземельні силікати: перші з них розчинні, а другі – не розчинні у воді), флавоноїди еквідитрин, лютеолін та ізокверцитин, гіркі речовини, смолисті речовини, алкалоїди палустрин, нікотин та еквізетин, жири, аконітову кислоту, еквізетову кислоту, оскалову кислоту, дубильні речовини, білки, смоли тощо.

Дія і застосування хвощу польового

Високий вміст силікатів і багатий склад хвоща визначають різнобічну його дію і застосування. Кремнієва кислота, розчинна у воді, утворює солі, легковсмоктувані в шлунково-кишковому каналі, ті солі є необхідним компонентом в життєдіяльності різних систем, відіграють важливу роль у метаболізмі і функціональній діяльності сполучних тканин слизової оболонки, зміцнюють стінки кровоносних судин. Вони особливо важливі для розвитку кісткової тканини.

В сечі кремнієві сполуки утворюють захисні колоїди, що заважають кристалізації мінеральних компонентів, тобто в такий спосіб запобігають утворенню ниркових каменів.

Трава хвощу і препарати з неї виявляють дуже виражену діуретичну дію. Забезпечують посилену діяльність серця і посилюють кровообіг, при якому видільна робота нирок поліпшується.

Антимікробна і протизапальна дія хвоща польового зумовлена 5-глікозид-лутеоліном. Цим обумовлено застосування його при запаленні сечових шляхів, каменях в нирках і сечовому міхурі, набряках серцевого походження і ниркового (при гострому нефриті хвощ противопоказаний, оскільки він сильно подразнює нирки).

Хвощ підвищує обмін речовин і застосовується з успіхом при захворюваннях залоз внутрішньої секреції, особливо в період клімаксу, при набряках ніг, від порушення обміну та ін.

Елеутерокок колючий

Поширення: Зустрічається на Далекому Сході і на Сахаліні в змішаних і хвойних лісах, утворює суцільні зарості. Культивується любителями в садах середньої смуги Росії як лікарська і декоративна рослина.

Склад

Кореневища і коріння елеутерококкока містять елеутерозіди А, В, С, Д, Е, ефірні олії, смоли, ліпіди, пектинові речовини, вільні цукру і полісахариди та інші біологічно активні речовини.

Фармакологічна дія

Препарати елеутерококу володіють загальнозміцнюючими, анаболізуючими, ранозагоювальними, протидіабетичними, протизапальними та гіпотензивними властивості. Вони підвищують стійкість до впливу екстремальних факторів, фізичну і розумову працездатність, затримують виведення вітаміну С з організму, втягують в обмін жири, знижують рівень холестерину в крові.

Женьшень

Традиційно ця унікальна трава росте в Далекосхідному регіоні, в Примор'ї і Хабаровську. Женьшень любить вологий клімат і родючу землю, багату мінералами і мікроелементами, тому гірські кедрові ліси, папоротеві зарості і грунту, забезпечені перегноєм - ідеальне для рослини місце.

Хімічний склад та заготівля женьшеню

Хімічний склад цієї рослини дуже багатий на корисні речовини. В корінні женьшеню міститься 0,1-0,2 % ефірної олії, тритерпенові глікозиди А, В, С, D, Е, F, G, вітаміни С, В1 та В2, сахароза, крохмаль, пектинові речовини, жирні кислоти, мікро- та макроелементи заліза, алюмінію, кремнію, сірки, фосфору, марганцю та багато інших корисних для організму речовин.

Основне застосування женьшеню

· порошкові препарати;

· спиртові настоянки;

· екстракт (рідкий)

Але є й інша сторона медалі. Якщо занадто довго застосовувати ліки на основі женьшеню або перевищувати дози, то виникають негативні наслідки:

· безсоння; · підвищений тонус; · мігрені; · серцева недостатність

Як застосовувати женьшень і його препарати:

· спиртова настоянка призначається на 30-40 днів прийому по 10 крапель двічі на день, перед їжею;

· щорічно важливо робити по 2-3 таких курсу;

· порошки використовують в різних пропорціях, залежно від захворювання

Гіркокаштан звичайний (каштан кінський)

Хімічний склад

Усі частини гіркокаштанів містять сапоніни, глікозиди, алкалоїди, в тому числі і специфічні для цього роду глікозид ескулін і сапонін есцин. Особливо велика концентрація цих сполук спостерігається у насінні. Наявність цих речовин робить гіркокаштани отруйними. Вживання насіння у людей і теплокровних тварин (наприклад, коней) викликає гемоліз (руйнацію еритроцитів). Якщо додати витяжку з гіркокаштанів у воду, то у риб вона призведе до паралічу мускулатури. Незважаючи на це, насіння гіркокаштанів можна вживати в їжу, якщо попередньо звільнити його від отрути. Це досягається шляхом кількаденного промивання подрібнених плодів у проточній воді або тривалого пропарювання.

Поширення

Представники роду поширені у помірних (листопадні) і субтропічних (вічнозелені) областях Північної півкулі. Їх ареали вказують на розподіл видів, характерний для третинного зледеніння. За видовим різноманіттям головним осередком є східні частини Північної Америки — від канадської провінції Онтаріо до американського штату Флорида. Тут зростає 6 видів. Другий за кількістю осередок — Південна і Східна Азія. В межах цього регіону гіркокаштани можна зустріти на сході Індії, в Китаї, на Японських островах, півострові Індокитай. Відірвані від основних центрів розповсюдження гіркокаштани каліфорнійський і звичайний, які є, відповідно, ендеміками Каліфорнії і Балкан.

Найбільш відома фармакологічна дія цієї рослини, беззаперечно визнана офіційною медициною, — венотонізуюча. Препарати кінського каштана «Дескузан», «Вазотонін», «Веностазин», «Веногал», «Екозульф» підвищують тонус вен, розширюють артерії, зміцнюють капіляри, зменшують набряки, діють протизапально і знеболююче. Їх застосовують при тромбофлебітах, геморагічному діатезі, початкових формах варикозного розширення вен. Водно-спиртовий екстракт, відомий під назвою «Ескузан», застосовують як венотонізуючий засіб і антикоагулянт.

В народній медицині сік або настоянку квіток вживають всередину для лікування геморою, варикозного розширення вен, тромбофлебіту, атеросклерозу (позитивно впливає на обмін холестерину). Листя прикладають до гнійників. Препаратами з кори лікують геморой (роблять клізми і ванни), суглобний ревматизм, запалення кишківника, подагру, захворювання верхніх дихальних шляхів і жовчного міхура, артрити різної етіології, малярію, нічне заніміння кінцівок, атеросклероз, використовують для профілактики інсультів. Масляний екстракт кори перешкоджає засмазі.

Астрагал шерстистоквітковий

Поширення. Зникаюча рослина (занесена до Червоної книги України). Трапляється на степових схилах у Лісостепу і дуже рідко — на півночі Степу. Заготівля і зберігання. Використовують траву (Herba Astragali dasyanthii), зібрану під час масового цвітіння. Зрізають на висоті 5—7 см від поверхні грунту. Сушать траву під наметом або в добре провітрюваних приміщеннях, час від часу перемішуючи. Сухої сировини виходить 20%. Аптеками не відпускається.

Хімічний склад. Трава Астрагал шерстистоквітковий містить гліциризин, флавоноїди (кверцетин, кемпферол), полісахариди (арабін, басорин), крохмаль, барвники, органічні кислоти, тритерпенові сапоніни, слиз та сполуки заліза, кальцію, алюмінію, фосфору, магнію, натрію, барію, кремнію, стронцію, молібдену, ванадію і марганцю.

Фармакологічні властивості і використання. Препарати Астрагалу шерстистоквіткового виявляють седативну, гіпотензивну та кардіотонічну дію. Вони підвищують діурез, поліпшують функціональну діяльність печінки, позитивно впливають на процес зсідання крові.

В науковій медицині настій Астрагалу шерстистоквіткового призначають при гіпертонії 1-го і 2-го ступенів, хронічній коронарній недостатності (стенокардії), при недостатності серцево-судинної системи, для лікування хронічних і гострих гломерулонефритів. Особливо ефективним є застосування препаратів Астрагалу шерстистоквіткового в початковій стадії цих хвороб, при схильності до набряків і переважанні збудливих процесів у нервовій системі. Ширше використовують Астрагал шерстистоквітковий в народній медицині. Його вживають ще як блювотний, кровоспинний, сечогінний та потогінний засіб, для зняття набряків різного походження, при золотусі, ревматичних болях у суглобах, кривавому проносі, випадінні матки.

Діоскорея ніпонська