Суб'єкти адміністративного права

Суб'єкти адміністративного права - це фізичні та юридичні особи, які відповідно до встановленого адміністративного законодавством та адміністративно-правових норм наділені певним обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-правового регулювання управлінських відносин, а також реалізують функції виконавчої влади.

Необхідно зазначити, що суб'єкти адміністративного права - це:

- по-перше, реальні учасники адміністративно-правових відносин, які володіють адміністративно-правовим статусом і беруть участь в організації держаного управління;

- по-друге, одна із сторін публічної управлінської діяльності, яка наділена відповідною компетенцією, повноваженнями, наданими законодавством;

- по-третє, вони можуть бути конкретними учасниками адміністративно-правових відносин, у які вони вступають за власним бажанням або в силу обов'язку (громадяни, посадові особи).

Ознаки суб'єктів адміністративного права:

- Володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати або реалізовувати (безпосередньо або через представника) права та юридичні обов'язки у сфері державного управління, тобто володіння адміністративною правосуб'єктністю [13, с.4];

- Володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах;

- Зовнішня самостійність у реалізації своїх прав та обов'язків у сфері державного управління.

Необхідно розмежовувати поняття "суб'єкти адміністративного права" і "суб'єкти адміністративних правовідносин" [18, с.51]. Суб'єкт права може визначатись абстрактно у загальному вигляді. Суб'єкт правовідносин завжди конкретний. Суб' єкт права не завжди є суб' єктами правовідносин. Останнім він стає з моменту реалізації своїх прав та обов'язків у сфері виконавчої влади.

Для того, щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративно-правових відносин, потрібні такі умови:

- наявність норми адміністративного права, яка передбачає певні права та обов'язки [21, с.52];

- наявність у суб'єкта адміністративної правосуб'єктності;

- наявність юридичного факту як підстави для виникнення або припинення адміністративних правовідносин.

Суб' єкти адміністративного права можуть бути:

- індивідуальні (фізичні особи);

- колективні (юридичні особи, колективні утворення).

До індивідуальних суб'єктів адміністративного права належать громадяни України, іноземні громадяни, біженці, державні службовці, які можуть виступати і як прості громадяни (при захисті своїх особистих, приватних інтересів), і як офіційні представники держави (при захисті публічних інтересів).

До колективних суб'єктів належать органи державного управління, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації.

Усі суб' єкти адміністративного права створюють систему, в якій можна виділити:

- громадян України, іноземних громадян, біженців;

- об' єднання громадян;

- Президента України;

- органи державної виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування.

92. Державна професійна служба провадиться громадянами України, зайнятими у сфері управління. Вони займаються прийняттям управлінських рішень та їх реалізацією в порядку реалізації своїх службових повноважень.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. і

Державна служба ґрунтується на принципах:

- служіння народу України;

- демократизму і законності;

- гуманізму і соціальної справедливості;

- пріоритету прав людини і громадянина;

- про4хесіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян

Право на державну службу мають:

1) громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання;

2) які одержали відповідну освіту і професійну підготовку;

3) пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

 

93. Переконання та примус як основні методи управлінської діяльності

На всіх рівнях управлінської діяльності застосовується адміністративний та економічний методи управління.

Методи управління відповідають змісту правової норми і знаходяться у постійному взаємозв'язку. Кожна юридична форма управління може одночасно використовувати кілька методів:

- правової регламентації та єдино начальства;

- переконання і примусу;

- дозволів і заборон;

- владних велінь і рекомендацій.

Призначення вище визначених та інших методів державного управління полягає у:

- встановленні обов'язкових для учасників управлінських відносин нормативів;

- виданні приписів індивідуального значення на адресу конкретних учасників управлінських відносин;

- вирішенні в односторонньому порядку питань, які виникають у сфері управління;

- нагляді і контролі за поведінкою учасників управлінських відносин;

- застосуванні стимулюючих засобів впливу на об'єкти управління;

- застосуванні при потребі офіційних заходів примусового характеру з метою забезпечення правопорядку в сфері державного управління.

Адміністративний примус - це різновид державного примусу, окремий інститут адміністративного права, який по суті є втручанням у сферу правових інтересів особи, яка допустила неправомірні дії. Він полягає у застосуванні суб'єктами виконавчої влади передбачених адміністративно-правими нормами примусових заходів до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Примус застосовується до осіб, не здатних будувати свою поведінку у відповідності з волею суб'єкта управління. Адміністративний примус включає в себе:

1) адміністративне попередження, яке відіграє, як правило, профілактичну роль:

o перевірка документів;

o заборона випуску на маршрут водіїв, які знаходяться у стані сп'яніння;

o заборона випуску на маршрут транспортних засобів, що не відповідають технічним вимогам безпеки;

o огляд ручної поклажі;

o встановлення карантину;

o закриття певних ділянок кордону та інше.

 

94.Адміністративне правопорушення
Офіційне визначення адміністративного правопорушення, яке становить фактичну підставу адміністративної відповідальності, дається в ст. 9 КпАП. Відповідно до цієї статті адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Ознаками адміністративного правопорушення, що випливає з наведеного визначення, є суспільна шкідливість, протиправність, винність і адміністративна караність.

Суспільна шкідливість адміністративного правопорушення означає, що ним заподіюється шкода певним суспільним відносинам, які охороняються правовими нормами: державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Ця шкода може бути як матеріальною, так й іншою (моральною, організаційною тощо).

В КпАП адміністративні правопорушення згруповано в розділи залежно від сфери, в якій вони вчиняються, або виду відносин, на які вони посягають. Розділами 5-15 передбачено такі види правопорушень:

• адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення;

• адміністративні правопорушення, що посягають на власність;

• адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

• адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;

• адміністративні правопорушення у сільському господарстві;

• порушення ветеринарно-санітарних правил;

• адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;

• адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

• адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності;

• адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

• адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

• адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.