Система матеріальних норм і нормативів:сутність, види, призначення, відділи відповідальні за організацію розробок.

Зміст: ст.

1. Об’єкт та предмет планування дія-ті під-ва…………………………………..2

2. Характеристика етапів процесу планування……………...…………………..3

3. Система планів на підприємстві, їх характеристика...……………………….3

4. Стратегічне, Тактичне, Оперативне планування: сутність та відмінності між ними…………………………………………………………………………...4

5. Розділи поточного плану……..………………………………………………..5

6. Джерела інформації для процесу планування……..…………………………5

7. Система матеріальних норм і нормативів:сутність, види, призначення, відділи відповідальні за організацію розробок…………………………………6

8. Система трудових норм і нормативів:сутність,види,призначення,відділи відповідальні за організацію розробок………………….………………………7

9. Організаційно-технічний розвиток підприємства:сутність,етапи планування...............................................................................................................8

10. Процес планування освоєння нової продукції……………..………………..9

11. Джерела фінансування заходів плану організаційно-технічного розв. підприємства………………………………………………………………………9

12. Механізм взаємодії планів……………………………………...…………...10

13. Структура плану обсягів продажу……………..…………………………...11

14. Характеристика етапів розробки виробничої програми………………..…11

15. Перерахунок асортименту «портфеля» замовлень на один вид прод……12

16. Оптимальна виробнича програма. Модель Конторовича………...……….12

17. Основні показники плану виробництва……………………………………12

18. Етапи розробки виробничої програми……………………………………..14

19. Крива виробничих можливостей…………………………………………...14

20. Виробнича потужність: сутність, види та її характеристика……………..15

21. Показники виробничої потужності підприємства…………………………16

22. Характеристика фонду роботи обладнання………………………………..16

23. Аналіз ефективності використання потужності підприємства…………...17

24. Структура балансу виробничої потужності………………………………..17

25. Баланс матеріальних ресурсів………………………………………………18

26. Етапи розробки плану матеріально-технічного забезпечення……………19

27. Розрахунок потреби підприємства у матеріальних ресурсах……………..19

28. Розрахунок величини виробничих запасів…………………………………20

29. Продуктивність праці: сутність, показники оцінки……………………….21

30. Фактори росту продуктивності праці………………………………………22

31. Методи планування чисельності працівників……………………………..22

32. Планування чисельності керівників, фахівців, службовців……………..23

33. Показники використання персоналу……………………………………….24

34. Планування бюджету робочого часу працівників………………………...25

35. Характеристика складових фонду робочого часу…………………………26

36. Характеристика елементів тарифно-посадової системи………………….27

37. Методи розрахунку планового фонду оплати праці на підприємстві…...27

38. Характеристика годинного, денного, та місячн. фондів оплати праці…28

39. Аналіз витрат підприємства за минулий період………………………….29

40. Зведений кошторис витрат на виробництво……………………………….29

41. Характеристика кошторису витрат на утримання та експлуатацію обладнання та кошторису загальновиробничих витрат………………………30

42. Методи розробки кошторису витрат на виробництво…………………….30

43. Характеристика економічних елементів витрат операційної діяльності...31

44. Узагальнений перелік статей калькуляції для виробничої собівартості…31

45. Витрати на збут. Адміністративні витрати. ……………………………….32

46. Взаємозв’язок показників обсягу виробництва, витрат і прибутку……..33

47. Структура та характеристика фінансового плану підприємства…………33

48. Оперативне фінансове планування на підприємстві (Характеристика системи відповідних планів)……………………………………………………34

49. Планування виручки від реалізації: сутність, методи розрахунку……….35

50. Характеристика джерел фінансування підприємств……………………...36

51. Види собівартості……………………………………………………………36

52. Основні показники плану собівартості продукції…………………………38

53. Показники прибутку та методи їх планування…………………………….39

54. Показники рентабельності…………………………………………………..40

55. Характеристика оборотних засобів………………………………………...41

56. Планування приросту власних оборотних коштів………………………...42

57. Характеристика форм організаційної структури планування…………….42

58. Основні функції планово-економічного відділу…………………………..43

59. Система показників оцінки якості планів………………………………….44

60. Шляхи удосконалення системи планування на підприємстві……………45

61. Методи розподілу непрямих витрат………………………………………..46

62. Характеристика складових норм витрат…………………………………...46

1. Об’єкт та предмет планування дія-ті під-ва.

Планування – це цілеспрямована діяльність господарюючих суб'єктів, що передбачає визначення цілей підприємства на певну перспективу, оптимальних засобів їх реалізації та ресурсного забезпечення на основі інформації про організаційне середовище підприємства.

Об’єкти планування на підприємстві:

- виробнича діяльність, яка включає виробничі і управлінські процеси, пов'язані з:

- дослідженнями і розробками;

- виробництвом;

- маркетингом;

- формуванням і розподілом ресурсів;

- товарорухом, збутом.

- соціальна діяльність, яка передбачає:

- розробку та застосування мотиваційного механізму;

- кадрову політику;

- ефективне використання персоналу.

- екологічна діяльність.

Предметом планування на підприємстві є ресурс: персонал, виробничі фонди, інвестиції, інформація, час тощо. В процесі планування встановлюється їх:

- необхідність;

- оптимальна кількість;

- напрямки та терміни використання;

- режим споживання;

- засоби поповнення.

2. Характеристика етапів процесу планування.

Процес планування включає декілька стадій, або етапів. У європейському бізнесі прийнято виділяти чотири основних етапи планування:

- розробка загальних цілей;

- визначення конкретних завдань;

- вибір основних шляхів їх досягнення;

- контроль за їх виконанням

Основними етапами процесу планування є:

- визначення мети планування;

- аналіз проблеми;

- пошук альтернатив;

- прогнозування;

- оцінка;

- прийняття планового рішення.

Визначення мети планування є вирішальним фактором при виборі форм і методів планування, критеріїв оцінки планових рішень та контролю за ходом їх реалізації.

При аналізі проблеми визначається вихідна позиція на момент складання плану і формується кінцева (бажана) ситуація.

На етапі пошуку альтернатив з переліку можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найреальніший.

Після цього формується уявлення про розвиток планової ситуації, здійснюються відповідні розрахунки для вибору альтернативного сценарію, оформляється єдине планове рішення.

3. Система планів на підприємстві, їх характеристика.

План – це передбачена і підготовлена на певний період програма соціально-економічного розвитку підприємства і усіх його підрозділів.

У ході складання планів керівники усіх рівнів управління розробляють спільну програму своїх дій, встановлюють головну мету і результат спільної роботи, визначають участь кожного відділу або працівника в спільній діяльності, об’єднують окремі частини плану в єдину економічну систему, координують роботу всіх розробників планів і виробляють рішення про єдину лінію трудової поведінки в процесі виконання прийнятих планів. При розробці зведеного плану і виборі лінії поведінки всіх працівників необхідно не тільки забезпечити дотримання певних правил і принципів планування, але і здійснити прийняті плани і вибрані цілі в майбутньому.

Система планів на підприємстві складається з елементів:

- стратегічний чи генеральний план діяльності підприємства, який включає вибір і обґрунтування засобів, завдань і цілей для досягнення заданих або традиційних на підприємстві ідеалів;

- загальні плани підприємства, складені для реалізації стратегічного плану і визначають головні завдання розвитку організації (план обсягу продажу, оновлення продукції, інвестицій);

- поточні плани, які складаються на рік, він повинен містити:

- економічну ефективність виробництва;

- норми і нормативи;

- планування збуту і виробнича програма;

- матеріально-технічне забезпечення підприємства;

- персонал і оплата праці;

- планування витрат виробництва;

- фінансовий план;

- інновації;

- інвестиційне і капітальне будівництво;

- соціальний розвиток колективу;

- охорона природи і раціональне використання природних ресурсів;

- оперативно-календарні плани підрозділів, які передбачають безпосереднє доведення до виконавців завдань;

- програми (розроблюються з метою розвитку одного з аспектів діяльності підприємства) і проекти (відрізняється від програми тим, що опрацьовується з більшим ступенем конкретності).

4. Стратегічне, Тактичне, Оперативне планування: сутність та відмінності між ними.

За видами цілей, які враховуються в плануванні, розрізняють оперативне, тактичне, стратегічне планування. У процесі планування фірма прагне досягти три основних види цілей: завдання, які необхідно виконати в межах планового періоду; цілі, до яких необхідно наблизитися в межах планового періоду; ідеали, яких не можна досягти, але до яких передбачається наблизитись в плановому періоді або за його межами.

Оперативне планування – це вибір засобів вирішення завдань, які поставлені, видані або встановлені вищестоящим керівництвом, а також є традиційними для підприємства, наприклад, розподіл випуску продукції за обсягом, номенклатурою і термінами, встановленими вищестоящим керівництвом. Таке планування короткотермінове. Основне його завдання – вибір необхідних засобів та ресурсів для виконання заданих обсягів роботи або поставлених оперативних завдань.

Тактичне планування заключається в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення наперед встановлених або традиційних цілей. Наприклад, тактична ціль завоювати лідерство на ринку в найближчі п’ять років може бути задана відділу маркетингу керівництвом підприємства. Відділ повинен розробити п’ятирічний план скорочення розриву між підприємством і лідером на ринку на даний момент часу. Потім вибираються необхідні засоби досягнення поставлених цілей в майбутньому.

Стратегічне планування включає вибір і обґрунтування засобів, завдань і цілей для досягнення заданих або традиційних для підприємства ідеалів. Стратегічним ідеалом підприємство може вибрати економічний ріст, неперервний розвиток людського потенціалу, періодичне оновлення продукції підприємства, вихід на світовий ринок і т. п. Таке планування є, як правило, довгостроковим.

Основні відмінності між стратегічним і тактичним плануванням:

- різниця між цілями, засобами;

- прийняття рішень на рівні тактичного планування менш суб’єктивне;

- виконання тактичних рішень краще відслідковується, менш ризиковані;

- тактичні рішення менш оцінюються;

- для тактичного планування характерно також тяжіння до рівнів окремих підрозділів.

5. Розділи поточного плану.

План – це передбачена і підготовлена на певний період програма соціально-економічного розвитку підприємства і усіх його підрозділів.

Поточні плани складаються складаються на рік і повинні містити наступні розділи:

- економічну ефективність виробництва;

- норми і нормативи;

- планування збуту і виробнича програма;

- матеріально-технічне забезпечення підприємства;

- персонал і оплата праці;

- планування витрат виробництва;

- фінансовий план;

- інновації;

- інвестиційне і капітальне будівництво;

- соціальний розвиток колективу;

- охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

6. Джерела інформації для процесу планування.

Характеристика внутрішнього серевища:

- виробництво – розміри, потужність, тип обладнання, інноваційні можливості тощо;

- маркетинг – номенклатура продукції, якість продукції, розміри ринків тощо;

- фінанси – активи, дохід, валові накопичення, показники балансів тощо;

- управління персоналом – прогроми вивчення, аналіз трудових операцій, змістовність роботи тощо;

- організаційна структура, влада та лідерство – форма делегування повноважень, тип організаційної структури, характер власності тощо.

Зовнішнє середовище Внутрішнє середовище

		Зрозуміти, інтерпретувати, узагальнити, пов’язати

 

Планування чисельності керівників, фахівців, службовців.

Планування чисельності працівників даних категорій необхідно вести, керуючись структурою і схемою управління підприємством, переліком функціонально-посадових обов’язків окремих працівників або груп однорідних посад, середньогалузевими нормативами, а при їх відсутності – за розробленими підприємством нормативами. Нормативи чисельності в залежності від призначення можуть розроблятися не тільки для кожної окремої функції управління, а також для окремих видів робіт та за посадами. Чисельність даних категорій визначається за нормами обслуговування, нормами управління, математичним моделюванням.

При плануванні чисельності працівників даних категорій визначається тільки їх обліковий склад. Виділяти явочний склад не прийнято, так як працівники даних категорій можуть виконувати функції відсутніх фахівців.

Планування чисельності різних категорій персоналу на наших підприємствах здійснюється, як правило, за допомогою укрупнених методів або економіко-математичних залежностей

Згідно міжгалузевих методичних рекомендацій однією із умов, при яких доцільне створення відділу є мінімальна чисельність його працівників, необхідних для виконання даного обсягу робіт.

Так, для відділу мінімальна чисельність (як правило) складає 10 чоловік, для бюро – 7, для конструкторського та технологічного підрозділів – у відділі – 21, а в бюро – 16 чоловік. При меншій чисельності працівників самостійні структурні підрозділи не створюються, рекомендується призначати старших спеціалістів та спеціалістів. Для обґрунтування вибору того чи іншого варіанту внутрішньої структури відділу необхідно проаналізувати організаційно-технічні умови та кількість структурних одиниць, що входять у його склад.

Так, для відділу мінімальна чисельність (як правило) складає 10 чоловік, для бюро – 7, для конструкторського та технологічного підрозділів – у відділі – 21, а в бюро – 16 чоловік. При меншій чисельності працівників самостійні структурні підрозділи не створюються, рекомендується призначати старших спеціалістів та спеціалістів. Для обґрунтування вибору того чи іншого варіанту внутрішньої структури відділу необхідно проаналізувати організаційно-технічні умови та кількість структурних одиниць, що входять у його склад.

Планування бюджету робочого часу працівників.

При плануванні бюджету робочого часу в основу покладено календарний фонд робочого часу за рік (365 днів). Якщо від календарного фонду часу (Фк) відняти неробочі дні (Фнр), одержимо номінальний фонд часу (Фн):

Фн= Фк – Фнр

До неробочого часу відносяться вихідні та святкові дні. Крім неробочого часу є певна кількість невикористаного часу. Якщо від номінального фонду відняти невикористаний час (Фнв), одержимо ефективний або реальний фонд часу за рік (Фе):

Фе = Фн – Фнв

До невикористаного часу відноситься час відпусток різних видів, час виконання державних та громадських обов’язків, втрати часу в зв’язку з хворобою і т.п.

Бюджет робочого часу складається у наступній послідовності:

1. Календарний час – 365 днів.

2. Неробочий час - 112 днів:

а) вихідні дні – 104

б) святкові дні - 8

3. Номінальний фонд часу (1 – 2) – 253 дні.

4. Невикористаний час – 25 днів:

а) основна і додаткова відпустка – 18 днів;

б) відпустка на навчання – 3 дні;

в) декретна відпустка – 2 дні;

г) виконання державних та громадських обов’язків – 1 день;

д) невиходи, пов’язані з хворобою - 1 день;

е) відпустка з дозволу адміністрації;

є) цілодобові простої;

ж) прогули

5. Ефективний фонд часу (3 – 4) - 228 днів

Тривалість робочого дня з врахуванням короткого дня у передсвяткові та вихідні дні – 7,8 год.

Перерви всередині робочого дня – 0,2 год.:

а) для матерів, які годують немовлят - 0,05 год.;

б) для підлітків, які працюють за скороченим робочим днем – 0,05 год.;

в) для робітників із шкідливими умовами праці – 0,1 год.;

г) внутрішньозмінні простої (фактично).

Тривалість робочого дня – 7,6 години.

Ефективний робочий час на одного робітника – 1733 год.

Планування виручки від реалізації: сутність, методи розрахунку.

Для фінансової діяльності підприємства будь-якого галузевого спрямування виручка від реалізації має виключне значення з точки зору забезпечення умов для нормальної життєдіяльності, тобто, на плануванні виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Планування обсягу реалізації і надходження виручки від реалізації фінансова служба підприємства здійснює з залученням інформації, якою володіють інші функціональні підрозділи – ПЕВ (планово-економічний відділ), відділ збуту, бухгалтерія. Плановий обсяг реалізації обчислюється за “рівнянням товарного балансу”:

Р = Зп + Т – Зк.

де Зп, Зк - залишки нереалізованої, а також реалізованої, але не оплаченої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду;

Т – обсяг товарної продукції.

У практиці використовують два методи розрахунку планового обсягу виручки від реалізації:

- метод поасортиментного (прямого) рахунку;

- метод укрупненого розрахунку, виходячи з плану виробництва продукції в цілому.

Перший метод – прямий розрахунок реалізації кожного найменування товарів і послуг, що виробляються, реалізуються, продаються замовникам – простий за технікою, наочний, найточніший, але дуже трудомісткий (особливо незручний при великій номенклатурі продукції, більше 100 найменувань). Суть даного методу полягає в тому, що для кожної асортиментної позиції визначають:

- очікувані вхідні залишки нереалізованої товарної продукції та реалізованої, але не оплаченої продукції на початок планового періоду;

- планові вихідні залишки такої продукції на кінець планового періоду;

- обсяг реалізованої продукції у натуральному виразі, для якої завершені розрахунки з покупцями;

- обсяг виручки від реалізації у вартісному виразі (без ПДВ, акцизного збору).

На багатьох підприємствах обсяг виручки від реалізації продукції планують укрупненим методом, тобто без розрахунків для кожного виду продукції, а в цілому для усієї продукції, що виробляється на підприємстві.

Види собівартості.

Собівартість – це грошовий вираз частини витрат, що спрямовані безпосередньо на виробництво та реалізацію продукції.

Види собівартості:

Виробнича собівартість – це витрати на рівні виробничого підрозділу. Вона включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі витрати, постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості, понаднормативних витрат та нерозподілених загальновиробничих витрат.

Понаднормативні виробничі витрати – це такі витрати, які можуть виникати, коли перевищуються встановлені норми витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у момент їх виникнення.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між роздрібною вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Ця категорія собівартості використовується для торговельних підприємств.

Витрати операційної діяльності складаються із собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат, пов’язаних зі збутом та інших операційних витрат.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з операційних і неопераційних витрат.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

Можливі (фактичні) витрати підприємства складаються із витрат звичайної діяльності та витрат, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями. Надзвичайні витрати виникають у зв’язку з надзвичайними подіями.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

- із загальної суми витрат на виробництво слід виключити витрати на роботи (послуги), які з різних причин не включаються до складу валової продукції: витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку; втрати від браку; напівфабрикати і комплектувальні вироби, якщо вони не підлягають обробці на підприємстві і оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб тощо.

- врахувати зміну залишків майбутніх періодів;

- врахувати зміну залишків резервів наступних платежів.

Для визначення собівартості товарної продукції необхідно здійснити коригування собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва.

За етапами формування витрат розрізняють технологічну, цехову і виробничу собівартість.

У залежності від часу формування витрат розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість відбиває індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Фактична собівартість – це виражені в грошовій формі фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість: місячну, квартальну, річну.

У промисловості розрізняють індивідуальну і галузеву собівартість. Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції і визначається за формулою середньої арифметичної зваженої.

 

52. Основні показники плану собівартості продукції.

До основних показників плану собівартості продукції відносять­ся: собівартість валової продукції, собівартість товарної продукції, виробнича собівартість, собівартість реалізованої продукції, витрати операційної діяльності, витрати звичайної діяльності, собівартість одиниці продукції для всієї номенклатури плану, витрати на 1 грн. товарної продукції, розмір зниження собівартості порівня­ної продукції; розмір зниження витрат на 1 грн. товарної продукції.

Для визначення собівартості валової і товарної продукції скла­дається кошторис витрат за економічними елементами, який включає усі витрати підприємства на виконання виробничої програми.

Для визначення собівартості одиниці продукції складаються каль­куляції для усієї номенклатури продукції.

Для економічного аналізу широке розповсюдження одержав показник витрат на одну гривню товарної продукції. Цей показник визначається як відношення собівартості товарної продукції до її обсягу в оптових цінах:

де сі - собівартість одиниці і-го виду продукції;

Nі - кількість і-го виду продукції у складі товарної продукції;

Ці - оптова ціна одиниці і-го виду продукції (без ПДВ);

С - собівартість товарної продукції;

Q - обсяг товарної продукції;

н – кількість видів продукції.

Зниження собівартості продукції – обов’язкова умова зростання прибутку підприємства і підвищення ефективності виробництва. Для характеристики ступеню зниження собівартості продукції використовують­ся два показники:

- для однорідної продукції - зниження собівартості порівняної продукції у % до минулого періоду;

- зниження витрат на одну гривню товарної продукції.

Зниження собівартості порівняної продукції визначається за формулою:

де м - номенклатура порівняльної продукції;

Nі - кількість продукції і-го найменування;

сбі, спі - собівартість одиниці продукції відповідно базового і планового періодів.

Для кожного виду продукції зниження собівартості розраховують співставленням її собівартості в базовому та плановому періодах за формулою:

Зниження витрат на одну гривню товарної продукції можна визна­чити за формулою:

де 3б, Зп - витрати на одну гривню товарної продукції відповідно у базовому і плановому періодах.

53. Показники прибутку та методи їх планування.

Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку:

- валовий;

- від операційної діяльності;

- від звичайної діяльності до оподаткування;

- від звичайної діяльності;

- чистий.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції за формулою:

ВП = ОР – Срп

Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат за формулою:

Под = ВП + Іод – АВ – Зб – Іов

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Пзддп = Под + Дк + І фд + Ід – Вф - Вк – Ів,

де Дк – дохід від участі в капіталі;

Іфд – інші фінансові доходи;

Ід - інші доходи;

Вф – витрати фінансові;

Вк – витрати від участі в капіталі;

Ів – інші витрати.

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків із прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності (Ззд) до оподаткування (Зздд) та сумі податків на прибуток.

Пзд = Пзддп - ППР

Ззд = Зздд + ППР

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитк та податків з надзвичайного прибутку.

ЧП = Пзд + Пнзд– Збнзд – ПНЗД

Є кілька методів планування прибутку та рентабельності:

- метод прямого поасортиментного розрахунку;

- аналітичний метод (перевірочний);

- поасортиментно-аналітичний.

На невеликих і середніх підприємствах найбільш розповсюдженим методом планування прибутку є метод прямого поасортиментного розрахунку, виходячи з формули:

Пр = Р – С, (7.13)

де Р – обсяг реалізації (без ПДВ і акцизного збору);

С – собівартість товарів.

Аналітичний метод планування прибутку ґрунтується на вивченні факторів, які визначають рівень прибутку та рентабельності у базовому періоді, врахуванні їх, а також інших факторів (зростання виробництва, зниження собівартості тощо), які повинні мати місце в плановому періоді. Послідовність роботи з планування прибутку наступна:

Оскільки ця робота проводиться до закінчення базового періоду, спочатку обчислюється очікуваний прибуток за звітний період. Для цього сума фактично одержаного прибутку за минулий період базового року збільшується на суму планового прибутку за період до його закінчення.

Другий етап – коригування очікуваного прибутку за факторами, які формували прибутковість і рентабельність підприємства у базовому періоді і які слід враховувати як резерви росту прибутку у плановому періоді. Таким чином обчислюється базовий прибуток і базова рентабельність.

Показники рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. Вона має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім, розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

Ракт = Пзддп × 100/ СА,

Ракт = ЧП × 100/ СА,

де СА – середньорічна вартість активів.

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

Рвк = ЧП × 100/ Кв,

де Кв - власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчит про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється за формулою:

Рак = ЧП × 100/ Кст,

де Кст – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Рентабельність продукції (Рпр) характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут і визначається за формулою:

Рпр = Пзддп(ЧП) × 100/ ВС +АВ + Зб (7.12

Планування приросту власних оборотних коштів.

Приростом нормативу власних оборотних засобів називається різниця між нормативом на кінець року і нормативом на початок року. Додаткова потреба покривається за рахунок:

- прибутку;

- надлишку оборотних засобів у порівнянні з нормативом, якщо він є;

- приросту сталих пасивів;

- для державних підприємств – асигнування з державного бюджету та перерозподілу коштів галузі;

- господарського товариства (за рахунок коштів на збільшення статутного фонду).

Нормування оборотних засобів - це процес розробки і встановлен­ня економічно обгрунтованих нормативів, тобто мінімальних, але ціл­ком достатніх сум, які забезпечують нормальну, неперервну роботу підприємства в плановому ритмі та обсязі виробництва.

Під нормативом оборотних засобів розуміють суму оборотних засобів, яка забезпечує планомірну безперервну роботу підприємства.

57. Характеристика форм організаційної структури планування.

Основою для вибору організаційних структур на підприємстві служать зазвичай перспективні плани на розвиток, обсяги виробництва продукції, нормативи чисельності і співвідношень різних категорій персоналу і багато інших чинників. Прикладом лінійного підпорядкування економічних служб на великих підприємствах можуть бути названі послідовні структурні ланки: генеральний директор → головний економіст → планово-економічне управління → планово-фінансовий відділ → планово-розрахункове бюро. При функціональній підлеглості право приймати рішення і давати керівні вказівки надається стосовно конкретних функцій незалежно від того, хто їх здійснює. При лінійно-функціональній структурі управління по кожному рівню формується склад служб, що пронизує усе підприємство "від верху до низу.

В умовах ринкової економіки існує безліч типів організаційних структур, в які органічно повинні вливатися планові служби. Це дивизиональная, продуктова, матрична, проектна і так далі, вибір яких визначається стратегічними завданнями підприємства.

58. Основні функції планово-економічного відділу.

Планово економічний відділ розробляє перспективні та поточні плани підприємства, а також веде оперативне планування і визначає планові показники ділянок, змін (бригад); контролює виконання плану за всіма показниками як по підприємству в цілому, так і по ділянках, змінах і за допомогою всебічного аналізу виробничо-господарської діяльності визначає внутрішні резерви в економіці підприємства для їх оперативного використання. Спільно з іншими підрозділами управління розробляє заходи щодо підвищення ефективності виробництва,економічно обґрунтовуючи доцільність цих заходів. У центрі уваги працівників відділу знаходяться завдання з організації праці та управління: впровадження типових проектів робочих місць, визначення норм виробітку і розцінок, обмін передовими методами праці, контроль за дотриманням трудового законодавства, участь у розробці комплексних планів впровадження наукової організації праці та планів соціального розвитку підприємства. Планово-економічний відділ веде оперативний облік виконання показників з виробництва, продуктивності праці, собівартості складає статистичну звітність по підприємству, тобто відає інформацією з найважливіших показників роботи хлібозаводу.

Отже, завдання і функції планово-економічного відділу полягають у наступному:

- забезпечує перспективними (річними), квартальними та місячними планами підрозділи підприємства, а також докладає до них розрахунки

- розробляє постійні, тимчасові, разові, оптові та роздрібні ціни на продукцію; тарифи на роботи, послуги, кошторису витрат

- контролює план реалізації продукції, план на прибуток

- здійснює статистичний облік по всіх виробничих і техніко-економічним показником роботи підприємства; готує періодичну звітність

- контролює виконання планової і фактичної собівартості; веде облік матеріалів, сировини, палива та енергоресурсів

- забезпечує контроль за витрачанням фонду оплати праці та матеріального заохочення, за правильністю застосування форм і системи заробітної плати, тарифних ставок, розцінок, посадових окладів, за установленням розрядів робітникам і категорій фахівців.

 

59. Система показників оцінки якості планів.

Для оцінки якості планів необхідно мати систему показників, які характеризують їх реальність і напруженість, обґрунтованість і оптимальність, ступінь точності та рівень ризику і т. д.

Реальність планів означає можливість їх здійснення в найближчий відрізок часу. Критерій реальності планів може бути встановлений на підставі аналізу дійсного стану господарства і можливостей його стихійного розвитку, з одного боку, і аналізу наявних об’єктивних засобів дії на цей хід розвитку, з іншого. Реальність планів є виразом бажаних результатів господарського будівництва в межах наявних можливостей їх досягнення. Вкінець, першою ознакою реальності планів може бути рівень їх фактичного виконання в конкретних зовнішніх і внутрішніх умовах.

Важливим оціночним показником якості розроблених на підприємстві планів є рівень їх напруженості. Даний показник є універсальним і може застосовуватися для оцінки якості планів на всіх етапах їх існування. Напруженість планів є однією із основних характеристик ступеня раціонального використання запланованих економічних ресурсів в процесі виробництва продукції та послуг. У загальному виді коефіцієнт напруженості планів можна визначити шляхом порівняння відповідних показників із встановленим мірилом або існуючим еталоном. Як еталонний норматив або стандарт можуть використовуватися науково обґрунтовані або оптимальні планові показники. Тоді коефіцієнт напруженості планів визначається співвідношенням встановлених план