Відповідальність за адміністративні проступки

Адміністративно-правова відповідальність - це вид юридичної відповідальності встановлений державою в адміністративно-правових нормах, що може бути застосована компетентними органами держави у спеціальному процесуальному порядку до осіб, які вчинили адміністративні проступки, і яка полягає у позбавленні цих осіб певних належних їм благ особистого, матеріального чи організаційного характеру. Ця відповідальність має певні ознаки:

- має публічний державний обов'язковий характер;

- встановлена державою в санкціях норм Особливої частини КпАП та інших законів;

- застосовується до фізичних та юридичних осіб при наявності в їхніх діяннях складу адміністративного правопорушення;

- застосовується судами та широким колом уповноважених органів, їх посадових осіб, а також органами місцевого самоврядування (перелік цих органів визначений третім розділом КпАП);

- застосовується в адміністративно-процесуальному порядку визначеному статтями 245-297 КпАП;

- конкретизується у вигляді адміністративних стягнень, перелік яких закріплено в статті 24 КпАП;

- не тягне за собою судимості.

Ця відповідальність може мати місце при наявності:

o нормативної підстави, тобто наявності адміністративно-правової норми, яка в своїй санкції визначає певне стягнення за вчинений проступок;

o фактичної підстави, тобто наявності в діянні правопорушника складу адміністративного проступку;

o процесуальної підстави, тобто постанови по адміністративній справі (рішення - якщо справу розглядає виконавчий комітет селищної, сільської Ради народних депутатів). Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Адміністративна відповідальність - це своєрідний негативний правовий наслідок, пов'язаний з адміністративно-протиправним діянням особи, яка повинна відповідати перед державою за свій проступок і понести за це певне покарання у вигляді адміністративного стягнення. КпАП визначає сім видів таких стягнень.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі компетентними посадовими особами за малозначні проступки. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України.

Штраф визначається у кратному співвідношенні до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб (дрібне хуліганство, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді та інші). Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватись до:

- вагітних жінок;

- жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років;

- осіб, які не посягла вісімнадцяти років;

- інвалідів першої і другої груп.

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення можуть застосовуватись тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

За рішенням органів СБУ", а також Внутрішніх Справ України до іноземців, які вчинили адміністративні правопорушення в Україні може бути застосовано видворення за межі України.

 

96. Поняття кримінального права України, його предмета і методів

Кримінальне право України є галуззю права, які регулюють суспільні відносини пов'язані зі злочином і покаранням за нього, забезпечених примусовою силою державного апарату. Єдиним джерелом норм кримінального права є кримінальний закон. Завданням кримінального права е правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кримінальне право характеризується тим, що:

- кримінальні норми встановлюються тільки Верховною Радою України;

- кримінальні норми знаходять своє визначення тільки у кримінальному законі;

- кримінальні норми є проявом волі та інтересів народу України;

- в кримінальних нормах закріплені основні принципи і загальні положення кримінального права;

- порушення кримінальних норм тягне за собою застосування судом такої міри державного примусу як кримінального покарання, вид і розмір якого встановлюється в санкціях норм Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінальне право закріплює основні принципи кримінально-правової політики держави:

1) законності, тобто суворої відповідності із законом (немає покарання, якщо діяння не визначене у законі як злочин);

2) рівності всіх людей перед кримінальним законом незалежно від статі, раси, національності, походження та інших ознак;

3) справедливості, тобто адекватності кримінального покарання ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину з урахуванням особи злочинця;

4) гуманізму, тобто забезпечення кримінально-правового примусу без мети завдання фізичних страждань і приниження людської гідності;

 

5) винуватості особи, тобто діяння визнається злочинним, якщо воно вчинене винно, тобто умисно чи необережно;

6) особистої відповідальності, тобто до кримінальної відповідальності може бути притягнутий тільки суб'єкт злочину, який вчинив суспільно-небезпечне діяння;

7) невідворотності кримінальної відповідальності, тобто обов'язкового притягнення особи, яка вчинила злочинне діяння до відповідальності, якщо відсутні законні підстави її звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання;

8) економії мір кримінально-правої репресії, тобто кримінальне покарання повинно встановлюватися в межах достатніх для впливу на засуджену особу для ЇЇ виправлення.

 

Методами кримінального права є:

- визначення в кримінально-правових нормах суспільно-небезпечних діянь, що є злочинами;

- встановлення покарань за порушення заборон визначених в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінальне право України складається із Загальної та Особливої частин.

Злочин.Поняття та види

Зло́чин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому. Людину, яка чинить злочин, називають «злочинець».

У законодавстві України злочин (=кримінальне правопорушення) — передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України).

Суспільство завжди намагається жити за встановленими правилами, проте немає жодної людської спільноти, у якій би такі правила не порушувалися. Часто такі порушення мають дріб'язковий характер — наприклад, запізнення учня на урок, перехід дороги за межами пішохідного переходу, а іноді є надзвичайно небезпечними, як от крадіжка чи вбивство людини. Незначні порушення носять назву проступок. Відносини, пов'язані зі вчиненням людьми суспільнонебезпечних діянь та визначенням відповідальності за їх вчинення регулюєкримінальне право, а самі ці діяння називаються злочинами.

Правопорушення: проступки і злочини вивчає наука деліктологія. Злочинність вивчає наука кримінологія.

Злочини мають ряд ознак, спільних з іншими правопорушеннями: є небезпечними для суспільства; здійснюються усвідомлено; вчиняються всупереч заборон, визначених кримінальним законодавством. Проте, на відміну від адміністративних, цивільних чи дисциплінарних поступків, злочини мають підвищений рівень суспільної небезпечності. Саме тому не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого забороненого діяння, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Крім того, злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене Кримінальним кодексом України.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

· невеликої тяжкості

· середньої тяжкості

· тяжкі

· особливо тяжкі

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Сюди можна віднести такі злочини, як незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (ст. 248 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК), чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК).

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Таким злочином є, наприклад, крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК), давання хабара (ст. 369), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Мова може йти про умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК), контрабанду — переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю (ст. 201 КК).

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Прикладом може бути умисне вбивство (ст. 115 КК) чи організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб (ст. 257 КК).

Залежно від ступеня завершеності злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є пошук або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, у той час як за інші види готування особа має нести покарання.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за тією статтею Кримінального кодексу, якою передбачено відповідальність за закінчений злочин, який особа мала намір вчинити, з урахуванням правил ст. 15 Кримінального кодексу.

Від замаху слід відрізняти добровільну відмову — остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

98. Стадії вчинення злочину - певні етапи готування і здійснення навмисного злочину, що різняться характером дій на кожному етапі. Відомі три стадії вчинення злочину; готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Готування до злочину - це підшукання чи пристосування засобів чи знарядь, чи інше умисне створення умов для вчинення злочину. Підшукання - це придбання, відшукування, виявлення різних засобів чи знарядь вчинення злочину. Пристосування - це дії, що змінюють форму, якості засобів чи знарядь злочину, їх ремонт. Замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, але не доведена до кінця через обставини, що не залежали від волі винного. Закінчений злочин має місце тоді, коли наявні всі ознаки складу злочину, вказані в законі, і настав шкідливий результат.

Співучастю у злочині

- є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

100. Поняття кримінальної відповідальності, її підстав

Кримінальна відповідальність — це правова оцінка державою в особі уповноважених органів злочинного діяння.

Цей вид відповідальності передбачає, з одного боку, обов’язки особи нести відповідальність за свої дії перед державою (суб’єктивна сторона відповідальності), з іншого, — претерплювання такою особою певних обмежень за вчинене (об’єктивна, зовнішня сторона відповідальності).

Іноді в літературі можна зустріти твердження про те, що кримінальна відповідальність рівнозначна покаранню. Проте в ст. 2 КК говориться окремо про кримінальну відповідальність і покарання. Тому не можна ставити знак рівності між цими поняттями. Покарання — це лише одна з форм реалізації кримінальної відповідальності, але далеко не єдина.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений кримінальним законом (ч. 1 ст. 2 КК). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений за думки, переконання, бажання, настрої, спонукання, що не були виражені в конкретному акті суспільно небезпечної поведінки.