Поняття шлюбу і порядку його укладання.

Шлюбом в Україні визнається юридично оформлений добровільний союз чоловіка і жінки з метою утворення сім’ї. Шлюб укладається у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Це робиться як в інтересах держави, так і майнових прав подружжя та дітей. Релігійний обряд вінчання, а також згода батьків юридичного значення не мають.
Укладення шлюбу відбувається по закінченні місячного строку після подачі бажаючими одружитися заяви в орган реєстрації актів громадянського стану (РАГС). На прохання осіб, які одружуються, цей строк при наявності поважних причин може бути скорочений органом РАГСу.

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.
1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.
2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.
3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.
4. Заручини.
5. Реєстрація шлюбу.

67. Права та обов’язки подружжя

право дружини на материнство і право чоловіка на батьківство. За законом, небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини, так само як відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини, може бути причиною розірвання шлюбу;

• обов'язок подружжя піклуватися про сім'ю (не тільки матеріально, а передусім через побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, відповідальності за свою поведінку);

• право дружини та чоловіка на: повагу до своєї індивідуальності, фізичний та духовний розвиток, зміну прізвища, розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, особисту свободу.

Право спільної сумісної власності подружжя означає, що обидва з подружжя є співвласниками певного майна, яке є для них спільним. Особливістю правового режиму сумісної власності є те, що у спільному майні не визначається частка кожного з подружжя.

На праві спільної сумісної власності дружині та чоловікові належить майно, набуте ними за час шлюбу. При цьому визнання такого майна спільною сумісною власністю не залежить від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя є:

• заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу;

• речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної вартості, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вони розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою.

Право спільної сумісної власності на майно, набуте під час спільного проживання, виникає також у жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

68.Шлю́бний договір — угода між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, в якій визначається статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення.

Зміст та форма шлюбного договору. Шлюбним договором регулюються майнові відносини (права та обов’язки) між подружжям.Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та ін. родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи. У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, ін. майна, та розмір і порядок стягнення аліментів. Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СК. Що ж до форми шлюбного договору, закон вимагає письмової форми посвідченої нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може.

Початок та строки дії шлюбного договору. Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Договір укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації громадського стану подружжя, укладений подружжям, набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Сторони не визначають тривалості шлюбного договору. Може визначитися тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке одна із сторін подружжя передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

зміна умов шлюбного договору. Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час. Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставахРозірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді. Шлюбний договір розривається за рішенням суду (ст.102).

Визнання шлюбного договору недійсним.1 якщо його зміст не відповідає вимогам закону, 2 якщо шлюбний договір було укладено недієздатною особою; 3 якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного примусу, 4 якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах.

Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

Права та обов'язки подружжя на утримання базуються на таких принципах побудови сімейних відносин, як взаємодопомога та підтримка. Правовим обов'язком дружини та чоловіка є матеріальна підтримка один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Закон також передбачає особливі випадки виникнення права на утримання. Так, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності, а дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка-батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Якщо дитина проживає з батьком, то цей чоловік має право на утримання від дружини-матері дитини..

69.Права та обов’язки матері, батька і дитини

Батьки мають право на визначення імені дитини, на особисте виховання, на вибір форм виховання, на відбирання дитини у кожного, хто незаконно тримає її в себе|.
Можна визначити найбільш специфічні ознаки батьківських прав та обов’язків:

1. вони мають строковий характер, оскільки належать батькам до повноліття дитини;

2. при здійсненні своїх батьківських прав та обов’язків батьки не повинні заподіювати шкоду фізичному та психічному здоров’ю дитини;

3. серед усіх батьківських обов’язків у примусовому порядку може бути здійснено лише обов’язок щодо утримання дитини; примусити виконувати особисті батьківські обов’язки неможливо, тому у разі їх невиконання застосовується така санкція, як позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;

4. мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (ст. 18 Конвенції ООН про права дитини, ст. 141 СК).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Згідно з цим, дитина,має такі права:

1. право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я;

2. право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я;

3. право на ім’я та громадянство, право знати своїх батьків та право на їх піклування;

4. право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного розвитку;

5. право на вільне висловлення особистої думки та отримання інформації, що відповідає її вікові, право бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства;

6. право на свободу совісті та релігії;

7. право на захист від усіх форм насильства;

8. право на житло;

9. право на освіту.

Міжнародні акти та акти внутрішнього законодавства України приділяють особливу увагу дітям, які мають статус дитини-біженця, дитини-інваліда, дитини, позбавленої батьківського піклування.

Так, дитина-біженець має право на допомогу з боку держави у пошуку її батьків та інших членів сім’ї, на одержання інформації, необхідної для її возз’єднання зі своєю сім’єю

Дитина, яка є неповноцінною в розумовому або фізичному відношенні, має право на особливе піклування, на ефективний доступ до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування

Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою.

На дітей покладено обов’язок піклуватися про батьків та надавати батькам матеріальну допомогу. Зокрема, повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Батьки вважаються непрацездатними, якщо вони досягли пенсійного віку або є інвалідами 1, 2 чи 3 групи. Потреба батьків у матеріальній допомозі визначається залежно від наявності чи відсутності у них коштів для забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого законом.

70.Позбавлення батьківських прав
Підставою для позбавлення батьківських прав є склад правопорушення, передбачений ст. 164 СК. Отже, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він:

не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування

жорстоко поводяться з дитиною

хронічними алкоголіками або наркоманами

вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

.Особа, позбавлена батьківських прав:

1. втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини;

2. втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім’ям з дітьми;

3. не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

4. на пенсію та відшкодування у разі втрати годувальника, право на спадкування);

5. втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Позбавлення матері чи батька батьківських прав, не звільняє від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди ЇЇ життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Суд перевіряє; наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При цьому суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.

Діти позбавлені батьківського піклування відповідно до Сімейного кодексу України можуть бути усиновленими або над ними може бути встановлена опіка чи піклування.
Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Мета усиновлення дитини полягає у захисті Щ інтересів та для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.
Усиновленою може бути дитина, яка;

- покинута в пологовому будинку;

покинута в іншому закладі охорони здоров'я;

- яку відмовилися забрати з цих закладів, батьки інші родичі;

- яку було підкинуто чи знайдено

Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішення суду про це. З цього моменту припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням та виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, та особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

 

71. Припиненняшлюбу.

Припиненняшлюбу - цеприпиненняправовідносинміжподружжям, щозумовленепевнимиюридичними фактами. Припиненняшлюбувідбуваєтьсявнаслідок:
- смерті одного з пожружжя, абооголошенняйогопомерлим;
- розірванняшлюбу.
Шлюбможе бути припинено шляхом йогорозірваннявнаслідокволевиявленняобох, або одного з них, на підставі постанови державного органу реєстраціїактівцивільного стану, або на підставірішення суду.
Частиною 3 статті 104 Сімейного кодексу Українипередбачено, щоякщо один ізподружжя помер до набраннячинностірішенням суду про розірванняшлюбу, то вважається, щошлюбприпинивсявнаслідокйогосмерті. Однак, якщо один ізподружжя помер, у день набраннячинностірішення суду про розірванняшлюбу, то вважається, щошлюбприпинивсявнаслідокйогорозірвання.