Застосування морозника кавказького

Завдяки своєму сечогінній і послаблюючій дії морозник показаний для очищення кишечника. Більше того, він ефективно виводить пісок і дрібні камені з сечовивідних шляхів. Різні препарати з вмістом морозника призначаються для потужного очищення організму від отруйних токсинів, зайвих шлаків і всіляких радіоактивних елементів. Рекомендований курс лікування може становити близько 12 місяців.

Морозник кавказький нерідко використовується як приголомшливого профілактичного засобу для запобігання розвитку серйозних судинних порушень і інсультів. Чудова дія на суглоби дозволяє призначати таку рослину при остеохондрозах хребта. Крім того, морозник робить ні з чим не порівнянне вплив на нервову систему, обумовлюючи ефективність при лікуванні неврозів.

Хімічний склад морозника впливає на його фармакологічні властивості. До складу рослини входять глікозиди, які мають вплив на центральну і периферичну нервову систему, діурез, покращують скоротливі властивості міокарда, володіють значною кардіотонічною активністю. При введенні в шлунок препарати морозника зберігають активність. Рослина заспокоює і знижує апетит.

Морська цибуля

Родина лікарської рослини морського лука - середземноморські країни. Білий морський лук виростає в Албанії, Португалії, Іспанії. Червоний морський цибуля - в Марокко і Алжирі. В основному він росте в прибережній смузі, але втім його зустрічали і в горах на висоті до 1 км над рівнем моря. У Росії вирощується в Краснодарському краї, також вирощується в Закавказзі.

Хімічний склад.

Цибулина морського лука містить глікозиди (сцілларен А, просцілларідін А, глюкосцілларен тощо), слиз (сіністрін), стигмастерин, сітостсрін, холін, лимонну кислоту, сапоніни, оксалат кальцію і дубильні речовини.

Застосування в медицині.

Білий морський лук знайшов застосування при водянці, бронхіті, при недостатності кровообігу 2 - 3 ступеня, особливо при наявності набряків. Білий морський лук раніше часто призначали з іншими серцевими глікозидами.

Білий морський лук використовується народною медициною у вигляді пігулок, порошку, настою (2 - 3 грама на 200 мл) при серцевій недостатності, часто разом з препаратами наперстянки, а ще при бронхіті як відхаркувальний і при водянці як сечогінний засіб.

Гірчиця сарептська

Гірчиця сарептська поширена майже всюди по території нашої країни. Вона сирощується штучно і зустрічається у здичавілому вигляді серед бур’янів у Степу та лісостеповій зоні України.

Хімічний склад і заготівля гірчиці сарептської

Хімічний склад гірчиці сарептської багатий і різноманітний. У насінні рослини є білки, жирна олія, слиз та глікозид синігрин, котрий під дією води і ферменту тирозину перетворюється на сульфат калію. Крім цього насіння містить глюкозу та ефірну гірчичну олію, що здатна викликати сильне подразнення шкіри. Жирна олія, якою багате насіння, складається з гліцеридів олеїнової, бегенової, лінолевої, ерукової та міристинової кислот

Насіння цієї лікарської рослини покращує апетит, стимулює виділення шлункового соку, характеризується антисептичною і протизапальною дією. Насіння гірчиці сарептської є одним із складників шлункового чаю, який покращує діяльність кишково-шлункової системи. Його вживають при отруєнні опіумом як блювотний засіб та від запорів як препарат, що викликає проносну дію.

Для зовнішнього місцевого застосування застосовують гірчичний порошок, з якого виготовляють компреси, ванни, гірчичники, а також застосовують натирання гірчичним спиртом.

Мигдаль

Поширення. Налічується 16 видів мигдалю, які ростуть у дикому стані. Виробниче значення має один вид - мигдаль звичайний. У дикому стані живе на великих площах в Західному Тянь-Шані і Західному Копетдаг, а також в Закавказзі. Мигдаль з давніх часів вирощують в культурі, головним чином у республіках Середньої Азії, в Закавказзі, Криму і Краснодарському краї.

Хімічний склад.

Насіння лікарської рослини містять до 60% НЕВИСИХАЮЧІ масла, до складу якого входять гліцериди олеїнової кислоти, глюкоза, білкові та інші речовини. Насіння мигдалю гіркого виду містять глікозид амігдалин, який під впливом ферменту емульсін розпадається на бензальдегід, глюкозу і синильну кислоту.

Лікувальні властивості мигдалю.

У народній медицині мигдаль, як лікарська рослина, має дуже велике застосування. Він зміцнює зір. При астмі, хронічному кашлі, плевриті, від кровохаркання застосовують суміш гіркого мигдалю і пшеничного крохмалю. Толокно з насіння рослини виліковує кашель і кровохаркання. Гірку різновид мигдалю використовують при ластовинні, синцях, плямах засмаги, в поєднанні з вином — при кропив’янці і для миття волосся при лупи.

Повзучі виразки і герпес змазують мигдалем, змішаним з медом, а лишаї сумішшю мигдалю, оцту і вина.

Цибуля городня

 

Хімічний склад

В цибулинах міститься від 3 до 14% цукрів, а також вітаміни А, В, С, ефірні олії, органічні сполуки, флавоноїди, мінеральні солі. В листках також міститься вітамін С, якого втричі більше, аніж у лусках цибулини, та каротин. Галенові препарати цибулі стимулюють секрецію та перистальтику шлунково-кишкового тракту, мають антисклеротичні, фітонцидні, гіпоглікемічні, холінергічні властивості; сперматогенну активність, зміцнюють та сприяють росту волосся, покращують кровопостачання шкіри, лікують вугрі.

Часник

У медицині застосовують препарати з цибулин часнику — настоянку часнику і спиртовий витяг (аллілсат), які підсилюють моторну та секреторну функції шлунково-кишкового тракту, і ін. лікарські засоби.

Призначають всередину для придушення процесів гниття і бродіння в кишечнику (при атонії кишечника і колітах), а також при гіпертонії і атеросклерозі.

Доведена противірусна дія часнику, зокрема, часник допомагає запобігти грипу.

Передбачається імуностимулююча і протиракова дія часникових препаратів.

Хімічний склад

У цибулинах часнику міститься 35-42% сухої речовини, зокрема 6,0-7,9% білків, 7,0-28% вітамінів, 0,5% цукрів, 20-27% полісахаридів. Смак і запах часнику обумовлені наявністю ефірної олії (0,23-0,74%), в якій міститься алліцин й інші органічні сполуки сульфідної групи (фітонциди). В значно менших кількостях у часнику містяться каротин, ситостерол, кавова, кумаринова, олеанолова, ферулова і хлорогенова кислоти, діаллілдісульфід, гераніол, кемпферол, ліналоол, флорглюцинол, кверцетин, рутин, аллілцистєїн, сапоніни, стигмастерол, фолат. Рослина багата на такі мікроелементи як кальцій, залізо, магній, марганець, фосфор, калій, селен та цинк. В часнику також знайдені вітаміни B₁, B₂, B₃, С.

Ортосифон

Найбільш часто рослина зустрічається в Індонезії, на Кавказі, в Південно-Східній Азії, Криму.

Хімічний склад

Лікувальні властивості ортосифона обумовлені присутніми в його складі біологічно активними речовинами. Особливе значення серед них мають наступні з'єднання:

• Дубильні речовини;
• Фенілкарбоновие кислоти;
• Тритерпенові сапоніни;
• Флавоноїди;
• Органічні кислоти, у тому числі винна, розмаринова, фенолкарбоновая і лимонна;
• Ліпіди;
• Ефірні масла;
• Глікозид ортосіфонін;
• Агликон;
• Шестиатомний спирт мезоінозіт;
• Мезоінозіт;
• Алкалоїди;
• Ситостерин,
• Танін;
• Мікроелементи: мідь, іридій, свинець, залізо, алюміній, кобальт, барій, селен, магній, стронцій, ванадій, калій, кальцій, нікель, цинк.

Застосування ортосифона тичинкового рекомендовано при:

• Гострих і хронічних хворобах нирок;
• Цукровому діабеті;
• Подагрі;
• Уретритах;
• Циститі;
• Жовчнокам'яної хвороби;
• Захворюваннях серцево-судинної системи, що супроводжуються набряками;
• Холециститах;
• Гастритах;
• Ниркових кольках.

Солодка гола(Glycyrrhiza glabra);

 

Поширення. Солодка гола росте по солончакуватих місцях і приморських схилах на півдні степової частини та в Криму.

Хімічний склад. Корінь солодки містить сапонін гліциризин (до 23%), флавоноїди (ліквіритин, рамноліквіритин, рамноізоліквіритин, ліквіритозид, ізокверцитрин, рутин, сапонаретин, лікурозид, уралозид, астрагалін, гліцерол, нікітіфлорин, ізоглаброзид, неоліквіритин та інші, всього 27 флавоноїдів), стерини, аспарагін, вільну гліциретинову кислоту, кумарини (умбеліферон, герніарин), аскорбінову кислоту (10– 30 мг %) та інші сполуки. Гліциризин являє собою суміш калієвої і кальцієвої солей гліциризинової кислоти.

Фармакологічні властивості і використання. Солодка гола виявляє багатосторонню терапевтичну дію. Гліциризин зумовлює відхаркувальні, протизапальні, спазмолітичні, сечогінні та послаблюючі властивості. Сечогінні й спазмолітичні властивості мають також флавоноїди солодки. Наявністю флавоноїдів пояснюються антигістамінні й холінолітичні властивості солодки, а також її противиразкова активність. Гліциризинова і гліциритинова кислоти виявляють протизапальну, протиалергічну, антибіотичну і протипухлинну дію, регулюють водно-сольовий обмін в організмі (затримують іони натрію й підвищують виділення через нирки іонів калію). Тривале вживання солодки може спричинити порушення електролітно-водного балансу й призвести до утворення набряків. Галенові препарати солодки широко використовуються як відхаркувальний, обволікаючий і як такий, що пом'якшує кашель, засіб при захворюваннях верхніх дихальних шляхів; дещо рідше – при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при хронічних катаральних станах шлунково-кишкового тракту, особливо при підвищенні кислотності шлункового соку; як допоміжний засіб – при бронзовій хворобі й гіпофункції кори надниркових залоз. Для стимуляції кори надниркових залоз солодку застосовують при системному вовчаку, алергічних дерматитах, пухирчатці тощо. Корінь солодки входить до складу грудних чаїв, шлункових чаїв, сечогінного чаю, складнолакричного порошку (див. статтю Касія гостролиста). Високо цінують солодку в емпіричній медицині Китаю, де вона входить до складу половини складних рецептів і використовується нарівні з женьшенем. Китайські лікарі відносять солодковий корінь до засобів, що омолоджують організм. У суміші з іншими лікарськими рослинами солодку використовують при ожирінні, хронічному алкоголізмі, гострому та хронічному пієлонефриті, виразковій хворобі шлунка тощо.

Хвощ польовий

Хвощ польовий трапляється по вологих i тiнистих мiсцях, по берегах рiчок, на луках, багнистих мiсцях i по насипах.