Щоб фінанси не співали романси 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Щоб фінанси не співали романси



 

Сьогодні в штаті організації працюють шість жінок і один чоловік, тобто директор, два аутріч-працівники, офіс-менеджер, адміністратор-бухгалтер, координатор інформаційно-пропагандистської програми та координатор тренінгової програми для волонтерів.

В різні часи SWEAT частково фінансувала свої програми з грантів таких міжнародних установ і фондів, як нідерландська організація міжнародної допомоги Oxfam Novib, південно-африканська філія Фундації «Відкрите суспільство» та Глобальний фонд для жінок (Global Fund for Women).

 

Але все ж таки відсутність надійного довгострокового зовнішнього фінансування з перших днів змусила активістів SWEAT покладатися переважно на співпрацю з державними органами, приватними жертводавцями та використовувати нестандартні прийоми залучення коштів.

 

Щоб зацікавити урядовців діяльністю організації, використовувалися різноманітні методи—від активного лобіювання інтересів вуличних секс-робітників від імені SWEAT у місцевих, провінційних і національних органах влади, а також не менш активної участі та партнерства в їхніх проектах до проведення різноманітних соціологічних і демографічних досліджень, виступів на національному телебаченні та радіо, різних конференціях і симпозіумах, присвячених питанням боротьби з ВІЛ/СНІДом.

 

Завдяки цьому SWEAT сьогодні отримує кошти на реалізацію своїх програм не лише від міжнародних донорів, але й з Національної програми боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров’я ПАР, від провінційного департаменту охорони здоров’я та місцевого департаменту громадської безпеки, а також з приватних пожертв.

 

Незважаючи на це, надання деяких послуг дроп-ін-центру залишається платним. З метою залучення додаткових коштів та рекламування своєї діяльності члени команди SWEAT та їхні клієнти влаштовують звані вечірки, концерти, вистави драмгуртка, який створили регулярні відвідувачі дроп-ін-центру. Цікавим і дещо епатажним з точки зору залучення додаткових коштів був «Кейптаунський перший щорічний бал-маскарад повій», який SWEAT організувала влітку 1997 р. Серед запрошених учасників були такі місцеві знаменитості, як «всім відомі шльондри» від чорношкірої «домінуючої господині» Мами Сан і «трансґендерної зірки» Кассандри до «гарячих стриптизерів»—завсідників відомого масажного салону для ґеїв Кена та Яна Найтсів.[36] Учасники маскараду розважалися, рекламували захищені статеві стосунки, демонстрували новаторські прийоми безпечного сексу, знайомилися з новими потенційними клієнтами. Автор цього звіту не має відомостей про продовження цієї ініціативи в наступні роки, але бал 1997 року, за відгуками його організаторів та учасників, став ознакою розширення можливостей секс-робітників для реалізації своїх прав і подальшої реінтеграції в суспільство, допоміг підняти їхній імідж в очах громадськості, а також зібрати додаткові кошти на діяльність дроп-ін-центру. Гостями балу стали місцеві урядовці, бізнесмени, представники преси і телебачення, завсідники кейптаунських гламурних вечірок, туристи.

 

 

Дроп-ін-центр для ЖКС у м. Братислава (Словаччина)

 

Більш звичний для організацій громадянського суспільства в «пост-комуністичних» країнах шлях покладання переважно на зовнішнє фінансування обрала словацька НУО Odyseus («Одіссей»)—найбільша, між іншим, із 7 словацьких неурядових організацій, що охоплюють послугами зі зменшення шкоди приблизно 21% СІН у країні.

 

Заснований в 1997 р. Odyseus спочатку надавав низькопорогові соціально-медичні послуги споживачам ін’єкційних наркотиків в межах програми «Захисти себе сам» („Chráň sa sam“). Невдовзі ці аутріч-послуги було розповсюджено на вуличних секс-робітниць, а з 2002 р. працівники Odyseus стали єдиною в Словаччині мобільною групою, яка проводила тестування на сифіліс і ВІЛ серед своєї клієнтури. Сьогодні у зв’язку з невирішеними проблемами фінансування ці послуги надаються нерегулярно.

 

В якості члена таких регіональних професійних і громадських об’єднань, як Євразійська мережа зменшення шкоди (EHRN), Мережа організацій з захисту прав робітників сфери сексуальних послуг у Центральній та Східній Європі, СНД і Південно-східній Європі (SWAN), Транснаціональна мережа профілактики ВІЛ/СНІДу серед секс-робітниць-мігранток у Європі (TAMPEP), Європейська мережа соціальної інтеграції та здоров’я «Взаємозв’язок» (CORRELATION), Odyseus є єдиною в Братиславі групою, що поєднує соціально-медичну допомогу ЖКС з правозахисною діяльністю.

 

Братислава, як відомо, є містом не дуже великим і налічує 500 тис. мешканців. Приблизно 450 жінок, чоловіків та трансґендерних осіб займаються тут секс-бізнесом. Індивідуальний секс-бізнес не регулюється словацьким законодавством (в Братиславі він вважається адміністративним правопорушенням), тому головною проблемою для його робітниць є розповсюджене тут вуличне насильство. З огляду на ці обставини та нерозкриті вбивства чотирьох секс-робітниць у 2003 р. працівники Odyseus вирішили надати людям, працюючим в братиславському секс-бізнесі, місце, де вони могли почувати себе в безпеці, проводити час згідно зі своїми побажаннями та інтересами, спілкуватися, вирішувати свої проблеми. Так повстав клуб Podchod («Підземний перехід»), який проіснував майже чотири роки.

 

Історія

 

Клуб було відкрито в грудні 2003 р. в одній з занедбаних крамниць торгового ряду в підземному переході поблизу центральної станції братиславського метро, якраз під вулицею, де кожного вечора від 10 до 30 жінок за будь-якої погоди нетерпляче очікують на покупців любовних розрад. Приміщення було невеличким, оренда високою, але зручне розташування та віддаленість від жилих кварталів столиці зробили «Підземний перехід» дуже популярним місцем зустрічей братиславських ЖКС.

 

Спочатку клуб працював кожної середи з 18:00 до 22:00. Протягом першого місяця свого існування його двері були відчинені тричі, і до «Підземного переходу» завітало 5 клієнтів. Потім після консультацій з відвідувачами режим роботи було дещо змінено: клуб почав працювати по понеділках і середах з 19:00 до 23:00.

 

Його роботу було організовано таким чином, щоб самі клієнти вирішували пріоритети та необхідні напрямки діяльності. Наприклад, першочерговими завданнями були визнані (і) сприяння поліпшенню соціально-психологічної якості життя місцевих ЖКС, (іі) профілактика ВІЛ/СНІДу та ІПСШ в їхньому середовищі, (ііі) боротьба за громадянські, соціальні, економічні та культурні права робітників секс-бізнесу, викоренення насильства проти них.

 

За перший рік роботи «Підземного переходу» в нього з’явилося 70 постійних відвідувачок, а всього в 2004 р. його відвідала 361 робітниця та робітник секс-бізнесу. У квітні того ж року при клубі була створена невелика група взаємної підтримки ЖКС, члени якої досі зустрічаються двічі на місяць. Влітку того ж, 2004-го, року в клубі почали працювати дві консультантки з-поміж місцевих секс-працівниць. У 2005 р. аутріч-працівники Odyseus нав’язали контакти ще зі 133 ЖКС, які відвідали клуб в цілому 449 раз. Згідно з «клубною» статистикою, за період з 1 грудня 2004 р. до 30 жовтня 2005 р. кожна клієнтка та клієнт проводили в «Підземному переході» в середньому 40 хвилин.

 

У 2006 р. Odyseus приєднався до Мережі організацій з захисту прав робітників сфери сексуальних послуг SWAN і більше уваги почав приділяти правозахисній діяльності. За допомогою членів клубу Podchod було проведено мапування становища в секс-бізнесі та існуючих послуг для секс-робітників у Словаччині. Поширилося коло читачів щомісячного бюлетеню Intoxi, який організація видавала для СІН і ЖКС. В ньому дедалі частіше почали з’являтися не лише статті та поради з безпечного та захищеного сексу, більш безпечних методів вживання наркотиків, профілактики ВІЛ і ЗПСШ, охорони репродуктивного здоров’я, галузеві новини різноманітних програм зменшення шкоди, літературні спроби читачів, але й матеріали, націлені на згуртування секс-робітників у боротьбі за свої права. «Підземний перехід» мав всі шанси стати осередком для створення професійної асоціації словацьких секс-робітниць.

 

Але наприкінці листопада 2007 р. клуб фактично припинив свою роботу через тривіальний брак коштів. Достатньо тривалий час його фінансували британська Міжнародна група з прав меншин (Minority Rights Group International) і Mama Cash Foundation з Нідерландів. Згодом закордонне фінансування закінчилося; «Підземний перехід» деякий час тримався за рахунок внутрішніх резервів НУО Odyseus і меценатства деяких місцевих державних закладів та агенцій. Однак їхні фінансові потужності та політична воля виявилися доволі обмеженими.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 125; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.243.2.41 (0.018 с.)