Багатство мови і стилістична виразність мовлення в професійній сфері

Спілкування є необхідною умовою діяльності людини. Від нього залежить психологічний клімат в організації та на підприємстві, їх організаційна і виробнича мобільність, конкурентні позиції на ринку, сприймання і розуміння людьми одне одного. Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером. Тому спілкування можна охарактеризувати як:

До засобів виразності ділового мовлення відносяться і деякі стилістичні форми. Серед них можна виділити сім.

1. Постановка в ході виступу риторичних запитань. Традиційно до риторичних відносять питання, заздалегідь передбачають певний відповідь (як правило, так чи ні). Але по ходу усного виступу застосування риторичних питань дозволяє налагодити необхідний контакт з аудиторією, спонукає слухачів до більш активного сприйняття мови, викликає почуття причетності з мовцем.

2. Використання форм діалогу. Постановку риторичних запитань певною мірою можна вважати формою діалогу. Інші варіанти цієї стилістичної форми мови, як і в попередньому випадку, сприяють встановленню контакту виступає з аудиторією, змушують слухачів (іноді навіть неусвідомлено) включитися в розумовий процесс..

3. Заклик до дій. Звернення вони викликають інтерес до суті висловлювань і пропозицій.

4. Включення образних порівнянь, приказок та інших форм. Воно дозволяє трохи розрядити напружену ділову атмосферу (що цілком припустимо), підсвідомо сконцентрувати увагу слухачів навколо тих чи інших елементів виступу.

5. Використання прикладів. Роль прикладів як стилістичної форми виразності мовлення аналогічна впливу образних порівнянь і приказок. Проте зайве або невміле застосування непрямих прикладів (почасти й безпосередніх описів виробничих ситуацій) веде до порушення загальної структури виступу.

6. Застосування повторів. Для акцентування уваги слухачів на будь-якої важливої думки, конкретної інформації (вираженої, наприклад, у цифровій формі) виступаючий може застосувати такий досить поширений в риториці прийом, як повтори. Як способом підвищення виразності мови, повторами також не слід зловживати.

7. Демонстрація зацікавленості і переконаності. Напевно кожен з нас може підтвердити, що загальний настрій виступаючого, його ставлення до того, що він говорить, передається аудиторії.

Виразність мовлення проявляється в процесі спілкування і має наступні характеристики: тембр голосу, манера мови; швидкість мови, гучність голосу; вимова слів, артикуляція; забарвлення звучання голосу, модуляція мови, ритмічне говоріння.

Голос, манера мови сильно впливають на загальне враження, яке виробляє співрозмовник в процесі спілкування.

У інтонації мови поєднуються мелодія (модальності), тембр, гучність голосу, темп розмови, паузи, інтонаційні та смислові наголоси.

Швидкість мови відповідає пануючому станом темпераменту.

Особливості вимови слів, артикуляції часто створюють враження твердого, певного, чіткого, впевненого або ж неясного, розпливчастого, невпевненого голосу.

Ясна і чітка вимова слів, виразне вимовлення звуків, а також закінчень і частинок (тобто чітка артикуляція) вказують на внутрішню дисципліну, усвідомлену життєву позицію, в той же час можуть бути відображенням нестачі динаміки.

Важливу інформацію несе забарвлення звучання голосу. Особливо велике значення мають верхні і нижні тони і звучать голосні. "Металево" звучний голос говорить про енергію і твердості

Фразеологія в науковому мовленні

Фразеологізми (грец. phrasis — мовний зворот і logos — слово) — стійкі, цілісні, семантично нерозкладні сполучення слів, що відтворюються в мовленні як готові формули. Їхній зміст завжди інший, ніж семантика поєднаних у них слів: робити з мухи слона — перебільшувати, як сніг на голову — раптово. Вивчає фразеологізми мовознавча наука — фразеологія.

У мовленні фразеологізми використовують з різною метою: для надання висловлюванню образності, емоційності, експресивності; створення відтінку іронії, жарту, насмішки, сарказму тощо; вираження позитивних емоцій або фамільярності; відтворення найтонших аспектів значення, характеристики предмета, явища, ситуації.

Жоден мовний стиль не обходиться без фразеологізмів. Найбільше їх у художньому, публіцистичному, розмовному, де основна їх функція — вираження образності. В офіційно-діловому стилі вони покликані уніфікувати способи спілкування, зробити його чітким, у науковому — частіше фігурують як термінологічні сполуки, що виражають одне поняття. Слова, як правило, вживаються в прямому значенні, вкрай обмежено використовуються фразеологізми. Цим пояснюється іменний характер наукового мовлення. Особлива яскравість фразеологізмів виявляється в живому мовленні.

Попри стильову обумовленість і різне походження всі фразеологізми мають немало спільних ознак: відтворюваність у мовленні; постійний лексичний склад; усталений порядок слів; стійкі граматичні категорії; втрата словами, які є компонентами фразеологізмів, своїх значень, завдяки чому вони разом виражають одне поняття; виконання у реченні однієї синтаксичної функції всіма компонентами фразеологізму; наявність синонімічних та антонімічних зв’язків з іншими фразеологізмами і словами.

Найчастіше слова фразеологізмів уживаються в переносному значенні, інколи — в прямому: Сашко добряче намилив шию, обличчя і змив теплою водою. — На зборах йому добре намилили шию за пропуски уроків.

Фразеологія української мови формувалася впродовж багатьох століть. Більшість сталих словосполук утворилася з вільних поєднань слів, які внаслідок поступової метафоризації та перенесення на інші сфери людської діяльності втратили своє первісне значення і в єдності набули нового. Джерелами української фразеології є:

1) побутова мова (байдики бити, як корова язиком злизала, кров з молоком);

2) крилаті вислови видатних людей (пропаща сила, лебедина пісня, усе своє ношу із собою);

3) виробничо-професійна діяльність (розмотати клубок, коронний номер, на мисливця і звір біжить);

4) Біблія (випити гірку чашу, закопати талант у землю, блудний син);

5) антична міфологія і література (сізіфова праця, танталові муки, ахіллесова п’ята);

6) українська міфологія (виносити сміття з хати, горобина ніч, до перших півнів);

7) переклади іншомовних висловів (дивитись крізь пальці, шукайте жінку, пам’ятати про смерть);

8) каламбури, анекдоти, жарти (ростуть на вербі груші; на городі бузина, а в Києві дядько);

9) народна творчість (що посієш, те й пожнеш; гірко заробиш — солодко з’їси; ні слуху ні духу);

10) звороти науково-термінологічного характеру (броунівський рух, нейтральна реакція, поставити діагноз).

У фразеологізмах віддзеркалюються світогляд, духовність, ментальність, естетичний світ і етична культура людини. Вміле використання їх надає мовленню масштабу і глибини, увиразнює його суть, потужно відлунює в думках і почуттях мовно розвиненої особистості.

Найочевиднішими є лексичні, фразеологічні і гра­матичні стилетвірні особливості наукового стилю.

Лексичні, фразеологічні особливості. У ньому широко використовується наукова лексика:

— слова-терміни з різних галузей знань (лінгвістич­ні, математичні, хімічні, біологічні, суспільно-полі­тичні та ін.): фонетика, асиміляція звуків; синус, мно­ження; атом, молекула; береза, листя; ідея, матеріа­лізм та ін.;

— загальнонаукові терміни: аналіз, синтез, аналі­зувати’ синтезувати, дослідження, індукція, дедукція, систематизація, класифікація та ін.

Слова, як правило, вживаються в прямому значенні, вкрай обмежено використовуються фразеологізми. Цим пояснюється іменний характер наукового мовлення, що оперує поняттями, кожне з яких здебільшого вира­жається іменником або сполученням слів із синтаксич­но незалежним іменником у ньому.