Тема 6.1 Природоресурсне і природоохоронне право

Самостійна робота

Екологічні права і обов’язки громадян. Права та обов’язки природокористувачів

Особливу увагу екологічне законодавство приділяє екологічним правам і обов 'язкам громадян.

Кожний громадянин України має право на: а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових акт матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, я можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середо вища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, які беруть участь у прийнятті рішень з цих питань; в) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охо-1 рони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; г) загальне і спеціальне вико­ристання природних ресурсів; д) об'єднання в громадські природоохоронні формування; є) вільний доступ до інформації про стан навко­лишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом; є) участь у публічних слу­ханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльно­сті на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громад­ської екологічної експертизи; ж) одержання екологічної освіти; з) подан­ня до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організа­цій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та май­ну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Громадяни України зобов 'язані: а) берегти природу, охороняти, ра­ціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодав­ства; б) діяти з додержанням вимог екологічної безпеки та інших еко­логічних нормативів; в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; д) ком­пенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впли­вом на навколишнє природне середовище (ст. 12 Закону).

Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки, перед­бачені Конституцією України та іншими законами.

Права природокористувачів класифікуються за галузями: 1) ефек­тивного використання природних ресурсів; 2) відтворення і комплекс­ної охорони природних ресурсів; 3) реалізації інших майнових і немайнових прав.

Природокористувачі мають такі права.

У галузі ефективного використання природних ресурсів: 1) вико­ристовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення; 2) використовувати в установленому порядку для своїх господарських потреб природні ресурси, що знаходяться на наданих їм у користування землях (корисні копалини місцевого значення, лісові угіддя, водні ре­сурси тощо); 3) використовувати корисні властивості природних ресур­сів; 4) передавати природні ресурси у передбаченому законодавством порядку у вторинне користування; 5) отримувати додаткові природні ресурси під заставу; 6) здійснювати в установленому порядку загальне і спеціальне природокористування.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів:

1) користуватися пільгами при оподаткуванні у разі виконання заходів щодо відтворення і охорони природних ресурсів;

2) отримувати пільго­ве кредитування (короткострокове і довгострокове) на виконання захо­дів щодо відтворення і охорони природних ресурсів;

3) отримувати ком­пенсацію за поліпшення якості природних ресурсів у разі їх вилучення або добровільної відмови від подальшого користування.

У галузі реалізації інших майнових і немайнових прав: 1) спору­джувати виробничі, житлові, комунальні та інші будівлі і споруди, необ­хідні для використання, відтворення і охорони природних ресурсів; 2) отримувати доходи від використання природних ресурсів; 3) реалізо­вувати на свій розсуд продукцію, отриману від використання природних ресурсів; 4) оскаржувати в установленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують права природокористувачів; 5) вимагати через судові органи компенсації шкоди, заподіяної при­родним ресурсам, що перебувають у їх користуванні; 6) вимагати через судові органи усунення перешкод у користуванні природними ресурса­ми тощо.

Обов'язки природокористувачів також класифікуються за галу­зями: 1) ефективного використання природних ресурсів; 2) відтворення і комплексної охорони природних ресурсів; 3) реалізації інших майнових та немайнових обов'язків.

У галузі ефективного використання природних ресурсів приро­докористувачі зобов'язані: 1) раціонально і економно використовува­ти природні ресурси; 2) забезпечувати використання природних ресур­сів відповідно до їх цільового призначення; 3) не допускати безгоспо­дарного використання природних ресурсів; 4) своєчасно вносити плату за використання природних ресурсів; 5) додержуватись строків приро­докористування; 6) впроваджувати новітні технології у процесі вико­ристання природних ресурсів тощо.

У галузі відтворення і комплексної охорони природних ресурсів природокористувачі зобов'язані: 1) суворо дотримуватись вимог еко­логічної безпеки у процесі використання природних ресурсів; 2) здійс­нювати заходи щодо попередження забруднення, виснаження природ­них ресурсів; 3) не допускати зниження якості природних ресурсів; 4) здійснювати комплекс заходів щодо відновлення якості природних ресурсів; 5) забезпечувати виконання системи заходів щодо охорони природних ресурсів (технологічних, технічних тощо).

У галузі реалізації інших майнових та немайнових обов'язків: 1) не порушувати права інших власників і користувачів природних ре­сурсів; 2) не чинити перешкоди іншим природокористувачам щодо ви­користання, відтворення і охорони природних ресурсів; 3) приводити порушені природні ресурси у стан, придатний для подальшого цільово­го використання; 4) своєчасно компенсувати шкоду, заподіяну іншим особам у процесі використання природних ресурсів, тощо.

 

Запитання для закріплення матеріалу

1. Назвіть основні екологічні права та обов’язки громадян.

2. Назвіть основні права та обов’язки природо користувачів.

 

Тема 7.1 Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Кримінальні покарання та відповідальність неповнолітніх

Самостійна робота

Співучасть у злочині. Обставини, що виключають злочинність діяння.

 

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). При спів­участі об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.

Підставою відповідальності тут є той самий склад злочину, але вчи­нюваний у співучасті.

Об'єктивні ознаки співучасті виражені у такому формулюванні: «злочин, вчинений кількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно».

З об'єктивної точки зору злочин при цьому вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль і конкретні дії кожного із співучас­ників можуть розрізнятися, але при цьому злочин — це результат їх спільної діяльності.

Розрізняються такі види співучасників: виконавець (співвиконавець), організатор, підбурювач, пособник (ст. 27 КК).

Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка безпосередньо або шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчи­нила конкретний злочин.

Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочи­ну (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням (ч. З ст. 27). Крім того, організатором визнається особа, що створила орга­нізовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Вона може очолювати злочинну групу, керувати об'єднанням із двох або більше груп. Якщо особа фінансує злочинну діяльність організованої групи чи злочинної організації (наприклад, здійснює фінансування охоронців, а ^також фінансує виробництво або транспортування заборонених предметів — наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо), вона та­кож визнається організатором.

Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Способи підбурювання можуть бути різні (умов­ляння, підкуп, погрози, примус або інші подібні дії, наприклад вказівки, наказ тощо), але їх об'єднує те, що в результаті в інших співучасників виникає бажання, рішучість вчинити злочин. Причому волю підбурюва­ного ці способи, наприклад, примус чи умовляння не пригнічують.

Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Пособником також визнається й та особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути та­кі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

У кримінальному праві розрізняють просту і складну форми спів­участі, під якими розуміють об'єднання співучасників за виконуваними ролями і за стійкістю зв'язків між ними.

За стійкістю зв'язків, а також стійкістю умислу розрізняють вчинен­ня злочину різними злочинними групами:

ü групою осіб;

ü групою осіб за попередньою змовою;

ü організованою групою;

ü злочинною організацією.

Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчини­ли кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови. Злочинна діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого в про­цесі вчинення злочину без наявності змови між ними. Змова має місце не до початку, а в ході злочину.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб має місце тоді-коли його спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь домовилися про спільне його вчинення. Головною тут є попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Ця змова може відбутися як в процесі вчинення злочину, а може й безпосередньо перед його вчи­ненням, але до закінчення діяння

Вчинення злочину організованою групою можливо тоді, коли в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які раніше зорга­нізувалися у стійке об'єднання саме для вчинення злочину або злочинів. Ця група попри її закритість, об'єднана єдиним планом дій, в якому при­сутні розподіл функцій, зрозумілість цього плану всіма учасниками гру­пи; для такої групи є характерним організація внутрішньої безпеки (маскування злочинних дій тощо).

На відміну від усіх випадків співучасті вчинення злочину злочинною організацією визнається, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єд­нанням кількох осіб (три і більше). Члени або структурні об'єднання злочинної організації організовуються для вчинення особливо тяжких або тяжких злочинів. Злочинними організаціями визнаються банди, те­рористичні організації, воєнізовані або збройні формування. Окрім глибокої конспірації, єдиного плану діянь, розподілу функцій та повнова­жень для таких груп є характерним забезпечення як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки (тобто корупційні зв'язки в органах влади, власні адвокати тощо).

У КК України передбачені заохочувальні норми, що увільняють від відповідальності учасників злочинної організації в разі виходу з неї, добровільного повідомлення органам влади про діяльність злочинної організації, сприяння у викритті злочинців.

Добровільною відмовою вважається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьо­му вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1. ст. 17). При закінченому злочині добровільної відмови бути не може. Якщо особа відмовилася добровільно від доведення злочину до кінця, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за умови, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочи­ну (ч. 2 ст. 17). Наприклад, готуючись до вчинення вбивства або погра­бування, М. викрадає рушницю. У даному разі М. відповідатиме за ви­крадення рушниці (ст. 185 КК).

Поняття добровільної відмови складається з таких ознак:

а) остаточне припинення особою готування до злочину;

б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

в) розуміння особою можливості доведення злочину до кінця.

При співучасті, коли діють не одна, а кілька осіб, добровільна відмо­ва опосередкована поведінкою виконавця злочину. Інші співучасники злочину при добровільній відмові виконавця мають відповідати за готування до злочину або замах на злочин.

У своєму житті люди іноді змушені вдаватися до дій, що збігаються зовні зі злочинами (наприклад, із нанесенням тілесних ушкоджень, зни­щенням майна, службовими зловживаннями тощо). Однак такі дії є цілком правомірними і суспільно корисними (коли життя позбавляють на­падника, а знищують майно для усунення небезпеки чи міліціонер правомірно застосовує зброю при затриманні злочинця тощо). Такі дії будуть необхідна оборона чи крайня необхідність, уявна оборона, затри­мання злочинця, обґрунтований ризик, фізичний чи психічний ризик, виконання законного наказу чи спеціального завдання із запобігання або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації визначають як обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діянь, власне йдеться про виключення злочинності діяння. Тобто виключається сама можливість і підстава кри­штальної відповідальності. У чинному КК існує окремий розділ за назвою «Обставини, що виключають злочинність діяння». Усі ці обставини мають загальні ознаки. По-перше, це акти вольової поведінки людини у формі дії або бездіяльності, за виключенням заподіяння шкоди в результаті непереборного фізичного примусу, якщо внаслідок примусу особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК).

По-друге, — це подібність об'єктивних ознак вчинку до певного злочину (наприклад, спричинення тяжкого тілесного ушкодження при необхідній обороні збігається з зовнішніми ознаками злочину, передбаченого ст. 121 КК, а вбивство міліціонером злочинця при його затриманні має ознаки перевищення влади тощо). По-третє, це суспільна корисність значених вчинків, яка не є абсолютною. По-четверте, про правомірність таких обставин вказується не тільки в КК, але й в інших законодавчих актах, наприклад, у законах України «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про оперативно-пошукову діяльність».

Отже обставини, що виключають злочинність діяння, є передбачені чинним кримінальним законом та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні із злочинами суспільно корисні та правомірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони) свідчить про те, що особа, яка обороняється, перебуваючи у стані необхідної оборони, по­рушила вимогу про співрозмірність оборони. Перевищенням меж необ­хідної оборони визнається навмисне заподіяння тому, хто посягає, тяж­кої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстанов­ці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну від­повідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 КК. Право на крайню необхідність полягає (згідно зі ст. 39 КК) у заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпе­ки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Право на заподіяння шкоди в стані крайньої необ­хідності є субсидіарним (додатковим) правом, і громадянин може ско­ристатися ним лише в тому випадку, якщо в певній обстановці заподіян­ня шкоди є вимушеним, останнім засобом усунення небезпеки.

Юридичні ознаки, які характеризують крайню необхідність, такі: мета (усунення небезпеки), об'єкт заподіяння шкоди (шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи. Вва­жається, що шкоду може бути заподіяно лише інтересам «третіх осіб», тобто підприємствам, установам, організаціям або окремим громадянам, Що не спричиняли небезпеку і зазвичай не пов'язані зі створенням цієї небезпеки), характер дій (за зовнішніми ознаками дії нагадують злочин­не посягання. Наприклад, знищення або пошкодження чужого майна підпадає під ознаки закону, передбаченого ст. 194 КК), своєчасність за­подіяння шкоди (вона може бути заподіяна лише протягом часу існуван­ня стану крайньої необхідності), межі заподіяння шкоди (перевищення Меж крайньої необхідності визнається як заподіяння шкоди більш знач­ної, ніж шкода відвернута, правомірною визнається заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді або є менш значною, ніж відвернена шкода). Перевищення меж крайньої необхідності (ексцес крайньої необхідності).

Запитання для закріплення матеріалу

1. Дайте визначення поняття «співучасть у злочині».

2. Назвіть види співучасників.

3. Обставини, що виключають злочинність діяння.