Тема 5: обмеженість ресурсів і поведінка товаровиробника на ринку

ПЛАН

1. Сутність виробничого потенціалу. Обмеженість ресурсів.

2. Межа виробничих можливостей і проб­леми економічного вибору.

Рекомендована література:

1. Політична економія: Навч. посібник / Т.Г. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2001. Тема 12.

 

1. На основі ви­робничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, вода тощо).

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспіль­ство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільство виробляє.

 

2. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок змен­шення виробництва іншого продукту. П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Розглянемо цей аспект проблеми на такому прикладі. Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвестиційні ресурси (ІР). Припустимо, наша економіка витрачає всі ресурси на виробництво споживчих благ. Але існує деяка максималь­на кількість споживчих благ, що їх можна виробляти протягом року. Наприклад, 5 млрд одиниць різноманітних споживчих благ (їжа, взуття, телевізори, легкові автомобілі, квартири тощо) — максимальна кількість, що їх може виробити економіка країни за існуючих технологій і ресурсів.

Припустимо далі, що, навпаки, всі ресурси витрачаються на вироб­ництво інвестиційних ресурсів — машин, верстатів, споруд тощо. Знову ж таки, через обмеженість ресурсів економіка здатна виробити обмежену кількість інвестиційних ресурсів, наприклад, 15 млн одиниць різних засобів виробництва, якщо не виробляти споживчі блага.

Це — дві крайні можливості. Інші можливі варіанти розглянуто в таблиці 1

Таблиця 1

Проблеми економічного вибору

Альтернативні можливості виробництва
Можливості	Споживчі блага, млрд од.	Інвестиційні ресурси, млн од.
А
В
С
D
E
F

Комбінація F демонструє крайню можливість, коли виробляються лише споживчі блага, А — протилежний випадок. Між ними Е, D, C, B — кількість споживчих благ, від якої суспільство відмовляється заради інвестиційних ресурсів. Трансформація споживчих продуктів у інвестиційні означає переведення ресурсів економіки з даного напряму використання на інший.

Із двох наборів даних продуктів один дає можливе виробництво споживчих благ, а інший — можливий випуск інвестиційних ресурсів, які можуть вироблятися за той самий час. Коли кількість вироблених споживчих благ зростає, випуск інвестиційних ресурсів падає. Отже, якщо економіка країни за певний проміжок часу (секунду, хвилину тощо) виробляє 1 млрд одиниць споживчих благ, то вона здатна випустити максимально 14 млн одиниць інвестиційних ресурсів. Проте коли виробництво споживчих благ становить 4 млрд. одиниць, то можна виробити тільки 5 млн одиниць інвестиційних ресурсів.

Щоб поглибити розуміння сутності виробничих можливостей, зобразимо наведені у табл. 1 дані графічно.

 

Рис. 1. Графічне зображення альтернативних
можливостей виробництва

За допомогою нанесених точок ми виводимо суцільну криву — межу виробничих можливостей (МВМ), яка показана на рис. 2.

Рис. 2. Графік межі виробничих можливостей

Кожна точка на кривій виробничих можливостей рис. 2 являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Таким чином, ця крива фактично показує деяку межу. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і спожив­чих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва.

З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Отже, функціонування національної економіки на межі вироб­ничих можливостей (точки А, В, С, D, Е, F) свідчать про її ефективність. Таким чином, межа виробничих можливостей показує максимальну кількість продукції, що її може виробити економіка за даного рівня технологічного розвитку і наявних факторів виробництва.

 

ТЕМА 6: ЦІНА, ЦІНОУТВОРЕННЯ

ПЛАН

1. Сутність ціни як економічної категорії

2. Види та типи цін

3. Сутність та методи ціноувторення

Рекомендована література:

1. Орехівський Г.А. Політекономія: Навч. посібн. 2-ге вид. – К.: Каравела, 2010. стор. 158-165.

 

Ціна – це грошовий вираз вартості товару або кількість грошей, що сплачується або одержується за товар.

Ціна відображає споживчі властивості товару, купівельну спроможність грошової одиниці, силу конкуренції, державного контролю та інші суб’єктивні моменти.

Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Крім того, до складу ціни можуть входити: акцизний збір, ПДВ, націнки збутових організацій, торговельні надбавки або знижки.

Залежно від особливостей процесу купівлі продажу та сфери економіки розрізняють такі ціни:

· Гуртові (відпускні) – ціни підприємств-виробників

· Закупівельні – в сільському господарстві

· Кошторисні – в будівництві

· Роздрібні – для продажу товарів населенню.

· Тарифи – на транспортні та за платні послуги

· Світові – за якими реалізують товари на світовому ринку.

За способом встановлення ціни поділяються на:

· державні – на продукцію державних підприємств, соціально значимі товари, ресурси;

· договірні – встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару;

· вільні – встановлюються підприємствами самостійно, орієнтовані на економ. зацікавленість виробників, враховують попит і пропозицію.

Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів.

Використовують такі методи ціноутворення:

· Метод «витрати + прибуток»: Ц = С + П

Прибуток встановлюється у відсотках до собівартості.

· Забезпечення беззбитковості: Ц = Взм + (Впост + П / N), де

N – обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

Взм, Впост – витрати постійні, змінні.

· Пропорційне ціноутворення – метод, при якому фірми виходять не стільки з власних витрат, скільки з цін конкурентів.

· Оцінка споживчої вартості – метод, що ґрунтується на оцінці споживчого ефекту, який має споживач від товару.

Існують ще інші методи ціноутворення, але при використанні будь-якого з них у подальшому ціна коригується, використовується рід знижок і доплат до ціни. Практично фірми встановлюють цілу систему цін, щоб продавати свій товар на різних ринках.

Так виділяють такі типи цін:

· Територіальні – різні по регіонам.

· Ціни зі знижками – сезонні, за обсяг покупки.

· Ціни стимулюючі – щоб привернути увагу.

· Пільгові ціни – для деяких категорій.

· Ціни на нові товари – або дуже високі, або дуже низькі.

Формування цінової політики на конкретному підприємстві охоплює наступні основні етапи:

1. Вибір визначальних цілей формування цінової політики здійснюється за допомогою;

а) орієнтира на покупця,

б) орієнтира на поточні витрати,

в) орієнтира на прибуток.

2. Оцінка споживчого ринку здійснюється в процесі аналізу кон'юнктури ринку на підставі трьох видів можливостей:

- диференціацією цін на товари в рамках сформованого "конкурентного полю" чи на даному сегменті;

- диференціацією цін на окремі товари в розрізі окремих категорій покупців з урахуванням диференціації рівня їхнього торгового обслуговування;

- розширенням обсягу продажу за рахунок зниження цін

 

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення «ціна».

2. Залежно від сфери економіки назвіть відомі Вам ціни.

3. Класифікуйте ціни за способом встановлення.

4. Назвіть методи ціноутворення які Ви знаєте?