Хiмiчний склад Льону звичайного

Насiння льону мiстить слизистi речовини (близько 6%), пектин, жирну олiю (30-40%), складену iз глiцеридiв, лiноловату, лiноленовату та iзолiнолевої кислот, ціаногеновий глікозид лiнамарин (1,5%), ензим лiнамаразу, до 20-25% протеїнiв, цукри, каротин тощо.

Поширення Льону звичайного

Льон звичайний (довгунець) широко культивується.

Дiя i застосування Льону звичайного

Насiння льону має лаксативну (очисну), муцилагiнозну (розрiджує секрети) i протизапальну дію. Радять його при запорах – збiльшує об'єм калової маси i у той спосiб дiє очисно при атонії товстих кишок i ожирiннi.

Екстракт насiння льону, прийнятий внутрiшньо, вкриває тонким шаром слизову оболонку травоходу, шлунка i кишечника, застерiгаючи їх вiд подразнення. Це особливо важливо при виразцi шлунка, що супроводжується гiперсекрецiєю. Якщо до того слизового покриву вiд насiння льону додати вiдвар цілющих трав, то це затримає на тривалий час пошкодження слизової оболонки, вiд чого скоротиться оздоровчий перiод.

Витяжки з насіння льону – холоднi і теплi – дають благотворний ефект при захворюваннях дихальних шляхiв (сухий кашель, катар бронхiв), захворюваннi сечових шляхiв (запалення i камені в сечовому мixypi й нирках).

Зовнiшньо витяжку з насіння льону прикладають при опiках, запаленнi слизової оболонки i шкiри, набряках, фурункулах (кашка).

Мати-й-мачуха

Поширення Виростає на території Євразії, Східного Сибіру, ​​Північної Африки та Північної Америки, на гористій місцевості Середньої Азії і Південного Сибіру. Улюблені місця — ділянки, вільні від дерну, поблизу водойм, на луках, галявинах, уздовж доріг.

Хімічний склад рослини

Активний хімічний склад визначає лікарські властивості мати-й-мачухи:

Листя: Каратиноїди; Туссілагін; Ситостерин; Галова, винна і яблучна кислоти; Дубильні речовини; Декстрин; Слизу; Мнулін; Флавоноїди; Вітамін С.

Квіти: Тритерпенові спирти; Фітостерини; Фірадіол; Арнідол; Вуглеводи; Каротиноід тараксантин; Стигмастерин; Рутин; Ситостерин; Гептакозан; Дубильні речовини.

Цілющі властивості мати і мачухи

• Протизапальну дію
• Відхаркувальний і розріджує мокротиння дію
• Потогінну дію, що сприяє зниженню температури тіла
• Спазмолітичний ефект — знімає спазм гладких м’язів внутрішніх органів
• Обволікаючу і регенеруючу дію
• Гіпотензивна дія
• Гіполіпідемічний ефект
• Антисептичну та антибактеріальну дію.

Показання до застосування

Сировина і трава мати-й-мачухи, властивості яких давно вивчені, використовуються як допоміжні терапевтичні засоби при лікуванні наступних груп захворювань:

• Запальні хвороби органів дихання: бронхіт, фарингіт, ангіна, пневмонія, туберкульоз легенів, астма.
• Гострі респіраторні захворювання вірусної природи, включаючи грип.
• Захворювання жовчного міхура, печінки і жовчовивідних шляхів, патології ШКТ, сечовидільної системи, стоматит.
• Захворювання ССС: ІХС, гіпертензія 1-2 ст, атеросклероз, запалення поверхневих вен нижніх кінцівок.
• Хвороби шкіри та її похідних: опіки, фурункули, гнійні рани, запальна висип, рожа, діатез, золотуха, алопеція (випадання волосся).

Подорожник великий

Поширення подорожника

Подорожники великий i ланцетолистий трапляються по трав'янистих мiсцях, краях дорiг i по насипах, на луках i по дорогах.

Хiмiчний склад подорожника

У листках обох видiв подорожника мiстяться слизистi i гіркi речовини, каротин, вiтамiни С i К, лимонна кислота, танiни, інвepтин та емульсин (ензими), глiкозид аукубiн (раунатин). Листя й насiння подорожника ланцетного мicтять кремнієву кислоту.

Дiя i застосування подорожника

Сумiш двох видiв подорожникiв дiє муцилагiнозно i протизапально, кровоспинно i вiдхаркувально. Подорожник ланцетолистий завдяки вмісту кpeмнієвої кислоти благотворно дiє при захворюванні сполучних тканин – внутрішні крововиливи i зовнiшнi рани.

Наявні у обох видiв подорожнику гіркі речовини поліпшують апетит i шлункову секрецію й дещо стимулюють кровотворний апарат.

Наявна кремнієва кислота має благотворно впливати при легких формах туберкульозу легень. При рiзнобiчнiй дії рослини використовуються при шлунково-кишкових катарах, метеоризмi, кишкових кольках, виразках шлунка i дванадцятипалої кишки, при хронiних запаленнях дихальних шляхiв (катар бронхiв, кашлюк), aстмі, хворобах печiнки.

Ламінарія цукриста

Поширення. Ареал ламінарії займає всю прибережну зону західної половини акваторії Північного Льодовитого океану. Ламінарія цукриста росте в субліторалі на глибині до 20 м.

Хімічний склад. У сухій масі ламінарії є солі альгінової кислоти (до 25%), ламінарин (до 20%), маніт (до 30%), 1-фруктоза (до 4%), клітковина (5-6%), білкові речовини (близько 9%), вітаміни (А, В1, В2, В12, С і D), макро- і мікроелементи (йод - 2,7-3%, бром - 0,02-0,9%, калій, натрій, кальцій, марганець, мідь, кобальт, бор і миш'як).

Фармакологічні властивості та використання. Терапевтична активність ламінарії зумовлена високим вмістом у ній йоду. Її використовують для лікування гіпертиреозу, легких форм базедової хвороби, профілактики ендемічного зобу й атеросклерозу.

Поряд з цим ламінарія ефективна при лікуванні хронічних атонічних запорів, хронічних і гострих ентероколітів і проктитів.

Послаблююча дія ламінарії зумовлена здатністю полісахаридів набухати. Збільшуючи свій об'єм, вони подразнюють рецептори слизової оболонки кишечнику і сприяють його спорожненню.

Шипшина травнева ( Rosa majalis );
шипшина корична;

Поширення. Шипшина корична росте в лісах, по чагарниках, особливо по річках, рідше на луках в північних районах України.

Хімічний склад. Плоди шипшини містять аскорбінову кислоту (до 17% на суху речовину), каротин (0,7–8 мг %), вітаміни Bl, B2, PP, К, пантотенову кислоту, флавоноїди (гіперозид, астрагалін, кверцитрин, кемпферол і ін.), фенолокислоти, пектинові речовини (1,8–3,7%), цукри (0,9–8,1%), органічні кислоти (0,9–3,7 %), солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію.

Фармакологічні властивості і використання. Плоди шипшини виявляють протицинготну, антисклеротичну і протизапальну дію, активізують ферментні системи і окислювально-відновлювальні процеси в організмі, сприятливо впливають на вуглеводний обмін, посилюють синтез гормонів і регенерацію тканин, стимулюють опірність організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, посилюють секрецію жовчі, підвищують діурез. Плоди шипшини використовують для профілактики і лікування гіпо- і авітамінозів С і Р, при гострих і хронічних інфекціях, при атеросклерозі, нефритах, гострих і хронічних захворюваннях печінки, кишечника, при виразковій хворобі, геморагічних діатезах, гемофілії, кровотечах (легеневих, маткових), при передозуванні антикоагулянтів, гіпертиреозі і недостатності надниркових залоз, травматичному шоку. Добрий терапевтичний ефект одержують при пневмонії, бронхопневмонії, бронхоектазах, у випадку бронхіальної астми, при лікуванні захворювань очей (геморагічний ретиніт, хоріоідит, крововилив у скловидне тіло). Як жовчогінний засіб шипшину використовують для лікування хронічного гепатиту, холециститу, холангіту. Плоди шипшини входять до складу вітамінних чаїв. Сироп із водного згущеного екстракту плодів шипшини – холосас призначають при холециститі і гепатиті. Із насіння шипшини виготовляють олію (Oleum Rosae), яку використовують як зовнішній засіб для гоєння ран, в стоматологічній практиці (гінгівіти, стоматити), при тріщинах сосків, пролежнях, трофічних виразках гомілки, дерматозах, а у вигляді мікроклізм – при неспецифічному виразковому коліті.

 

Поширення суниці

Суниці лісові зростають у лісах, на галявинах і серед чагарників.

Хімічний склад суниці

Свiжi плоди суниць лісових містять близько 9% цукрів (фруктози і глюкози), лимонну та яблучну кислоти, пектини, дубильні речовини, флавонові та антоціанові сполуки, вітаміни групи В, вітамін С, провітамін А (каротин), фолієву кислоту, ефірну олію, ароматичні спирти, фосфорні солі й мікроелементи (залізо, мідь, хром, марганець).

Листя суниці містить дубильні речовини, вітамін С (до 350 мг%), сліди алкалоїдів, глікозид фрагарин, флавоноїд кверцетин, кверцитрин тощо.

Дія і застосування суниці

Засіб розширює периферійні судини і знижує артеріальний тиск при гіпертонії, послаблює ритм і збільшує амплітуду серцевих скорочень. Підсилює скорочення м’язів матки, через що його застосовують при гінекологічних захворюваннях.

Суниця поліпшує обмін речовин і діє протизапально при подагрі, каменях у нирках, сечовому й жовчному міхурах, при запаленні шлунка й кишечника. Виявляє й дiуретичну дiю. Завдяки вмісту танінів та флавоноїдiв листя суниць дають добрий ефект при дiареї.

Листя, а особливо плоди суниць, що мiстять залiзо й iншi мiкроелементи, є добрим засобом для лiкування анемії та авiтамiнозу.

Плоди суниці дiють сприятливо як лiкувальний засiб при атеросклерозi та гіпертонiї, виразцi шлунка й дванадцятипалої кишки, подагрi, артритi, якi зумовленi порушенням водно-сольового обмiну. Вони гамують спрагу, полiпшують обмiн речовин, лiквiдують атонiчнi запори.

У декого плоди суниць викликають алергiчну реакцiю!

Народна медицина радить суницi й при простудних хворобах, головному болю й неврастенії, геморої та для лiкування ран

Смородина чорна

Поширення. Смородина чорна в дикому стані на Україні росте в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі та в Лісостепу коло струмків і річок, у лісах та між чагарниками (на вологих місцях). Введена в культуру і є родоначальником культурних сортів, яких тепер налічується понад 100.

Хімічний склад. У листі є дубильні речовини, до 0,75 % ефірної олії (містить цимол, сабінен), флавоноїди (кверцетин, ізокверцетин, кемпферол, рутин), фітостерол, пентозани, органічні кислоти, мінеральні солі, вітамін С та фермент емульсин. Бруньки мають хімічний склад, близький до хімічного складу листя. Ягоди містять до 16 % інвертних цукрів і сахарози, жирну олію, пігменти ціанідин і дельфінідин, близько 4 % органічних кислот (яблучна, винна, лимонна), пектини (0,2– 0,8 %), емульсин, вітаміни С (120– 400 мг %), К, Р, каротин, вітаміни групи В та мінеральні солі (бор, йод).

Фармакологічні властивості і використання. Всі види сировини мають сечогінні, потогінні, в'яжучі й тонізуючі властивості. Використовують їх як допоміжний засіб при ревматизмі, подагрі, артритах, гастриті, склерозі судин, при отосклерозі, уролітіазі, діареях, мігрені, простуді, коклюші, ангіні та при тонзиліті. Рослина використовується переважно в зборах. Свіжі або сушені ягоди корисно вживати при гіпохромній анемії, пародонтозі, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, гломерулонефриті, порушеннях ритму серцевої діяльності, при кардіоневрозах, геморагічному васкуліті, простудних та інфекційних захворюваннях.

Нагідки лікарські (Календула лікарська)

Поширення.

Розводиться як декоративна рослина майже на всій території країни. Вирощується також для лікарських цілей.

Хімічний склад

. Квіткові кошики містять гірку речовину календен, слизові речовини (до 4 %), смоли (близько 3,44 %), яблучну (6,48 %), сліди саліцилової кислоти, незначну кількість алкалоїдів, ефірну олію (близько 0,02 %). Своєрідний запах квіткам надає ефірна олія. Лікувальна дія залежить почасти від жовтогарячого пігменту каротину (провітаміну А). Сорти нагідки з жовтогарячими квітковими кошиками містять удвічі більше каротину, ніж ясно-жовті.

Застосування.

Нагідки як лікарські рослини були відомі ще в Древній Греції, де застосовувалися при різноманітних хворобах. Нагідки здавна широко використовуються в народній медицині різних країн.

Квітки зменшують і припиняють запальні процеси, добре загоюють гнійні порізи, рани і виразки шлунка та кишечника, розсмоктують і розм'якшують затверділі припухлості.

Квітки також підсилюють виділення жовчі, регулюють менструації і володіють в'язкою і «кровоочисною» дією. Експериментально доведено, що водний настій і спиртова настойка квіткових кошиків заспокійливо діє на нервову систему, знижують рефлекторну збудливість, кров'яний тиск, посилюють діяльність серця, сповільнюють ритм серцевих скорочень і мають знеболюючу властивість.

В українській народній медицині настій квіткових кошиків застосовують при хворобах печінки, селезінки, спазмах шлунка, виразках шлунка і кишечника, гастритах, рахіті, золотусі і при різних шкірних захворюваннях.

Горобина звичайна (Sorbus aucuparia);
рябина обыкновенная

 

Поширення. Росте в лісовій та лі­состеповій зонах республіки в лі­сах, по чагарниках, на схилах ба­лок, вапняках, високих піскових і кам'янистих берегах річок. Широко вирощують як декоративну рослину.

Хімічний склад. Плоди гороби­ни — полівітамінна сировина. Во­ни містять фенольні сполуки (ка­техіни — 370 мг %, антоціани — 300—1600 мг %, флавоноли — 20—246 мг %), каротин (3—15 мг %), фолієву кислоту (0,18—0,25 мг %), вітаміни С (40—100 мг %), В₂ (0,05—0,07 мг %), К (0,4 мг %) і Е (0,8—5,1 мг %), органічні ки­слоти (яблучна, винна, янтарна, щавлева, сорбінова, парасорбіно­ва), цукри (5,9—8%), спирт сор­біт, пектинові (0,3—0,5%) й ду­бильні речовини, мінеральні солі тощо. В листках знайдено значну кількість вітаміну С (200—220 мг %), каротиноїди й фенольні сполуки, а в квітках — кверцетин-3-глюкозид і кверцетин-3-софорозид.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Плоди горобини ви­користовують насамперед як полі­вітамінний засіб при авітамінозі. Вони входять до складу вітамін­ного чаю. Крім того, плоди мають в'яжучу, послаблюючу, сечогінну, жовчогінну, кровоспинну та ест­рогенну дію. Є також, дані про те, що препарати з горобини зменшують кількість холестерину в крові й жирів у печінці, що робить їх корисними при ожи­рінні (Obesitas). Вважається, що сечогінні та послаблюючі вла­стивості притаманні й препара­там з квіток рослини. Настій, від­вар або сік плодів вживають при розладах травлення, гепатиті, гепатохолециститі, утрудненому жовчовиділенні, при каменях у нирках і сечовому міхурі, при явищах старечої атонії товстої й тонкої кишок, при дизентерії, геморої, маткових кровотечах у клімактеричний період, при зу­пинці менструацій та як проти­заплідний засіб. Свіжі плоди го­робини корисно вживати при атеросклерозі, гіпертонії та нир­ковокам'яній хворобі.

 

Обліпиха крушиноподібна

Поширення. На території України Обліпиха крушиноподібна в дикому стані росте в дельті ріки Дунаю, створюючи на піщаних косах густі непрохідні зарості. Як декоративну і плодову рослину її вирощують по всій території України.

Хімічний склад. М'якуш плодів обліпихи містить жирну олію (від 1,7 до 10%, найчастіше 3-4,5%), до складу якої входять гліцериди лінолевої, олеїнової, пальмітинової, пальмітоолеїнової, стеаринової й інших жирних кислот; флавоноїди лейкоантоціани, катехіни і флавоноли (ізорамнетин, кверцетин, кемпферол) і флавони; каротиноїди (від 0,31 до 20 мг %), у складі яких є а-, р- і у-каротини, лікопін, зеаксантин та інші споріднені сполуки; токофероли (2,9-18,4 мг %), (3-ситостерин; філохінон (0,8-1,5 мг %); фосфоліпіди; батаїн; аскорбінову кислоту; нікотинову кислоту; інозит; фолієву кислоту; тритерпенові кислоти (урсолова і олеанолова); алкалоїд серотонін, кумарини та органічні кислоти (яблучна, винна, щавлева, янтарна). У листі є кумарини, тритерпенові кислоти (урсолова і олеанова), вітаміни С, В1, В2, В6, нікотинова кислота, інозит, фолієва кислота, речовини поліфенольного характеру (кемпферол, кверцетин, ізорамнетин, мірицетин, галова кислота тощо) й інші сполуки. Кора обліпихи містить значну кількість серотоніну (0,3-0,4%).

Фармакологічні властивості та використання. Обліпихова олія має протизапальні, бактерицидні, епітелізуючі, гранулюючи та знеболюючі властивості, у зв'язку з чим її з успіхом використовують для лікування променевих уражень шкіри, опіків і відморожень, пролежнів, туберкульозу шкіри, екзем, лишаїв, трофічних виразок, флегмонозного акне, хвороби Дар'є, хейлітів, виразкового вовчака, хвороб очей (трахома, повзуча виразка рогівки тощо), носоглотки (гайморит, хронічний тонзиліт, фарингіт, риніт) і ротової порожнини (пульпіт, періодонтит), жіночих хвороб (кольпіт, ендоцервіцит, ектопія епітелію, ерозія шийки матки).

Кавун звичайний

Поширення. Кавун звичайний по­ходить з напівпустель та пустель Південної Африки. На Україні, пе­реважно в південних районах, його широко вирощують як хар­чову рослину.

 

 

Хімічний склад. М'якуш кавуна містить до 8,7 % цукрів (переваж­но фруктоза), 0,1 % органічних кислот (яблучна, лимонна та ін­ші), пектинові речовини (0,5%), клітковину (0,5%), фолієву кис­лоту (8 мкг/100) і незначну кіль­кість інших вітамінів (С, В,, В2, В6, нікотинову кислоту і р-ка-ротин).

 

Фармакологічні властивості і ви­користанн я. Сік і м'якуш кавуна мають сечогінні й жовчогінні властивості, добре гамують спрагу при гарячці. Ніжна клітковина кавунів збуджує перистальтику кишок, прискорює прискорює виведення з ор­ганізму холестерину, виявляє лег­ку послаблюючу дію. При каменях у жовчному міхурі, циститах, нефритах, пієлонефритах і нирко­вокам'яній хворобі (уратний, кальцієвооксалатний і цистиновий уролітіаз з випадінням солей у кислому середовищі) рекоменду­ється щодня вживати по 2—2,5 кг свіжих кавунів. Тривале вживання м'якуша Кавуна виліковує хроніч­ні гастрити, покращує стан хво­рих на атеросклероз і цукровий діабет. При хронічній недостат­ності кровообігу, гіпертонії, неф­ритах, пієлоциститах, подагрі, хворобах печінки і жовчного мі­хура призначають кавунні розван­тажувальні дні, які, залежно від стану хворого, проводять два рази на тиждень або один раз на десять днів. У розвантажувальні дні хво­рий одержує лише 1,5 кг кавуна, з'їдає його за 5 прийомів. Роз­вантажувальні дні треба проводи­ти під контролем лікаря. Як се­чогінний засіб свіжий або ква­шений кавун корисний при ожи­рінні. Насінням кавуна виганяють глистів, а розтерте насіння з мо­локом вживають при маткових кровотечах. Як сечогінний засіб використовують і шкірку кавуна.

Динне дерево (папайя)

Походження та поширення
Папайя — стародавня культура ацтеків і майя. Дикий предок цієї рослини науці невідомий. Припускають, що папайя родом з Гватемали і Південної Мексики. Сучасна назва рослини походить від слова ababai. Так його називає населення островів у Карибському морі. Європейці вперше познайомилися з цією рослиною в XV ст. після відкриття Америки Колумбом. У XVI в. Васко да Гама назвав його "золотим деревом Індії".

Хімічний склад
Енергетична цінність 100 г. їстівної частини плодів папайї — 26-74 калорії. Плоди папайї не тільки за зовнішнім виглядом, але і за хімічним складом дуже близькі до дині. Вони містять глюкозу і фруктозу, органічні кислоти, клітковину, білки, вітамін С, бета-каротин, вітаміни В1, В2, В5 і D. Мінеральні речовини представлені калієм, кальцієм, фосфором, натрієм, залізом.

Особливу цінність плодам надає папаїн, рослинний фермент, по своїй дії схожий на шлунковий сік. До його складу входить фермент протеаза і інший фермент, подібний пепсину. Жовтий колір плодів обумовлений не каротином, а карікаксантіном. У зелених плодах, листі, стеблах папайї міститься молочний сік — латекс. До його складу входять протеолітичні ферменти папаїн і папайотін, яблучна кислота, жирне масло, смоли, алкалоїд карпаін. У листі виявлені також глікозид карпозід і алкалоїд карпаін.

Лікувально-профілактичні властивості
Плоди папайї використовують передусім як цінний дієтичний продукт, що сприяє травленню. Є відомості, що вони допомагають при виразці шлунка.

У США з плодів папайї випускають пігулки, які використовують для лікування герпесу.

З незрілих плодів отримують лікувальний препарат папаїн, який являє собою висушений молочний сік.

Папаїн в шлунку людини розщеплює білки, а також, подібно пепсину, сприяє розщепленню жирів. У зв'язку з цим він особливо корисний людям, страждаючим дефіцитом білка через нездатність організму повністю або частково засвоювати білки.

Папаїн використовують в медицині також як антікоагулятора крові при лікуванні тромбозів, гастритів.

Зовнішньо папаїн застосовують для лікування опіків, в косметиці — для виведення ластовиння і для видалення небажаного волосся. Рослинний фермент папаїн, що руйнує кератин, послаблює вже виросли волосся і перешкоджає процесу формування нового волосся.

Застосування в народній медицині
У тропічних країнах сік папайї застосовують при захворюваннях хребта: в ньому міститься фермент, який регенерує сполучну тканину міжхребцевих дисків.

Чорнушка дамаська

Походить чорнушка дамаська із Середземномор'я (Північна Африка, Південно-Східна Азія та Південна Європа). Культивується також і в Індії, Малій Азії та Європі

Хімічний склад.

Насіння чорнушки дамаської містить 35-40% жирної олії, 0,3-0,5% ефірної олії, 0,3% алкалоїду дамасценіну, вітамін Е. Крім того, з насіння виділений фермент ліпаза, з якого отримують препарат Нігедаза.

Медичне значення.

У насінні чорнушки дамаської міститься важливий фермент ліполітичної дії - ліпаза, за допомогою якого в кишечнику відбувається розщеплення жирів на жирні кислоти і гліцерин. Препарат "Нігедаза" застосовують для лікування хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту (холецистопанкреатити, ентероколіти, ентерити, хронічні гепатити, панкреатити). Його призначають також у випадках вікового зниження липолітической активності дуоденального соку.

Олія чорнушки ефективний сечогінний, жовчогінний, імуностимулюючий засіб, застосовують її і при лікуванні різних дерматологічних захворювань, пов'язаних з нейро-гуморальними порушеннями в організмі. Це терапевтична хрестоматія відновлення імунної та гормональної систем, усунення гіперсекреції агресивних гормонів (адреналін, норадреналін) і біогенних амінів (гістаміну та серотоніну. Вона визнана як ефективний засіб боротьби з будь-якою формою алергії на місцевому та системному рівні, стимулює синтез імуномодуляторів (інтерферонів, раферонів, інтронів, Бетаферонів), що дозволяє швидко нейтралізувати інфекційну агресію та спричиняє протизапальну дію на місцевому та системному рівні, усуваючи симптоми застуди (нежить, кашель, слабкість). Виявлено антисклеротичну, судинорозширювальну дію, вплив на гемостатичну рівновагу. Останнім часом олія застосовується навіть для лікування онкологічних захворювань та діабету (завдяки наявності тімохінона). Олія чорнушки, отримана шляхом холодного пресування є природним біостимулятором. При використанні олія не проявляє побічної дії. По антибактеріальній активності олію чорнушки дамаської порівнюють із такими антибіотиками, як ампіцилін, тетрациклін, гентаміцин.

У народній медицині України водний настій насіння чорнушки застосовують у якості сечогінного, жовчогінного, проносного та проти глистового засобу. Відвар насіння використовують при бронхіальній астмі, неспокійному сні, жіночих захворюваннях, сечокам'яній хворобі, хворобі Боткіна, глистяних інвазіях і деяких захворюваннях шкіри. Насіння використовується також як пряність при засолюванні огірків, кавунів, квашенні капусти, та для ароматизації здобних булочок, хлібців, кренделів як приправу. Ефірна олія має приємний смак, запах і придатна для використання у харчовій промисловості та парфумерії.

Строфанту Комбе

Поширення. Батьківщина – тропічна Африка. Натуралізовані в багатьох тропічних країнах переважно Південно-Східної Азії.

Хімічний склад. Строфанту привабливого насіння містить 3–8 % карденолідів: уабаїн (G-строфантин), аколонгіфлорозид K, гратозид, сарментозиди А, D, Е та ін.

Строфанту Комбе насіння містить 4–4,5 % карденолідів: строфантидин та його глікозиди K-строфантозид, К-строфантин-β, цимарин, цимарол, еризимозид; сапоніни (0,2%), жирну олію (35%).

Використання. «Строфантин-G», «Строфантин-К» використовуються при гострій (внутрішньовенно) та хронічній серцевій недостатності (перорально).

ГОРИЦВІТУ ВЕСНЯНОГО ТРАВА – ADONIDIS VERNALIS HERBA

Горицвіт весняний – Adonis vernalis L., Род. Жовтецеві – Ranunculaceae.

Види: A. turkestanicum (г. туркестанський), A. amurensis (г. амурський), A. chrysocyanthus (г. золотистий).

Рос. Адонис весенний, горицвет весенний, г. туркестанский, г. амурський, г. золотистый.

Англ. Spring Pheasant's eye.

Поширення. Росте по всій Європі, в Україні – в лісостепових та степових районах. Г. весняний занесений до Червоної книги України.

Хімічний склад. Карденоліди (адонітоксин, цимарин, К-строфантин-β, строфантидин, адонітоксол); флавоноїди (вітексин, лютеолін); сапоніни, дубильні речовини, каротиноїди.

Адонітоксин

Використання. Входить до складу ДФ XI вид.

«Адоніс-бром», «Кардіолін», «Хомвіокорин N» та «Кардіофіт» мають м'яку кардіотонічну та седативну дію, застосовуються при лікуванні неврозів серця, ІХС, серцевої недостатності.

 

Конвалія звичайна (травнева)

Росте конвалія звичайна на помірно вологому грунті. Зустрічається в хвойних, листяних і мішаних лісах.

Хімічний склад:

Усі частини рослини містять серцеві глікозиди, зокрема конвалятоксин, що знаходиться в квітках і листках та являє собою сполуку аглікону строфантидину з рамнозою.
Крім конвалятоксину в листках конвалії звичайної виявлено цілий ряд інших серцевих глікозидів: конвалятоксол (що розщеплюється при гідролізі на аглікон строфантидол і рамнозу), конвалозид (розщеплюється на конвалятоксин і глюкозу), дезглюко-хейротоксин, валларотоксин, глюкоконвалозид, маялозид та інші мало вивчені карденоліди.
Листки конвалії звичайної містять сапоніни конвалярин і конвалятоксолозид. Останнім часом у листках, квітках і насінні конвалії знайдено новий глікозид — локунд’єзид, який являє собою вихідний продукт для синтезу кортикотропних препаратів.

Дія:

регулюча діяльність серця

підвищуюча тонус серця

збільшуюча діурез

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

Трава, листки і квітки конвалії звичайної, як і готові препарати, дуже ефективні при гострій та хронічній серцевій недостатності, кардіосклерозі, пороках і неврозах серця. Властивості глікозидів конвалії близькі до властивостей строфантину. Однак вони менш стійкі в організмі і кумулятивної здатності майже не мають. Препарати конвалії діють заспокійливо на центральну нервову систему.

НАПЕРСТЯНКА ПУРПУРОВА

Поширення. Наперстянку пурпурову вирощують у спеціалізованих підприємствах як лікарську рослину.

Хімічний склад. Листя наперстянки пурпурової містить серцеві глікозити (пурпуреаглікозиди А і В, які в процесі сушіння та зберігання від дії ферментів перетворюються відповідно на дигітоксин і гітоксин), стероїдні сапоніни (дигітонін, дигонін, гітонін), флавоноїди (лютеолін, 7294 глікозидлютеолін), холін, органічні кислоти та інші сполуки.

Фармакологічні властивості та використання. Діючими речовинами наперстянки пурпурової є глікозити серцевої дії. Найактивніша терапевтична роль належить дигітоксину й гітоксину.

Особливістю глікозитів наперстянки пурової (рівною мірою це стосується й інших видів наперстянки) є їхня здатність посилювати скорочення серцевого м'яза, одночасно зменшуючи їх кількість, що сприяє, з одного боку, кращому відпочинку серця, а з другого - більшому його кровонаповненню. Це зумовлює збільшення об'єму крові, що виштовхується в аорту, прискорення течії крові, зниження венозного тиску. Внаслідок нормалізації гемодинаміки й розширення ниркових судин відчутно збільшується сечовиділення, що приводить до зникнення або зменшення набряків.

 

Наперстянка великоквіткова

Поширення, Її можна зустріти в Карпатах і на Уралі, на Кавказі і в його передгір'ях, в Західному Сибіру і Малої Азії. Виростає квітка на горбистій місцевості Мозирської гряди і височинах Новогрудської і Мінської. Наперстянки можна побачити серед густих чагарників і на лісових галявинах.

Хімічний склад

Найбільшим надбанням наперстянки є наявність в квітках, листках і стеблах шістдесяти двох серцевихглікозидів — карденолідів. Також в рослині і його насінні багато стероїдних сапонінів:

• гітонін;
• дигітоніну;
• тігонін;
• дигитоксин;
• гитоксин;
• сарсапогенін;
• бета-ацетілдігітоксін;
• пурпуреаглікозіди А і В.

В рослині є необхідні для лікування багатьох захворювань речовини:

• холін;
• кавова кислота;
• флавоноїди у вигляді лютеоліна і дігітолютеолін;
• органічні кислоти;
• аглікони;
• цукор.

Глікозиди в наперстянці найбільш стійкі і особливо дигитоксин. Якщо порівнювати їх з іншими серцевими глікозидами, при прийомі всередину вони мало руйнуються, а накопичуючись в тканинах, ефективніше працюють. Препарати з наперстянки пурпурової підвищують сили, урежают серцеві ритми, підсилюють діурез. Загальний стан організму поліпшується, і знімаються набряклості.

Наперстянка особливо ефективна в лікуванні хронічних серцево-судинних захворювань. Вона допомагає при:

• миокардитах;
• міокардіодистрофією;
• мітральних пороках;
• коронарокардіосклероз;
• миготливої ​​аритмії тахисистолической форми.

У цих випадках препарати з наперстянки супроводжують і поглиблюють недостатність кровообігу. Також препарати з лікарської рослини роблять благотворний вплив на судини, кишечник, нирки, нервову систему і периферичні закінчення блукаючого нерва.

Застосування в медицині

наперстянки червону застосовує як медицина офіційна, так і народна. На ній засновані серцеві препарати:

• «Дигитоксин»;
• «Дігіпурен»;
• «Гіталов»;
• «Кордігід»;
• «Лантозид».

Безліч лікарських засобів з листя наперстянки, сухого екстракту трави в таблетках, і настоянки.

Наперстянка шерстиста

Поширення. Наперстянку шерсти­сту вирощують у спеціалізованих радгоспах як лікарську рослину

Хімічний склад. Листя наперстян­ки шерстистої містить 0,5—1% серцевих глікозидів, серед яких головними є ланатозиди А, В і С (в процесі сушіння і зберігання від дії ферментів ланатозиди А, В і С перетворюються на вто­ринні, стійкіші глікозиди — дигітоксин, гітоксин і дигоксин). В не­значній кількості листя містить і інші глікозиди: ланатозиди D і Е, строспезид, одорозид, гіторин, глюкогіторин, веродоксин тощо. Крім того, у листі є стероїдні са­поніни дигітонін і тигонін.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Діючими речовинами наперстянки є глікозиди серцевої дії. З індивідуальних глікозидів у медичній практиці застосовують дигоксин, ланатозид С (целанід) і ацетилдигітоксин, а новогаленовий препарат лантозид являє со­бою спиртовий розчин суми гліко­зидів, виділених із листя рослини. За фізіологічною дією глікозиди наперстянки шерстистої близькі до глікозидів наперстянки пур­пурової; їхня головна відмінність полягає в дещо швидшому всмок­туванні, меншому кумулятивному ефекті, виразнішій діуретичній дії. Через отруйність наперстян­ки шерстистої лікування нею провадить лікар. Самолікування небезпечне!

Морозник кавказький

Зустрічається морозник в лісах Адигеї і на Кавказі, вибираючи для виростання узлісся, схили і ущелини.