Етапи проведення рухливих ігор

Вибір гри, насамперед, залежить від завдання, яке стоїть перед уроком. Визначаючи її, керівник враховує вікові особливості дітей, їхній розвиток, фізичну підготовленість, кількість дітей та умови приведення ігор.

У рухливих іграх може брати участь від 3 до 300 чоловік.

В умовах самодіяльності найчастіше використовуються ігри, розписані на 3-10 учасників. Вони звичайно організовуються самостійно дітьми в подвір'ях на майданчику. В організованих заняттях, проведених під керівництвом педагога, вожатого, вихователя (на уроках, на заняттях у таборах, у спортивній школі), проводяться рухливі ігри, розраховані на 20-40 учасників. На святах, вечорах і гулянках при масовому скупченні дітей можна використовувати масові рухливі ігри, розраховані на 100-300 учасників.

При виборі гри треба враховувати форму занять (урок, перерва, свято, прогулянка). На уроці і перерві час обмежений; задачі і зміст ігор на перерві інші, чим на уроці; на святі використовуються здебільшого масові ігри й атракціони, в яких можуть брати участь діти різного віку і різної підготовленості.

Вибір гри безпосередньо залежить від місця її проведення. У невеликому вузькому залі або коридорі проводяться ігри з лінійною побудовою, ігри, у яких граючі беруть участь по черзі. У великій залі або на площадці можна проводити ігри з бігом врозсип, з метанням великих і малих м'ячів, з елементами спортивних ігор. Під час прогулянок та екскурсій за місто використовуються ігри на місцевості. Узимку на майданчику проводяться зимові ігри на лижах, на ковзанах, на санях, ігри з будівлями зі снігу.

При проведенні ігор на повітрі необхідно враховувати стан погоди (особливо узимку). Якщо температура повітря низька, то всі учасники повинні діяти активно. Треба уникати ігор, в яких приходиться довго стояти і чекати своєї черги. У жарку погоду краще використовувати малорухомі ігри, у яких учасники виконують ігрове завдання по черзі.

Вибір гри залежить також від наявності посібників та інвентарю. Через відсутність відповідного інвентарю і невдалої його заміни гра може розбудуватися.

Керівник використовує ігри з програми з фізичної культури, збірників, цікаві ігри, що існують серед дітей, нові варіанти ігор самостійної і колективної творчості дітей та керівника. Творчо перероблені ігри здобувають нові форми, часто більш ефективні у виховному відношенні для даного контингенту дітей.

У зв'язку з великим інтересом дітей до спорту було створено багато ігор з елементами спортивних ігор і інших видів спорту. Це дозволило школярам молодшого й середнього віку в доступній для них формі прилучатися до різних видів спорту: хокею ("Шайбу в коло"), баскетболу ("Боротьба за м'яч", "М'яч капітану"), волейболу ("Пасування волейболістів").

Необхідно широко популяризувати національні ігри, що мають виховне значення. Це сприяє дружбі між дітьми різних національностей, знайомить їх з особливостями культури і побуту різних народів.

Підготовка місця для гри. Для проведення ігор на повітрі треба зняти дерен (якщо потрібно точна розмітка і рівна площадка) або підібрати рівний зелений майданчик (особливо для дітей молодшого шкільного віку). Майданчик найкраще робити прямокутної форми, шириною не менш 8 м і довжиною не менш 12 м. На відстані 2 м від поля рекомендується поставити кілька лавок. Бажано, щоб навколо літньої площадки були дерева, чагарники.

Узимку майданчик для ігор треба очистити від снігу, утрамбувати й оточити сніжним валом і крижаною доріжкою, яку можна використовувати для катання на ковзанах. Для окремих ігор варто посипати її піском. Можна підготувати постійні місця для деяких ігор, в які діти люблять грати самостійно (наприклад, для "Російської лапти", для "Дзиґи" і ін.).

При проведенні ігор у приміщенні треба передбачити, щоб там не було сторонніх предметів, що заважають рухам граючих. Якщо ігри проводяться в спортивному залі, бажано снаряди (бруси, поперечину, коня, козла) забрати в підсобне приміщення. Якщо снаряди не можна забрати із зали, то треба поставити їх у короткої стіни і відгородити лавками, сіткою й іншими предметами. Шибки і лампи варто закрити сітками. Перед проведенням ігор приміщення треба провітрити і протерти підлогу вологою ганчіркою.

Перед проведенням ігор на місцевості керівник зобов'язаний заздалегідь добре ознайомитися з місцевістю і намітити умовні границі для гри.

Місця для ігор підготовлюють учні спільно з керівником.

Підготовка інвентарю до ігор. Для проведення рухливих ігор потрібні прапорці, кольорові пов'язки або жилетки, м'ячі різних розмірів, палки, булави або кеглі, обручі, скакалки і т.п. Бажано, щоб інвентар був барвистим, яскравим, помітним у грі (це особливо важливо для молодших школярів). По розміру і вазі інвентар повинний відповідати силам граючих. Кількість інвентарю необхідно передбачити заздалегідь.

Інвентар бажано зберігати поруч з місцем проведення ігор. Важливо стежити за його санітарним станом і регулярно упорядковувати. У виховних цілях корисно залучати дітей до збереження та налагодження інвентарю. Для ігор на галявинах, на зимових майданчиках можна використовувати шишки, сніг і т.п.

Інвентар роздається учасникам або розставляється тільки після пояснення гри. Це роблять самі діти, а керівник спостерігає за тим, щоб вони виконували завдання швидко, точно, організовано.

Розмітка майданчика. Якщо розмітка майданчика вимагає багато часу, то це робиться до початку гри. Нескладну розмітку можна зробити одночасно з розповіддю змісту гри або ж до її початку, а при розповіді лише вказувати на відзначені границі. Для часто повторюваних ігор можна зробити постійну розмітку площадки.

Границі для ігор повинні бути яскраво обкреслені, щоб діти, захоплені грою, могли легко стежити за ними. Лінії границь для ігор намічаються не ближче 3 м від забору, стіни або іншого предмета, об який діти можуть вдаритись. Особливо це важливо в іграх з перебіжками, у яких велика група учасників забігає одночасно за межу "будинків".

Попередній аналіз гри. Керівник зобов'язаний, намітивши гру, попередньо продумати весь процес гри і передбачити, які моменти її можуть викликати азарт, нечесне поводження граючих, падіння інтересу, щоб заздалегідь продумати, як запобігти цих небажаних явищ.

Керівник, що добре знає дітей, попередньо намічає, кому з граючих бути капітаном, першим гравцем що водить, яку роль відвести найменш організованим дітям, як втягнути в гру слабких і пасивних гравців.

Для проведення деяких ігор він заздалегідь намічає помічників з учасників, визначає їхні функції і, якщо потрібно, дає їм можливість підготуватися (наприклад, в іграх на місцевості). Помічники заздалегідь знайомляться з правилами гри і місцем її проведення.

Важливо, щоб обстановка сприяла правильному процесу гри, розвитку дитячої творчості, прищеплюванню організаторських здібностей, гарному засвоєнню правил, товариському поводженню в грі, прояву своїх індивідуальних здібностей, умінню боротись в колективі за інтереси колективу.

Організація граючих.Розміщення граючих і місце керівника при поясненні гри. Перш ніж пояснити гру, необхідно так розставити учасників, щоб вони добре бачили керівника і чули його розповідь. Найкраще побудувати граючих у вихідне положення, з якого вони почнуть гру.

Якщо для початку гри учасники стають у коло, керівник для пояснення гри знаходиться між граючими. У масових іграх при великій кількості граючих він робить 1-2 кроки до середини кола. Не можна ставати в центр кола, тому що тоді половина граючих виявиться за спиною керівника. Якщо граючі розділені на дві команди і побудовані одна проти іншої на великій відстані ("Пятнашки маршем", "Два табори", "Виклик"), то для пояснення треба зблизити команди, а потім відвести їх на границі "будинків". У цьому випадку керівник, пояснюючи гру, стає між граючими в середині майданчика біля бічної границі і звертається то до одної, то до іншої команди. Якщо гра починається з рухів врозсип (типу "Салок"), то можна вишикувати граючих у шеренгу, коли їх небагато, або згрупувати біля себе, але так, щоб усі добре бачили і чули керівника.

При поясненні гри не можна ставити дітей обличчям до сонця (вони будуть погано бачити керівника) або до вікон (вони можуть дивитися у вікно і відволікатися). Керівник повинен стояти на видному місці боком або в крайньому випадку обличчям до світла, але так, щоб бачити всіх учасників і контролювати їхнє поводження.

Пояснення гри. Успіх гри значною мірою залежить від її пояснення. Приступаючи до розповіді, керівник зобов'язаний ясно уявити собі всю гру.

Розповідь повинна бути короткою: тривале пояснення може негативно позначитися на сприйнятті гри. Виключення складають ігри в молодших класах, які можна пояснити в казковій формі.

Розповідь повинна бути логічною, послідовною. Рекомендується дотримувати наступного плану викладу: 1) назва гри; 2) роль граючого і їхнього місця розташування; 3) хід гри; 4) мета; 5) її правила. Розповідаючи про хід гри, автор, безумовно, торкнеться правил, але наприкінці розповіді на них необхідно зупинитися ще раз, щоб діти краще їх запам'ятали.

Розповідь не повинна бути монотонною. Пояснювати гру необхідно спокійним голосом, іноді підвищуючи або знижуючи його щоб звернути увагу учнів на той або інший момент змісту.

У розповіді не слід уживати складних термінів. Нові поняття, нові слова необхідно пояснювати.

Для кращого засвоєння гри розповідь рекомендується супроводжувати показом. Він може бути неповним (деякі моменти гри роз'ясняються жестами й окремими рухами) або повним (відтворюються найбільш складні моменти гри самим керівником або учнями).

При поясненні треба враховувати настрій учнів. Помітивши, що їхня увага ослабла, керівник повинний скоротити пояснення або оживити його. Якщо після розповіді учасники задають питання, треба відповідати на них голосно, звертаючись при цьому до всіх граючих.

Зміст гри докладно пояснюють тільки тоді, коли учні грають у дану гру вперше. При повтореннях гри варто тільки нагадати основний зміст і пояснити додаткові правила та прийоми. Для відновлення гри в пам'яті найкраще залучати самих учнів.

Виділення гравців, які водять. Виконання обов'язку гравця, який водить, робить великий виховний вплив на граючих. Тому бажано, щоб у цій ролі побувало якнайбільше дітей. Виділяти того хто видить можна різними способами.

За призначенням керівника. Керівник призначає гравця, який водить, з огляду на його роль у грі. Перевага цього способу: швидко обраний найбільш підходящий гравець, який водить. Але при такому способі придушується ініціатива граючих. Керівник призначає дитину, який водить, у тому випадку, коли діти незнайомі один з одним, мало часу або треба призначити гравця, який водить, наміченого учасника з виховною метою. При призначенні, того хто водить, керівник повинен коротко пояснити свій вибір, щоб учасники не запідозрили його в упередженому відношенні до окремих гравців.

Існує спосіб вибору того хто водить за жеребкуванням. Жереб може бути зроблений шляхом розрахунку, метання й інших способів. Для розрахунку діти стають у коло і починають яку-небудь "лічилку". Вимовляючи кожне слово лічилки, вони вказують по черзі на гравців. На кого прийдеться останнє слово "лічилки", той стає гравцем що водить або, навпаки, вибуває з кола. В останньому випадку рахують доти, поки не залишиться один учасник, що і стане гравцем, який водить. Спосіб "лічилки" вимагає порівняно багато часу; їм звичайно користуються в іграх, проведених у позаурочний час. В окремих випадках "лічилку'' застосовують і на уроках, щоб трохи заспокоїти дітей після сильного порушення. "Лічилки" з осмисленим текстом сприяють розвитку мови дітей.

Для визначення, гравця, який водить, за жеребкуванням можна "тягтися на ціпку". Учасник бере ціпок знизу, за ним береться рукою другий гравець, потім третій і т.д. Гравцем, який водить, стає той, хто візьме ціпок за кінець і утримає її або покриє ціпок зверху своєю долонею. Цей спосіб застосуємо при кількості 2-4 граючих.

Можна при жеребкуванні застосовувати метання. Водить той, хто далі усіх кине ціпок, камінь, м'яч і т.д. Цей спосіб вимагає багато часу. Нам можна скористатися при проведенні ігор на відкритому повітрі в позаурочний час.

Визначення, гравця, який водить, за жеребкуванням не завжди вдало. Однак діти часто вживають цей спосіб у самостійних іграх, тому що він не викликає в них суперечок.

Один з найбільш вдалих способів - виділення того хто водить за вибором граючих. Цей спосіб гарний у педагогічному відношенні, він дозволяє виявити колективне бажання дітей, що звичайно вибирають найбільш гідних водячих. Однак у грі з мало організованими дітьми цей спосіб застосувати важко, тому що водячих часто вибирають не по заслугах, а під натиском більш сильних, наполегливих дітей. Керівник може порекомендувати дітям вибрати тих, хто краще бігає, стрибає, влучає в ціль і т.п.

Добре установити черговість у виборі гравців, які водять, щоб кожен учасник побував в даній ролі. Це сприяє вихованню організаторських навичок і активності.

Можна призначити, гравця, який водить за результатами попередніх ігор. Водячим стає гравець, який в попередній грі був найбільш спритним, швидким і т.д. Про це треба повідомити учасникам заздалегідь, щоб вони прагнули виявляти в іграх необхідні якості. Негативною стороною цього способу є те, що в ролі водячого не зможуть бути слабкі і менш спритні діти.

Перераховані способи вибору водячих треба чергувати в залежності від поставленої задачі, умов занять, характеру гри, кількості граючих та їхнього настрою.

Розподіл на команди виконується різними способами.

Граючі розподіляються на команди за задумом керівника в тих випадках, коли потрібно скласти команди, рівні за силою. Цей спосіб застосовують при проведенні складних рухливих і спортивних ігор з учнями старших класів. При такому способі граючі активної участі в складанні команд не приймають.

Можна розподіляти команди шляхом розрахунку: шикують гравців у шеренгу, розраховують на перший-другий; перші номери складуть одну команду, другі - іншу. Таким чином можна розділити і на 3-4 команди. Це найбільш швидкий спосіб, ним найчастіше користуються на уроках фізичної культури.

Але при даному способі поділу команди не завжди рівні по силах.

Можна розділити граючих на команди шляхом фігурного марширування або розрахунку колони, що рухається. У кожному ряді повинно бути стільки людей, скільки потрібно команд для гри. Склад команди при цьому способі буває випадковим і часто не рівним за силою.

Два останніх способи зручні для ігор, які проводяться на уроках, тому що вони не вимагають багато часу і дозволяють організовано перейти від одного виду вправ до іншого.

Застосовується також спосіб поділу команд за згодою. Діти вибирають капітанів (командирів), розділившись на пари (приблизно рівні за силою), замовляються, хто ким буде, і капітани вибирають їх по назвах. При такому поділі команди майже завжди рівні за силою. Цей спосіб діти дуже люблять, тому що він сам є своєрідною грою, але його можна застосовувати тільки в тих випадках, коли гра не обмежена часом (в основному в позаурочний час).

Спосіб поділу за призначенням капітанів. Діти вибирають двох капітанів, що по черзі набирають гравців собі в команду. Цей спосіб досить швидкий, і команди за силою бувають рівні. Негативною стороною даного способу є те, що слабких гравців капітани беруть неохоче, що часто призводить до образ і сварок серед граючих. Щоб цього не відбувалося, рекомендується не доводити вибір до кінця і розділити тих хто залишився шляхом розрахунку. Спосіб по призначенню капітанів варто застосовувати тільки в іграх з учнями старшого шкільного віку, що добре знають гравців і вміють правильно оцінити їхні сили.

Можуть бути і постійні команди, причому не тільки для спортивних ігор, але і для складних рухливих ігор, ігор-естафет, особливо в тих випадках, коли проводяться змагання між класами, школами і навіть містами. Постійний склад команди в "Веселих стартах", у "Блискавиці", в "Спортландії" і інших іграх, коли треба готувати команди до змагань.

Вибір капітанів команд. В організації командних ігор важлива роль приділяється капітанам або командирам команд, які відповідають за поводження всієї команди в цілому й окремих граючих. Капітани - безпосередні помічники керівника. Вони організовують і розміщують учасників, розподіляють їх за силою і відповідають за дисципліну гравців у процесі гри.

Капітанів вибирають самі граючі або призначає керівник. Коли граючі самі обирають капітанів, вони привчаються оцінювати один одного по чинності і, виражаючи довіру своєму товаришу, спонукають його до більшої відповідальності. Якщо граючі недостатньо організовані або погано знають один одного, то керівник сам призначає капітанів. Іноді він призначає капітанами (в виховних цілях) пасивних гравців або легко збуджених, нестриманих, сприяючи тим самим вихованню необхідних рис характеру.

Капітанів вибирають і призначають звичайно тоді, коли складені команди. Тільки при поділі на команди шляхом вибору і шляхом змови капітанів призначають заздалегідь.

У постійних командах капітани періодично переобираються.

Виділення помічників. Помічники, обрані керівником, спостерігають за дотриманням правил, враховують результати гри, а також роздають і розставляють інвентар. Помічники - це майбутні організатори гри, тому бажано, щоб у їхній ролі протягом навчального року або табірного періоду побували всі учні.

Кількість помічників залежить від складності правил і організації гри, кількості граючих і розмірів майданчика, приміщення. Про призначення помічників керівник повідомляє всім граючим.

У залежності від складності гри та від задач, розв'язуваних у процесі занять, помічників виділяють до шикування граючих або після оголошення гри і вибору гравців що водять. Якщо намічено гру, що вимагає сили і витривалості (наприклад, "Білі ведмеді"), керівник може заздалегідь призначити фізично слабких дітей на роль помічників.

Завчасно треба виділити помічників для ігор на місцевості, щоб разом з ними підготуватися до майбутньої гри. Для гри з поділом на команди (наприклад, "Перестрілка") помічників можна виділити після пояснення гри, з огляду на підготовленість дітей.

Привчати дітей до обов'язків помічників рекомендується з 1-го класу. Спочатку їм варто давати прості доручення (наприклад, стежити за тим, щоб граючі не вибігали за межі майданчика, не заступали за лінію до сигналу, не вибігали раніш закінчення речитативу і т.п.), а потім, поступово ускладнюючи їх, довести помічників до ролі других керівників.

Керівництво процесом гри. Спостереження за ходом гри і поводженням граючих. Засвоєння гри та поводження дітей під час гри в значній мірі залежить від правильного керівництва нею.

Необхідно почати гру організовано й вчасно. Затримка знижує перед ігровий стан учасників, зменшує готовність дітей до гри. Затримати початок гри можна лише в тому випадку, коли учасникам потрібно обговорити план дії в командах.

Гра починається за умовним сигналом (команда, свисток, плеск в долоні, змах рукою або прапорцем). Рекомендується вживати різні команди і сигнали, щоб розвивати в дітях точність та швидкість рухової реакції на різні накази. Керівник заздалегідь повідомляє дітям про намічений сигнал. Сигнал подається тільки після того, як керівник переконається в тому, що всі гравці зрозуміли зміст гри й зайняли відповідні місця.

Далі керівник стежить уважно за ходом гри, за поводженням окремих гравців і направляє їхні дії.

Треба привчати дітей свідомо дотримуватися правил гри. Учасники довідаються правил під час пояснення гри, але часто в процесі гри потрібно нагадувати їм про них і доповнювати, якщо попередні правила добре засвоєні. Керівник робить виправлення і зауваження, не зупиняючи загального ходу гри. Але якщо більшість граючих припускаються однакової помилки, він гру зупиняє і вносить поправки.

При проведенні складної гри керівник спочатку знайомить дітей з основними правилами, а потім в ході гри поступово вводить додаткові правила.

Не слід зупиняти гру криком, різкою командою. Треба привчати дітей зупинятися по умовному сигналі "Увага!", за свистком.

У процесі гри варто сприяти розвитку творчої ініціативи граючих. Грою треба керувати так, щоб сам її процес доставляв дітям задоволення. Це можливо тільки в тому випадку, якщо учасники зможуть виявити активність, творчу ініціативу і самостійність.

Найчастіше граючі виявляють свою творчість у тих іграх, що їм подобаються. Керівник повинен зацікавити дітей грою. Для цього треба підбирати ігри відповідно до інтересів і можливостей дітей, з урахуванням їх бажань і настрою, педагогічно правильно й емоційно керувати ними, а іноді, самому брати участь в грі, захоплюючи дітей своїм поводженням. У той же час керівник не повинен, захоплюючись, забувати про свої педагогічні функції. Беручи участь у грі, він не тільки піднімає інтерес у граючих, але і показує їм, якнайкраще використовувати окремі прийоми, окремі тактичні комбінації.

Якщо керівник не бере участь у грі, то, спостерігаючи, він разом з учасниками переживає їхні удачі і невдачі.

Необхідно домогтися свідомої дисципліни, чесного виконання правил і обов'язків, покладених на гравців. Свідома дисципліна сприяє кращому засвоєнню гри, гарному настрою її учасників. У результаті гра ставатиме більш захоплюючою. Необхідно виховувати в дітей свідоме відношення до свого поводження в грі, направляти їх на товариські вчинки: "виручай товариша!", "допомагай відстаючим!", "домагайся мети разом зі своїми товаришами!", "виконай своє завдання до кінця, інакше програє команда!". Особливо багато уваги приходиться приділяти дітям, що не звикли грати в колективі.

У процесі гри треба враховувати настрій граючих. Якщо гра не сподобалася, треба врахувати з якої причини: дуже проста або, навпаки, дуже складна. У цих випадках треба змінювати правила (ускладнювати або спрощувати), у крайньому випадку, скорочувати тривалість гри.

Керівнику необхідно враховувати найбільш небезпечні моменти в грі (перестрибування через складну перешкоду, зістрибування вниз з висоти, біг біля снарядів, стіни) і бути готовим до страховки. До цього можна залучати і дітей, які не беруть участь у грі.

Важливо, щоб ігри викликали позитивні емоції, що благоприємно впливають на нервову систему, самопочуття і поводження дітей, які займаються. Треба уникати прояву в іграх негативних емоцій (образа, озлоблення, страх), що сприяють вихованню небажаних якостей. Необхідно уникати зайвого порушення, упорядковувати взаємини учасників.

Іноді дисципліна в грі порушується через те, що керівник незрозуміло пояснює гру. У даному випадку треба відразу ж додатково роз'яснити правила гри.

Дисципліна порушується також через неправильний вибір гравця, який водить, або поділу команд. Зі слабким водячим грати нецікаво. Діти шумлять, дражнять його. При неправильному поділі на команди (одна сильніше іншої) учасники більш слабкої команди починають протестувати під час гри. Ще гірше, коли з недоглядом керівника в командах нерівна кількість гравців. Помилки треба усувати негайно, як тільки вони виявлені.

Часто дисципліну порушують нестримані гравці. З ними треба вести індивідуальну виховну роботу: можна доручати їм відповідальні ролі водячого, судді, а іноді, навпаки, відстороняти від гри. У процесі гри важливо об'єднати учасників у єдиний колектив, який має спільні інтереси.

Між граючими повинні бути здорові товариські відносини. Не можна допускати зазнайства переможців і ослаблення інтересу до гри в переможених.

Взаємодії граючих повинні бути побудовані на почутті дружби і товариства.

Суддівство. Кожна гра вимагає об'єктивного, безстороннього суддівства. Гра втрачає свою педагогічну цінність, якщо не дотримуватись її правил. Спостерігаючи за виконанням правил, керівник за допомогою педагогічних прийомів керує навчанням і вихованням. Суддя стежить за правильним виконанням прийомів у грі, що сприяє поліпшенню техніки гри й у цілому підвищує інтерес до неї.

Об'єктивне і точне суддівство має особливе значення в іграх з поділом на команди, де яскраво виражені змагання і кожна команда зацікавлена у перемозі. Суддя стежить за тим, щоб команди були рівні по кількості, за силою граючих.

Необ'єктивний суддя втрачає довіру, авторитет його падає, гравці перестають з ним рахуватися.

Суддя повинний знайти місце, зручне для спостереження, щоб бачити всіх граючих і не заважати їм. У деяких іграх йому доводиться пересуватися по майданчику і спостерігати за гравцями, які переміщуються.

Помітивши порушення правил, суддя вчасно і чітко подає сигнал. Він коректно робить зауваження, не вступаючи в суперечки з граючими. Від судді залежить правильне підведення підсумків гри. Правильне суддівство в рухливих іграх сприяє вихованню в дітей чесності, поваги до судді і правил. Зауваження і роз'яснення, що стосуються суддівства, треба робити по закінченні гри.

Дозування в процесі гри. У рухливих іграх важко врахувати можливості кожного учасника, а також його фізичний стан. Тому не рекомендуються відразу надмірні м'язові напруги, що вимагають затримки подиху, викликають швидке стомлення.

Треба забезпечити оптимальні навантаження. Інтенсивні навантаження варто чергувати з відпочинком.

Приступаючи до проведення гри, необхідно враховувати характер попередньої діяльності і настрій дітей. Якщо гра проводиться після великих фізичних або розумових зусиль (після контрольної роботи в класі або роботи на ділянці), треба запропонувати гру малорухому, виключивши прийоми, що вимагають великих напружень.

Під час занять варто чергувати інтенсивні ігри з малорухомими.

Треба враховувати, що з підвищенням емоційного стану ігрове навантаження в грі зростає. Гравці, захоплені грою, втрачають почуття міри, бажаючи перевершити один одного, не розраховують своїх можливостей і перенапружуються. Необхідно привчати дітей контролювати і регулювати свої дії в грі.

Часто граючі діти переоцінюють свої сили і не почувають наступаючого стомлення. Тому керівник не повинен покладатися на їхнє самопочуття. Необхідно пам'ятати про вікові особливості дітей, які займаються, їх підготовленість і стан здоров'я. Навантаження молодшим школярам треба збільшувати послідовніше, ніж старшим. Іноді варто переривати гру, хоча граючі ще не відчули потреби у відпочинку.

Навантаження в грі дозуються зменшенням або збільшенням загальної рухливості учасників. Існують різні методичні прийоми для зміни навантаження. Можна влаштовувати короткочасні перерви, використовуючи їх для розбору помилок, підрахунку балів, уточнення правил, призначення помічників, скорочувати дистанції для перебіжок, зменшувати число повторення в грі і т.п. Можна збільшувати рухливість учасників гри, доповнюючи перешкоди, збільшуючи дистанції перебіжок, розділяючи граючих на підгрупи для підвищення активності.

Не можна допускати, щоб гравці що водять тривалий час знаходилися в русі без відпочинку. Рекомендується час від часу змінювати водячих, навіть якщо йому не вдалося "відігратися".

Бажано, щоб усі граючі одержували приблизно однакове навантаження. Тому видаляти з гри дітей що програли (якщо це потрібно правилами гри) можна тільки на дуже короткий час. Найкраще не видаляти їх із гри, а записувати їм штрафні бали.

Треба враховувати дані лікарського обстеження та особливу увагу звертати на ослаблених дітей. Їм необхідне індивідуальне дозування: зменшення дистанції, полегшені завдання, скорочений час перебування в грі.

Тривалість гри, проведеної на відкритому повітрі, залежить також від стану погоди. Під час занять на відкритому повітрі збільшується фізіологічний вплив рухів на організм.

У зимових іграх на відкритому повітрі діти, які займаються повинні інтенсивно виконувати рухи без перерв. Не можна давати граючим короткочасні сильні навантаження з наступним відпочинком, щоб не викликати піт, а потім швидке охолодження. Зимові ігри на повітрі повинні бути короткочасними. Якщо учасники одягнені в легкі костюми, гру треба проводити в гарному темпі; якщо ж граючі одягнені в теплі костюми, інтенсивність повинна бути менше, щоб не застудити дітей.

Навантаження в грі залежать і від розміру майданчика для гри: чим він більший, тим більше навантаження одержують учасники.

Таким чином, дозування визначається методикою й умовами проведення гри.

Закінчення гри. Тривалість гри залежить від характеру гри, умов занять і складу дітей, які займаються.

Дуже важливо закінчувати гру вчасно. Передчасне закінчення гри небажано так само, як і її затягування.

Тривалість гри залежить від кількості учасників (чим менше їх, тим коротше гра), їхнього віку (діти молодшого шкільного віку не можуть бути довго в напрузі), змісту гри (ігри, що вимагають великої напруги, повинні бути коротшим), від місця проведення, темпу, запропонованого керівником, від досвідченості керівника (у малодосвідченого керівника гри менш тривалі) і від інших причин.

Керівник повинен визначити момент закінчення гри. Як тільки з'являться перші ознаки стомлення (розсіяна увага, порушення правил, неточність виконання рухів, недостатній прояв наполегливості в досягненні мети, зниження зацікавленості, хекання в більшості учасників), гру варто закінчувати.

Гру можна припинити через визначений час, заздалегідь установлене керівником перед грою. З огляду на це, учасники відповідно розподіляють свої сили. За 1-3 хв. до закінчення встановленого часу треба попередити учасників.

Перед початком командної гри бажано повідомити учасникам, скільки разів її треба повторювати.

Якщо гра не має визначеного закінчення, керівник попереджає про її кінець, наприклад, так: "Граємо доти, поки не переміниться водячий", "Граємо ще 1-2 хвилини" і т.п. Закінчення гри не повинне бути для учасників несподіваним. До цього їх треба підготувати. Непередбачений кінець гри викликає негативну реакцію в дітей.

Тривалість гри залежить також від форми занять. Гра, проведена на уроці фізичної культури, обмежена часом. Якщо ж вона проводиться в позаурочний час, то може тривати довше й у більшій мірі сприяти вихованню в дітей витривалості. Така гра привчає учнів до більш високих напруг.

Керівник зобов'язаний закінчувати гру, коли діти ще не перевтомилися, виявляють до неї інтерес, коли їхні дії повноцінні, емоційні.

Підведення підсумків гри. Визначення результатів гри має велике виховне значення. По закінченні гри керівник повинен оголосити її результати. Для цього він створює спокійну обстановку, якщо потрібно, збирає відомості в помічників і лічильників балів і голосно повідомляє результати. Ні в якому разі не можна допускати сперечань гравців із суддею. Рішення судді обов'язково для усіх.

При визначенні результатів гри треба враховувати не тільки швидкість, але і якість виконання того або іншого завдання, про що учасники повинні бути попереджені заздалегідь. Повідомляти результат гри треба лаконічно, нікому не роблячи знижок, щоб привчати дітей.до правильної оцінки їхніх дій і вчинків.

Розбір гри. При оголошенні результатів необхідно розібрати гру, вказавши на помилки, допущені учасниками в технічних прийомах і тактиці. Дітям молодшого шкільного віку при розборі сюжетної гри корисно вказувати на позитивні і негативні моменти в розвитку сюжету гри, відзначити учасників, які добре виконували окремі ролі. Необхідно відзначати учасників, які дотримувалися правил гри і виявляли творчу ініціативу.

При розборі краще засвоюються правила, уточнюються деталі гри, полагоджуються конфлікти. Розбір допомагає керівнику усвідомити, наскільки засвоєна гра, чи сподобалась і над чим треба працювати надалі.

На закінчення необхідно відзначити, що сам процес проведення гри дуже складний: він залежить не тільки від вікових особливостей дітей, умов роботи, але і від підготовленості дітей до колективних ігор, від їхнього настрою, від майстерності самого керівника гри. Проведення гри - педагогічний процес, що не завжди піддається прогнозуванню.

Практичний досвід роботи з дітьми, уміння спостерігати й аналізувати подальші дії граючих у процесі гри, уміння правильно аналізувати й оцінювати своє поводження як керівника гри сприяють удосконалюванню майстерності керівництва іграми.