Культурно-історичні епохи. Класицизм.

1.Античний період

2. Середньовіччя

3. Відродження

4. Просвітництво

5. Сучасна культура

Античний період

Однією з давніх культур є культура Дворіччя (Месопотамії). Саме тут зароджується писемність – як вирішальний чинник культури, яка дає змогу зберігати інформацію. Вийшовши із Дворіччя вона через передню Азію ввійшла в Європу і поширилась там.

На розвиток і становлення культури важливий вплив мав період античності (VI – V ст. до н.е. – II ст. н.е.). Греки створили досконалу, для свого часу, систему освіти, що сформувала людину як особистість з чітко визначеними ціннісними орієнтаціями. У них перевагу надавали гуманізму, зверненя уваги на внутрішній світ людини. Ідеали людини стають провідними у культурному процесі. В період античності виділяють такі типи періодів розвитку культури:

1. Гомерівська Греція (IX – XI ст. до н.е.)

2. Архаїчна Греція (VII – VI ст. до н.е.)

3. Класична Греція (V – кінець IV ст. до н.е.)

4. Еллінізм (кінець IV – I ст. до н.е.)

Гомерівська та Архаїчна Греція ставили провідною метою гуманітарну практику виховання: дитина вчилась читати, писати, опановувати літературу обов’язково було вивчення музики та фізична культура.

В період античності (так званий афінський період) великий вплив мають Платон і Аристотель. Платон з його поглядами на життя, що вся що існує в природі змінюється. Все що є матеріальним воно тим чи іншим чином підлягає руйнації, тільки ідеї вічні як душа. Через розум пізнає світ.

Аристотель – засновник 20 наук (логіка, фізика, біологія, гуманітарні науки).

В класичний період (480 - 320р. до н.е.) найбільшого розвитку досягли жанри комедії і драматургії. Твори Фукідіта «Історія Пилопонеської Війни», Сократ – родоначальник діалектики.

В період еллінізму (320 - 220р. до н.е.). В період імперій (Єгипту, Сирії, Нової Азії, Македонії) відбувається поширення грецької культури, занепад філософської думки і зростає практичність наукових знань.

Середньовіччя

Епоха середньовіччя поділяється на:

1. Темні віки (IV- VIII ст.)

2. Раннє середньовіччя (VIII- XII ст.)

3. Пізнє середньовіччя (XIII- XV ст.)

Цей період характеризується великим впливом церкви на все життя людини, боротьбою держави з церквою.

1.Темні віки – це IV ст., переселення народів, розпад Західної Римської Імперії, криза в економіці та політиці. Занепад культури та освіти, безграмотність.

2. В кінці VIII ст. це період так званого каролінгського відродження пов’язаного з ім’ям Карла Великого який провів реформу письма.

3. В XII ст. набувають розвитку міста, таким чином вони стають культурними центрами. Хоча і є під сильним впливом церкви яка критикує античність. Популярними стають різні вчення серед них і схоластика, яка виникає ще в ранньому середньовіччі – це середньовічна християнська філософія, яка говорить проте що шлях до розуміння Бога є у роздумах.

Містицизм зародився у XII ст. Основним представником був Бернард Клеверський. Сенс людського життя є пізнання Бога, нерозум веде до Бога, а любов.

Якщо говорити про середні віки не можна не згадати Тома Аквінського (1225 – 1274) – вихованець Бернардинського монастиря, монах домінікан, магістр теології який говорив, що розум людині дається Богом, а віра іде з розуміння того, що дав тобі Бог. Віру можна досягти через розум. Його теологія стає священною наукою.

Формування середньовічної картини світу під впливом і тиском теології. Світ є реальним Богом задуманим, головна риса картини світу його завершеність:

1. Віра в авторитет та символи.

2. Святе Письмо та праці отців церкви були авторитетом.

3. Все нове вважається гріхом.

4. Віра в дива

5. Фанатична віра в Бога.

6. Служіння Богу – єдина мета.

У цей період широкого поширення набуває:

1. Освіта. Зароджуються латинські міська та сільська література.

2. Лицарська поезія.

3. Поезія трубадурів

4. Готичний стиль в архітектурі

5. Університетська освіта

Змінення середньовічних міст, поступове переростання ремесла в мануфактуру, накопичення багатства у міської знаті, вимога появи вільної робочої сили – створили передумови формування нової культурної епохи, яка дістала назву Відродження(XIII – XVII)

Відродження

Ця епоха започаткована фундаментальними відкриттями в природничих науках, гуманізму в суспільних відносинах. Це був період не простого відродження чогось вже досягнутого античним світом, а період своєрідного способу життя, мислення, світобачення.

Виділяють 2 регіони Відродження: Італія & Англія і Франція.

Італійське Відродження поділяється на:

1. Проторенесанс (XIII – поч. XIVст.)

2. Раннє Відродження (кінець XIV – XVст.)

3. Високе Відродження (кінець XV - поч. ХVIст.)

4. Пізнє Відродження (кінець XVI – поч. XVIIст.)

Відродження спрямовання культури до оновлення античної спадщини, заперечення середньовічних поглядів, зародження гуманістичних ідей, падіння авторитету церкви.

Вперше термін гуманізм вжив Леонардо Бруні – особистість повинна всесторонньо розвиватись. Батьком гуманізму вважають Петрарку, людину яка вважала, що людина не повинна відмовлятись від земних радостей. Він критикував за її аскетизм і прагнення від відмов від всього що, приносить радість і задоволення людині. В період Відродження багато ідей про державу та форми правління подає Ніколо Мак’явеллі. Головна мета життя людини – це служіння на користь державі. Томас Мор, Е. Ротердамський, Леонардо да Вінчі – вони висувають зовсім нові ідеї, незвичні для усього періоду.

Просвітництво

Доба Просвітництва виникає в XVIIIст. Це період розуму. Ідеї про демократичні свободи. Свій початок Просвітництво бере ще в XVIIст. Спроба пояснити явища природи і життя. Велику роль відводять освіті. На перше місце ставиться механіка. Критикується існуючий державний лад.

Вольтер критикує церкву. Бог служить людині, а не людина Богу. Людина – найбільша цінність. Вольтер виступає проти війни. Рушійною силою прогресу є людський розум. Завдяки ідеям формуються закони, а закони формують відносини між людьми. Ідеал правління освітченний монарх.

Монтеск’є теж критикує церкву. Розум – є головним законом. В державах де панує гарячий клімат люди більш схильні до рабства і тиранії, ніж в холодних країнах, де загартовується воля і прагнення до життя.

Загалом це період звернення поглядів до людини розумної, освітченної та впевненої в собі, зменшується вплив церкви, розвивається наука.

XVIII – початок XIXст. – епоха романтизму, вплив Великої французької революції і заперечення ідей Просвітництва. Головна рушійна сила народ. Представниками романтизму були: Руссо, Дідро, Байрон, Герде.

Перша половина XIXст. – це криза традиційних систем цінностей. Пошук універсальних моделей світу під впливом нових ідей.

Друга половина XIX – початокXXст. – це період наукових відкриттів, промислових революцій. Перехід від відсталого суспільства до розвинутого.

Дарвін висунув теорію загальної еволюції. Г. Спенсер продовжив розвивати теорію еволюції. Все рухається перед суспільством як живий біологічний організм.

Сучасна культура

В XX – XXIст. розвивається модерн та постмодернізм.

Модерн – це сукупність умов життя створених в епоху еволюції 60р.XXст. Початок виникнення сучасної науки. Формується індустріалізація суспільства. Модернізм вбачає в собі такі шляхи розвитку суспільства:

1. Капіталістичний

2. Державний соціалізм (Китай, Куба)

3. Оптимізм

4. Високий статус науки

5. Всі нерозвинуті країни повинні йти шляхом США

В другій половині XXст. відбуваються зміни у розвитку індустріального суспільства спричинені науковою революцією та зростанням ролі науки та інформації.

Постмодернізм виник в 50р.ХХст. в США як художнє явище. В 60р. поширився у Франції. Загалом в цей період культури відіграє провідне місце. З’являється багато напрямків, наприклад: поп і рок культури. Вони пропагують нові ідеї. Виступають проти порядків – це бунт і заперечення старої моралі.

Класицизм

Напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше з'явився в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції XVII-ст. Цей напрям певною мірою притаманний усім європейським літературам, а в деяких зберігав свої, позиції аж до першої чверті XIX СТ. ДЛЯ класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Аріcтотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму. Першою важливою спробою формування принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат Н. Буало «Мистецтво поетичне»,(1674).

Визначальні риси класицизму:

- раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

- наслідування зразків античного мистецтва;

- нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);

- обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

- у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

- аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;

- встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Класицисти вважали, що призначення літератури —виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку-мусить давати мистецтво.