Упр-ня технологічною підготовкою в-ва

Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) – це розробка комплекту технологічної документації і забезпечення виробництва засобами технологічного оснащення тобто як, чим, де і коли виготовити виріб.

Трудоємкість і тривалість ТПВ залежить від типу вироб­ництва. Так, питома вага ТПВ у загальній трудоємкості підготовки виробництва складає:

1) в одиничному виробництві – 20-25%

2) в серійному – 50-55%

3) в масовому – до 70%

Більш трудоемка технологічна підготовка у серійному та масовому виробництві порівняно з одиничним пояснюється детальнішою розробкою технології та збільшенням оснащен­ня робочих місць. Технологічна підготовка виробництва більш трудоемка для складних виробів, характер виготов­лення яких впливає на їх якість.

Основними функціями технологічної підготовки виробництва є:

– забезпечення технологічності конструкції на стадіях технічної підготовки виробництва;

– розробка технологічних процесів;

– проектування і виготовлення засобів технологічного оснащення;

– організація і управління процесом технологічної підготовки виробництва.

У промисловості функціонують 3 системи організації ТПВ: централізована, децентралізована, змішана.

Централізована система організації ТПВ передбачає кон­центрації всіх технологій підприємства у відділі головного технолога. Перевагою її є більш широка можливість поліп­шення організації інженерних робіт, їх механізації та автома­тизації. Ця система застосовується в масовому серійному виробництві.

Децентралізованою називається система ТПВ, при якій весь комплекс технологічної підготовки виконується силами цехових технологів або цехових технологічних бюро. Відділ головного технолога при цьому здійснює обмежене число загальних функцій, а саме:

а) методичне керівництво ТПВ;

б) типізація технологічних процесів;

в) стандартизація оснащення;

г) дотримання технологічної дисципліни на підприємстві. Ця система застосовується в одиничному і дрібносерійному виробництві, де є великий об’єм робіт з технологічної підготовки через часту зміну об’єктів виробництва.

При змішаній системі організації ТПВ штат технологів ділиться на 2 частини:

1) відділ головного технолога, який розробляє техноло­гію на стабільну, основну продукцію підприємства;

2) цехові технологи, що розробляють технологію на частозмінювану і разову продукцію.

Змішана система застосовується переважно на серійному виробництві.

 

ФВА у с-мі підготовки в-ва

Найбільш ефективним засобом виявлення скорочення чи повного усунення зайвих економічно невиправданих витрат є функціонально-вартісний аналіз (ФВА), метою якого є виявлення шляхів зниження матеріальних і трудових витрат за рахунок удосконалення конструкцій, технології, організації за збереження чи поліпшення споживчих якостей виробів. Іншими словами, ціль ФВА на стадії проектування нової продукції полягає в обґрунтуванні оптимального варіанта конструкції й організаційно-економічних рішень, що забезпечують виконання нею заданих функцій з мінімальними витратами.

ФВА — це метод системного дослідження виробу, процесу, структури, напрямків підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Сутність його полягає в досягненні найкращого оптимального співвідношення між споживчою вартістю виробу (процесу, структури) і витратами на його створення та використання. Це передбачає вирішення таких завдань, як зниження собівартості продукції, що випускається, підвищення її якості, зменшення експлуатаційних і транспортних витрат, підвищення продуктивності праці, зниження матеріали-, трудо-, енерго-, фондомісткості продукції, заміна дефіцитних дорогих матеріалів, усунення проблемних місць і диспропорцій.

Основними особливостями ФВА в процесі підготовки виробництва нових виробів є: обов'язкове дотримання найважливішого принципу визначення витрат і результатів па всіх стадіях життєвого циклу продукції; удосконалення її конструкції, технології виготовлення, організації виробництва не за окремими функціональними блоками, а в цілому як єдиної системи; необхідність досягнення кінцевого результату з набуття споживчих властивостей продукції; встановлення витрат за функціями відповідно до їх значення для споживачів і багаторазовість проведення ФВА на різних етапах інноваційного процесу.

Застосування ФВА на стадії проектування спрямоване на встановлення меж функціонально необхідних (допустимих) витрат, здійснення їхньої оптимізації, істотне підвищення ефективності нової продукції, поліпшення її технічних і економічних параметрів.

Під час вирішення цих завдань важливий принцип — системний підхід, властивий ФВА, дає змогу розглядати його як організуючий засіб для реалізації всіх основних напрямів підвищення ефективності виробництва. Він поєднує воєдино техніку й економіку, оптимізуючи співвідношення між споживчими властивостями продукції, праці і витратами на їхній вияв; усі стадії життєвого циклу продукції — дослідження, розробку конструкції, підготовку й організацію виробництва, експлуатацію; координацію розробників, виготівників і споживачів нової продукції. Крім того, за допомогою ФВА можна координувати роботу окремих робітників у межах одного підрозділу, а також груп робітників у цехах, на підприємстві. Тому ступінь використання колективом методу ФВА може бути своєрідною мірою зацікавленості в підвищенні ефективності виробництва.

47. Зміст та об’єкти ФВА

Предметом ФВА є сукупність функцій досліджуваного об’єкта і витрати на їх забезпечення. Об’єктом функціонально-вартісного аналізу може бути виріб, технологічний процес, організаційна структура, метод управління, тобто будь-яке інженерно-економічне рішення, яке потребує витрат ресурсів і передбачає багатоваріантність здійснення (рис.1.1). Різні об’єкти ФВА мають свої особливості стосовно проведення аналітичної роботи і, у той же час, між ними є багато спільного при проведенні функціонально-вартісного аналізу, зокрема правила функціонального моделювання, методи пошуку рішень, оцінка якості виконання функцій і визначення витрат на їхнє здійснення.

Будь-який об’єкт має резерви свого вдосконалення. Найбільш значним джерелом резервів є усунення:

· невідповідності вимог до об’єкта стосовно його фактичних функціональних показників у реальних умовах експлуатації;

· неефективного використання науково-технічної інформації;

· недооцінки впливу економічних факторів;

· слабо обізнаності проектувальників з маркетингом;

· недоліків організації виробництва і праці та інше.

Залежно від глибини дослідження та призначення результатів економічного аналізу виділяють такі три його види: загальноекономічний, техніко-економічний, функціонально-вартісний.

ФВА являє собою евристичний метод дослідження функцій об’єкта, що направлений на оптимізацію техніко-економічних параметрів на всіх стадіях життєвого циклу. ФВА - це метод одночасного і взаємозв'язаного дослідження функції об'єкта і вартості цих функцій. Функції і їхня вартість становлять об'єкт ФВА.

Для ФВА характерні наступні риси:

o Функціональний підхід, згідно з яким кожний об’єкт розглядається як комплекс функцій для більш повного та економічного задоволення потреб їх споживачів (при цьому функції враховуються як сутність об’єкта, а самі об’єкти – як одна з можливих форм її прояву).

o Принцип системності, при якому функції розглядаються з системних позицій із виділенням функцій зовнішніх та внутрішніх, загально об’єктних та внутрішньо об’єктних і т.п. функції, які відображають поведінку об’єкта оцінюють з точки зору їх значення, витрат та ступеня їх виконання. Шляхом порівняння таких рис виявляються надто затратні, що погано (недостатньо) виконуються або, навпаки, що виконуються вище потрібного рівня. Таким чином, визначаються напрямки та області подальшого росту ефективності використання об’єкта аналізу. Розв’язання проблеми – як інакше, краще, ефективніше досягнути виконання конкретної функції, здійснюється в подальшому за допомогою комплексу методів активізації творчого мислення.

o Принцип безперервного зіставлення значимості функцій та витрат на їх реалізацію, виділення найбільш вартісних функцій та зон, з’ясування функціональних надлишків.

o Принцип колективної творчості, який припускає участь в проведенні ФВА групи спеціалістів різного профілю, активне використання широкого арсеналу методів, що стимулюють творче мислення, вироблення нестандартних рішень (морфологічний метод, “мозковий штурм”, синектика алгоритм вирішення винахідницьких задач (АВВЗ), метод контрольних запитань і т. ін.).

o Принцип універсальності, що дозволяє використовувати ФВА практично у всіх сферах людської діяльності, які пов’язані із витратами.

o Метою кожного конкретного випадку використання ФВА є досягнення оптимуму користі при мінімальних витратах.

o Функціонально-вартісний аналіз може бути упроваджений там, де є змога забезпечити функцію доцільною діяльністю людей та де результати їх праці можуть бути отримані більше ніж одним способом.

ФВА проводиться з метою виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варіантів виробництва, ліпшого співвідношення між споживчою вартістю виробу та витратами на його виготовлення. Він базується на пошуку способів зниження матеріало-, енерго- і трудомісткості продукції.

ФВА передбачає мінімізацію витрат ресурсів у процесі виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробів, удосконалення способів виготовлення деталей і вузлів, виявлення додаткових чи зайвих витрат, раціоналізації технології та використання ефективних матеріалів. Для здійснення цього аналізу використовується звітна, облікова, конструкторсько-технологічна, нормативна й позаоблікова інформація.

 

 

48. Принципи ФВА

Для забезпечення найбільшої віддачі від виконання робіт з ФВА треба дотримуватися певних принципів проведення аналітичного дослідження. Найважливіші з них розглянемо нижче.

Принцип ранньої діагностики. Сутність його в тому, що величина виявлених резервів залежить від того, на якій стадії життєвого циклу виробу проводиться ФВА: передвиробничій, виробничій, експлуатації, утилізації. Як правило, зайві витрати закладаються переважно на етапі проектування виробу. Тому і найбільший ефект від аналізу може бути отриманий на цьому етапі, коли можна запобігти зайвим витратам не тільки на виготовлення виробу, й на підготовку виробництва його. На стадії промислового випуску продукції величина ефекту зменшується за рахунок того, що вже проведені роботи із забезпечення його функціонування (створення виробничих потужностей, виготовлення оснащення, придбання устаткування тощо), налагоджено виробничий процес. Втручання в цей процес не обійдеться без втрат. Ще великі втрати будуть при внесенні змін у конструкцію виробу на стадії його експлуатації.

Тому найдоцільніше проводити ФВА під час конструкторського розроблення виробів. Наприклад, усунення помилки, якої припустилися при розробленні виробу, в 10 разів дешевше, ніж у процесі виробництва, й у 100 разів, ніж у процесі експлуатації виробу споживачами.

Принцип пріоритету. Оскільки метод ФВА не набув поки що широкого застосування і не охоплює всі можливі об’єкти (види продукції, технології і ін.), а кількість фахівців, що володіють методикою, обмежена, то в кожному випадку треба враховувати таку вимогу. Насамперед ФВА мають піддягати вироби й процеси, що перебувають у стадії конструкторського розроблення і вироблятимуться у великій кількості чи здійснюватимуться у великих масштабах. Це дасть змогу максимізувати ефект ФБА при мінімально можливих витратах на його проведення. Крім того, значний ефект від цього сприятиме більш широкому визнанню ФВА.

Принцип оптимальної деталізації. Головний зміст ФВА - виділення споживчих функцій, властивих об'єкту. Проте, коли досліджуваний об’єкт є досить складним, то внаслідок поділу його на функції останніх може бути дуже багато (десятки, а то й сотні). Така вузька деталізація об’єкта робить програму аналізу дуже громіздкою, малозрозумілою і навряд чи сприятиме швидкому й результативному її виконанню.

Якщо на практиці трапляється дослідження складних об’єктів, то його краще проводити двома етапами:

1) поділ об’єкта на великі частини (окремі вузли машин або пристрої, менш відокремлені групи технологічних операцій);

2) проведення ФВА кожного з виділених більш дрібних об’єктів.

В окремих випадках при попередній деталізації може з’ясуватися, що найцікавішою для аналізу є одна яка-небудь частина об’єкта, виділення інших доцільне з огляду на ефективність аналізу.

Принцип послідовності. Комплекс робіт з ФВА треба виконувати в певній послідовності в дослідженні, насамперед попередньо вивчити майбутній об'єкт та всі обставини, пов’язані з його виробництвом і використанням. При цьому слід користуватися логічною схемою деталізації - від загального до часткового (об’єкт - вузол - функція).

Слід також зважати на те, що при проведенні ФВА результати його на кожному етапі залежать від повноти і якості виконаних робіт на попередніх етапах.

Принцип виділення головної ланки (ліквідації вузьких місць). Майже завжди в процесі аналізу з’ясовується, що в господарському комплексі або в окремому виробі є якась частина, що потребує великих витрат на забезпечення життєздатності даного об’єкта або стримує одержання ефекту від його функціонування (використання).

Очевидно, дослідження найдоцільніше спрямувати на ліквідацію цих стримувальних обставин або напрямків. Завдяки такому вибору напрямків дослідження мінімальні витрати на проведення ФВА приведуть до активізації всієї аналізованої системи і значно підвищать загальний ефект від її функціонування.

Отже, використання викладених принципів може істотно підвищити ефективність робіт з ФВА

49. Поняття ф-ції, функц.-вартісна діаграма

Всі функції класифікуються за рядом ознак, з яких найбільше значення для аналізу має поділ їх на головну, основні, допоміжні та непотрібні. При цьому доцільно вивчити функції, які не впливають на працездатність аналізованого об’єкта та є наслідком помилок проектувальників тощо. При аналізі варіантів реконструкції, технічного переозброєння підприємства враховують діючі, потрібні та непотрібні функції

Сукупність всіх функцій у їх взаємозв’язку характеризує функціональність аналізованого об’єкта, яка вимірюється ступенем їх виконання. Функціональність відображає міру адекватності властивостей об’єкта суспільним потребам. Цю міру визначає дослідницька робоча група (ДРГ) шляхом зіставлення аналізованих функцій з еталоном, який характеризує оптимальний рівень задоволення суспільної потреби.

Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об’єкта. Вони поділяються на п’ять груп.

Головна функція (головні) – функція, яка виражає призначення об’єкта.

Основні функції об’єкта аналізу це ті, що забезпечують виконання головних функцій.

Допоміжні функції – функції не пов’язані з основним призначенням об’єкта, водночас вони забезпечують умови для виконання основних функцій.

Допоміжні функції в свою чергу можна поділити на суттєві, несуттєві, необхідні.

Зайві функції або непотрібні – виникають внаслідок зміни призначення виробу, появи інших виробів, що виконують аналогічні функції, зміни традиційних поглядів на призначення виробу та з інших причин. Шкідливі функції – необхідно ліквідувати.

Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об'єкта. Вони поділяються на п'ять груп: 1) головні функції, що виражають призначення об'єкта; 2) основні функції, що забезпечують виконання головних; 3) допоміжні функції, що допомагають реалізувати основні; 4) зайві або непотрібні функції і 5) шкідливі функції. ФВА виходить із засадного принципу можливості усунення зайвих чи додаткових функцій, виконуваних виробами, тобто можливості зниження праце-, матеріало- і енергомісткості, а відтак, і собівартості виробів. Зайві функції виникають унаслідок зміни призначення виробу, появи інших виробів, що виконують аналогічні функції, зміни традиційних поглядів на призначення виробу та з інших причин.

Кінцевим результатом ФВА є діаграма значущості функцій та витрат на їx здійснення. На її ocнoвi приймаються рішення про перерозподіл poбіт і pecypciв в об’єкті аналізу — апараті управління, підрозділі, відділі тощо.

Діаграма значущості («ваги») функцій (Вф) і витрат (Зф) на їх здійснення
Функціонування кожного підрозділу передбачає критичний аналіз та оцінку альтернативних варіантів його діяльності. Наприклад, чи варто утримувати відділ організаційного аналізу або доцільніше скористатися послугами консалтингової фірми; чи вигідно підприємству ремон-тувати власні вантажні або легкові автомобілі; чи вигідно утримувати в офісі в центрі міста бухгалтерію для зведеного обліку тощо.

50. Методика проведення ФВА

Виділяють різну кількість етапів при описі послідовності проведення ФВА.

Підготовчий етап. Однією із задач цього етапу є популяризація методу, завдяки чому створюються сприятливі умови для проведення певних аналітичних досліджень. Відразу вибирають об’єкт майбутнього дослідження, створюють тимчасову дослідницьку групу фахівців різного напрямку для більш повного охоплення всіх інженерно-економічних і технологічних особливостей об’єкта. Якщо фахівці не мають знань з ФВА, їх направляють на курси вивчення методики. На цьому етапі розробляють детальний календарний план дослідження. Крім того, оформляють усі нормативні документи, необхідні для проведення ФВА (наказ керівника про проведення аналізу визначеного об'єкта, залучення певних працівників до виконання цієї роботи, матеріальну заінтересованість працівників у результатах аналізу тощо).

Інформаційний етап. Головна задача на цьому етапі - збирання, вивчення та узагальнення різних даних про досліджуваний об’єкт. Ці дані мають відображувати умови виробництва, реалізації і споживання виробу, новітні досягнення в галузях науки і техніки, так чи інакше пов’язані з цим об'єктом, зберігати всю без винятку економічну інформацію, що стосується аналізованого об’єкта. Даний етап нерідко називають фундаментом ФВА тому що від повноти і достовірності інформації багато в чому залежить успіх наступних етапів ФВА

Аналітичний етап. На цьому етапі деталізують досліджуваний об’єкт на функції, класифікують їх, визначають вартість кожної. Практично це означає створення функціонально-вартісної моделі об’єкта. У результаті проведених досліджень повинні бути виявлені зони найбільшої концентрації витрат (у тому числі й непотрібних), тобто найперспективніші зони з огляду на задачі ФВА. На підставі цього формулюють задачі вдосконалення об'єкта з метою скорочення витрат на його виробництво, вибирають напрямки подальшого дослідження.

Творчий етап. На цьому етапі розробляють варіанти спрощення і здешевлення конструкції виробу або технології. При цьому розв’язують задачі суміщення функцій, визначають можливості ліквідації непотрібних функцій, здешевлення елементів конструкції, установлюють різні варіанти виконання основних функцій, обговорюють і добирають найреальніші варіанти з огляду на їх реалізацію.

У розробленні пропозицій бере участь увесь творчий колектив. Внесені пропозиції реєструються у спеціальному журналі, доступному для всіх бажаючих. Після скорочення або припинення пропозицій, що надійшли, всі учасники творчого колективу починають обговорювати і обґрунтовувати їх. В якості експертів можуть бути залучені інші фахівці. Обговорення організують звичайно у формі круглого столу.

Для обґрунтування ефективності кожної пропозиції використовують: методи "мозкової атаки", "мозкового штурму", синектичний, "Дельф", морфологічний, тощо.

Метод "мозкової атаки" або конференції ідей, передбачає генерування ідей членами експертної групи у творчій суперечці при особистому контакті фахівців. Тривалість кожного засідання не більш 45 хв., генерування - 1-2 хв., не допускається на першому етапі критика внесених пропозицій. Різновидом цього методу є " мозковий штурм", суть якого в тому, що одна група експертів пропонує ідеї, а інша їх аналізує.

Синектичний метод припускає при генеруванні ідей використання аналогій з інших галузей знань і фантастики.

Метод "Дельф" передбачає анонімне опитування спеціально підібраної групи експертів за наперед підготовленими анкетами з наступним статистичним опрацюванням матеріалу. Після узагальнення результатів опиту запитується думка експертів щодо спірних питань. В результаті забезпечується перехід від інтуїтивних форм мислення до дискусійних.

Морфологічний метод ґрунтується на використанні морфологічних матриць, за допомогою яких забезпечується системний пошук взаємозв'язків між усіма її елементами в рамках досліджуваної проблеми. У лівій частині матриці наведено всі функції досліджуваного об’єкта, а в правій - способи їх здійснення.

На заключному етапі із загальної кількості пропозицій має залишитися 2-3 найбільш привабливих і перспективних, на думку фахівців, варіантів удосконалення об’єкта. До того ж, ці пропозиції потребують більш детального дослідження, а інколи і експериментальної перевірки.

Творчий етап є вирішальним, тому що саме в ході його починається зародження нового, удосконаленого об'єкта, окреслюються його контури.

Дослідницький етап. Експериментальна перевірка висунутих пропозицій - головна задача на цьому етапі. Для її розв’язання звичайно проводять усі необхідні технічні, технологічні й економічні розрахунки, перевіряють відповідність нового варіанта продукції умовам її використання споживачами. Іноді цих розрахунків недостатньо. Тоді створюють досліджувані зразки об'єкта і проводять їх випробування з огляду як на пристосованість до існуючого виробничого устаткування, так і на умови доставки до споживача та експлуатації.

Рекомендаційний етап. На цьому етапі треба остаточно вибрати варіанти змін досліджуваного об’єкта, які б не знижували його споживчих якостей. При цьому оформляють усю необхідну документацію за обраним варіантом удосконаленого об’єкта, погоджують зі споживачами і постачальниками усі внесені в нього зміни.

Для того щоб організувати виробництво нового виду або хоча б нової моделі продукції, необхідно погодити багато різних питань з органами Держстандарту, пожежними, санітарними, екологічними та іншими службами. Розробляють також плани-графіки впровадження результатів аналізу у виробництво. Необхідну документацію виробничого характеру передають технологічним, економічним та іншим заінтересованим службам.

Етап впровадження. Це останній етап у циклі ФВА. Після його завершення мають бути вирішені всі питання, пов'язані з організацією виробництва нового варіанта аналізованого виробу. Для фахівців, безпосередньо зайнятих у виробництві, треба проводити консультації, а в разі потреби - курси підвищення кваліфікації.

51. Економіко-математичне моделювання у системі ФВА.

Моделювання господарської діяльності підприємства як об'єкта дослідження передбачає розробку певних економіко-математичних моделей для найбільш повного і достовірного відображення процесу функціонування як суб'єкта господарювання в цілому, так і окремих його структурних підрозділів. Щодо системи управління підприємством, то реалізація найважливіших її функцій може бути формалізована через показники планування, нормування, обліку, контролю та економічного аналізу ресурсів (трудових, матеріальних, засобів виробництва), які споживаються, для одержання певних фінансових результатів.

Узагальнена економічна модель розв'язання завдання є логічним поєднанням певних локальних математичних моделей в єдиному цілісному алгоритмі з метою одержання очікуваного результату, тобто кількісних характеристик зміни продуктивності праці одного працівника промислово-виробничого персоналу внаслідок дії як першого, так і другого факторів.

52. Організація допоміжних та обслуговуючих виробничих процесів.

Виробничий процес – це сукупність взаємозв’язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію.

В залежності від призначення продукції всі виробничі процеси діляться на:

- основні

- допоміжні

- обслуговуючі

Основні – це технологічні процеси, які перетворюють сировину і матеріали в готову продукцію, на випуску якої спеціалізуються дане підприємство.

При їх виконанні змінюються форми і розміри праці, його внутрішня структура, вид і якісна характеристика матеріалу. До них відносять і природні процеси, які проходять під дією сил природи без участі праці людини, але під її контролем (природна сушка деревини, застигання металу).

Допоміжні процеси – допомагають безперебійному протіканню основних виробничих процесів. Отримана таким чином продукція використовується на підприємстві для обслуговування основного виробництва.

Обслуговуючі процеси – створюють умови для успішного виконання основних і допоміжних. До них відносяться між- і внутрішньо цехові транспортні операції, обслуговування робочих місць, складські операції, контроль якості продукції.

Головну роль на підприємстві займають основні процеси виробництва, але їх нормальне функціонування можливе тільки при чіткій організації всіх допоміжних і обслуговуючих процесів.

Основна структурна одиниця виробничого циклу є операції, які діляться на основні – в результаті яких змінюється форма, розміри, властивості, взаємне розміщення деталей. Допоміжні – зв’язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складування на складі і контроль якості. Операція – це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці без переналагоджування устаткування.

В залежності від рівня технічної оснащеності всі операції діляться на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматичні, апаратні.

По характеру об’єкту в-ва розрізняють прості і складні виробничі процеси.

Прості – це процеси, які складаються з послідовно виконаних операцій. Оброблені деталі обов’язково мають технологічну подібність. Складні – це процеси, які складаються з послідовно і паралельно виконаних операцій.

Основними виробничими елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмет та засоби праці.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

За перебігом часу виробничі процеси діляться на дискретні і безперервні.

Дискретні (переривані):

1. від призначення

- основні

- допоміжні

- обслуговуючі

2. від рівня технічної оснащеності

- ручні

- машинні

- машинно-ручні

- автоматичні

3. по характеру об’єкту виробництва

- складні

- прості

4. за перебігом часу

- дискретні

- безперервні

53. Організація інструментального виробництва та обслуговування на підприємстві.

Виготовлення продукції або надання послуг потребує використання певного інструменту, оснащення, пристроїв, які визначені технологією виготовлення виробів. На підприємствах, де виробляють складну і трудомістку продукцію, номенклатура інструменту, що застосовується, досягає десятків тисяч найменувань. Для забезпечення виробництва необхідними компо­нентами на підприємствах створюються інструментальні господарства.

Інструментальне господарство підприємства — це сукупність внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця. Поняття технологічного оснащення (інструменту) поширюється на всі види різального (різці, фрези, свердла, шліфувальні круги, протяжки, зубила і т. д.), вимірюваль­ного (скоби, пробки, штангенциркулі, мікрометри тощо) та слюсарно-складального (ключі, викрутки, молотки і под.) інструменту, а також на штампи, прес-форми та інші пристрої, що сприяють безпосередньому виготовленню продукції.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Від його правильної організації значною мірою залежать успіх роботи всього підприємства, якість продукції, ритмічність і рентабельність виробництва. Так, витрати, що пов’язані зі зношуванням, заточенням, ремонтом і відновленням інструменту, коли­ваються в межах 8—15 % від собівартості продукції; запас їх становить до 30—40 % від загальної суми виробничих оборот­них фондів. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві досягають 25—30 % вартості обладнання, у великосерійному — 10—15 %, у дрібносерійному й одиничному — близько 5 %.

Основними завданнями інструментального господарства підприємства, незалежно від особливостей виробництва, є: визначення потреби в інструменті; планування придбання (виготовлення) оснащення; організація власного виробництва інструментів нових прогресивних конструкцій; своєчасне і безперебійне оснащування виробничого процесу (цехів, робочих місць), підготовка до виробництва нових виробів; підвищення якості інструменту й організація раціональної його експлуатації; ремонт і відновлення інструменту; організація обліку і збереження; аналіз ефективного використання інструменту.

Організаційно-виробнича структура інструментального господарства залежать від типу і масштабу виробництва, номенклатури, складності інструменту і загальної кількості працюючих (рис. 8.1). На великих машинобудівних підприємствах може бути кілька інструментальних цехів різних видів залежно від частки калібрувально-заготівельних, ливарних, ковальських, механічних і складальних цехів. Заточувальні та відновлювальні дільниці організуються тільки у великих цехах, в інших випадках вони входять до складу інструментального цеху.

До складу інструментального господарства великих і середніх підприємств входять інструментальний відділ (ІНВ), цент­ральний інструментальний склад (ЦІС), цехові інструментально-роздавальні комори (ІРК), дільниці складання пристроїв (ДСП), дільниця централізованого заточування різального інструменту (ЦЗІ), дільниця ремонту та відновлення інструменту (ДРВІ).

У складі ІНВ можуть створюватися: планово-економічне бюро, виробничо-диспетчерський відділ, бюро технічного нагляду, бюро нормативів, бюро покупного інструменту, конструкторсько-тех­нологічне бюро (прогресивної технології). Начальник інструментального відділу підпорядкований головному інженеру заводу. На невеликих заводах організується загальнозаводське бюро інструментального господарства (БІГ), яке підпорядковане безпосередньо головному інженеру або головному технологу.

Для підприємств із корпусною (блоковою) виробничою структурою організується спеціальне інструментальне виробництво (наприклад, інструментально-штампувальний корпус), до складу якого входять інструментальний і штампувальний цехи та всі підрозділи, що характерні для ІНВ.

Основні завдання діяльності ІНВ полягають у плануванні придбання, проектуванні, виготовленні та своєчасному забезпеченні підприємства стандартним і спеціальним інструментом.

Форми організації інструментального господарства на підприємствах можуть бути різноманітними: централізована, децентралізована та змішана.

Централізована передбачаєстворення інструментального відділу (ІНВ) підприємства, до складу якого входять інструментальні цехи, дільниці, відділення і склади, які самостійно своїми засобами забезпечують усі підрозділи підприємства необхідним інструментом. На дрібних підприємствах така централізація реалізується через групи інструментального забезпечення або окремих виконавців. У разі децентралізації кожний цех підприємства самостійно забезпечує своє виробництво необхідним інструментом. При змішаній формі організації відбувається перерозподіл робіт між підрозділами інструментального госпо­дарства: виготовлення, ремонт і відновлення спеціального інструменту загального користування здійснює інструментальний цех (ІЦ), його зберігання і розподіл — центральний інструментальний склад (ЦІС), а ремонт і відновлення — цехи основного і допоміжного виробництв.

Класифікація та індексація оснащення. Різноманіття інструменту зумовлює необхідність класифікації і цифрової системи умовних позначень — індексації, що є передумовою раціональної організації інструментального господарства — забезпечення обліку, зберігання і видачі оснащення, а також організації його виробництва й закупівлі в потрібній кількості.

Під класифікацією розуміється розподіл усіх інструментів, що застосовуються на підприємстві, на певні групи за найголовнішими ознаками: а) характером використання; б) місцем у виробничому процесі; в) призначенням.

За характером використання розрізняють:

· оснащення загального застосування — універсальний стандартизований інструмент для виконання груп операцій на різних підприємствах, параметри якого визначені ДСТУ й котрий виготовляється на спеціалізованих заводах;

· оснащення, яке призначене для виконання певних операцій або виготовлення конкретних деталей — спеціальний інструмент і спецоснащення (штампи, прес-форми тощо), що проектуються і виготовляються силами інструментальної служби самого підприємства.

За місцем використання у виробничому процесі розріз-
няють:

· інструмент першого порядку, що використовується для виготовлення основної продукції підприємства (в основному виробництві);

· інструмент другого порядку, що використовується для виготовлення інструменту першого порядку.

За призначенням все оснащення на підприємстві звичайно поділяється на таки підкласи: 1) різальний інструмент; 2) абразив­ний інструмент; 3) вимірювальний інструмент; 4) слюсарно-мон­тажний інструмент; 5) кувальний інструмент; 6) допоміжний інструмент; 7) штампи; 8) пристрої; 9) моделі, кокілі, прес-форми; 10) різний інструмент (десятинна система класифікації, що має від п’яти до семи ступенів).

Індексація інструменту передбачає його послідовний розподіл відповідно на класи, підкласи, групи, підгрупи, види і різновиди за десятинною системою. Клас характеризує вид обробки або метод одержання заготовки. Підклас відбиває характер операцій. Група — характер устаткування, на якому застосовується даний інструмент. Підгрупа вказує на окремі елементи операції; вид — на форму інструмента.

Кожному класу, підкласу, групі, підгрупі і виду присвоюється певне умовне позначення. Наприклад, індекс автоматного фасонного дискового різця зі швидкорізальної сталі діаметром 40 мм має такий вигляд: . Перша цифра в індексі означає клас (1) — інструмент різальний; друга — підклас (1) — різці; третя — група (4) — автоматні; четверта — підгрупа (5) — фасонні; п’ята (8) — дискові; інші цифри вказують для стандартного, універсального — порядкові номери в даному стандарті відповідно до розміру інструмента, а для спеціального — порядкові номери в реєс