Дроп-ін-центри для сін у М. Дакка (бангладеш)

 

У м. Дакка ці центри були створені в межах проекту допомоги споживачам ін’єкційних наркотиків «Шакті» (це абревіатура від “ S topping H IV/ A IDS through K nowledge and T raining I nitiatives”—«Зупинимо ВІЛ/СНІД за допомогою знання та навчальних ініціатив», що також співпадає з іменником «сила» на мові бангла), який започаткувало у травні 1998 р. бангладеське відділення міжнародної приватної гуманітарної організації CARE.

 

Історія

 

У 1998 р. у м. Дакка з його мільйонним населенням нараховувалося 7650 ін’єкційних споживачів наркотиків. При розробці проекту «Шакті» працівники CARE Bangladesh з’ясували, що найбільш «популярним» препаратом серед них був бупренорфін (sic!), що вводиться внутрівенно, а також такі препарати, як діазепам, прометазин і фенірамін, які вживаються разом із бупренорфіном. Більше 90% СІН перед цим палили героїн, тому 11000 місцевих курців героїну можна було вважати потенційними СІН. Більше 80% СІН користувалися спільним інструментарієм, 30% не мали даху над головою, 6% не мали ніякої освіти, 8% затримувалися поліцією, а 66% мали досвід перебування в буцегарні.

 

Працівники проекту «Шакті» за допомогою помічників з числа активних СІН та інших інформаторів позначили на мапі міста райони збору СІН та вживання наркотиків, серед яких були також місця нелегального збуту наркотичних препаратів. Після цього для 12 волонтерів із середовища активних СІН було проведено п’ятиденний тренінг. Під час навчання волонтерів ознайомили з питаннями розповсюдження інфекцій, що передаються статевим шляхом, ВІЛ та небезпеки вживання наркотиків у цьому контексті. Їх також навчали, як надавати кваліфіковану медичну допомогу при виникненні абсцесів (гнійників) і що радити тим, хто страждає від хвороб, що передаються статевим шляхом, як практично здійснювати обмін шприців і голок та розповсюджувати кондоми.

 

Для кожного добровольця були визначені певні години роботи в дроп-ін-центрі. Також майбутні соціальні робітники узгодили правила поведінки під час роботи, до яких увійшли такі пункти, як зобов’язання не вживати ін’єкційних наркотиків під час роботи, а також утримуватися від протизаконних дій.

 

Перший центр відчинив свої двері для клієнтів у травні 1998 р. Місцевий дільничний інспектор (Ward Commissioner) безкоштовно запропонував використовувати приміщення для нього в своєму службовому будинку, де також розміщався громадський центр, і вже через місяць послугами аутріч-працівників було охоплено 150 споживачів ін’єкційних наркотиків (при цьому кількість розповсюджених одноразових шприців та голок склала 1753 одиниці). А через один рік середня кількість СІН, охоплюваних щоденно, складала 1945 чоловік (в деякі дні вона дорівнювала 2200 чоловік).

 

Було відкрито ще шість аналогічних центрів, в яких працювали 26 аутріч-працівників, яких набрали з-поміж самих СІН та їхнього близького оточення. Крім цього прискорене навчання пройшли 20 володарів аптек і 160 волонтерів-консультантів. Поступово до програми залучилося ще 11 дроп-ін-центрів і 50 аутріч-працівників-волонтерів. Моніторинг реалізації програми показав, що протягом, напр., одного місяцю 2001 р. близько 4000 клієнтів, тобто приблизно 52% всіх СІН у м. Дакка, відвідали ці центри або скористалися іншими послугами CARE Bangladesh.

 

Досвід Дакки допоміг CARE Bangladesh запровадити аналогічні програми в інших містах країни з 1999 по 2002 рр.

 

Спектр послуг, що надаються

 

Дроп-ін-центри в м. Дакка надають споживачам ін’єкційних наркотиків послуги з профілактики ВІЛ, займаються діагностикою та лікуванням захворювань, що передаються статевим шляхом, а також надають першу медичну допомогу—головним чином позбавляють від абсцесів. Щотижневою діагностикою та лікуванням захворювань, що передаються статевим шляхом, займається лікар, працю якого частково сплачує Міжнародна мережа жіночих центрів ім. Марі Стоупс (Marie Stopes International). Інші медичні послуги надаються державним лікарем. Завдяки активній участі в роботі центрів центральної штаб-квартири CARE, державних органів та інституцій, міжнародних неурядових організацій, працівникам проекту «Шакті» вдається успішно «нейтралізовувати» занепокоєння місцевих мешканців безпосереднім сусідством з ними центру для СІН.

 

Дроп-ін-центри відчинені з 8:00 до 15:00 з суботи до четверга. Щомісяця їх відвідує приблизно 1570 споживачів ін’єкційних наркотиків. Вони також виконують роль навчальних центрів для аутріч-працівників і консультантів, яких набирають з-поміж самих СІН та їхнього близького оточення. В них відбуваються колективні лекції для СІН, провадяться консультації; в разі потреби тут клієнтів можуть направити до кліники для подальшого лікування, проходження тесту на ВІЛ тощо. Тут СІН також можуть просто безпечно провести деякий час і відпочити. В кожному центрі є відповідальна особа, яка допомагає клієнтам позбавитись від абсцесів. Відповідальній особі допомагає волонтер з-поміж активних або колишніх СІН.

 

Спочатку в цих центрах планувалося розмістити пункти з обміну шприців. Але після того, як з’ясувалося, що місцеві мешканці побоюються, що це може перетворити їх на пункти споживання наркотиків, було вирішено надавати мобільні послуги з обміну шприців в місцях традиційного скупчення СІН. Аутріч-працівники отримують в дроп-ін-центрах необхідні матеріали, провадять оперативні наради, здають письмові звіти, зберігають використаний інструментарій. Раз на місяць використані шприци та голки вивозяться до науково-дослідної лабораторії, де їх спалюють в інсинераторі для медичних відходів.

 

Більш ніж 50 аутріч-працівників, які працюють за методом «рівний—рівному», протягом 26 днів на місяць відвідують місця збору СІН, де розповсюджують голки та шприци, кондоми, проводять просвітницькі бесіди тощо. Всі аутріч-працівники та консультанти є чоловіками, що пояснюється тим фактом, що послугами проекту «Шакті» користуються переважно чоловіки.

 

Кожний клієнт програми отримує від аутріч-працівників по дві голки та по два двоміліграмові шприци під час кожного візиту. Звичайно, трапляються порушення суворого правила обміну одного використаного шприца на один новий, але щоб запобігти їхньому можливому перепродажу кутки пачок надриваються. По четвергам кожний клієнт програми отримує чотири голки та шприци, оскільки п’ятниця є вихідним днем для аутріч-працівників. Якщо ж комусь конче потрібний додатковий інструментарій, він може дезінфікувати та повторно використати отримані власні шприци та голки.

 

Проект «Шакті» має свого технічного координатора, адміністратора та чотирьох працівників, кожний з яких відповідає за один з чотирьох наступних напрямів роботи: (1) поліпшення ефективності аутріч-роботи, (2) залучення активних і колишніх СІН до створення груп взаємодопомоги, (3) інформаційно-ро’зяснювальна робота. Також до штату входять вісім тренерів, які постійно працюють у центральній даккській штаб-квартирі організації. Всі члени команди—в тому числі й аутріч-працівники з-поміж СІН та їхнього близького оточення —збираються раз на місяць на нараду, де вирішують тактичні та різноманітні поточні питання. Їхніми зусиллями були започатковані дві групи взаємодопомоги—PROCHESTA для активних СІН і BODAR для колишніх СІН. CARE Bangladesh планує передати цим групам право надавати деякі важливі галузеві послуги. Наприклад, BODAR вже допомагає проводити щотижневі зустрічі груп «анонімних наркоманів» у п’яти дроп-ін-центрах.

 

Тренери наглядають за роботою аутріч-працівників і працівників дроп-ін-центрів, інструктують їх у повсякденній роботі та допомагають проводити групові заняття з клієнтами. Вони також регулярно стежать за поведінкою СІН, відслідковують їхні потреби під час анкетування чи бесід, які провадяться кожні півроку з рандомізованою вибіркою клієнтів. Кожний тренер має підлеглого волонтера і слідкує за тим, щоб той не допускав помилок у роботі. До завдань тренерів входить також інформаційно-ро’зяснювальна робота з місцевими громадами. Коли це потрібно, вони можуть звернутися за допомогою до керівника інформаційно-просвітницької програми. Випадки переслідування аутріч-працівників з боку поліції та хуліганів теж розглядаються та вирішуються тренерами та штатними працівниками програми.

 

Проект «Шакті» в партнерстві з державним Центральним наркологічним диспансером регулярно організує в столиці Бангладеш детоксикаційні табори для СІН. Вони провадяться в будівлях безкоштовно наданих або орендованих на пільгових умовах у місцевих громад. В середньому такий табір триває протягом 14 днів, і їхні учасники складають пожертви у розмірі 150 така (приблизно US$3) кожний. Отримані кошти йдуть до цільового фонду BODAR. Вартість медикаментів, проживання, харчування та медичної допомоги сплачуються проектом «Шакті». За даними BODAR, приблизно 120 споживачів ін’єкційних наркотиків пройшли лікування в детоксикаційних таборах між січнем 2000 р. і листопадом 2002 р. На цей час у м. Дакка не існує програм реабілітації СІН, але BODAR сподівається запровадити реабілітаційну програму для СІН за умови отримання достатнього фінансування. Нагадаємо, що замісна терапія є забороненою в Бангладеш.

 

Працівники дроп-ін-центрів у м. Дакка добре розуміють дещо обмежену привабливість своїх послуг для інших категорій людей, уразливих до інфікування ВІЛ. Наприклад, курці героїну та сексуальні партнерки СІН вважають, що дроп-ін-центри призначені саме для тих, хто споживає ін’єкційні наркотики, і ні в якому разі не для них самих. Серед таких потенційних клієнтів центрів проводиться кропітка інформаційно-ро’зяснювальна робота.

 

Складові успіху

 

На думку керівництва CARE Bangladesh, можна виділити кілька найважливіших складових успішного впровадження програми дроп-ін-центрів для СІН у м. Дакка. По-перше, це цілісний підхід до зусиль, націлених на боротьбу з поширенням подвійної епідемії ін’єкційного споживання наркотиків і передачі ВІЛ через заражений інструментарій для ін’єкцій, шляхом поєднання програми зменшення шкоди з лікуванням наркозалежності та хвороб, що передаються статевим шляхом. По-друге, це кропітка інформаційно-просвітницька робота з державними органами, релігійними лідерами, а також з впливовими особами з місцевих громад та самими місцевими мешканцями на етапі розробки проекту та протягом його реалізації. При цьому використовуються прагматичні, позбавлені конфронтації підходи до співпраці з правоохоронними органами у вирішенні проблем на місцях, коли вони виникають. Це забезпечує безперебійну та ефективну роботу центрів. Дуже важливою є також інформаційна робота з донорами з метою забезпечення оперативності та гнучкості під час виконання проекту.

 

Вирішальною є допомога з боку СІН і колишніх СІН на всіх етапах реалізації проекту. Ці люди допомагали в мапуванні районів, де звичайно збираються СІН, давали поради, де краще відкривати нові дроп-ін-центри та вести аутріч-роботу, самі працювали й працюють у якості платних і добровільних аутріч-працівників і персоналу дроп-ін-центрів. Створення групи взаємодопомоги для активних споживачів ін’єкційних наркотиків PROCHESTA та її запланована роль у перебиранні на себе надання деяких послуг є безпрецедентним випадком в історії розвитку аналогічних програм у країнах, що розвиваються.

 

Всі ці досягнення є результатом політики контрольованої відповідальності, якої дотримується CARE Bangladesh, і завдяки якій споживачі ін’єкційних наркотиків активно залучаються до реалізації програми після інтенсивного навчання та подальшої постійної підтримки.

 

Також вирішальним для успіху проекту «Шакті» був досить широкий спектр послуг, які надавалися завдяки формальній та неформальній співпраці з інституціями, що займаються лікуванням наркозалежності. Основним партнером проекту став Центральний наркологічний диспансер, який позачергово та за дуже низькими цінами обслуговує пацієнтів, які мають направлення від CARE Bangladesh, а також допомагає у проведенні детоксикаційних таборів. Серед інших важливих партнерів можна назвати Міжнародну мережу жіночих центрів ім. Марі Стоупс, місцеві громади (особливо їхню допомогу в наданні приміщень для дроп-ін-центрів безкоштовно або на пільгових умовах[22]) та підтримку їхніх впливових лідерів.

 

Нагадаємо, що проект «Шакті»—це лише частина програми, яку провадить CARE Bangladesh у галузі попередження ВІЛ. Інші проекти організації охоплюють такі цільові групи, як ЖКС, трансґендерні особи, ЧСЧ, водії вантажівок і рікші, робітники морського порту і доків. CARE Bangladesh допомагає створити в країні самокеровану мережу підтримки серед ВІЛ-позитивних людей. Саме такий широкий спектр діяльності в межах однієї організації дає змогу поширювати досвід кращих методів аутріч-роботи серед різних проектів, які вона впроваджує, ініціювати цілеспрямовані програми та залучати до їхньої реалізації маргиналізовані категорії населення.