Концепція управління ланцюгами постачань.

Загальновідомо, що ринковій економіці притаманні дві форми економічної організації. Це, насамперед, власне ринковий механізм, яким передбачається, що суб’єкти господарювання або окремі індивідууми приймають незалежні рішення, зміст яких визначається ринковими цінами. І це адміністративний механізм, за яким рішення щодо виробництва, постачань, збуту та інших функціональних сфер діяльності суб’єктів господарювання приймаються їх менеджерами в межах ієрархічної системи корпоративного управління. На різних етапах розвитку різних економічних систем значущість вищезгадуваних форм організації була відмінною. Так, в 1960-х рр. в світовій економіці простежувалась тенденція до поступової заміни координуючої ролі ринків внутрішніми управлінськими системами вертикально інтегрованих корпорацій. Підприємства прагнули набути контролю над технологічними стадіями, що передують основному виробництву чи є наступними до нього. Найбільш відомі спроби створення реально функціонуючих вертикально інтегрованих бізнесових систем пов’язуються з іменами Дж. Гетті та Г. Форда. Свого часу Дж. Гетті так визначив стратегію розвитку власного бізнесу: "В 1932 р. нафтові родовища продавались за самими низькими за всю історію їх існування цінами. Чим більше я про це думав, тим більше переконувався в можливості створення технологічно замкненого, інтегрованого з початку до кінця і незалежного від інших бізнесу. Це мав би бути такий бізнес, який би забезпечував не тільки розвідку родовищ нафти і їх промислову експлуатацію, але і транспортування нафти, переробку, очищення і, навіть, транспортування нафтопродуктів і реалізацію по каналам оптової та роздрібної торгівлі". Г. Форд мав надію набути в повну власність і управління всі технологічні стадії, які передують появі автомобіля, починаючи з заснування каучукових плантацій і видобутку залізної руди. Визнаючи, що вище згадуваним принципам стратегічного розвитку продовжують слідувати багато нафтогазових компаній світу, водночас, необхідно зауважити, що, з позиції сьогодення, повне відтворення на умовах корпоративної вертикальної інтеграції структур, які передують основному виробництву і/або є наступними до нього, в багатьох бізнес-ситуаціях не розглядається за доцільне.

З початку 1980-х рр. і до сьогоднішнього дня відмічається поширення протилежних процесів. Підприємства почали зменшувати рівень вертикальної інтеграції, очікуючи підвищити ефективність своєї роботи завдяки концентрації на діяльностях, що розглядаються ними за основні. За даних обставин має місце перехід від вертикальної до, так би мовити, віртуальної інтеграції [1].Для того, щоб цей перехід став успішним менеджери підприємств різної галузевої приналежності повинні опанувати підходи до управління об’єктами і процесами, які вже не можуть контролювати прямо, проте ефективність яких мають відстежувати [2]. Ключем до розв’язання даної проблеми може слугувати розвиток концепції управління ланцюгами постачань, яка в ХХ1 ст., згідно прогнозів фахівців, має стати домінуючою [3, 4]. При цьому управління ланцюгами постачань розглядається значно ширше ніж просто форма інтеграції, яка займає проміжне становище між вертикальною інтеграцією та окремими підприємствами. Його можна тлумачити і як теорію управління, і як сукупність діяльностей (операцій), процесів та функцій, які забезпечують реалізацію зазначеної теорії.

Вперше підходи концепції управління ланцюгами постачань в економіках індустріально розвинутих країн було застосовано щодо роздрібної торгівлі та мереж швидкого харчування, з часом вони поширились на інші галузі, зокрема електронну та хімічну промисловість, автомобілебудування, виробництво одягу тощо. Концепція управління ланцюгами постачань передбачає кардинальне переосмислення теорії і практики управління підприємством в ринкових умовах. Вона виходить з того, що досягти максимального значення долі ринку, що контролюється, прибутку, ринкової вартості або інших показників, обраних за критерії результативності роботи підприємства, останнє може через сприяння забезпеченню конкурентоспроможності кінцевого продукту (послуги) ланцюга постачань, а не за рахунок своїх постачальників і/або споживачів. За цих умов конкурують між собою не окремі підприємства, а ланцюги постачань, до яких ці підприємства входять і які різняться за технологією виробництва кінцевого продукту (послуги), побудовою маркетингових каналів або іншими характеристиками [5, с.24]. Історично концепція управління ланцюгами постачань формувалась в контексті досліджень відносно інтеграції в ланцюгах постачань логістичних функцій [6]. І положення логістики як науки продовжують справляти значний вплив на розвиток вище згадуваної концепції. Водночас, поступово все більш значущим стає зворотній вплив концепції управління ланцюгами постачань щодо подальшого розвитку теорії і практики логістики.

Впровадження концепції управління ланцюгами постачань дає підстави вести мову про формування цілеспрямованої ефективної поведінки, тобто про процес управління, систем ланцюгів постачань. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність постановки і вирішення задач, пов’язаних з управлінням системами ланцюгів постачань та їх окремими функціональними підсистемами, зокрема логістичними. Вирішення даних задач має сприяти розв’язанню такої важливої проблеми національної економіки як підвищення результативності роботи суб’єктів господарювання на основі забезпечення ефективного руху матеріальних потоків в системах ланцюгів постачань − від вихідних постачальників до кінцевих споживачів − з метою найбільш повного задоволення потреб останніх.

На думку Дж. Менцера, В. Девітта та ряду інших дослідників [7], управління ланцюгами постачань, як певна теоретична концепція управління, вперше отримало розвиток в працях Дж. Форрестера. Останній, відомий як фундатор теорії дистрибуційного управління, яка виходить з інтеграційної природи міжорганізаційних відносин, ще понад сорок років тому назад ідентифікував ряд задач управління, які, в сьогоднішніх умовах, можна розглядати за визначальні щодо концепції управління ланцюгами постачань. Так, Дж. Форрестер наголошував, що сучасне йому управління знаходиться на переломі щодо розуміння того, яким чином успіх виробничої компанії залежить від умов взаємодії потоків інформації, матеріалів, грошей, людських спроможностей, а також капітальних активів. Спосіб, в який ці п’ять систем потоків взаємодіють щодо посилення одна одної і обумовлюють зміни та коливання, буде формувати, на думку Дж. Форрестера, основу для прогнозування впливу рішень, політик, організаційних форм, а також інвестиційних пріоритетів. При цьому передовий менеджмент має усвідомлювати ті переваги, які несе покращення розуміння взаємодії як певних функцій в межах окремої компанії, так і компанії та її ринків, галузі, а також національної економіки [8].

Перш ніж розглянути сутність концепції управління ланцюгами постачань зупинимось детальніше на змісті самого поняття “ ланцюг постачань ”. Як показує порівняльний аналіз визнаних варіантів його тлумачень між ними не існує кардинальних протиріч. Так, М. Кристофер визначає ланцюг постачань як мережу організацій, які, через зв’язок з вхідними та вихідними потоками, залучаються до різноманітних процесів і діяльностей щодо створення вартості в формі продуктів та послуг, які надходять кінцевому споживачу [5, с.6]. Б. Лалонд та Дж. Мастерс розглядають ланцюг постачань як сукупність фірм, які “пропускають” матеріали далі. При цьому до виробництва та доставки продукту кінцевому в ланцюзі постачань користувачу залучається ряд незалежних фірм - виробники сировини, матеріалів, деталей, вузлів та комплектуючих, виробники самого продукту, оптові та роздрібні торговці, а також транспортні компанії. Всі вони є складовими ланцюга постачань [4]. Д. Ламберт, Дж. Сток та Л. Еллрем визначають ланцюг постачань як певну послідовність фірм, що “приводять” продукт або послугу на ринок [9, с.8].

В матеріалах даного курсу, в контексті його цілей та задач, приймаючи до уваги вищенаведені визначення, під ланцюгом постачань будемо розуміти послідовність суб’єктів господарювання - від постачальників сировини, матеріалів, деталей, вузлів та комплектуючих до споживачів кінцевого продукту (послуги), які, здійснюючи виробничі, торговельні, логістичні та інші процеси, є такими, що безпосередньо пов’язані з рухом матеріальних і відповідних їм інформаційних потоків за встановленими стадіями.

Концепція управління ланцюгами постачань як теорія управління, концентруючись на управлінні матеріальними та інформаційними потоками, а також міжорганізаційними відносинами, простирається за межі окремого підприємства і ґрунтується на необхідності сумісного аналізу суб’єктів господарювання, які складають ланцюг постачань.

Одне з найбільш ранніх визначень поняття “ управління ланцюгами постачань ” було запропоновано Дж. Хоуліхеном, який, досліджуючи розвиток міжнародних ланцюгів постачань, проаналізував відмінності між управлінням ланцюгами постачань і, так званим, класичним контролем постачань (збуту) та виробництва [10]. Він, зокрема, дійшов висновку, що ланцюг постачань має розглядатися як єдиний процес і відповідальність щодо різних сегментів ланцюга постачань не повинна поділятися за такими функціональними сферами як виробництво, закупівлі, розподіл або продажі. Інший важливий висновок Дж. Хоуліхена полягав у тому, що управління ланцюгами постачань обумовлює підходи, і, водночас, само є від них залежним, відносно прийняття стратегічних рішень. Дослідник наголошував, що “… постачання є задачею практично спільною щодо кожної функції ланцюга постачань і має особливе стратегічне значення, оскільки впливає на сумарні витрати і долю ринку, що контролюється”. При цьому нові підходи до аналізу систем ланцюгів постачань вимагають не просто поєднання, а інтеграції. На стратегічному аспекті управління ланцюгами постачань роблять наголос і Б. Лалонд та Дж. Мастерс, додаючи, що реалізація зазначеної концепції має передбачати розвиток довгострокових відносин між двома чи більше фірмами, які складають зазначений ланцюг постачань [4].

Г. Стівенс, визначаючи за задачу управління ланцюгами постачань синхронізацію вимог споживача з матеріальним потоком від постачальників, вбачає за мету його впровадження досягнення балансу між цілями, які, зазвичай, є такими, що “конфліктують” між собою, - високий рівень обслуговування споживача, мінімальні витрати щодо управління запасами, а також низька собівартість [11].

Як наголошують М. Купер та Л. Еллрем, управління ланцюгами постачань, реалізуючи системний підхід, розглядає ланцюг постачань як єдиний об’єкт, а не як певний набір компонентів, кожний з яких виконує власну функцію [12]. В роботі, яка була підготовлена цими дослідниками у співавторстві з Дж. Гарднером та А. Хенксом, розвиваючи вищенаведену тезу, вони визначають управління ланцюгами постачань як теорію інтеграції щодо управління загальним потоком диструбіційного каналу від постачальника до кінцевого користувача [13]. Р. Монцка, Р. Трент та Р. Хендфілд, слідуючи загальносистемній перспективі, визначають управління ланцюгами постачань як концепцію, першочерговою задачею якої є інтеграція й управління щодо ресурсів, потоків, а також контролю матеріалів [14, с.12]. У. Копаціно вважає, що сучасне бачення управління ланцюгами постачань має поєднувати всіх учасників і діяльності, які залучаються до перетворення сировинних матеріалів в продукти і доставки останніх споживачам у “вірний” час і “вірне” місце в найбільш ефективний спосіб [15, с.5]. М. Стейн та Ф. Войчл тлумачать управління ланцюгами постачань як систематичні зусилля щодо забезпечення інтеграційного управління вартістю ланцюга постачань - від постачальників сировинних матеріалів через виробництво до кінцевих споживачів - у відповідності до вимог і очікувань споживачів [16, с.9]. Т. Джонс та Д. Райлі також підкреслюють, що концепція управління ланцюгами постачань має справу з загальним матеріальним потоком - від вихідних постачальників до кінцевих споживачів. І, ґрунтуючись на цьому, роблять висновок, що дану концепцію можна представити як сукупність положень, у відповідності до яких кожна фірма в ланцюзі постачань, прямо або опосередковано, впливає на діяльність всіх інших його членів і, як наслідок, ланцюга постачань в цілому [17].

Як зазначалось вище, в умовах впровадження концепції управління ланцюгами постачань конкурують між собою не окремі підприємства, а ланцюги постачань, які різняться за технологією й умовами виробництва продукту (послуги), побудовою маркетингових каналів або іншими характеристиками [5, с.24]. За добру ілюстрацію даної тези може слугувати опрацьований авторами приклад різновидів ланцюгів постачань, які пропонують хліб та хлібобулочні вироби і включають крупні хлібозаводи або магазини-пекарні [18]. Як відомо, в царській Росії хлібна продукція випікалася переважно в малих пекарнях, які, в багатьох випадках, і реалізовували її кінцевому споживачу. З виникненням СРСР на зміну магазинам-пекарням прийшли крупні хлібозаводи, технологічними процесами яких передбачається транспортування готової продукції в роздрібну торговельну мережу. Разом з тим, магазини-пекарні до сьогоднішнього дня продовжують превалювати в країнах з традиційно високими вимогами щодо свіжості і якості хліба та хлібобулочних виробів, наприклад, у Франції вони виробляють 85% хлібної продукції [19]. В значній мірі, це пояснюється тим, що магазин-пекарня за своєю природою, має найкращі можливості щодо координації в часі процесів виробництва і споживання. В Україні, в умовах трансформації економіки до ринку, магазини-пекарні також почали відновлювати свою діяльність. За оцінками експертів їх доля на ринку хліба та хлібобулочних виробів в 1997 р. складала близько 15%. Ланцюги постачань крупних хлібозаводів вбачають свою перевагу в тому, щоб запропонувати, насамперед, використовуючи ефект економії масштабу, основні види хлібної продукції за відносно нижчою ціною, забезпечуючи, водночас, прийнятний рівень її свіжості і якості. Ланцюги постачань магазинів-пекарень, навпаки, допускають, що ціна на їх продукцію може бути дещо вищою, проте її відмінною рисою має бути широкий асортимент, високий рівень свіжості і якості.

Проведений аналіз робіт дозволяє дійти висновку, що за відмінні риси концепції управління ланцюгами постачань, яких вона набуває як теорія управління, можна розглядувати:

- системний підхід, яким передбачається дослідження ланцюга постачань як цілісного об’єкта;

- стратегічний підхід - як такий, що, передбачаючи орієнтацію на кінцевого споживача, сприяє розвитку конкурентних переваг кінцевого в ланцюзі постачань продукту (послуги) через об’єднання зусиль щодо забезпечення ефективного руху матеріальних і відповідних їм інформаційних потоків як в межах окремих підприємств, які складають ланцюг постачань, так і між ними самими.

Управління ланцюгами постачань як сукупність операцій, процесів та функцій, які забезпечують реалізацію відповідної теорії,вимагає від підприємства впровадження в процеси управління певних принципів, які носять, так би мовити, інтеграційний характер і визначають зміст відносин підприємства з партнерами в ланцюзі постачань в умовах забезпечення руху матеріальних та відповідних їм інформаційних потоків. Зокрема, зазначеними принципамимає передбачатися координація та кооперація, раціональний розподіл прибутків та ризиків, обмін інформацією, розвиток інтеграційних відносин, а також функціональна інтеграція.

Умови ефективного управління в ланцюгах постачань висувають нові вимоги координації діяльностей партнерів. П. Ларсен та Дж. Роджерс, пропонуючи визначення управління ланцюгами постачань, тлумачать його як, перш за все, координацію діяльностей між вертикально пов’язаними фірмами та в межах їх самих з метою рентабельного обслуговування кінцевого споживача [20]. А Б. Лалонд та Дж. Мастерс наголошують, що ланцюг постачань лише тоді є успішним, коли всі його члени мають одну ціль і один фокус щодо обслуговування споживачів [4]. Підприємства, які складають ланцюги постачань і впроваджують відповідну концепцію, повинні узгодити свої місії, стратегії, проміжні та оперативні плани. Вони також повинні мати спільне бачення загального процесу створення кінцевого продукту (послуги), усвідомлювати відповідальність за його реалізацію і створювати умови до раціонального розподілу прибутків та ризиків в ланцюзі постачань [2]. Важливою умовою забезпечення ефективного управління в ланцюзі постачань виступає кооперація його членів [21, с.15-21]. Вона розпочинається з сумісного планування і закінчується сумісним контролем діяльності ланцюга постачань в цілому і його окремих членів, що доцільно проводити на постійній основі. Крім того, учасники ланцюга постачань, які слідують відповідній концепції управління, мають співпрацювати, забезпечуючи прийняття рішень щодо розроблення нового продукту або формування певного портфеля продуктів [22].

Розвиток взаємовідносин на ґрунті концепції управління ланцюгами постачань передбачає, що підприємства мають відкрити доступ своїм партнерам до інформації, в тому числі і комп’ютерних баз даних, щодо величини попиту на продукти (послуги), обсягів продажу, рівня запасів тощо. Обмін інформацією між суб’єктами господарювання - учасниками ланцюга постачань - є особливо важливим щодо забезпечення процесів планування та контролю [23]. В суттєвій мірі завдяки йому можна знизити невизначеність і покращити результативність діяльності як ланцюга постачань в цілому, так і окремих його членів [24].

Впровадження інформаційних технологій взагалі є важливим аспектом реалізації концепції управління ланцюгами постачань, що, відповідно, потребує реінжинірингу внутрішніх та зовнішніх, щодо підприємств, бізнес-процесів. На етапі становлення концепції управління ланцюгами постачань використання інформаційних систем обмежувалося автоматизацією певних операцій діловодства [25]. Проте з часом, в умовах посилення тиску конкуренції, фірми почали застосовувати інформаційні системи, маючи на меті досягти прямого впливу на процеси створення вартості в ланцюзі постачань [26]. М. Ерл, систематизуючи інформаційні технології, які набули найбільш широкого вжитку в системах ланцюгів постачань, поділив їх за наступними категоріями: 1) інформаційні технології, які сприяють вдосконаленню виконання кожної операції, зокрема її автоматизації; 2) інформаційні технології, які використовуються для, так би мовити, фізичного поєднання операції і/або здійснення контролю за ними в точці поєднання; 3) інформаційні системи, які забезпечують власне виконання, а також підтримку та управління операціями; 4) інформаційні системи, які оптимізують “зв’язок” вартостей щодо виконання кожної операції [27].

Відносини між підприємствами, які слідують концепції управління ланцюгами постачань, повинні носити інтеграційний характер. Це, як свідчить цілий ряд емпіричних досліджень [28, 29], має сприяти підвищенню результативності роботи ланцюгів постачань і підприємств, що їх складають, в розумінні спроможності досягти поставлених цілей і задач. При цьому не існує чітко встановленої межі між звичайними (конкурентними) трансакціями і відносинами інтеграції. Разом з тим, можна відокремити ряд елементів, які є характерними саме для відносин інтеграції, - взаємна довіра, співпраця і відповідальність [30]. Ознакою відносин інтеграції є також спроможність керувати конфліктом і забезпечувати його якомога швидше розв’язання [31].

Зазначимо, що термін “звичайні“ в назві трансакцій відображає широку розповсюдженість і типовість цього різновиду ділових зв’язків. Звичайні угоди носять конкурентний характер, оскільки переговори, в яких кожна сторона прагне виторгувати прийнятну для себе ціну, ведуться за принципом “стінка на стінку“ [32, с.130].

Визнаючи важливість відносин інтеграції для забезпечення роботи підприємств в ланцюгах постачань дослідники приділяють особливу увагу ідентифікації рушіїв і перепон щодо їх розвитку. За один з найбільш впливових факторів у формулюванні реальних відносин інтеграції можуть розглядатися певні категорії влади. Протягом століть поняття влади асоціюється, перш за все, з дослідженнями в галузі політичних та соціальних наук. В останні роки цей термін поступово набуває широкого вжитку в контексті аналізу діяльності маркетингових каналів, логістичних систем, ланцюгів постачань тощо. При цьому під владою розуміють спроможність одного підприємства (суб’єкта влади) впливати на наміри і дії іншого підприємства (об’єкта влади) [33].

Фахівці у галузі соціальної психології Дж. Френч та Б. Рейвен були серед перших, хто розвив теорію влади щодо процесів управління організацією. Як відомо, ними було виділено і визначено основи (джерела) влади ─ примус, винагорода, право, експертиза та посилання (приклад) [34, с.33]. В подальшому концепція основ влади була застосована і до аналізу міжорганізаційних відносин. При цьому, маючи на меті формалізувати аналіз основ влади, дослідники поділили їх за певними принципами на відповідні категорії. Зокрема щодо характеру впливу розрізняють такі категорії влади як примусові (примус), економічні (примус і винагорода) і узгоджувальні (примус, винагорода та право впливу, яке закріплено юридично). В сучасних умовах дослідження основ влади у міжорганізаційних відносинах, головним чином, йде за напрямом аналізу відносин “постачальник-споживач (виробник)”. За цих обставин передбачається встановлення наявності зв’язку і визначення його характеру між різними категоріями основ влади, в основному узгоджувальними або такими, що не є узгоджувальними, і результатами роботи підприємств, які складають відповідну ланку. Водночас, на сьогоднішній день, практично не існує робіт, які б досліджували специфіку проблем влади у відносинах між виробничими (торговельними) підприємствами та підприємствами транспортного обслуговування, і лише в кількох роботах простежується вплив влади на ефективність функціонування ланцюгів постачань [35]. Разом з тим, ланцюг постачань є настільки стійким, наскільки стійкою є найслабкіша з ланок, що його складають. Влада, впливаючи на елементи, які є критичними для взаємовідносин підприємств, суттєвим чином впливає і на формування відносин інтеграції в ланцюгах постачань в цілому.

Реалізація концепції управління ланцюгами постачань передбачає розвиток партнерських відносин щодо побудови і підтримки довгострокових відносин [13]. Тривалість зазначених відносин виходить за межі окремого контракту, а кількість партнерів, в умовах зростання кооперації, має бути незначною.

Аналіз умов функціонування певного ланцюга постачань має передбачати, з точки зору засад теорій влади та лідерства, існування в його системі підприємства, яке виконує роль лідера. Так, Д. Бауерсокс та Д. Клосс підкреслюють, що ланцюг постачань потребує лідерів в тій же мірі, в якій цього потребують і окремі підприємства [32, с.117]. Інші автори прирівнюють підприємства, які обіймають лідируючу позиції в ланцюзі постачань, до лідерів маркетингових каналів і визнають, що вони відіграють ключову роль щодо становлення і розвитку відповідного ланцюга постачань [36]. При цьому серед факторів, завдяки яким окреме підприємство набуває статусу лідера в ланцюзі постачань, дослідники найчастіше наводять його розмір, економічну владу, підтримку (супровід) споживачів, франчайзинг, а також розвиток міжфірменних відносин. Більше того, ряд авторів вказують на те, що ефективність управління ланцюгом постачань прямо пов’язується з наявністю лідерських спроможностей щодо стимулювання поведінки співробітництва у відносинах між підприємствами [37]. Водночас, М. Купер, Д. Ламберт та інші автори дійшли висновку, що тиск, який чинить лідер певного ланцюга постачань відносно інших його учасників, може стати передумовою до виходу останніх з цього ланцюга постачань [13, 22].

Можна погодитись з думкою тих дослідників, які розглядають за основний привід до впровадження концепції управління ланцюгами постачань прагнення підвищити конкурентоспроможність [14, с.21, 38, с.39]. При цьому конкурентні переваги щодо формування ланцюгів постачань вбачають у зниженні витрат і/або підвищенні якості щодо продуктів (послуг), які пропонуються ланцюгами постачань кінцевому споживачу. Зазначена позиція щодо формулювання стратегії ланцюга постачань узгоджується з рядом підходів щодо розроблення стратегії підприємства, зокрема підходами такої школи стратегій як позиціонування. Як відомо, М. Портер ідентифікував три види конкурентних переваг, які покладаються в основу розвитку бізнес-стратегій підприємств, - мінімізація витрат, диференціація та концентрація щодо певної ніші [39, с.11-16]. Останню з зазначених конкурентних переваг і відповідну їй стратегію ряд авторів розглядають за різновид диференціації або мінімізації витрат [40, 41].

Впровадження концепції управління ланцюгами постачань вимагає від підприємств інтеграції окремих процесів або функцій, які розглядаються за такі, реалізація яких забезпечує певний результат. Особлива важливість даного положення опосередковано підтверджується тим, що в ряді визначень навіть сама концепція управління ланцюгами постачань фактично ототожнюється з інтеграцією окремих функцій. Так, М. Купер, Д. Ламберт та Дж. Педж в одному зі своїх досліджень тлумачать розглядувану концепцію за інтеграцію бізнес-процесів (від вихідних постачальників до кінцевих споживачів), яка, забезпечуючи продукти, послуги, а також інформацію, створює додаткову вартість для споживачів [22]. А Д. Бауерсокс, Д. Клосс та Т. Станк визначають управління ланцюгами постачань як стратегію співробітництва, що передбачає поєднання міжорганізаційних бізнес-діяльностей з метою реалізації можливостей щодо набуття певної долі ринку [42, с.61-86].

Аналізуючи такий аспект управління ланцюгами постачань як інтеграція окремих функцій важливо зазначити, що історично поняття ланцюга постачань вперше було сформульовано в дослідженнях щодо логістики і положення останньої продовжують справляти значний вплив на розвиток даного поняття. Разом з тим, в останні роки, фахівці майже одностайно дійшли висновку, що в ланцюзі постачань має забезпечуватися інтеграція не тільки логістичних функцій [22]. Серед інших функцій, що розглядаються за традиційні в міжорганізаційних відносинах і можуть бути інтегровані в ланцюзі постачань, в літературі найбільш часто фігурують маркетингові дослідження, збір інформації, розробка нових продуктів, загальносистемний та вартісний аналіз тощо [43, 44].