Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років (ценз осілості).

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

Отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

Наявність законних джерел існування. Ця умова поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Прийняття до громадянства України дітей, які проживають в Україні і одним з батьків яких або опікун чи піклувальник має дозвіл на постійне проживання в Україні, здійснюється за спрощеною процедурою - від них не вимагається визначення і дотримання Конституції України та законів України, безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років, отримання дозволу на постійне проживання в Україні, володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування та наявності законодавчих джерел існування.

Вимоги щодо безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років, отримання дозволу на постійне проживання в Україні, володіння держаною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування та наявності законодавчих джерел існування не поширюються також і на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

Закон також встановлює перелік осіб, які не приймаються до громадянства України. До них, зокрема, належать особи які:

1) вчинили злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засудженні в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

Вчинили на території іншої держави діяння, яке визначене законодавством України тяжким злочином.

Документами, що підтверджують громадянство України є:

* паспорт громадянина України;

* військовий квиток для військовослужбовця;

* свідоцтво про народження для осіб віком до 16 років.

До державних органів, які здійснюють законодавство України про громадянство України, належать:

1. Президент України. У системі органів, покликаних вирішувати питання щодо громадянства, найбільші й найширші повноваження належать Президенту України, оскільки він уповноважений Конституцією України вирішувати питання, пов'язані з громадянством. Він приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і Закону України “Про громадянство України”, Закону “Про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України”; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія з питань громадянства при Президентові України. Положення про неї затверджено Указом Президента України “Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства” від 6 листопада 1997р. Вона розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

3. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи (Згідно з Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 “Питання організації виконання Закону України “Про громадянство України” функції Спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства покладені на міністерство внутрішніх справ України):

- приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїми висновками надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

- готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

- приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4-10 ст. 6 цього Закону;

- скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону;

- виконують рішення Президента України з питань громадянства;

- видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документ дитини, довідки про припинення громадянства України;

- вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;

- ведуть облік осіб, які набули громадянства України та припинили громадянство України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, покладені на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.

Запитання для закріплення матеріалу

1. Що таке громадянство?
2. Назвіть умови для прийняття у громадянство України.
3. Назвіть підстави припинення громадянства України.

 

Тема 2.2 Основи адміністративного права і місцевого самоврядування

Самостійна робота

Поняття адміністративного правопорушення та його склад.

Загальне поняття адміністративного правопорушення визначається у КУпАП, який прийнятий 7 грудня 1984р. і введений в дію з 1 червня 1985р., зокрема у ст. 9 КУпАП: «Адміністративним правопорушенням (проступком) ви­знається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяль­ність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом перед­бачено адміністративну відповідальність». За змістом цього визначення можна виділити такі ознаки адміністративного правопорушення:

1) це виключно діяння, тобто дія, яку вчинила особа, чи бездіяль­ність, коли особа зобов'язана була вчинити певну дію, але не вчинила її. Ніякі думки, бажання, інші психічні вияви не можуть бути ознакою ад­міністративного правопорушення;

2) протиправність, яка дістає вияв у тому, що особа здійснює заборо­нену законодавством дію або не здійснює тих дій, які необхідно здійсню­вати. Протиправність відокремлює адміністративні проступки від інших проступків, на які законодавством не встановлено будь-яких заборон;

3) винність, яка дістає вияв у власному ставленні особи до свого діяння і його наслідків. Законодавець вказує на форми вини, які мають юридичне значення при кваліфікації проступку та призначенні заходу стягнення. Це умисел або необережність;

4) адміністративна караність, яка виражається у призначенні заходу стягнення, передбаченого законом, за вчинення конкретного правопору­шення;

5) об'єкт посягання, на який спрямоване протиправне діяння, тобто Дії, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, пра­ва і свободи громадян, на встановлений порядок управління;

6) антигромадська спрямованість, яка характеризується ступенем суспільної небезпечності.

Вказані ознаки адміністративного правопорушення (проступку) в су­купності визначають наявність адміністративного правопорушення (про­ступку), спонукають уповноважені на те органи до вчинення відповідних процесуальних дій — складання протоколів про адміністративне затриман­ня, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів. Вони є фактичною підставою для притягнення правопорушника до адміністра­тивної відповідальності.

Правопорушення відрізняються одне від одного за своєю спрямо­ваністю, способом, метою вчинення та колом осіб, які вчинили пра­вопорушення, іншими відмінностями, які в сукупності складають специфічні ознаки кожного правопорушення, їх об'єктивну і суб'єк­тивну сторони.

До складу адміністративного правопорушення входять такі елемен­ти: об'єкт; об'єктивна сторона; суб'єкт; суб'єктивна сторона.

Об'єкт адміністративного правопорушення — це те, на що спрямова­но посягання. Насамперед це суспільні відносини, що врегульовані нор­мами права та охороняються санкціями норм адміністративної відпо­відальності, і яким правопорушення заподіює шкоду або створює за­грозу заподіяння такої шкоди.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення — це про­типравні діяння (дії чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діяннями й наслідками, місце, час, розмір шкоди (вартість, вага, обсяг), спосіб, знаряддя та інші ознаки вчинення правопорушення, визначені законом.

Суб'єкт адміністративного правопорушення — це фізична особа (громадяни, посадові особи), яка досягла на момент вчинення правопо­рушення шістнадцятирічного віку.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення характе­ризується психічним ставленням суб'єкта до вчиненого протиправного діяння. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушен­ням визнається винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність. Отже, відсутність у діянні вини свідчить про відсутність складу право­порушення взагалі. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета. Вина — це основна і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони. Під виною розуміють свідоме негативне ставлення правопорушника до інте­ресів громадян, держави і суспільства в цілому. Вина може бути у двох формах — умислу або необережності.

1) Мотив вчинення правопорушення — це усвідомлене особою, під впливом настрою, емоції, переживання, внутрішнє спонукання право­порушника до вчинення проступку.

Мета — це наслідки, результат, якого прагне досягти особа при вчи­ненні правопорушення (наприклад, незаконна торговельна діяльність з метою одержання неконтрольованого державою прибутку).

Таким чином, сукупність усіх ознак правопорушення та структури складу правопорушення характеризує зміст адміністративного право­порушення, яке є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Залежно від об'єкта посягання визначають такі види адміністратив­них правопорушень:

1) правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення;

2) правопорушення, що посягають на власність;

3) правопорушення в галузі охорони природи, використання при­родних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

4) в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;

5) правопорушення у сільському господарстві;

6) правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;

7) правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-ко­мунального господарства та благоустрою;

8) правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфе­рі послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності;

9) правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метро­логії та сертифікації;

10) правопорушення, що посягають на громадський порядок і гро­мадську безпеку;

11) правопорушення, що посягають на встановлений порядок управ­ління;

12) правопорушення митних правил;

13) правопорушення, що є корупцією.

 

Запитання для закріплення матеріалу

1. Що таке адміністративне правопорушення?

2. Склад адміністративного правопорушення.