Дроп-ін-центр для ЧСЧ у м. Куала-Лумпур (Малайзія)

 

На противагу індійській «Сангамі» малазійська «Фундація рожевого трикутника» (PT Foundation) покладається здебільшого на державне фінансування через Малазійську раду СНІДу та є хіба єдиною в Куала-Лумпурі, столиці країни, зареєстрованою ВІЛ-сервісною організацією, яка опікується проблемами ЧСЧ і трансґендерних осіб, а також продукує і розповсюджує ВІЛ-профілактичну інформацію в умовах надто рестриктивного законодавства щодо одностатевих стосунків. У Розділі 377 (як тут не пригадати Індію та Бангладеш!) малазійського карного кодексу сказано: «Будь-яка особа, яка вступає в статеві стосунки з іншою особою шляхом введення пенісу в анус або рот цієї особи вважається такою, що здійснює протиприродне плотське злягання». Така форма злягання карається ув’язненням до 20 років, а також публічним бичуванням. На практиці ці положення майже ніколи не застосовуються, але дають можливість непогано заробляти урядовим інспекторам і правоохоронцям.

 

Справа в тому, що в останні роки ґей-субкультура, а також пов’язаний з нею бізнес дуже широко розповсюджується та процвітає в Малайзії—в чималій мірі за рахунок заїжджих секс-туристів і прихильників трансґендерної екзотики. Наприклад, ґей-бари, ресторації, клуби, масажні салони та чоловічі сауни в Куала-Лумпурі щоденно відвідують тисячі ЧСЧ і транссексуалів, але розповсюдження інформації стосовно безпечного сексу в них заборонено.

 

Сауни, які є потенційними осередками поширення ВІЛ-інфекції серед ЧСЧ, дуже добре ілюструють соціально-політичні умови переважно мусульманської Малайзії, коли влада толерантно ставиться до існування спеціальних закладів, де ЧСЧ можуть збиратися разом з метою організації сексуального дозвілля, але формально не дозволяє розповсюджувати в них кондоми та лубриканти або відкрито пропагувати безпечні форми та прийоми сексу навіть з метою профілактики ВІЛ. Такий дозвіл означав би офіційне визнання занять «содомією» в публічних місцях, що суперечить не лише закону, але й «громадській моралі». В Куала-Лумпурі працює приблизно з десяток ліцензованих саун, в яких збираються ЧСЧ,.. і які періодично відвідують інспектори та правоохоронці, щоб отримати хабар.

 

Історія

 

«Фундація рожевого трикутника» повстала в 1987 р., коли СНІД почав забирати перші життя серед ЧСЧ у Кула-Лумпурі. Її заснувала група місцевих молодих «білих комірців» (юрист, лікар, бухгалтер, менеджери), до складу якої увійшов навіть один актор. Всі вони самі належали до спільноти ЧСЧ або мали серед ЧСЧ друзів.

 

Хлопці орендували невеличку кімнату в «районі червоних ліхтарів» малазійської столиці та організували безкоштовну телефонну «гарячу лінію» з питань профілактики ВІЛ, до якої тоді зверталися переважно ЧСЧ. Таким чином, вони практично першими відгукнулись на епідемію ВІЛ/СНІДу в країні.

 

Але невдовзі з’ясувалося, що телефонних консультацій для боротьби з «чумою XX століття», як тоді називали СНІД, замало. Повстало питання організації більш ефективної програми з розповсюдження інформації стосовно ВІЛ/СНІДу, а також шляхів його профілактики серед спільноти ЧСЧ.

 

Для цього потрібні були гроші—набагато більші за ті, що хлопцям вдавалося збирати від приватних пожертв і своїх заощаджень. Як це часто буває в азіатських країнах, перша суттєва фінансова допомога надійшла з-за кордону. У 1989 р. «Фундація рожевого трикутника» отримала свій перший грант у розмірі AUD20 000 (EUR10500) від Австралійської федерації СНІД-сервісних організацій (АФСО) в межах міжурядової програми через Міністерство охорони здоров’я Малайзії. Через рік ця сума збільшилася до AUD90 000 (EUR47200).

Ці гроші були використані на оренду приміщення, друк спеціальних телефонних карток, інформаційно-освітніх листівок про ВІЛ/СНІД, а також оплату постійного співробітника для участі в аутріч-програмі. Практично кожного вечора хлопці обходили злачні місця Куала-Лумпура, розповсюджуючи кондоми та лубриканти, розмовляючи про ВІЛ і безпечний секс з «ковбоями-опівнічниками», як тут жартівливо називають один одного молоді вестернізовані ґеї.

 

Потім було двотижневе навчання методам ведення ВІЛ-профілактичної роботи на міжнародному семінарі в Канберрі в Австралії. Хлопці з «Фундації рожевого трикутника» познайомилися з колегами з Індії, Індонезії, Сінгапуру, Таїланду та Філіппін. Їм допомогли нав’язати контакти з донорським програмами ЄС, уряду Данії, а також з Американською фундацією дослідження СНІДу. Завдяки грантам від цих ініціатив щорічний бюджет НУО з Куала-Лумпура досяг EUR78 тис.

 

Ця підтримка дала можливість «Фундації рожевого трикутника» з самого початку 1990-х рр. поступово поширювати свою роботу серед інших уразливих до ВІЛ маргіналізованих груп—транссексуалів, секс-робітників, СІН і людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Серед цих людей було багато безпритульних, які потребували місця, де можна просто було помитися, перепочити та трохи попоїсти. Тому в різних частинах міста для кожної з цих груп, як і для ЧСЧ, було відкрито декілька дроп-ін-центрів.

 

Також на самому початку 1990-х члени організації, за підтримки Міністерства охорони здоров’я Малайзії, прийняли активну участь у створенні Малазійської ради СНІДу, яка об’єднала місцеві ВІЛ-сервісні неурядові організації та фактично очолила боротьбу з епідемією ВІЛ/СНІДу в країні.

 

У 2002 р. країни-донори, які допомагали стримувати поширення епідемії СНІДу в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, змінили свою політику відносно таких країн, як Малайзія. Було вирішено надавати фінансову допомогу тільки країнам з прибутками нижче середнього рівня в той час, як Малайзію зарахували до одної з найбільш прогресуючих в економічному плані країн у регіоні.

 

Для «Фундації рожевого трикутника» це означало поступове згортання її програм. Накопичені заощадження дали змогу організації протриматися до 2005 р., коли був змушений звільнитися останній штатний працівник.

 

То був дуже складний та напружений рік. Засновники фундації, покладаючись на допомогу одного-двох волонтерів, продовжували надавати своїм підопічним базові послуги та без особливих сподівань вели перемови про фінансування з Міністерством охорони здоров’я.

 

Аж ось настав день, коли Міністерство збільшило асигнування Малазійській раді СНІДу з сотень тисяч до 4 млн. малазійських рінгґітів (EUR888 тис.), а потім виділило 870 тис. малазійських рінгґітів (EUR191718) особисто для «Фундації рожевого трикутника» на удосконалення її програми для ЧСЧ.

 

Невдовзі, в 2007 р., Міністерство у справах жінок, родини та розвитку місцевих громад зацікавилося діяльністю організації. Заручившись його підтримкою, «Фундація рожевого трикутника» знову розправила крила—поповнила свій штат до 50 співробітників і залучила до аутріч-роботи більше волонтерів з-поміж місцевих ЧСЧ і секс-робітників ніж будь-коли до цього.

 

Спектр послуг, що надаються

 

Сьогодні «Фундація рожевого трикутника» надає соціально-медичну допомогу п’яти найбільш уразливим до ВІЛ категоріям населення: ЧСЧ, трансґендерним особам, секс-робітникам, СІН, а також людям, які живуть з ВІЛ/СНІДом.

 

В межах програми для ЧСЧ працює дроп-ін-центр, де можна отримати безкоштовні презервативи та лубриканти, консультації з соціально-медичних питань, ознайомитися з інформаційно-освітніми матеріалами щодо безпечного сексу та профілактики ВІЛ/ІПСШ або просто перепочити у «безпечній» обстановці. Тут також всіх бажаючих можуть направити до спеціалізованих медичних закладів, з якими співпрацює Фундація.

 

У робочі дні тижня (з 19:30 до 21:30) волонтери програми для ЧСЧ працюють на телефонній консультаційній «гарячій лінії». А по неділях у дроп-ін-центрі організуються тригодинні обговорення питань сексуального здоров’я, а також зустрічі групи підтримки.

 

Аутріч-працівники та волонтери організації вечорами відвідують місцеві парки, заохочуючи молодих ЧСЧ, транссексуалів і секс-робітників користуватися презервативами, пропагуючи серед них прийоми непроникного сексу, розповідаючи про ВІЛ/СНІД та його профілактику. Часто їх можна зустріти біля барів і клубів, де збираються куала-лумпурські ЧСЧ. Активісти розповсюджують інформаційні брошури, листівки, презервативи та лубриканти, телефонні картки Фундації, розповідають про її послуги. Вони ніколи не заходять всередину приміщень, тому що власники розважальних закладів вважають, що це може накликати біду у формі поліцейських рейдів.

 

Цікаво, що сама «Фундація рожевого трикутника» періодично влаштовує свої вечірки в таких клубах з метою проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед відвідувачів та поширення відомостей про свою діяльність і програми.

 

Програму для трансґендерних осіб (mak nyahs як їх називають у Малайзії) очолює транссексуалка Хартіні Слама. Цей молодий хлопець, а нині особа «третьої статі» почала працювати на панелі в часи економічного спаду наприкінці 1980-х р., приєдналася до «Фундації рожевого трикутника» в 1996 р., а сьогодні є одним з координаторів Мережі секс-робітників Азіатсько-Тихоокеанського регіону, а також першою трансґендерною особою, яка співпрацює з ЮНЕЙДС в Азії. У 2006 р. «Фундація рожевого трикутника» була нагороджена «Червоною стрічкою ООН» за свої досягнення в профілактиці ВІЛ/СНІДу серед трансґендерних осіб.