Тема 4. 1 шлюбно-сімейні відносини. Права та обов’язки подружжя, а також батьків і дітей

Самостійна робота

Порядок і підстави визнання шлюбу недійсним. Визначення походження дитини.

Шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у дер­жавному органі реєстрації актів цивільного стану (далі — орган Р АЦСу).

Припинення шлюбу — юридичний факт, у разі якого припиняються особисті та майнові правовідносини подружжя. Відповідно до СК шлюб припиняється за однією з двох підстав: а) внаслідок смерті одного подружжя або оголошення його померлим; б) внаслідок розірвання шлюбу.

Якщо шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя а оголошення його померлим, припинення шлюбу не потребує спеціального оформлення. Відповідні права та обов'язки в цьому випадку виникають або припиняються внаслідок самого факту смерті або оголошення особи померлою. Реєстрація смерті і отримання свідоцтва про смерть є достатнім підтвердженням припинення шлюбу. Якщо особа оголошена померлою, то правовою підставою виникнення юридичних наслідків є відповідне рішення суду щодо оголошення особи померлою, яке набрало чинності.

За життя подружжя шлюб може бути припинено шляхом його розірвання. Відповідно до СК розірвання шлюбу може здійснюватися ор­ганом РАЦСу та судом.

Розірвання шлюбу здійснюється органом РАЦСу за наявності двох умов: подружжя не має неповнолітніх дітей та існує взаємна згода по­дружжя на розірвання шлюбу. Орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подружжя, якщо вона не була відкликана.

У разі розірвання шлюбу органом РАЦСу шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови.

Розірвання шлюбу, крім органів РАЦСу, може бути здійснене судом. СК передбачає: а) розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною за­явою подружжя, яке має дітей; б) розірвання шлюбу за позовом, пред'явленим одним із подружжя, тобто за наявності спору.

У першому випадку розірвання шлюбу є добровільним, тобто ніхто з подружжя не заперечує проти припинення подружнього життя. Разом із заявою про розірвання шлюбу подружжя передає на розгляд суду пи­сьмовий договір, в якому зазначає: з ким із них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов життя дітей братиме той з батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення тим із батьків, який прожи­ває окремо, права на особисте виховання дітей. У договорі також має бу­ти зазначена участь одного з батьків в утриманні дитини. Якщо у догово­рі визначено розмір аліментів, які будуть сплачуватися на дитину, цей договір має бути нотаріально посвідчений.

У другому випадку розірвання шлюбу здійснюється за позовом од­ного з подружжя. Тут йдеться про відсутність згоди подружжя щодо Цього питання, внаслідок чого розірвання шлюбу здійснюється за іні­ціативою лише одного з них. Такий позов не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народжен­ня дитини.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. При цьому розірвання шлюбу, проживання батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Не пізніше одного місяця від дня народження дитини, батьки зобов’язані зареєструва­ти народження дитини в органі РАЦСу. Реєстрація провадиться з одно­часним визначенням походження дитини та присвоєнням їй прізвища, імені та по батькові. Прізвище дитини визначається за прізвищем бать­ків. Якщо мати та батько мають різні прізвища, то прізвище дитини ви­значається за їхньою згодою. Якщо батьки мають різні прізвища, то во­ни можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єд­нання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Ім'я дитини ви­значається за згодою батьків. По батькові дитини визначається за іме­нем батька.

 

Запитання для закріплення матеріалу

1. Розкрийте поняття «шлюб».

2. Назвіть підстави визнання шлюбу недійсним.

3. Як визначається походження дитини.

 

 

Тема 5.1 Загальні засади трудового права

Самостійна робота

Контракт як форма трудового договору. Поняття “переведення на іншу роботу”

Трудовий контракт — це специфічний письмовий договір про пра­цю, який враховує індивідуальні особливості працівника, його профе­сійні навички, дозволяє краще співвідносити оплату праці та заохочен­ня з результатами трудової діяльності, підвищувати взаємну відпові­дальність сторін при рівноцінному співвідношенні нормативного та до­говірного регулювання трудових відносин.

Особливості контракту: тільки письмова форма; строковість; обме­жена законодавством сфера застосування; разовість (підлягає пролон­гації або переукладенню); конфіденційність; конкретизованість (за умо­вами, гарантіями тощо); індивідуалізованість.

Законодавством контракт визначається як особлива форма трудово­го договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Працівники та роботодавці можуть змінювати умови трудового до­говору лише за взаємною згодою сторін.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання ро­боти, не обумовленої трудовим договором. Вимога виконувати таку ро­боту вважається переведенням працівника на іншу роботу.

Переведення на іншу роботу — це доручення працівникові виконан­ня роботи, не передбаченої в трудовому договорі, тобто такої, яка не від­повідає його спеціальності, кваліфікації, посаді, або роботи, при виконанні якої змінюються розмір заробітної плати, місцевість та інші істотні умови праці.

При переведенні за працівником зберігається право на відпустку та безперервний трудовий стаж.

Постійні переведення на іншу роботу на одному підприємстві, в уста­нові, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника.

Власник або уповноважений ним орган має право перевести праців­ника, без його згоди, строком до одного місяця на іншу, не обумовлену трудовим договором, роботу, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків сти­хійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нор­мальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою. Тривалість переведення не може перевищувати одного місяця протягом календар­ного року.

У разі простою працівники можуть бути переведені з урахуванням спеціальності та кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості — на строк до одного мі­сяця.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на одному підприємстві, в установі, орга­нізації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же міс­цевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спе­ціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати праців­ника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

Про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомле­ний не пізніш як за два місяці.

Якщо істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір при­пиняється.

 

Запитання для закріплення матеріалу

1. Розкрийте поняття «контракт».

2. Розкрийте поняття «переведення на іншу роботу».