Термін як інструмент когнітивної діяльності

Термінологія становить ядро мови професійної комунікації. Вона концентрує в собі її основні ознаки і властивості.

В терміні органічно втілений зв'язок з професійним знанням і професійною діяльністю.

Особливість термінів полягає в тому, що в них закріплений результат не пасивного, а живого, активного відображення, у зміст якого включена людська практика, професійна діяльність. Саме у такій свідомо вибудовуваній фахівцями термінології необхідний особливий механізм орієнтування. Цей механізм природним чином актуалізований у внутрішній формі терміна, яка дозволяє зрозуміти його зміст без контексту і поза контекстом.

Терміни як мовні вираження спеціальних наукових концептів становлять спосіб репрезентації професійного знання. Однак у терміні як мовному знаку акумульовано знання трьох видів: мовне (що є результатом буденного пізнання), раціональне (раціонально-логічне, енциклопедичне, наукове – в широкому розумінні) і власне спеціальне (що ґрунтується на професійному досвіді і виникає як результат професійного пізнання). Таким чином, кожний з видів знання, репрезентованих у терміні як мовному знаку, ґрунтується на певному досвіді взаємодії людини зі світом.

Будь-яка система термінів є когнітивно-логічною моделлю тієї або іншої сфери людського знання і діяльності. Оскільки терміни становлять ядро мов професійної комунікації, саме вони є головним засобом концептуальної орієнтації в когнітивно-комунікативному просторі, задають напрям розумовій діяльності фахівців, є одночасно орієнтиром мислення і орієнтиром діяльності.

 

Жанри наукових досліджень

Наукові знання можуть бути виражені в текстах таких жанрів: анотація, відгук, реферат, курсова та дипломна робота, стаття, дисертація, монографія, підручник тощо. До основних видів оброблення науково-технічної інформації у вищих навчальних закладах належать план, тези, конспект, реферат, анотація, стаття, курсова і дипломна робота.

План – це заздалегідь передбачений порядок дій чи викладу чого-небудь. План складають з метою впорядкування прочитаного або дослідженого матеріалу для послідовного його викладу в письмовій або усній формі.

Щоб правильно написати план необхідно: 1) поділити текст на частини; 2) знайти інформативні центри цих частин (зазвичай, перше речення абзацу містить головну думку); 3) записати усі знайдені в тексті головні думки у вигляді пунктів плану.

Тези – це стисло сформульовані основні положення тексту наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

– відібрані автором цитати з першоджерела;

– сформульовані власними словами основні положення статті чи розділу книги.

Конспект – стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Розрізняють конспекти почутого й прочитаного. Існують такі види конспектів:

– текстуальний – основний зміст передається словами й реченнями з тексту;

– вільний – основний зміст передається своїми словами;

– комбінований – комбінують вищезазначені види.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладенню основних положень, фактів і прикладів. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, а тому варто скорочувати слова, словосполучення.

Конспектування лекції – це особливий вид опрацюванні наукової інформації, в якому поєднуються процеси слухання та записування, але поєднуються не механічно, оскільки записуванню отриманих даних передує специфічне їх оброблення. Способи фіксації даних можуть бути різними – як мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), так і позамовними (план, схема, графік, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).

Автореферат – короткий виклад змісту наукової праці самим автором. Автореферат також має три частини: загальну характеристику наукового дослідження, виклад змісту розділів роботи, висновки. У першій частині автореферату науковець обґрунтовує актуальність роботи, інформує про предмет й об’єкт дослідження, мету, наукову новизну, теоретичне значення, практичне застосування, апробацію результатів дослідження та структуру наукової роботи. У другій частині автор стисло характеризує розділи роботи, а в третій – підсумовуються результати дослідження.Наприкінці автореферату зазначаються назви публікацій в алфавітному порядку, в яких розкрито основні положення дослідження. Закінчується автореферат анотацією (мовою оригіналу та 1-2 іншими мовами).Оптимальний обсяг автореферату – 16 друкованих сторінок.

Анотація — коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису тощо, яка розкриває зміст, структуру та інші особливості. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках.

Обсяг анотації – не більше 500 друкованих знаків (літер, розділових знаків, пропусків між словами і реченнями).

Реферат – це наукова робота, виконана на основі критичного огляду і вивчення ряду публікацій.

Для того, щоб підготувати реферат, потрібно опрацювати літературу (вибрати суттєве, головне), скласти план, написати текст реферату (на основі кількох текстів створити один власний текст відповідно до теми), уміло зробити висновки. Реферат готується за кількома джерелами. При доборі літератури слід керуватися тим, що у тексті реферату має бути матеріал, який відповідає темі.

Титульна сторінка – перша сторінка наукової роботи (реферату, курсової), яка призначена для початкового ознайомлення з роботою. На ній слід вказати назву міністерства, якому підпорядковується установа; назву закладу, у якому навчається автор; назву кафедри, на якій виконана робота; тему роботи; відомості про автора роботи (шифр групи, ПІБ); ініціали та прізвище наукового керівника; місто; рік написання.

Стаття – це науковий або публіцистичний твір невеликого обсягу в газеті, збірнику або часописі. Стаття, як і реферат, також складається з трьох частин. У вступі автор формулює проблему, визначає мету, предмет і актуальність дослідження, аналізує джерела.В основній частині викладають основні положення статті, тобто опис процесу та методів дослідження, а також отриманих результатів. Наприкінці статті треба зробити висновки.Стаття починається з вказівки індексу УДК. Назва статті, ПІБ авторів, повна назва організації, а також текст анотації (5-6 рядків) наводяться російською, українською та англійською мовами; ключові слова – мовою статті.Статті передує анотація. Після висновків надається список джерел. Посилання на джерело інформації оформлюється у вигляді чисел у квадратних дужках, де перше число – номер джерела у списку, а друге (тільки у випадку прямого цитування)- номер сторінки. Стаття повинна бути пронумерована та підписана усіма авторами. До статті надаються супровідний лист організації та акт експертизи, рецензія наукового керівника або консультанта. На окремій сторінці необхідно дати відомості, які стосуються всіх авторів: прізвище, ім’я, по батькові (повністю), вчений ступінь, звання, посаду, місце роботи, телефон, e-mail, вказавши відповідального за листування.

Курсові та дипломні роботи мають:

- торкатися розв’язання актуальних і перспективних проблем сучасного розвитку певної науки;

- демонструвати знання студентом літератури з теми, історії досліджуваної проблеми;

- розкривати вміння студента чітко характеризувати предмет дослідження, узагальнювати результати, робити висновки. Обравши тему, студент самостійно розробляє план своєї роботи, продумує хід її виконання, звертається до керівника за порадою. Студент має продумати обґрунтування теми, вибір об’єкта, предмета, мети дослідження.

Об’єкт курсової роботи – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію й обрані для вивчення. Предмет дослідження – визначає тему курсової роботи.

Після того, як погоджено план роботи, слід продумати методи і прийоми дослідження, відпрацювати гіпотези та теоретичні передумови дослідження. Якщо передбачається експериментальне дослідження, розробити програму, методику його проведення, пізніше проаналізувати результати експериментального дослідження, зробити висновки.

Відгук – документ, який містить висновки уповноваженої особи або установи щодо запропонованих на розгляд наукових праць, вистав, фільмів, творів мистецтва тощо.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу:

1) може спотворити зміст, закладений автором;

2) вважатися спробою прихованого плагіату.