Характеристика джерел фінансування підприємств.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здача в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.

Розрізняють також фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто:

- банківські кредити;

- позики інших підприємств;

- кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань;

- кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;

- іноземні інвестиції.

Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожне підприємство повинно забезпечувати оптимальне співвідношення власного й залученого капіталу.

Однією із форм фінансування є кредит, тобто платне надання підприємству грошових коштів або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов’язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Види собівартості.

Собівартість – це грошовий вираз частини витрат, що спрямовані безпосередньо на виробництво та реалізацію продукції.

Види собівартості:

Виробнича собівартість – це витрати на рівні виробничого підрозділу. Вона включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі витрати, постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості, понаднормативних витрат та нерозподілених загальновиробничих витрат.

Понаднормативні виробничі витрати – це такі витрати, які можуть виникати, коли перевищуються встановлені норми витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у момент їх виникнення.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між роздрібною вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Ця категорія собівартості використовується для торговельних підприємств.

Витрати операційної діяльності складаються із собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат, пов’язаних зі збутом та інших операційних витрат.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з операційних і неопераційних витрат.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

Можливі (фактичні) витрати підприємства складаються із витрат звичайної діяльності та витрат, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями. Надзвичайні витрати виникають у зв’язку з надзвичайними подіями.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

- із загальної суми витрат на виробництво слід виключити витрати на роботи (послуги), які з різних причин не включаються до складу валової продукції: витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку; втрати від браку; напівфабрикати і комплектувальні вироби, якщо вони не підлягають обробці на підприємстві і оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб тощо.

- врахувати зміну залишків майбутніх періодів;

- врахувати зміну залишків резервів наступних платежів.

Для визначення собівартості товарної продукції необхідно здійснити коригування собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва.

За етапами формування витрат розрізняють технологічну, цехову і виробничу собівартість.

У залежності від часу формування витрат розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість – це виражені в грошовій формі фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість: місячну, квартальну, річну.

У промисловості розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість. Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції і визначається за формулою середньої арифметичної зваженої.

 

52. Основні показники плану собівартості продукції.

До основних показників плану собівартості продукції відносять­ся: собівартість валової продукції, собівартість товарної продукції, виробнича собівартість, собівартість реалізованої продукції, витрати операційної діяльності, витрати звичайної діяльності, собівартість одиниці продукції для всієї номенклатури плану, витрати на 1 грн. товарної продукції, розмір зниження собівартості порівня­ної продукції; розмір зниження витрат на 1 грн. товарної продукції.

Для визначення собівартості валової і товарної продукції скла­дається кошторис витрат за економічними елементами, який включає усі витрати підприємства на виконання виробничої програми.

Для визначення собівартості одиниці продукції складаються каль­куляції для усієї номенклатури продукції.

Для економічного аналізу широке розповсюдження одержав показник витрат на одну гривню товарної продукції. Цей показник визначається як відношення собівартості товарної продукції до її обсягу в оптових цінах:

де сі - собівартість одиниці і-го виду продукції;

Nі - кількість і-го виду продукції у складі товарної продукції;

Ці - оптова ціна одиниці і-го виду продукції (без ПДВ);

С - собівартість товарної продукції;

Q - обсяг товарної продукції;

н – кількість видів продукції.

Зниження собівартості продукції – обов’язкова умова зростання прибутку підприємства і підвищення ефективності виробництва. Для характеристики ступеню зниження собівартості продукції використовують­ся два показники:

- для однорідної продукції - зниження собівартості порівняної продукції у % до минулого періоду;

- зниження витрат на одну гривню товарної продукції.

Зниження собівартості порівняної продукції визначається за формулою:

де м - номенклатура порівняльної продукції;

Nі - кількість продукції і-го найменування;

сбі, спі - собівартість одиниці продукції відповідно базового і планового періодів.

Для кожного виду продукції зниження собівартості розраховують співставленням її собівартості в базовому та плановому періодах за формулою:

Зниження витрат на одну гривню товарної продукції можна визна­чити за формулою:

де 3б, Зп - витрати на одну гривню товарної продукції відповідно у базовому і плановому періодах.

53. Показники прибутку та методи їх планування.

Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку:

- валовий;

- від операційної діяльності;

- від звичайної діяльності до оподаткування;

- від звичайної діяльності;

- чистий.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції за формулою:

ВП = ОР – Срп

Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат за формулою:

Под = ВП + Іод – АВ – Зб – Іов

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Пзддп = Под + Дк + І фд + Ід – Вф - Вк – Ів,

де Дк – дохід від участі в капіталі;

Іфд – інші фінансові доходи;

Ід - інші доходи;

Вф – витрати фінансові;

Вк – витрати від участі в капіталі;

Ів – інші витрати.

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків із прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності (Ззд) до оподаткування (Зздд) та сумі податків на прибуток.

Пзд = Пзддп - ППР

Ззд = Зздд + ППР

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитк та податків з надзвичайного прибутку.

ЧП = Пзд + Пнзд– Збнзд – ПНЗД

Є кілька методів планування прибутку та рентабельності:

- метод прямого поасортиментного розрахунку;

- аналітичний метод (перевірочний);

- поасортиментно-аналітичний.

На невеликих і середніх підприємствах найбільш розповсюдженим методом планування прибутку є метод прямого поасортиментного розрахунку, виходячи з формули:

Пр = Р – С, (7.13)

де Р – обсяг реалізації (без ПДВ і акцизного збору);

С – собівартість товарів.

Аналітичний метод планування прибутку ґрунтується на вивченні факторів, які визначають рівень прибутку та рентабельності у базовому періоді, врахуванні їх, а також інших факторів (зростання виробництва, зниження собівартості тощо), які повинні мати місце в плановому періоді. Послідовність роботи з планування прибутку наступна:

Оскільки ця робота проводиться до закінчення базового періоду, спочатку обчислюється очікуваний прибуток за звітний період. Для цього сума фактично одержаного прибутку за минулий період базового року збільшується на суму планового прибутку за період до його закінчення.

Другий етап – коригування очікуваного прибутку за факторами, які формували прибутковість і рентабельність підприємства у базовому періоді і які слід враховувати як резерви росту прибутку у плановому періоді. Таким чином обчислюється базовий прибуток і базова рентабельність.

Показники рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. Вона має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім, розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

Ракт = Пзддп × 100/ СА,

Ракт = ЧП × 100/ СА,

де СА – середньорічна вартість активів.

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Рвк = ЧП × 100/ Кв,

де Кв - власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчит про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється за формулою:

Рак = ЧП × 100/ Кст,

де Кст – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Рентабельність продукції (Рпр) характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут і визначається за формулою:

Рпр = Пзддп(ЧП) × 100/ ВС +АВ + Зб (7.12