Основні задачі керівника рухливої гри

Керівник повинний бути організатором гри і вихователем дітей у процесі її проведення. Використовуючи рухливу гру, він зобов'язаний прагнути: 1) зміцнювати здоров'я дітей що займаються, сприяти їх правильному фізичному розвитку; 2) сприяти оволодінню життєво необхідними руховими навичками, уміннями й удосконалюванню їх; 3) виховувати в дітей необхідні морально-вольові і фізичні якості; 4) прищеплювати учням організаторські навички та звичку систематично самостійно займатися іграми.

Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, колективізму, чесності, свідомої дисципліни. У зв'язку з цим важливо правильно підбирати ігри для навчання визначеним руховим діям відповідно до програми з фізичного виховання.

Але не завжди, правильно підібравши гру, можна домогтися позитивного виховного ефекту. Оскільки багато залежить від процесу організації і проведення гри.

Заняття рухливими іграми повинні бути виховуючими за характером. Використовуючи зміст гри (сюжет, рухливі дії, що входять у неї, і правила), педагог певним чином організує поводження граючих. Для цього він повинен добре знати колектив граючих, вивчити зміст рухливої гри та володіти високою педагогічною майстерністю.

У рухливій грі яскраво виявляється індивідуальність дітей. Вивчивши їхній характер і поводження в грі, керівник зможе запобігати надмірній збудливості, сварки, перекручування або недотримання правил, нечесність і інші негативні сторони поводження.

У колективних іграх керівник привчає до спільних дій граючих для досягнення ігрової мети, що сприяє вихованню почуття товариства, колективізму, відповідальності за доручене завдання, завзятості в доведенні своєї справи до кінця (у противному випадку страждають товариші по команді).

У кожній грі маються труднощі в досягненні мети. Граючі повинні переборювати їх, не порушуючи правил гри. Як тільки одні труднощі переборені, треба висувати інші, щоб діти докладали зусиль і переборювали їх. Це сприяє вихованню волі та працьовитості.

Керівнику необхідно визначити основні виховно-освітні задачі, що він намічає при проведенні тієї або іншої гри (наприклад, удосконалювання навичок кидання і ловлі м'яча, метання в ціль, закріплення навичок, придбаних на заняттях гімнастикою, легкою атлетикою, виховання в граючих сміливості, погодженості дій, колективізму, виховання навичок орієнтування на місцевості і т.п.).

Перед дітьми ставляться конкретні, порівняно легко і швидко розв'язувані задачі. Наприклад, не потрапити в "полон", розшукати супротивників, виручити товариша, домогтися перемоги над супротивником. Іноді керівник пропонує їм більш важкі задачі (наприклад, опанувати передачами і веденням м'яча, кидками в кошик для гри в баскетбол).

Ведучим в навчанні є принцип свідомості й активності. Проводячи гру, керівник повинний пояснювати дітям її зміст і задачі, а також правила поведінки. Свідоме поводження граючих дозволяє удосконалювати гру, творчо збагачувати її; при цьому значно зростає зацікавленість учасників, збільшується виховний вплив гри.

Треба привчати дітей свідомо відноситися до своїх дій і вчинків у грі, розбиратися у власних успіхах та помилках, аналізувати поводження і дії товаришів.

Активність підвищується, якщо гра добре засвоєна. Дуже корисно повторювати ігри, при цьому поводження дітей що займаються стає більш усвідомленим, удосконалюються їхні рухові навички, учні стають активніше в грі, ускладнюють старі правила, створюють нові варіанти (разом з керівником або під його контролем).

На активність дітей впливає також зацікавленість грою, що багато в чому залежить від того, як керівник підготувався до її проведення. Активність дітей у грі необхідно використовувати для виховання організаторських навичок. Керівник повинний привчати дітей грати самостійно, доручаючи їм ролі вожатих, капітанів, залучаючи до розмітки площадки, суддівства. Поступово їм надається більше самостійності в організації і суддівстві гри. Обрані капітани керують дією команд, а суддя, виділений з учасників, стежить за точним дотриманням правил. По ходу проведення гри керівник тактовно допомагає судді і направляє поводження граючих.

Коли діти добре засвоять гру й об'єднаються в ігровий колектив, керівник може доручити роль свого помічника кому-небудь з учасників гри. Це не означає, що гра повинна проходити без педагогічного нагляду. Ігрова діяльність дітей повинна направлятися керівником гри, але так, щоб діти не почували з його боку тиску.

Щоб діти грали свідомо й активно, необхідно створити в них правильне представлення про гру. Керівник повинний чітко й образно пояснити гру. Образність особливо важлива при поясненні сюжетних ігор дітям молодшого шкільного віку.

Пояснення не повинне бути занадто докладним, щоб не обмежувати самостійне мислення дітей, не придушувати їхньої активності. Свідома самостійність дозволяє граючим використовувати свої здібності. Зосереджуючи увагу на основному, дітям, які займаються, легше орієнтуватися в грі, підкоряючи основному все другорядне.

При навчанні рухливим іграм можна використовувати не тільки показ, але і наочні приладдя: інвентар, креслення, на яких показане розміщення граючих і розмітка площадки, фотознімки окремих моментів гри.

Плануючи ігри, треба враховувати внутрішній зв'язок між ними і послідовність освоєння навичок, придбаних на заняттях гімнастикою, легкою атлетикою й іншими видами фізичних вправ. Засвоєні знання та навички повинні базуватися на попередні і підкріплюватися новими. Важливо, щоб у нових іграх удосконалювалися придбані навички й утворювалися нові.

Переходити від знайомих ігор до не знайомих треба поступово. При цьому варто орієнтуватися на знайомі ігри. З цією метою в незнайомі ігри, подібні до пройдених, потрібно вводити нові правила й умови, послідовно підвищувати вимоги в оволодінні навичками та уміннями. Подібність дій полегшує перехід до нових, трохи ускладнених дій. Так, для розвитку швидкості і спритності в дітей молодшого шкільного віку використовують гру "Два морози". Ці ігри дуже близькі за структурою і за рухами (швидкий біг з вивертанням), тільки в другій грі завдання трохи ускладнюється (потрібно велика спритність). Після гри "Два морози" легше провести гру "Карасі і щука", теж близьку по побудові, але з більш складними правилами.

При вивченні нових ігор враховують уміння і знання, придбані учнями, та поступово ускладнюють їх. У нових іграх повторюють елементи старих, але в більш складній формі. Дітям, що знають гру "Рухлива ціль", легко переключитися на гру "Мисливці і качки", у якій удосконалюється ті ж навички метання в рухливу ціль, але в змінених умовах, у процесі боротьби двох колективів. Далі дану навичку можна удосконалювати в ще більш складній грі - "Перестрілка", у якій метання в рухливу ціль й вивертання від м'яча виконують обидві команди одночасно.

Кожна гра повинна мати такі труднощі, щоб її учасник міг перебороти перешкоди на шляху до досягнення мети. Гра, в якій граючі не переборюють труднощів, не додають зусиль, не зацікавить дітей і не буде мати педагогічної цінності, тому що не розвиває вольових якостей та здібностей учнів.

Посильні ігри мають велике значення для виховання впевненості у своїх силах. Непосильні ігри знижують у дітей інтерес до занять і перевтомлюють їх.

Дуже важливо розподілити ролі в грі відповідно до сил і можливостей учнів. Для цього необхідно знати кожного учня й індивідуально підходити до нього. Слабкі діти повинні навчитися переборювати труднощі в грі. Їм треба давати посильні завдання, щоб виховувати в них впевненість у своїх силах.

При повторенні ігор знову утворені рефлекторні зв'язки стають стійкішими, нові прийоми рухів швидше засвоюються. Чим краще учні пізнають гру, тим досконалішими стають їхні навички, тим вона для них цікавіша. Це доводиться тим, що в дітей коло улюблених ігор звичайно обмежене. Улюблені ігри мають на них великий виховний потенціал, але це не значить що треба проводити тільки їх. Необхідно рекомендувати дітям ігри, різноманітні за змістом, які сприяють їхньому різнобічному розвитку.

Однак не можна пропонувати дітям багато ігор у короткий відрізок часу. Діти повинні добре засвоювати ігри, удосконалювати в них свої рухові дії і навички поводження. З цією метою повторюються відомі дітям ігри, але з ускладненими правилами, руховими діями і змістом.

Рухливі ігри рекомендується проводити регулярно. У цьому випадку діти міцно засвоюють окремі ігри й вчаться грати організовано. Засвоєні ігри вони проводять на подвір'ї, на майданчиках, вдома і залучають до них своїх товаришів.

Керівник зобов'язаний підбирати корисні і цікаві ігри у виховних та освітніх цілях, передавати свій досвід іншим. Для цього йому необхідно постійно вивчати ігри дітей і використовувати кращі з них; збагачувати методичні прийоми, аналізуючи практику інших вихователів; вивчати методичну літературу по рухливим іграм. Бажано організувати з дітьми збір народних ігор, які забуті або мало розповсюджені у наш час. Кращі з них потрібно впроваджувати в практику виховної роботи з дітьми.

Щоб упроваджувати цікаві ігри в побут дітей, треба підготувати організаторів, ватажків ігор, які б пропагували ігри в дитячих організаціях (у таборах, на дитячих майданчиках тощо).