Жорсткі системи - потребують однозначної відповідності між процесами і продуктами, де перелік необхідних ресурсів є кінцевим і завершеним.

Організація виробничих процесів на підприємстві

Загальний виробничий процес являє собою сукупність часткових процесів, що об’єднані одною метою - випуском готової продукції, виконанням робіт чи наданням послуг. Виробничий процес передбачає використання робочої сили належної кваліфікації, спеціальних засобів і предметів праці, а також відповідної технології виробництва. - це сукупність процесів праці та природних процесів в результаті яких вихідні матеріали та напівфабрикати перетворюються в готовий продукт. Основою виробничих процесів на будь-якому під-тві є праця.

Правильна організація виробничого процесу на підприємстві передбачає:

а) строгий розподіл праці між окремими підрозділами під-тва на основі їх спеціалізації;

б) раціональне розміщення та найповніше використання обладнання на кожній дільниці, чітке розміщення робітників та розподіл між ними роботи, обслуговування робочих місць всім необхідним для високопродуктивної праці;

в) якнайшвидше просування предметів праці в процесі виробництва, для чого потрібне макс скорочення маршрутів, використання прогресивних транспортних засобів, правильне оперативне планування вир-тва в часі і просторі.

Організація таким чином виробничих процесів забезпечує високу економічність виробництва.

Класифікація виробничих процесів, принципи їх організації

Виробничий процес є сукупністю взаємозв'язаних трудових, технологічних і природних процесів, в результаті яких початкові матеріали перетворюються на готовий виріб.

За призначенням у виробництві:основний, допоміжний, обслуговуючий

За характером технологічних операцій: заготівельний, оброблюваний, складальний

За характером об’єкту виробництва: простний, складний

За участю праці в процесі: трудовий, природний

За характером протікання в часі: Дискретний, безперервний,

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.

Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Коефіцієнт серійності

Кс = t / Тшт ср, де t — такт випуску виробів, хв/шт.; t = Феф: Nj; Феф — ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.; Nj — обсяг випуску деталей j-ї номенклатури за відповідний період; Тшт ср — середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв;

де — штучний час на і-й операції технологічного процесу;
m — кількість операцій;

· коефіцієнт масовості

 

36. Організація технічної підготовки в-цтва на п-стві

У результаті розроблення техноло­гічної документації, випробування дослідних зразків, виготовлення технологічного оснащення та нестандартного обладнання, перепланування виробничих дільниць створюються передумови для організації стабільного випуску нового виробу.

Освоєння виробництва розглядається як початковий етап промислового виробництва нової продукції, протягом якого досягаються заплановані обсяги виробництва, намічені економічні показники та проектні техніко-економічні параметри продукції, що випускається. Період освоєння нової продукції починається з виготовлення дослідного зразка й завершується серійним виробництвом продукції.

Стадія освоєння виробництва нової продукції характерна тільки для масового й серійного виробництва. У період освоєння триває конструкторсько-технологічне доопрацювання нового виробу та пристосування самого виробництва до випуску нової продукції.

На тривалість періоду освоєння впливають послідовно-системні зміни проектних та організаційних рішень: уточнення конструкції виробу — зміни в конструкторській документації — перегляд технологічних процесів — перепроектування й виготовлення оснащення — перегляд матеріальних і трудових норм — перепланування розташування устаткування — навчання робітників.

37. Сутність та задачі технічної підготовки в-цтва

Під технічною підготовкою виробництва розуміють сукупність процесів наукового, технічного і організаційно – економічного характеру, які направлені на розробку, освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень до введення виробу в експлуатацію і визначабть технічний рівень, якість і ефективність нової продукції як у виробництві (на підприємстві) так і в експлуатації (у споживача). В законодавчих актах про підприємство сказано, що діяльність підприємства в НТП повинна бути підпорядкована випуску продукції високої якості, кокурентно – спроможної на світовому ринку, своєчасне її оновлення, найбільш повне задоволеня споживачів.

Основні завдання технічної підготовки виробництва -формування прогресивної технічної політики, спрямованої на створення найбільш досконалих видів продукції та технологій їх виготовлення; створення умов для високопродуктивної, ритмічної і рентабельної роботи підприємства; скорочення тривалості технічної підготовки виробництва з одночасним підвищенням якості всіх видів робіт. Основними завданнями технічної підготовки виробництва (ТПВ) являється забезпечення безперервного технологічного прогресу в усіх галузях народного господарства шляхом максимального задоволення потреб населення.

38. Головні етапи технічної підготовки, їх зміст та спрямованість

Під технічною підготовкою виробництва розуміють сукупність процесів наукового, технічного і організаційно – економічного характеру, які направлені на розробку, освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень до введення виробу в експлуатацію і визначабть технічний рівень, якіст і ефективність нової продукції як у виробництві (на підприємстві) так і в експлуатації (у споживача). В законодавчих актах про підприємство сказано, що діяльність підприємства в НТП повинна бути підпорядкована випуску продукції високої якості, кокурентно – спроможної на світовому ринку, своєчасне її оновлення, найбільш повне задоволеня споживачів.

Планомірне і своєчасне оновлення продукції на підприємствах стало постійно діючим фактором. На сучасному ринку створенню товарів ринкової новизни повинні допомагати нові відкриття і винаходи, що дає змогу тісно взаємодіяти з роцесом наукових досліджень з технологічною підготовкою виробництва.

Основними завданнями технічної підготовки виробництва (ТПВ) являється забезпечення безперервного технологічного прогресу в усіх галузях народного господарства шляхом максимального задоволення потреб населення.

 

39.Склад та етапи конструкторської підготовки в-цтвом

Під конструкторською підготовкою виробництва розуміють сукупність взаємопов’язаних процесів оптимізації номенклатури та конструювання об’єктів виробництва, реалізація яких послідовно підвищує ймовірність досягнення кінцевої мети підготовки виробництва до норм, достатніх для розробки та використання найраціональнішої технології їх виготовлення.

Залежно від конкретних виробничих умов процес конструкторської підготовки можна умовно поділити на декілька послідовних етапів:

- розробку та складання технічного завдання на проектування, що визначає технічні, експлуатаційні та виробничі вимоги до продукції. Технічне завдання включає призначення виробу, принципи його роботи, основні технічні характеристики, конструктивні особливості тощо;

- ескізне проектування. Даний документ включає принципові конструктивні рішення, які дають загальне уявлення про будову та принципи роботи виробу, а також основні параметри і габаритні розміри;

- технічне проектування, в якому приймаються остаточні технічні рішення, які дають повну уяву про будову розроблюваного виробу, та вихідні дані для розробки робочої документації. На даному етапі уточнюються загальні креслення, креслення окремих вузлів та найвідповідальніших деталей, а за необхідності можуть створюватись і макети виробів;

- розробка робочої документації щодо виготовлення, складання та експлуатації виробу. В процесі розробки робочої конструкторської документації розвиваються та конкретизуються дані технічного проекту, визначаються форми, розміри та матеріали всіх деталей, виготовляються робочі, складальні та монтажні креслення, розробляються інструкції щодо випробування виробу, його монтажу та експлуатації.

 

40. Експерементальна база конструкторської підготовки

Конструкторська підготовка виробництва – це сукупність взаємопов’язаних процесів по створенню нових і вдосконаленню діючих конструкцій виробу, її об’єм на про­мисловому підприємстві залежить від:

– виду виробів;

– складності;

– передбачуваних об’ємів;

– строків випуску нового виробу;

— рівня участі підприємства в проектуванні нових виробів.

Великі підприємства з розвинутою конструкторською службою, як правило, самостійно проектують нові вироби. Інші підприємства тільки беруть участь у проектуванні, вико­нуючи заключні стадії розробки конструкторської докумен­тації, а попередні стадії виконують спеціальні проектно-кон­структорські організації.

Конструкторська підготовка виробництва базується на єдиній системі конструкторської документації (ЄСКД)Т що складається з 5 етапів:

1) складання технічного завдання;

2) технічної пропозиції;

3) розробка ескізного проекту;

4) розробка технічного проекту;

5) підготовка робочої документації.

Формула циклу (конструкторської підготовки виробництва):

КПВ = ТЗ + ТП + ЕП+ ТП + РД

На базі конструкторської документації починається технологічна підготовка виробництва, яка складається з такої послідовності технологічних робіт:

1) вибір заготовки;

2) розрахунок матеріалу, який знімається при обробці заготовки, тобто йде в стружку;

3) встановлення структури технологічного процесу (розділення на технологічні операції та встановлення їх послідовності і переходів);

4) вибір і розрахунок кількості обладнання (тип, модель, потужність, продуктивність, завод-виробник та інші ТЕП, включаючи ціни);

5) вибір оснащення;

6) вибір засобів вимірювання і контролю.

Види обладнання визначаються типом виробництва. При виборі необхідно враховувати: відповідність розмірів обладнання розміру оброблюваних деталей; відповідність продук­тивності обладнання кількості деталей, що підлягає обробці.

41. Технологічність конструкторської машини. Показники технологічної конструкції.

Технологічність конструкції виробу, сукупність властивостей конструкції вироби, які забезпечують його виготовлення, ремонт і технічне обслуговування по найбільш ефективною технології в порівнянні з однотипними конструкціями того ж призначення за однакових умов їх виготовлення і експлуатації і при одних і тих же показниках якості. Умови виготовлення, які визначаються типом виробництва, його організацією, спеціалізацією, програмою і повторюваністю випуску, пов'язані з відробітком і направленій на зниження трудомісткості виготовлення (ремонту) виробу і його собівартості.

Для оцінки певних конструкцій користуються базовими показниками технологічності виробу, що є представником групи виробів, що володіють загальними конструктивними ознаками. При порівняльній кількісній оцінці варіантів конструкції одного і того ж вироби користуються однаковими показниками Т. до. і. і одними і тими ж методами їх визначення.

Технологічність конструкції виробу характеризує можливість його виготовлення, експлуатації та зберігання за умов використання наявних у виготовлювача та споживача виробу трудових, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів. Будь який виріб повинен бути технологічно раціональним для заданих конкретних умов підготовлення його виробництва, виготовлення, експлуатації та ремонту. Ці вимоги слід знати конструктору до початку розробки конструкції виробу.

Рекомендовані показники технологічності конструкції виробів наступні: трудомісткість виготовлення виробу, питома матеріаломісткість (енергоємність) вироби, технологічна собівартість, питома трудомісткість монтажу, коефіцієнти застосованості матеріалів, уніфікація конструктивних елементів і сборность.

 

42. Склад та етапи технлогічно підготовки

Технологічна підготовка виробництва, сукупність методів організації, управління і вирішення технологічних завдань на основі вживання комплексною стандартизації, автоматизації, економіко-математичних моделей і засобів технічного оснащення.

Важливим етапом технологічної підготовки виробництва є проектування та виготовлення технологічного оснащення. До нього входять: 1) технологічне обладнання, 2) оснастка, 3) інструменти,

4) засоби механізації та автоматизації виробничих процесів.

Їх вибір здійснюється з урахуванням конструктивно-технологічних особливостей виробу, типу виробництва, об’ємів випуску нової продукції. Чим більший об’єм випуску продукції, тим економічніше використання спеціальної оснастки, тому що витрати швидко скуповуються за рахунок зниження трудоемкості виконання операцій.

Опрацювання і впровадження запроектованих технологічних процесів на великих підприємствах масового виробництва здійснюється поетапно в технологічних лабораторіях, експериментальних цехах, а остаточно — в цехах основного виробництва в міру готовності технологічної документації і спеціального оснащення. Технологічний процес уважають запровадженим (освоєним), коли виготовлення деталей, складання вузлів і виробу в цілому здійснюється відповідно до встановлених регламенту і вимог.

43. Типізація технологічних процесів

Типізація технологічних процесів – система розробки раціональної технології, яка базується на створенні груп конструктивно-технологічно подібних деталей. Типізація складається з 2-х етапів: класифікація деталей по групах конструктнвно-технологічної подібності та вибір так званого типового представника групи.

За типовим представником розробляється типова технологія для всієї групи деталей, тобто одна технологічна карта й одна технологія.

Врахування особливостей конкретної деталі в типовій групі здійснюється за допомогою поправочних і проектувальних коефіцієнтів. Типізація є ефективним шляхом зниження технологічної собівартості й скорочення життєвого циклу виробу.

На відміну від типової технології, метод групової технології полягає в тому, що технологічний процес розробляється не на конкретну базову деталь, а на так звану умовно-комплексну деталь – умовно створену на папері деталь, що має всі ознаки даної класифікаційної групи деталей.

Обробка даної групи здійснюється за допомогою групового оснащення і групової інструментальної наладки тобто обробки деталей шляхом визначеного порядку заміни інструментів і операцій.

Основні вимоги до групової технології:

1) прийнята послідовність технологічних операцій повинна забезпечити обробку будь-яких деталей даної класифікаційної групи,

2) технологічне оснащення повинно бути груповим або універсально-переналагоджуваним, тобто придатним для обробки всієї групи деталей.

Типiзацiя технологiчних процесiв має велике значення для систематизацi узагальнення i поширеняя передових високопродуктивних технологiчних процесiв. Типiзацiя технологiчних процесiв скорочус трудомiсткiсть технологiчного пiдготування у 2—З рази, а обсяг технологiчної документацiї у 8 - 10 разiв. Типовi технологiчнi процеси широко застосовуються, головним чином, при механiчнiй та термiчнiй обробцi деталей в умовах дрiбносерiйного i одиничного виробництв.

Подальшим розвитком типiзацiї технологiчних процесiв є розроблення групової технології, що найефективнiша при невеликих партiях оброблюваних деталей i частому переналагодженнi устаткування.

Груповий технологiчний процес призначений для спiльного виготовлення або ремонту групи виробiв рiзноманiтної конфігурації. Вiн має складатися з комплексу групових технологiчних операцiй, що виконуються на спецiалiзованих робочих мiсцях у послiдовностi технологiчного маршруту виготовлення визначеної групи виробiв. У процесi розроблення групових технологiчних операцiй варто передбачати достатню величину iх сумарної трудомiсткостi для роботи без переналагодження технологiчного оснащення (допускасться тiльки часткове пiдналагодження).

44. Оцінка ефективності нових технологічних процесів

Технологічний процес — це сукупність операцій з добування, перероблення сировини і матеріалів у напівфабрикати та виготовлення готової продукції. Кожен технологічний процес може бути розчленований на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і поданий як технологічна схема.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему, яка має входи і виходи. Для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів у загальному вигляді, що необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і техніко-технологічного розвитку в цілому, використовуються параметри третьої групи, які мають найбільше спільного — це жива і минула праця, що витрачається під час технологічного процесу. Будь-який технологічний процес удосконалюється шляхом підвищення ефективності використання минулої праці і зниження затрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу необхідно знати співвідношення живої і матеріалізованої праці в даному процесі. Доцільність цих параметрів пояснюється і тим, що вони пов’язані з такою основною характеристикою, як продуктивність праці.

До груп технічних новин і нововведень, стосовно і яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація існуючих засобів праці, предметів праці і споживання, технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм – народногосподарській і внутр.госп.

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука-виробництво-експлуатація споживання", дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга – у процесі реалізації новин, коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту способи їхнього обчислення є ідентичними; вони визначаються як різниця між результатами і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто

Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу – розрахункового року за допомогою спеці­аль­ного коефіцієнта приведення α_t що обчислюється за формулою: де Е_н – норматив приведення різночасних витрат і результатів (Е_н = 0,1); t_p – розрахунковий рік; t – рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.

З урахуванням чинника часу народногосподарський економічний ефект від технічних нововведень дорівнює: де Р _t – В _t – вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t -му році розрахункового періоду; t – відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних() і супровідних () результатів:

Основні результати обчислюються за формулами:

• для засобів тривалого користування –

• для нових предметів праці – де Ц _t – ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t; V _t – обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t; W – продуктивність засобів праці в році t; D_t – витрата предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції, тобто

При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції обчислюються однаково:

де С_t – поточні витрати на виробництво (використання) продукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію; К_t – одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у році t; Л_t – залишкова вартість основних фондів, що вибувають у році t.

 

ФВА у с-мі підготовки в-ва

Найбільш ефективним засобом виявлення скорочення чи повного усунення зайвих економічно невиправданих витрат є функціонально-вартісний аналіз (ФВА), метою якого є виявлення шляхів зниження матеріальних і трудових витрат за рахунок удосконалення конструкцій, технології, організації за збереження чи поліпшення споживчих якостей виробів. Іншими словами, ціль ФВА на стадії проектування нової продукції полягає в обґрунтуванні оптимального варіанта конструкції й організаційно-економічних рішень, що забезпечують виконання нею заданих функцій з мінімальними витратами.

ФВА — це метод системного дослідження виробу, процесу, структури, напрямків підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Сутність його полягає в досягненні найкращого оптимального співвідношення між споживчою вартістю виробу (процесу, структури) і витратами на його створення та використання. Це передбачає вирішення таких завдань, як зниження собівартості продукції, що випускається, підвищення її якості, зменшення експлуатаційних і транспортних витрат, підвищення продуктивності праці, зниження матеріали-, трудо-, енерго-, фондомісткості продукції, заміна дефіцитних дорогих матеріалів, усунення проблемних місць і диспропорцій.

Основними особливостями ФВА в процесі підготовки виробництва нових виробів є: обов'язкове дотримання найважливішого принципу визначення витрат і результатів па всіх стадіях життєвого циклу продукції; удосконалення її конструкції, технології виготовлення, організації виробництва не за окремими функціональними блоками, а в цілому як єдиної системи; необхідність досягнення кінцевого результату з набуття споживчих властивостей продукції; встановлення витрат за функціями відповідно до їх значення для споживачів і багаторазовість проведення ФВА на різних етапах інноваційного процесу.

Застосування ФВА на стадії проектування спрямоване на встановлення меж функціонально необхідних (допустимих) витрат, здійснення їхньої оптимізації, істотне підвищення ефективності нової продукції, поліпшення її технічних і економічних параметрів.

Під час вирішення цих завдань важливий принцип — системний підхід, властивий ФВА, дає змогу розглядати його як організуючий засіб для реалізації всіх основних напрямів підвищення ефективності виробництва. Він поєднує воєдино техніку й економіку, оптимізуючи співвідношення між споживчими властивостями продукції, праці і витратами на їхній вияв; усі стадії життєвого циклу продукції — дослідження, розробку конструкції, підготовку й організацію виробництва, експлуатацію; координацію розробників, виготівників і споживачів нової продукції. Крім того, за допомогою ФВА можна координувати роботу окремих робітників у межах одного підрозділу, а також груп робітників у цехах, на підприємстві. Тому ступінь використання колективом методу ФВА може бути своєрідною мірою зацікавленості в підвищенні ефективності виробництва.

47. Зміст та об’єкти ФВА

Предметом ФВА є сукупність функцій досліджуваного об’єкта і витрати на їх забезпечення. Об’єктом функціонально-вартісного аналізу може бути виріб, технологічний процес, організаційна структура, метод управління, тобто будь-яке інженерно-економічне рішення, яке потребує витрат ресурсів і передбачає багатоваріантність здійснення (рис.1.1). Різні об’єкти ФВА мають свої особливості стосовно проведення аналітичної роботи і, у той же час, між ними є багато спільного при проведенні функціонально-вартісного аналізу, зокрема правила функціонального моделювання, методи пошуку рішень, оцінка якості виконання функцій і визначення витрат на їхнє здійснення.

Будь-який об’єкт має резерви свого вдосконалення. Найбільш значним джерелом резервів є усунення:

· невідповідності вимог до об’єкта стосовно його фактичних функціональних показників у реальних умовах експлуатації;

· неефективного використання науково-технічної інформації;

· недооцінки впливу економічних факторів;

· слабо обізнаності проектувальників з маркетингом;

· недоліків організації виробництва і праці та інше.

Залежно від глибини дослідження та призначення результатів економічного аналізу виділяють такі три його види: загальноекономічний, техніко-економічний, функціонально-вартісний.

ФВА являє собою евристичний метод дослідження функцій об’єкта, що направлений на оптимізацію техніко-економічних параметрів на всіх стадіях життєвого циклу. ФВА - це метод одночасного і взаємозв'язаного дослідження функції об'єкта і вартості цих функцій. Функції і їхня вартість становлять об'єкт ФВА.

Для ФВА характерні наступні риси:

o Функціональний підхід, згідно з яким кожний об’єкт розглядається як комплекс функцій для більш повного та економічного задоволення потреб їх споживачів (при цьому функції враховуються як сутність об’єкта, а самі об’єкти – як одна з можливих форм її прояву).

o Принцип системності, при якому функції розглядаються з системних позицій із виділенням функцій зовнішніх та внутрішніх, загально об’єктних та внутрішньо об’єктних і т.п. функції, які відображають поведінку об’єкта оцінюють з точки зору їх значення, витрат та ступеня їх виконання. Шляхом порівняння таких рис виявляються надто затратні, що погано (недостатньо) виконуються або, навпаки, що виконуються вище потрібного рівня. Таким чином, визначаються напрямки та області подальшого росту ефективності використання об’єкта аналізу. Розв’язання проблеми – як інакше, краще, ефективніше досягнути виконання конкретної функції, здійснюється в подальшому за допомогою комплексу методів активізації творчого мислення.

o Принцип безперервного зіставлення значимості функцій та витрат на їх реалізацію, виділення найбільш вартісних функцій та зон, з’ясування функціональних надлишків.

o Принцип колективної творчості, який припускає участь в проведенні ФВА групи спеціалістів різного профілю, активне використання широкого арсеналу методів, що стимулюють творче мислення, вироблення нестандартних рішень (морфологічний метод, “мозковий штурм”, синектика алгоритм вирішення винахідницьких задач (АВВЗ), метод контрольних запитань і т. ін.).

o Принцип універсальності, що дозволяє використовувати ФВА практично у всіх сферах людської діяльності, які пов’язані із витратами.

o Метою кожного конкретного випадку використання ФВА є досягнення оптимуму користі при мінімальних витратах.

o Функціонально-вартісний аналіз може бути упроваджений там, де є змога забезпечити функцію доцільною діяльністю людей та де результати їх праці можуть бути отримані більше ніж одним способом.

ФВА проводиться з метою виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варіантів виробництва, ліпшого співвідношення між споживчою вартістю виробу та витратами на його виготовлення. Він базується на пошуку способів зниження матеріало-, енерго- і трудомісткості продукції.

ФВА передбачає мінімізацію витрат ресурсів у процесі виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробів, удосконалення способів виготовлення деталей і вузлів, виявлення додаткових чи зайвих витрат, раціоналізації технології та використання ефективних матеріалів. Для здійснення цього аналізу використовується звітна, облікова, конструкторсько-технологічна, нормативна й позаоблікова інформація.

 

 

48. Принципи ФВА

Для забезпечення найбільшої віддачі від виконання робіт з ФВА треба дотримуватися певних принципів проведення аналітичного дослідження. Найважливіші з них розглянемо нижче.

Принцип ранньої діагностики. Сутність його в тому, що величина виявлених резервів залежить від того, на якій стадії життєвого циклу виробу проводиться ФВА: передвиробничій, виробничій, експлуатації, утилізації. Як правило, зайві витрати закладаються переважно на етапі проектування виробу. Тому і найбільший ефект від аналізу може бути отриманий на цьому етапі, коли можна запобігти зайвим витратам не тільки на виготовлення виробу, й на підготовку виробництва його. На стадії промислового випуску продукції величина ефекту зменшується за рахунок того, що вже проведені роботи із забезпечення його функціонування (створення виробничих потужностей, виготовлення оснащення, придбання устаткування тощо), налагоджено виробничий процес. Втручання в цей процес не обійдеться без втрат. Ще великі втрати будуть при внесенні змін у конструкцію виробу на стадії його експлуатації.

Тому найдоцільніше проводити ФВА під час конструкторського розроблення виробів. Наприклад, усунення помилки, якої припустилися при розробленні виробу, в 10 разів дешевше, ніж у процесі виробництва, й у 100 разів, ніж у процесі експлуатації виробу споживачами.

Принцип пріоритету. Оскільки метод ФВА не набув поки що широкого застосування і не охоплює всі можливі об’єкти (види продукції, технології і ін.), а кількість фахівців, що володіють методикою, обмежена, то в кожному випадку треба враховувати таку вимогу. Насамперед ФВА мають піддягати вироби й процеси, що перебувають у стадії конструкторського розроблення і вироблятимуться у великій кількості чи здійснюватимуться у великих масштабах. Це дасть змогу максимізувати ефект ФБА при мінімально можливих витратах на його проведення. Крім того, значний ефект від цього сприятиме більш широкому визнанню ФВА.

Принцип оптимальної деталізації. Головний зміст ФВА - виділення споживчих функцій, властивих об'єкту. Проте, коли досліджуваний об’єкт є досить складним, то внаслідок поділу його на функції останніх може бути дуже багато (десятки, а то й сотні). Така вузька деталізація об’єкта робить програму аналізу дуже громіздкою, малозрозумілою і навряд чи сприятиме швидкому й результативному її виконанню.

Якщо на практиці трапляється дослідження складних об’єктів, то його краще проводити двома етапами:

1) поділ об’єкта на великі частини (окремі вузли машин або пристрої, менш відокремлені групи технологічних операцій);

2) проведення ФВА кожного з виділених більш дрібних об’єктів.

В окремих випадках при попередній деталізації може з’ясуватися, що найцікавішою для аналізу є одна яка-небудь частина об’єкта, виділення інших доцільне з огляду на ефективність аналізу.

Принцип послідовності. Комплекс робіт з ФВА треба виконувати в певній послідовності в дослідженні, насамперед попередньо вивчити майбутній об'єкт та всі обставини, пов’язані з його виробництвом і використанням. При цьому слід користуватися логічною схемою деталізації - від загального до часткового (об’єкт - вузол - функція).

Слід також зважати на те, що при проведенні ФВА результати його на кожному етапі залежать від повноти і якості виконаних робіт на попередніх етапах.

Принцип виділення головної ланки (ліквідації вузьких місць). Майже завжди в процесі аналізу з’ясовується, що в господарському комплексі або в окремому виробі є якась частина, що потребує великих витрат на забезпечення життєздатності даного об’єкта або стримує одержання ефекту від його функціонування (використання).

Очевидно, дослідження найдоцільніше спрямувати на ліквідацію цих стримувальних обставин або напрямків. Завдяки такому вибору напрямків дослідження мінімальні витрати на проведення ФВА приведуть до активізації всієї аналізованої системи і значно підвищать загальний ефект від її функціонування.

Отже, використання викладених принципів може істотно підвищити ефективність робіт з ФВА

49. Поняття ф-ції, функц.-вартісна діаграма

Всі функції класифікуються за рядом ознак, з яких найбільше значення для аналізу має поділ їх на головну, основні, допоміжні та непотрібні. При цьому доцільно вивчити функції, які не впливають на працездатність аналізованого об’єкта та є наслідком помилок проектувальників тощо. При аналізі варіантів реконструкції, технічного переозброєння підприємства враховують діючі, потрібні та непотрібні функції

Сукупність всіх функцій у їх взаємозв’язку характеризує функціональність аналізованого об’єкта, яка вимірюється ступенем їх виконання. Функціональність відображає міру адекватності властивостей об’єкта суспільним потребам. Цю міру визначає дослідницька робоча група (ДРГ) шляхом зіставлення аналізованих функцій з еталоном, який характеризує оптимальний рівень задоволення суспільної потреби.

Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об’єкта. Вони поділяються на п’ять груп.

Головна функція (головні) – функція, яка виражає призначення об’єкта.

Основні функції об’єкта аналізу це ті, що забезпечують виконання головних функцій.

Допоміжні функції – функції не пов’язані з основним призначенням об’єкта, водночас вони забезпечують умови для виконання основних функцій.

Допоміжні функції в свою чергу можна поділити н